Варіант 5. У праці «Філософія мистецтва» І

Варіант 4

Варіант 3

Варіант 2

Варіант 1

Модуль І

У праці «Філософія мистецтва» І. Тен стверджує, що історія мистецтва має свій особливий простір і час, який не співпадає з реальною історичною хронологією. «Історія мистецтва – це драма, де всі особи присутні одночасно». Вона пов’язує минуле, теперішнє та майбутнє в одну мить. У мистецтві поняття «раніше» і «пізніше» є дуже відносними. Шекспір не «знімає» Софокла, Ренуар не «заперечує» Рембрандта, Бетховен не «відмінює» Баха. Усі вони існують у єдиному не-євклідовому просторі, де «попереднє» та «наступне» створюють парадоксальну «атемпоральну цілісність».

Чи згодні ви з думкою І. Тена? Якщо так, чи є тоді прогрес у мистецтві? Якщо ні, тоді в чому полягає розвиток мистецтва?

Осмислюючи логіку розвитку мистецтва, А. Рігль запроваджує концепт «художньої волі» (Kunstwollen). «Художня воля – це телеологічний принцип, що обумовлює історичну зміну стилів та еволюцію форм мистецтва в досягненні їх найвищого ідеалу».

Ретельно проаналізуйте теорію А. Рігля. Яким чином концепція А. Рігля, з одного боку, пов’язана із розвідками про «світову волю» А. Шопенгауера, а з іншого – з системою Г. Гегеля, де історія людства співпадає з розвитком Абсолютної ідеї, яка має власну логіку, що відмінна від мети окремих націй чи держав?

Досліджуючи художній образ, А. Банфі говорить, що «образ є сильним не тому, що він є прекрасним, а тому, що він дає надзвичайно широкі та глибокі асоціації».

Чи поділяєте ви позицію А. Банфі? Якщо так, чи є тоді художній образ автономним явищем, незалежним від волі інтерпретатора? Якщо ні, який тоді критерій оцінки ви пропонуєте?

В своїх розвідках, присвячених музиці, Ф. Ніцше стверджує, що «музика – це стихія буття». «Музика не є мистецтвом. Вона є більш, ніж мистецтво». «Музика – це форма об’єктивації волі. Музиці не потрібні ні образи, ні поняття; її природа безмежна. Музика здатна проникати у саму сутність речей». Отже, «музика присутня у кожному мистецтві. Вона поєднує всі мистецтва; музика – це першоджерело творчості взагалі».

Чому, на думку Ф. Ніцше, саме музика виражає «художню сутність світу», а не поезія (як, скажімо, у Г. Гегеля чи М. Гайдеггера)?

В роботі «Воля до влади» Ф. Ніцше зазначає, що між класикою та романтизмом є суттєва різниця. Це обумовлено тим, що їх творчим імпульсом є протилежні можливості. «Класичний художник починає творити тому, що бачить у світі гармонію і прагне її показати. Романтичний художник, навпаки, починає творити тому, що бачить у світі відсутність гармонії і прагне її знайти». Отже, «класичний художник працює тоді, коли він звертається до світу; романтичний художник, навпаки, працює тоді, коли він залишає світ і звертається до себе».

Як Ф. Ніцше моделює ці творчі установки? Чому основою творчості класика є дія, а романтика – протидія? Окресліть головні тези Ф. Ніцше на цю тему.

Дата добавления: 2015-05-24