Методи порівняльно-педагогічних досліджень

Завдання порівняльної педагогіки

Завданнями порівняльної педагогіки є:

- розробка науково обґрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти у країні, регіоні, у глобальному масштабі;

- уніфікація та впорядкування термінів, що використовуються в освітян­ській документації різних країн;

- виявлення глобальних закономірностей і тенденцій розвитку освіти та врахування їх специфічних проявів у різних країнах і культурах;

- здійснення прогностичних функцій [14].

Дж. Лоурайс як головні завдання порівняльної педагогіки визна­чає збирання та класифікацію інформа­ції (як кількісної, так і якісної) стосовно освітніх систем, навчальних закладів, управління та фінансуван­ня освітньої галузі, нормативно-законодавчої ба­зи тощо та її тлумачення з урахуванням культур­но-історичних витоків досліджуваних явищ, причин­нo-наслідкової дії економічних, технологічних, релігійних, філософських чинників [8].

Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень ста­новлять підходи:

• цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукуп­ності всіх форм життєдіяльності дитини (людини) тієї чи іншої цивілі­зації – матеріальних, політичних, культурних, релігійних, наукових то­що;

• антропологічний, за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреб розвитку особистості;

• синхронний, який передбачає осмислення розгортання освітнього про­цесу в просторі, у співвідношенні з іншими цивілізаціями та регіонами;

• діахронний, у рамках якого розглядаються і зіставляються педаго­гічні факти та явища, що відбуваються в різних культурно-історичних циклах у межах однієї цивілізації.

Провідними методами порівняльно-педагогічних досліджень є:

1. Вивчення офіційних документів, до яких відносять:

- державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов’язки держави стосовно підтримки та розвитку освітньої системи;

- документи й матеріали громадських, професійних і політичних орга­нізацій, їх форумів відносно намірів у справі розвитку освіти;

- матеріали та рекомендації форумів міністрів освіти регіонів (Ради Європи, країн Африки, арабських країн, Латинської Америки тощо);

- документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, міжнародних конференцій з пи­тань освіти, що відбуваються під егідою Міжнародного бюро освіти, Ради Європи, Всесвітньої ради товариств порівняльної педагогіки; докумен­ти міжнародних професійних учительських спілок;

- усі види шкільної документації, у яких фіксується змістовий (державні навчальні плани і програми, підручники, програми і плани конкрет­них шкіл), процесуальний (класні журнали, педагогічні щоденники вчителів, протоколи засідань педагогічних рад) та результативний (тести, екзамени, контрольні і творчі роботи учнів) аспекти діяльності школи.

2. Вивчення статистичних даних, що характеризують стан освіти. Найвичерпнішу інформацію готують у США, Франції, Японії. В інших країнах, а також у щорічниках ЮНЕСКО вона обмежується наступними параме­трами: кількість учнів у різних типах навчальних закладів; відсоток охоп­лення дітей відповідного віку початковою, основною, повною серед­ньою школою (чоловічої, жіночої статі та в цілому), кількість студентів на 10 000 чоловік населення; кількість учителів (чоловічої, жіночої статі та в цілому), рівень їх професійної підготовки; частка витрат на освіту у ВНП; витрати на навчання одного учня; середня кількість комп’ютерів на школу; відсоток повністю неграмотного та функціонально неграмот­ного населення. Важливим є здійснення як кількісного, так і якісного аналізу статистичних даних. Розуміння освітніх процесів крім суто освітньої статистики вимагає звернення до статистичних даних, що відо­бражають структуру виробництва, систему оплати праці, демографічну ситуацію в країні тощо.

3. Вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними видами джерел, у яких міститься інформація для порівняльно-педагогічних досліджень, є:

- фахові освітянські журнали та газети, що міс­тять різноманітний матеріал про практичні аспекти діяльності навчаль­них закладів різних типів, про педагогічний досвід, інноваційні проекти;

- науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали, які містять інфо­рмацію про теоретичні та прикладні дослідження у сфері освіти. У сучасних умовах існують як національні, так і міжнародні журнали такого плану. Серед останніх найбільш відомими є „Перспективи”, „Міжнародний огляд освіти”, „Конвергенція”, „Огляд порівняльної педа­гогіки”, „Порівняння”, „Порівняльна педагогіка”. До порівняльно-педагогічних можна віднести і матеріали в галузі освіти, що видаються Радою Європи: „Форум”, „Інформаційний бюлетень з освіти”, „Зв’язки”;

- монографії з питань освіти, авторами яких є педагоги-теоретики та практики, освітні діячі, колективи науково-дослідних установ, міжна­родних організацій; публікації матеріалів конференцій з питань освіти. Вивчення літератури супроводжується аналізом, порівнянням, зістав­ленням різних освітніх реалій, процесів, феноменів та теоретико-педагогічних ідей і концепцій;

- Всесвітня мережа Інтернет, в якій існують тисячі й тисячі „вікон”, що належать міжнародним та національним педагогічним товариствам, університетам, засобам масової інформації, бібліотекам, школам, окре­мим науковцям та вчителям.

4. Спостереження – звичайне й включене, інтенсивне та екстенсивне. Ефе­ктивність спостереження у порівняльно-педагогічному дослідженні залежить від знання мови, якою воно здійснюється, та вміння контакту­вати з об’єктами спостереження.

5. Бесіди та інтерв’ю з безпосередніми учасниками освітнього процесу, йо­го керівниками, зацікавленою громадськістю.

6. Методи математичної і статистичної обробки даних. У порівняльній педагогіці обсяг фактичних даних дуже великий, тому застосування таких методик їх обробки надзвичайно актуальне.

7. Структурний метод, що передбачає „розчленування” феномена, який ви­вчається, на складові частини. Оригінальність дослідження залежатиме від того, на які саме частини дослідник розділить свій предмет, на які запитання він прагнутиме відповісти. Якщо запитання будуть банальни­ми, таким буде й результат дослідження.

8. Конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджува­ному феномені в цілому та в окремих його складових у просторі й часі. При цьому відбувається поділ процесу на певні етапи, встановлюється його науково обґрунтована періодизація.

9. Порівняльний метод обов’язково доповнює і завершує використання всіх інших методів у порівняльно-педагогічному дослідженні. Цей метод дозволяє робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та провідні тенденції їх розвитку.

М. Богуславський визначає і часткові методи дослідження, специфіка яких полягає в здатності найбільш адекватно допомогти пізнанню конкретних педагогічних фено­менів. До них відносяться:

- аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових та особистісних цінностей, встановлення їх пріоритетності;

- модернізаторський – сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ;

- парадигмальний, який передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм. Якщо за цивілізаційного підходу акцент робиться на соціокультурних детермінантах динаміки освітніх процесів, то за парадигмального в основу типології закладаються власне науково-педагогічні чинники [14].

Порівняльна педагогіка використовує методи, що характерні історії педагогіки:

- метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розви­ток освіти протягом дії даного циклу (як правило, 1960-1970 рр.);

- хвильовий, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти. Наприклад, у нас в країні – дворянська, міська, буржуазна, пролетарська [13, 14].

Дата добавления: 2015-05-23