Розділ З. вання. няється пія емоції, суд них,

М

вання". няється пія емоції, суд них,

вана перев і

цієнту в тості. Пси лікування об'єкт впл тоди бере участ

9 7-588

Методи соціальної роботи

6, Позитивні імпульси стають впізнавані. 7. Розробляється ін­сайт. 8. Пояснюється вибір. 9. Обираються позитивні дії. 10. Ін­сайт поглиблюється. 11. Зростає незалежність. 12. Потреба у до-] помозі знижується.

Така послідовність подій, на думку К. Роджерса, виражає І переконання в тому, що клієнти самі визначають свій шлях І розвитку, користуючись допомогою і згодою терапевта. Род-I жере також сформулював те, що він назвав необхідними і до-I статніми умовами успішної терапії. Його гіпотеза, яку він вик-1 лаву формі алгоритму "якщо/то", має такий вигляд:

Якщо клієнт відчуває психічні страждання і незадово-1 леність; контактує з психотерапевтом; терапевт зберігає від-I повідність у взаємовідносинах; терапевт зберігає безумовне по-I зитивне ставлення до клієнта; терапевт емпатійно розуміє І досвід клієнта і передає клієнту своє розуміння; клієнт хоча б І незначною мірою сприймає безумовне позитивне ставлення й І емпатійне розуміння, то відбуваються позитивні терапевтичні І зміни.

Консультування — це не однобічний процес психологічного І впливу на особистість шляхом надання поради, яка часто має І педагогічний характер і спрямована на висловлювання власної І думки, судження, умовляння, переконання тощо чи рекомен-I дації через стимулювання, навчання, інструктування, вплив.

Слід розрізняти поняття "психологічне консультування", "психотерапія" (медична і немедична) і "соціальне консульту-I вання". Консультування від медичної психотерапії відріз-I няється відмовою від концепції хвороби. Медична психотера-I пія означає комплексний, вербальний, невербальний вплив на І емоції, судження, самосвідомість людини при багатьох психіч-I них, нервових і психосамотичних захворюваннях. Умовно І розрізняють клінічно-орієнтовану психотерапію, яка спрямо-I вана переважно на пом'якшення чи ліквідацію симптоматики, І і особистісно-орієнтовану, яка ставить завдання сприяти па-I цієнту в змінах його ставлення до оточення і власної особис-I тості. Психіатри використовують переважно медикаментозне І лікування та інші методи, де пацієнт виступає як пасивний І об'єкт впливу; психологи-психотерапевти використовують ме-I тоди діалогічні, де клієнт виступає як суб'єкт, який на рівних 1 бере участь у процесі психотерапії.

9 7-588

Для всіх напрямків консультативної соціальної роботи не­обхідне володіння базовими консультативними навичками: спрямована увага, активне слухання, безоцінювальне сприй­няття; перефразування, відображення, підсумовування, конт­роль; вміння застосовувати різні типи питань (у тому числі прямі та опосередковані) і альтернативні способи зворотного зв'язку; емпатійне розуміння, встановлення причинно-наслід-кових зв'язків, відкритість; стимулююча проблематизація, кон­фронтація, робота із захистами; визначення мети, вирішення проблем, техніки фокусування; розуміння мови тіла; усування оцінювальних і моралізаторських суджень; усвідомлення меж, техніки структурування, здатності конструктивно говорити на важкі теми; уміння надавати зворотний зв'язок, володіння технікою зняття напруження, усунення ворожості, вміння з нею справлятися.

У спеціальній літературі є від 200 до 400 підходів до понят­тя консультування, моделей консультування і психотерапії, Основними підходами, з яких розвинулися школи консульту­вання, є:

1) гуманістичні підходи: особистісно-центроване консуль­тування, гештальт-консультування, трансактний аналіз, тера­пія реальністю (консультування за реалізмом);

2) екзистенціальні підходи: екзистенціальне консультуван­ня, логотерапія;

3) психоаналіз;

4) поведінковий підхід;

5) когнітивні й когнітивно-поведінкові підходи: раціональ­но-емотивне поведінкове консультування, когнітивне консуль­тування;

6) афективні підходи: основна терапія, переоцінювальне консультування, біоенергетика;

7) еклектичні та інтегративні підходи: мультимодальне консультування, еклектична терапія, консультування зажит­тєвими уміннями.

Виділяють загальні фактори, які сприяють терапевтичним змінам в консультативній соціальній роботі (Грінкевідж, Нор-крос).

*

Розділ З І Методи соціальної роботи

і роботи не-навичками: іьне сприй-ання, конт-тому числі зворотного нно-наслід-изація, кон-вирішення а; усування [лення меж, говорити на, володіння гі, вміння з

ів до понят-зихотерапії. [ консульту-

не консуль-шаліз, тера-

нсультуван-

: рацюналь-зне консуль-

)цінювальне

угимодальне шня за жит-

>апевтичним севідж, Нор-

Характеристики клієнта: позитивні очікування, надія чи віра; стан дистресу чи неконгруентності; активний пошук до­помоги.

Якості терапевта: професійно цінні якості особистості; формування надії і позитивних очікувань; теплота і позитивні відносини; емпатійне розуміння; наявність соціального стату­су терапевта; безоціночність і прийняття.

Процес змін: можливість для катарсису та емоційного реа­гування; оволодіння новими елементами поведінки; надання розумного пояснення чи моделі д,ля розуміння; стимулювання інсайту (усвідомлення); емоційне і міжособистісне научіння; навіювання і переконання; досвід успішності і компетентності; ефект "плацебо"; ідентифікація із терапевтом; поведінковий самоконтроль; послаблення напруження; десенсибілізація; на­дання інформації / навчання.

Методи впливу: використання технік; фокусування на вну­трішньому світі; сувора відповідність теорії; створення спри­ятливої навколишньої обстановки; взаємодія між двома людь­ми; спілкування; пояснення ролей клієнта і терапевта.

Дата добавления: 2015-05-23