Тями, е

ОСЕ

87-588

Ітр

X IX

о-е-

^а.

3.

по-

ов.

И. [ЄН-

со-

)ТИ,

со-

3,2. Організаційно-розпорядницькі методи соціальної роботи

Для ефективності соціальної роботи дуже важливі правиль-іеуправління організаціями та установами соціальної сфери, процесом соціальної роботи на мікро-рівні. Керування в со­ціальній роботі засноване на теорії і практиці менеджменту. В англійській мові термін "тапа^етепі;" означає "управління", таке саме значення мають "орегаііоп", "сопігої", "сігіуєп", "диа-1е", "асітіпізтл-атлоп", "сіігестдоп", "£оуєгпшєпі", "сотташі", "тапиаГ таін.

Термін "менеджмент" вживають для будь-якого типу ор­ганізації, але коли йдеться про державні органи будь-якого рівня, частіше вживають термін "риЬІіс асітіпізігаиоп" — "де­ржавне управління", управління в технічних і біологічних системах — "сопігої", господарське управління —"тапа^е-шепі", "есопотіс тапа^етепі". У літературі англійською мо­вою термін "менеджмент" передається різними поєднаннями слів: їагт тапа§етеп"Ь есопотіс, тапа§іп£ іп £агт Ьизіпезз,!агт Ьизіпезз тапа^етепі, £агт тапа^етепі сіесізіопз. Таким чином, менеджмент — це галузь людських знань, сфера прий­няття управлінських рішень, різні категорії, соціальні групи, об'єднані в економічній, конкурентоспроможній системі (ор­гані) управління в сучасному суспільстві.

і У науковій літературі висвітлено багато визначень поняття менеджменту. Найчастіше менеджмент розглядається як су­купність діяльності за умов ринкової економіки, пов'язаної з керівництвом людьми, умілим використанням їх праці, інте­лектуальних здібностей, мотивів із визначення цілей і завдань бізнесу, створенням механізму управління, розробкою планів, формулюванням відповідних правил і процедур, визначенням не лише того, що і коли робити, але яким чином і хто буде ви­конувати намічене.

У фундаментальному Оксфордському словнику англійської мови "менеджмент" трактується як: 1) спосіб, манера спілку­вання між людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особли-

Розділ З

вого роду вмілість і адміністративні навички; 4) орган управ­ління, адміністративна одиниця. Але найчастіше менеджмент розглядається як сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів і форм наукового керівництва будь-якою діяль­ністю з метою підвищення її ефективності та задоволення рин­кових потреб споживачів.

Як новий вид діяльності менеджмент сформувався в розви­нутих країнах з ринковою економікою в 30-х роках XX ст, його часто називають конкурентоспроможною системою уп­равління, яка є адекватною ринковому типу господарювання привабливою сферою бізнесу. На думку переважної більшості спеціалістів з менеджменту,*його складовими є теорія керів­ництва, мистецтво управління і його практичний досвід. Ме­неджмент розглядають як систему (єдине ціле), що складаєть­ся з частин (елементів). Такими частинами є цілі і принципи менеджменту, функції управління, метод менеджменту, кадри менеджерів, структура управління бізнесом, техніка і техно­логія управління, інформація в менеджменті. Відповідно до загальної теорії систем, кожний з цих елементів впливає на ефективність функціонування системи. У разі невідповідності будь-якого з елементів своєму призначенню погіршується ре­зультативність діяльності всієї системи. При цьому втрати тим більші, чим вищий рівень системи.

Етапи розвитку менеджменту

1. Наукові школи, що передували появі класичної теорії Лі представниками були Р.Оуен (1771 —1858), Ш.Бабедж (1792-1871), Г. Тоун (1844—1924) та ін.

2. Класична теорія управління:

а) науковий менеджмент. Його представники — Ф. Тейлор
(1856—1915), К. Берк (1860—1939), Д. Френк (1868-1924),
Л. Гільберт (1878—1972), Г. Гант (1861—1919) та ін.;

б) адміністративний менеджмент — А. Файоль (1841-
1925), Г. Форд (1863—1947), Ч. Бернард (1886—1961), 0. Чел-
дон (1894—1951);

в) бюрократичний менеджмент — М. Вебер (1864—1920).

3. Біхевіористська теорія:

а) ранній біхевіоризм — Д. Уотсон (1878—1958), X. Мюнс-терберг (1863—1916);

Методи соц

б) біхеї (1906—191

4. Сучал раційний: джментськ

Основоп канської н (1856—191 ності" (солі тись чотир: вивчення і

2) кропітко завдань; 3) 4) по можл звернув ува жень: 1) на]

3) колективі жена віддачі нення максн

У наукові здійснюютьс

Су ЙОГО ОСНОЕ

нов, В. Афан У найіпир "елементарні (біологічних, ження їх пев алізацію про] В. Афанас] ну властивіст вважає, що " які здійснюю^ з метою його: ної мети".

Важливим і цілеспрямов П. Друкер пі, діяльності, пр

Методи соціальної роботи

б) біхевіористський науковий підхід — Д. Макгрегор (1906-1964), А. Маслоу (1908—1970).

4. Сучасні підходи до менеджменту: кількісні методи, опе­раційний науковий підхід, операційний менеджмент, мене-джментські та інформаційні системи.

Основоположником класичної школи і засновником амери­канської науки управління прийнято вважати Ф, Тейлора (1856—1915). У пошуках засобів проти "навмисної повіль­ності" (солідації) робітників Тейлор рекомендував дотримува­тись чотирьох принципів управлінської науки: 1) наукового вивчення кожного завдання і розвитку наукових методів;

2) кропіткого добору працівників і стимулювання виконання завдань; 3) підтримання тісного контакту з працівниками; 4) по можливості здійснювати поділ кожної роботи. Тейлор звернув увагу на тісний взаємозв'язок таких чотирьох поло­жень: 1) наука, а не емпіричні дані; 2) гармонія, а не розлад;

3) колективізм, а не індивідуалізм; 4) максимальна, а не обме­жена віддача і розвиток кожної людини, спрямований на досяг­нення максимальної продуктивності і найбільшого розквіту.

У науковій літературі, починаючи з А. Файоля і Г. Черча, здійснюються спроби визначення управління, розробки та опи­су його основних функцій (П. Керженцев, Г, Слезінгер, О. Году-нов, В. Афанасьєв, Г. Попов, О. Ковальов, Д. Кайдалов та ін.)

У найширшому філософському розумінні управління — це "елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збере­ження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, ре­алізацію програми, мети діяльності".

В, Афанасьєв розуміє управління як внутрішньо притаман­ну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що "управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб'єктом управління щодо об'єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до зада­ної мети".

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований характер. Відомий теоретик менеджменту П, Друкер підкреслює інтегруючий характер управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управ-

Ро зділ Щ

ління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну! цілеспрямовану і виробничу групу. М. Мескон, М. Альберт,! Ф. Хедоурі вважають, що "управління — це процес плануван! ня, організації, мотивації і контролю, необхідний для того,! щоб сформулювати та досягти мети організації".

Людина в системі управління виступає у трьох аспектах! (Р. Шакуров):

• у межах самоорганізації вона організовує себе;

• у межах субординації вона є організатором інших систем! і підсистем;

• у межах метаор'ганізації вона сама є предметом, якийор-| ганізовують інші люди.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі зазначають, що мене! джер — це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму! в управлінні. Іншими словами, на відміну від підприємця, ме-І не джер — професійний управлінець, керівник. Аналізуючи! управління із загальноправового погляду, І. Волков дає таке! його визначення: "Керівництво — процес правової організації! і управління спільною діяльністю членів колективу, який здій! снюється керівником як посередником соціального контролюі! влади".

Між поняттями "управління" та "керівництво" є своєрідний! взаємозв'язок: з одного боку, управління містить у собікерів-| ництво як суб'єктивний компонент, а з іншого — воно є зміс-| том керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється! людьми щодо інших людей.

На думку провідного вченого в галузі менеджменту П. Дра-1 кера, основне завдання менеджменту — зробити людей здат-і ними до спільних дій, визначивши реальні цілі, наділивши цін-1 ностями, створивши правильну структуру організації, вихо-| вавши необхідні трудові навички і забезпечивши професійний І розвиток. Для цього використовуються різні засоби: 1) повно-і важення і влада; 2) уміння управляти; 3) управлінський ме-1 ханізм і структура; 4) процедури технології управління; 5) люд-1 ські зміни управління, побудовані на відносинах суборди-| нації.

Залежно від сфери діяльності, виділяють різні види менедж­менту: загальний, або адміністративний, галузевий, організа-

^

*

Методи соціальної роботи

ційний, функціональний, підприємницький, міжнародний, педагогічний та ін.

Загальний менеджмент — менеджмент, який здійснюють усі керівники, що відповідають за постановку завдання і форму­лювання політики, за питання, котрі пов'язані з плануванням і організацією, контролем і управлінням підприємництвом.

Фінансовий менеджмент включає такі основні види діяль­ності: визначення фінансової структури фірми і її потреб у фі­нансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фі­нансування і їх оцінювання тощо.

Операційний менеджмент — управлінська діяльність, на­самперед менеджера нижчого рівня управління, що полягає у безпосередньому керівництві роботою працівників.

Стратегічний менеджмент — управлінська діяльність пер­соналу менеджерів, що пов'язана із формуванням завдань під­приємства, включаючи визначення його цілей, філософії і дов­гострокових стратегій, установок і орієнтирів тощо.

Природа, призначення, структура і властивості систем

1. Природа і сутність систем: природні, закриті, абстрактні (поняття), статичні (незмінність властивостей у часі), без провід­ного органу, сумативні (упорядкованість, послідовність), штуч­ні, відкриті, конкретні, динамічні (зміни властивостей у часі), централізовані, діяльнісні (взаємодія кількох компонентів).

2. Призначення систем: ціль і цілеспрямований характер (до чого прагне), завдання, які вирішуються (що долає, усу­ває), функції (для чого призначена), функціонування, розви­ток і саморозвиток (як має функціонувати і змінюватися)

3. Структура (організація) систем: об'єкти (суб'єкти), час­тини і компоненти, атрибути (властивості об'єктів, які її ста­новлять), відносини і взаємовідносини (об'єднують систему у ціле), наявність двох чи більше видів зв'язку (прямий чи зво­ротний зв'язок), наявність рівнів ієрархії.

4. Властивості (якості, основні характеристики) систем: ці­лісність (сумативність плюс взаємообумовленість), спільність чи неспільність з іншими системами, стабільність (стійкість зворотного зв'язку), адаптація (пристосування до навколиш­нього середовища, реакція на нього та її вплив), навчання, здатність до самовдосконалення, еволюція (змінність у часі).

Розі

Летоди сої.

Будь-який управлінський вплив є підсумком певного уп] лінського рішення, прийнятого менеджером певного рівня равління. При цьому управлінське рішення має задоволш цілу низку вимог. Аналіз теорії менеджменту і вивчення п] тики показують, що рішення повинне бути:

• цілеспрямованим;

• обумовленим і адресним (хто буде втілювати у життя і сти відповідальність за його ефективну реалізацію, рішені має бути правомочним);

• прийняте рішення не повинне вступати у суперечність загальною системою управлінських рішень, тобто має відоб] жати єдність і узгодженість з нею;

• прийняте рішення повинне відповідати умові конкр(ності за часом його реалізації і зумовлювати критерії ефекті ності його реалізації з урахуванням оптимізації зусиль, за* собів, часу;

• рішення має відповідати умові актуальності й сучасної а також бути повним, коротким, чітко викладеним.

Є різні погляди, як у термінологічному, так і в змістовному] аспектах, і стосовно адміністративного керування і менедж­менту. Наприклад, американські фахівці вважають, що міністративне керування і менеджмент — одне ціле. У Захід­ній Європі, навпаки, менеджмент використовується як основ­не поняття, а адміністративне керування належить до внутріш­ніх завдань організації.

У цілому західні соціологи, роблячи висновок про необ­хідність професіоналізації менеджменту, стверджують, що| на зміну власницькому менеджменту, метою якого було за­безпечення максимального прибутку для підприємця, у бізнес XX ст. прийшов професійний менеджмент, що несе визначену соціальну відповідальність перед суспільством,

Розвиток професійного менеджменту привів до зміни! специфіки діяльності менеджера. Вона полягає в тому, що [ менеджер — це не стільки посада, скільки професія, що потребує комплексу професійних, управлінських, психо­логічних, економічних і, звичайно, творчих якостей осо­бистості.

Управ.

вона має

знати всі

ля кері:

пецифі^

леми ос<

потреб.

Керув купність

— фо]

її у ВИГЛ^

— роз

— орі ними і к

— кер іншими

— орг

— вш
мадськіс

— оц
вищенн:

Теорі наукові, методи ємодію включаї вання, них оці структу мовлене Виді: товне) і місце к< ливості

суспіль нологіч

*

Методи соціальної роботи

Управлінська діяльність за своєю суттю технологічна, І вона має визначені стандарти, закономірності, що повинні знати всі керівники, незалежно від сфери своєї діяльності. Для керівника, який працює в соціальній сфері, необхідні і специфічні знання, тому що в першу чергу він вирішує про­блеми особистості, сприяє реалізації її життєвих інтересів і потреб.

Керування в рамках окремої організації являє собою су­купність таких процесів:

—формулювання соціальної політики і ранжирування її у вигляді оперативних цілей;

—розробка програми і керівництво її реалізацією;

—організація фінансування і забезпечення матеріаль­ними і кадровими ресурсами;

—керівництво діяльністю з налагодження взаємодії між іншими організаціями (по вертикалі і по горизонталі);

—організація і контроль за роботою кадрів;

—виконання представницьких функцій, зв'язок із гро­мадськістю;

—освіта, навчання і виховання;

—оцінювання і впровадження інновацій з метою під­вищення ефективності роботи.

Теорія соціального керування використовує загально-наукові, конкретно-наукові методи пізнання, специфічні методи збору, аналізу й узагальнення інформації про вза­ємодію інтересів суб'єкта й об'єкта керування. Ці методи включають спеціалізовані способи анкетування, інтерв'ю­вання, аналізу статистичних даних, одержання експерт­них оцінок, дослідження змісту управлінських функцій, структур керування, управлінських груп і соціальної обу­мовленості їхньої діяльності.

Виділяють два поняття керування: методологічне (зміс­товне) і процесуальне (технологічне). Перше з них показує місце керування в життєдіяльності суспільства, його мож­ливості (обумовлені природно-історичними закономірнос­тями, відносинами і механізмами керування) і характер суспільних інтересів. Друге поняття характеризується тех­нологічно — у вигляді набору функцій і процедур. Ще на

Дата добавления: 2015-05-23