Самьяма 2 страница

Коли все, перераховане вище, освоєно (перемикання сприйняття на внутрішній простір свідомості відбулося), починається, власне, практика ЧД.

Отже, гарантована тиша, очі закриті, спина пряма, тіло і свідомість повністю розслаблені, на екрані свідомості миготить спонтанне візуальне «сміття». Суть в тому, що на цей екран потрібно просто дивитися, зберігаючи очні яблука розслабленими (відпущеними). Але виникає питання: як дивитися? Якщо при освоєнні початкових етапів ЧД очі розслабити і знерухомити не до кінця, то медитативний стан не виникає. Але в самому процесі медитації мимовільні рухи очей цілком можуть з'явитися!

Тут багато тонких моментів. Зазвичай пильнуванню супроводжує висока динаміка уваги, що має тенденцію стискатися в точку і фланірувати по спостережуваному простору. Так само, як в асанах не слід прицільно «витріщатися» увагою на відчуття, його і в ЧД слід відпустити з тим, щоб воно «розтеклося» до кордонів «екрану» розуму, охоплюючи його цілком. При цьому втрачається звична фокусування і виникає гальмування, це буде початком власне дхіяни - споглядання.

Як і в будь-якій медитації, в ЧД потрібно залишатися відстороненим спостерігачем, але ні в якому разі не учасником. На утримання екрану і події що там розгортаються реагувати не можна взагалі, тим більше - емоційно! Медитуючий - це свідок, байдужий реєстратор, подібний приладу, який не хвилюється, не переймається, і тільки фіксує параметри ситуації.

Техніка безпеки. Правила, перераховані нижче, непорушні, їх дотримання дає прийнятну ймовірність успіху медитації і гарантує збереження психічного благополуччя.

1. Не ототожнювати себе з тим, що доводиться бачити, чути і відчувати (переживати) у процесі. Ти не ідентичний тому, що «показують», але воно і твоє теж - нехай каламутне, незручне або моторошне. Щоб очистити авгієві стайні підсвідомості, це треба переглянути, перетерпіти, пережити.

2. Ніяк не реагувати, коли на екран хлине (а в тілі відгукнеться неприємними відчуттями) «парад виродків», його потрібно споглядати в повному безстрасті, зберігаючи спокій і миттєво забуваючи про пережите після виходу з процесу.

3. Не лякатися, це третє і найважливіше правило. Як говорив Толстой: «Він лякає, а мені не страшно!» Потрібно просто дивитися («Не лиця - муть товклася, як доктора Моро творіння моторошні зчеплення нетопир, і тлів на дні зіниць, колючий і хитрий розум крихітний - єдиний поводир їх») з непохитним спокоєм і відчуженістю, пам'ятаючи: я тільки спостерігач.

Інстинктивний страх, що виникає при скиданні витісненого, не небезпечний, якщо тільки йому не піддатися! Він виникає як наслідок втрати внутріпсихічної стабільності, будь-яка медитація має стандартний розвиток, описаний в «Божественної комедії»: пекло, чистилище, рай.

Нема способів, за допомогою яких можна хоча б частково уникнути пекла і чистилища, крім Хатха-йоги, при мінімумі усвідомленості негатив поступово стравлюється в практиці асан через тіло.

Якщо вузькі стежки самопізнання неминуче проходять через пекло, то для тих, хто не володіє технологією і проявляє дурну впертість, вони в самому пеклі і закінчуються. Уявлення про медитацію як про одухотворене і радісне переживання ​​благодаті - балаканина дилетантів.

«Розширюйте свідомість!» - І вам буде добре!»Може і буде, але далеко не відразу. І не завжди. І не кожному. А спочатку стане погано, і, можливо, дуже погано. І не всі здатні це витримати, будь-які спроби медитації протипоказані «прикордонникам» і невротикам, у яких витіснене і без того рветься назовні, намагаючись знести «дах». І якщо грати в подібні ігри, не знаючи їх суті...

Ось фрагмент отриманого мною листа від 6.11.2002: «Зі мною сталося щось непередбачене. Власне медитацією я не займався. Правда, трохи повчився сидіти нерухомо і розслаблено. Це навесні ще. Ось тоді я вперше побачив дещо вельми дивне, після чого припинив свої спроби до вчорашнього дня. Враження вляглися досить швидко, але характеристика події (дана по гарячих слідах) все ж утримувала від експериментів. А вчора все-таки посидів... Щось крутилося, начерки, чи що, якісь, але - не те. А от вночі, я впав у шуканий стан абсолютно без всякого бажання. Прямо зі сну. Відчуття жахливе. Я і вийшов-то майже відразу, та тільки кілька хвилин ще боявся - а чи не повернеться воно і тепер. В стані пильнування. Відчував себе воістину на межі божевілля. Думав, що не зможу після цього в ліжко лягти.

Новачки, я до вас звертаюся, не жартуйте з цим, не лізьте туди. Хотілося б дізнатися, що думають профі з наступних питань:

а) А чи була це медитація. (100% ефект присутності, звук, дуже неприємні відчуття, збилося дихання).

б) Якщо так, то як ставитися до її непроханої появи і чого тепер чекати.

в) Чи можна поговорити з ким-небудь в Пітері.

г) Були б цікаві будь-які коментарі. Буду дуже вдячний всім хто відгукнулись!».

Скидання витісненого в підсвідомість патологічного матеріалу - необхідна умова урівноваження і подальшого розвитку, при цьому у людей кінестезичного складу можуть виникати (навіть поза практикою асан) неприємні відчуття, супроводжувані найсильнішою емоційною «тряскою».

Не слід очікувати появи на екрані розуму чогось знайомого, аж ніяк не обов'язково проблема «випаровується» в тому вигляді, в якому надійшла колись у систему, психіка мікшує все. Ви спостерігаєте, скажімо, образ банальної табуретки, але цього супроводжують крайня відраза і жах. Часом на екрані розуму розгортаються приголомшливі сюжети: «Там джерело світла помилкового - занепалий ангел Люцифер - в центрі світу неможливого руйнує спів сфер».

Коротше кажучи, побачити можна все що завгодно, але реагувати на це не можна! Якщо на «екрані» з'явилося щось, що привело свідомість і тіло в шок, і ви сіпнулися, злякавшись, наслідки можуть бути плачевними. Вас просто виб'є з процесу, і в пережите негативному стані можна застрягти надовго. Тексти стверджують - і це чиста правда! - Якщо споглядач відреагував, «зчепився» з потоком вихідних афектів, він може потрапити в психосоматичне пекло, це головна небезпека споглядальних практик на стадії відпрацювання витісненого. Один з небагатьох реальних і доступних виходів з даної ситуації - фізичне навантаження, аж до екстремального. Наприклад, швидкий біг в гору з навантаженням, занурення в крижану воду, виливання на себе її з відра, кілька десятків (сотень) присідань з вистрибуванням вгору. Якщо і це спрацьовує не повністю, потрібно додати легкі нейролептики типу алкоголю або гіпервентиляції - і спати. Грубо, але дієво, принаймні, це буде чистилище замість пекла.

Якщо процес ЧД порушився, з нього потрібно вийти: повільно і глибоко вдихнути, видихнути, напружити тіло, потім розслабити і, зберігаючи нерухомість, повільно відкрити очі. Один з моїх друзів (у минулому пацієнт) освоював йогу повільно, розбираючись з численними проблемами. Режим його життя і роботи був настільки щільний, що він змушений був вставати о четвертій ранку, виконував асани до шостої, а далі скрізь: дорога, рідна НДІ, люди і зустрічі до самого вечора. Все йшло чудово, він відновлювався, скидаючи багаторічну перевтому, і якось зронив, що збирається освоїти роздільне дихання. Я не погодився з ним, оскільки при подібному розпорядку і порівняно невеликому стажі практики додавати щось ще ні до чого, щоденна сума впливів і без того така, що будь доважок може викликати дестабілізацію. Через півроку ми зустрілися, і він повідав забавну (в деякому роді) історію. На початку практики роздільного дихання все у нього йшло відмінно, але потім порушився сон. Одного разу, прокинувшись у черговий раз десь близько третьої ночі, він вирішив встати, але, до свого жаху, не зумів навіть поворухнутися. Якби він знав, що в певній фазі пробудження тіло виявляється знерухомлене! Але мій друг не володів необхідною інформацією і тому сильно злякався.

- І ось уже третій місяць тягне мене, вибачте за вираз, фейсом по тейблу, - закінчив він свою розповідь. - Немов клавіші піаніно натискаються самі по собі, до чого противно - передати не можна. І спати боюся лягати: а раптом знову? Лікарі сказали, що просто ВНС барахлить, не небезпечно...

Звичайно, ми зробили необхідне коригування, і проблема відпала сама по собі. Але через півроку! А це був всього-на-всього елементарний переляк, викликаний простою неузгодженістю станів тіла і свідомості, можна уявити які ефекти можна зловити в безграмотній медитації!

Існує ймовірність (хоча і мала) що слідом за витісненим може «спливти» щось більш небезпечне, якщо раптом образи набувають символічного характеру, від будь-яких спроб медитації потрібно відмовитися повністю, залишити тільки асани.

Якщо раптом у свідомості виник голос, і ви йому відповіли, він вільно може стати незнищенною слуховою галюцинацією.

Внутріпсихічній перебудові, яка починається при скиданні, може супроводжувати все, що завгодно, наприклад, фізичний біль. Взагалі основне «випаровування» системних деформацій йде по кінестезичній «єпархії», біль може бути локальною, мігруючою, загальною, можуть виникнути судоми, тремор і т.д. Хоча повна м'язова релаксація є неодмінною умовою грамотного входу в медитативний процес, при виникненні нервово-емоційного «скидання» вона неминуче порушується, виникає м'язова контрактура і це нормально. Коли витіснене після всіх своїх гримас розчиниться, як Термінатор в киплячому металі, приходить внутрішнє урівноважування - перший етап інтеграції Его з повним розумом. На всьому протязі практики ЧД споглядати ментальний екран потрібно весь цілим, не фіксуючи на окремих його ділянках або образах. Все що може особисто вжити суб'єкт для «поліпшення» процесу буде помилкою - будь ментальний акт, довільний рух, зусилля волі автоматично відновлює тонус безсонної свідомості і медитація припиняється.

При дотриманні ТБ ніякі фокуси розрядки в ЧД та інших медитативних практиках не небезпечні, але якщо страх непереборний, значить, медитація передчасна, потрібно зосередитися на асанах і глибокому розслабленні.

Коли медитація «пішла», змінюється характер сновидінь і загальний емоційний стан, починають відбуватися речі, описані нижче в розділі «Незвичайні здібності».

У 1992 році дама середніх років (назвемо її Т.) приїхала в Черноголовку на один із семінарів Центру. По ряду обставин дитинства і юності її нервово-психічний стан було кепським, тому акцент в практиці був поставлений на роботу з тілом. Ефект був хороший, але вона, на жаль, між двома нашими семінарами догодила на якусь «йогівську» тусовку в Тулі, де вчили «медитувати» всіх без розбору. Коли у свідомості у Т. виникли голоси, тульський «вчитель» назвав це ознакою «просунутості». Побачивши її через півроку, я був в шоці: не реагуючи на розпитування, вона лише блідо посміхалася: - Я тепер весь час говорю з ними... Незабаром жінка ця при нез'ясованих обставинах випала з вікна восьмого поверху своєї квартири, і троє дітей залишилися без матері.

Закон - точне знання того, що робити не можна, в тому числі і в медитації, це було давно відомо Отцям церкви. Святий Феофан вельми дохідливо пояснив невірні різновиди уваги і молитви Ісусової: «У природному порядку наших сил на переході ззовні всередину стоїть уява. Треба благополучно минути її, щоб потрапити на справжнє місце всередині. З необережності можна застрягти на уяві, і думати по незнанню, що ти увійшов всередину, тоді як це переддень, і застрягання завжди супроводжує самообман...

Найпростіший закон для молитви - нічого не уявляти! До тих пір, поки наша думка про Бога недосконала, вона пов'язана з якою-небудь формою (на барельєфах раннього буддизму місце Татахагати завжди залишалося порожнім - В. Б.). Всіляко треба намагатися молитися без образів Божих. Стій в серці з вірою, що Бог є тут же, а як є- не міркуй!»

«У дії Молитви Ісусової не повинно бути ніякого способу, посередницького між розумом і Господом... Свідомість ока Божого, що дивиться всередину вас, теж не повинна мати образу, а... полягати в одному простому переконанні або почутті» (св. Феофан).

Отці взагалі були налаштовані проти споглядання образів, досвід показував, що без відповідних знань це занадто небезпечно.

«Деякі, стоячи на молитві, зводять очі на небо і розум, і уявляють в розумі своєму Божественне Провидіння, небесні блага, чини, святих ангелів і обителі святих - все, що говориться в Писанні про ці предмети, викликають їх з пам'яті і перебирають уявою під час молитви, намагаючись потрясти цим свої почуття, в чому іноді й встигають. Це... і вважають проявом справжнього релігійного настрою» (Симеон Новий Богослов).

«Уявляти предмети Божественні під тими образами, як вони представляються в Писанні, немає нічого злого і небезпечного. Ми і міркувати про них інакше не можемо, як втілюючи поняття в образи, - але не повинно ніколи думати, що й насправді так є, як ці образи є, і тим більше зупинятися на цих образах під час молитви. Під час благочестивих роздумів це доречно, або при Богомислії, але під час Ісусової молитви - ні! Образи тримають увагу зовні, які би священні вони не були, а під час молитви увазі треба бути всередині, в серці. Якщо хто бачить образи на початку практики Ісусової - він не правий! Але в цій неправді - тільки початок біди, яке наводить на щось гірше і небезпечне. Споглядання образів цих буває вельми приємним і розніжує душу, їй здається, що це саме те, що треба, людина починає благати Бога, щоб він залишив у цьому стані, - а це прелесть! У такої людини шлях присікається на самому початку, так як шукане вважається досягнутим, хоча досягнення ще й не розпочато» (Св. Феофан).

«Далі ж зарозумілість ще більш розпалює уяву і малює нові картини, вставляючи в свої мріяння особисті мрії, і уявляючи її завжди в привабливому вигляді, поблизу до Бога, ангелів і святих, і чим більше так мріє, тим більше вкорінюється в ньому переконання, що він точно вже друг неба і небожителів, гідний відчутного з ними зближення і особливих одкровень. На цьому ступені починається візіонерство (видіння - В. Б.), як природна хвороба душевна.

Таким чином, багато спокусилися, бачачи світло і сяйво очима тілесними, нюхаючи пахощі нюхом своїм, чуючи голоси вухами своїми тощо, інші з них ушкоджувалися в розумі і переходили з місця на місце, як схиблені. Інші, прийнявши біса, що був в образі світлого ангела, до того затверджувалися в принади, що до кінця залишалися невиправними, інші, по навіюванню бісівському, самі себе вбивали, скидалися в стремнини, душилися. І хто може обчислити приваблювання, в які увергав таких ворог.

Бувають видіння істинні - досвідчені вміють їх розрізняти від породжень своєї уяви і привидів бісівських. Але так як на ділі людей більше недосвідчених, ніж досвідчених, то поставлено взагалі законом духовного життя - не приймати ніяких видінь, і не довіряти їм!»

Григорій Синаїт: «Якщо побачиш світло або вогонь у нестямі, або всередині, або образ який, Христа, наприклад, або ангела, або іншого кого, не бери це, щоб не потерпіти шкоди. І розуму своєму не допускай будувати в собі такі образи, це веде до принади. Якщо помітиш, ніби тягне хто розум твій такою зовнішньою уявою, не піддавайся, тримайся всередині, і виконуй працю уваги Богу без всяких образів».

У наведених фрагментах показана небезпека автономної роботи уяви, яка не має нічого спільного ні з медитацією, ні з дійсним сходженням благодаті (див. нижче розділ «Йога і християнський містицизм»). Візіонерство, назване душевною хворобою, це фантастичне марення, героєм якого нерідко стає той, хто занадто багато молиться або «медитує». Іноді через недоумство людина починає свято вірити в достовірність своїх видінь, що сталося, наприклад, з Марією Деві з горезвісного «Білого братства».

Не будучи в змозі відрізнити гру уяви від розрядки підсвідомості («видінь істинних»), Отці справедливо роблять висновок, що в спогляданні довірятися не можна нічому!

Стосовно до ЧД це значить - не ототожнювати з Єдиним глюки, віднайдені уявою що з'являються на екрані свідомості - «Коли чекаєш в гості друга, не слід приймати удари свого серця за стукіт копит його коня».

Другий неправильний спосіб молитви Ісусової - ментальний. Якщо в буддизмі свідомості слід спостерігати власну динаміку аж до повного її згасання, то в «розумовій молитві» вона втягується в суперечність: вона намагається блокувати розумову активність і, зрештою, заплутується у своїх рухах, не розуміючи, що відбувається. Проте, святі Отці стверджували, що це не так небезпечно, як взаємодія з образами.

При виконанні ЧД така помилка буде полягати в прийнятті власної ментальної динаміки за інформацію «звідти».

Про третій правильний спосіб молитви: «Маючи безпіклування про всяку річ, благословну і неблагословну, совість чисту в усьому, щоб вона тобі не таврувала, і неупередженість до всього мирського - сядь в якомусь мовчазному місці, наодинці, в кутку, зачини двері, збери свій ум, відволікаючи его від усякої тимчасової і марної речі, притисни до грудей бороду (Джаландхара бандха! - В. Б.), стримай трохи дихання, зведи розум свій у своє серце, зверни туди і чуттєві очі, і, слухаючи його, тримай там розум свій і пробуй розумом знайти, де знаходиться серце твоє, щоб і був там абсолютно розум твій. Спочатку ти зустрінеш там темряву і жорсткість, але потім, якщо будеш продовжувати цю справу уваги день і ніч, знайдеш там невпинну веселість».

Святий Іоанн Лествічнік уподібнює справу спасіння сходам з чотирма щаблями: одні приборкують і послаблюють пристрасті (аналогія з Карма-йогою), інші моляться устами своїми і співають (Мантра-йога), інші вправляються в розумовій молитві (щось середнє між мантра і карма-йогою), інші сходять до бачення (дхьяна або самадхі-йога).

Святий Феофан: «Коли ця благодать Духа Святого зійде на кого-небудь, то не що-небудь звичайне показує йому з речей чуттєвого світу цього, але те, чого той ніколи не бачив, і не уявляє».

Доречно навести висловлювання А. Маслоу про діаметрально протилежні типи сприйняття: «Про увагу можна говорити або як про свіжу... реакцію індивідуума на унікальні властивості об'єкта, або як про спробу підпорядкувати зовнішню (або внутрішню) реальність якоїсь перед встановленої у свідомості індивідуума класифікації. У іншому випадку ми маємо впоратися не з пізнанням світу, а з впізнавання в ньому тих рис, якими ми самі ж і наділили його. Такого роду «пізнання» сліпе до динаміки і новизни, це скоріше раціоналізація минулого досвіду, спроба зберегти статус кво.... рубрифікується сприйняттів не залишає можливості для виправлення помилок. Ті, хто одного разу потрапив під рубрику, як правило, залишаються там назавжди»(«Мотивація і особистість», с.287, 292).

Святий Ігнатій малює ідеального християнина так: «Від безперервної молитви подвижник приходити в вбогість духовну (звідси «Блаженні вбогі, бо їх є Царство Небесне»). Привчаючись невпинно просити Божої допомоги, він поступово втрачає уповання на себе. Це відчуття мало помалу може посилитися до такої міри, що око розуму ясніше буде бачити Бога в промислі Його, ніж бачить око предмети світу. Безперервна молитва вводить в святу простоту, відучуючи розум від різноманітних помислів (тобто гальмування розумової діяльності стає постійним), завжди містить його в убогості і смиренні думок... Нарешті, молільник може прийти в стан дитинства, заповіданий Євангелієм, стати буїм (божевільним) заради Христа, тобто втратити лжеіменний розум світу і отримати від Бога розум духовний». Зрозуміло, що для сучасної людини така перспектива виглядає малопривабливою.

Мета (сьогодні абсолютно не актуальна) середньовічної йоги практично та ж, що і у християнських містиків: остаточне злиття душі зі вселенською цілісністю, при тій лише різниці, що атрибутика і образ божества йогічна традиція не вказувалися. Ішвара був абстрактним богом, який в екстазі міг постати як завгодно і в будь-якій формі (або без неї).

Що буде, якщо медитацію продовжувати після початкового урівноважування? Які будуть її результати? Якщо погодитись з гіпотезою, що при самореалізації «обсяг» свідомості зростає, то логічним є запитання: до яких меж?

Тут слід зробити відступ. Станіслав Лем у футурологічній роботі («Сума технології», 1968) характеризував самадхі як інформаційно нульовий стан, оскільки в ньому, нібито, немає приросту інформації. Сьогодні ясно що це твердження хибне. Звідки виникають дивовижні знання у йогів, які досяглі самореалізації? На чому грунтуються їх надзвичайні здібності?

Досліди Дельгадо показали: мозок фіксує все, що було сприйнято від народження і до поточного моменту. «Через очі і вуха, практично мало залежно від бажання людини, до нього надходять величезні обсяги відомостей. Її мозок, хоче людина цього чи ні, реагує на цей потік» («Здоровий і хворий мозок людини», с. 7).

Нейрофізіолог Пенфілд виявив, що стимуляція окремих ділянок кори дає суб'єкту можливість заново пережито минуле. Оперуючи епілептиків, Пенфілд впливав електрострумом на різні ділянки мозку і виявив, що стимулювання скроневих часток, як правило, приводить до того що пацієнт починає в найдрібніших подробицях згадувати давні події.

Повторна стимуляція тих же областей кори викликає майже однакові переживання, але різні в подробицях, немов відображений в довготривалій пам'яті інформаційний блок всякий раз зчитується трохи під іншим «кутом». Найвідоміший фізіолог, творець теорії функціональних систем П.К.Анохін стверджував: «Ретельно вивчаючи реакції мозку, ми забуваємо, що за межами фокусу свідомості залишається величезний багаж, який можна назвати пам'яттю мозку; цей багаж накопичується протягом усього життя і виявляється, як показують деякі гіпнотичні досліди, разюче стійким»(«Філософські питання фізіології вищої нервової діяльності», с. 453).

Нейрофізіологія поділяє пам'ять людини на ряд різних за характером, хоча й тісно пов'язаних «різновидів»: органічну, фізіологічну, рухову, образну, вербальну - і все це крім оперативної (довільної). Сьогодні вважається, що пам'ять розподілена по всьому об'єму мозку і свідомість у Сам'ямі спонтанно контактує з усіма її модифікаціями.

Сприйняття і усвідомлення пильнуючого суб'єкта дискретні, загальний же потік інформації сприймається (з допомогою органів чуття, а, бути може, і не тільки їх) безперервно, свідомість встигає вихоплювати з нього лише найактуальніше, більш того - системний розум блокує те, що вважає за необхідне.

Отже, ми обговорили два етапи внутрішньої інтеграції: позбавлення від витісненого (результатом чого є урівноважування і набуття цілісності) i розширення обсягу пам'яті (але не свідомості!). У Сам'ямі енерговитрати свідомості мінімальні, більша частина сумарної енергії делегується несвідомому, його інформаційні масиви «пробивають» анамнестичний бар'єр і входять в ментальний простір. У міру успішної взаємодії обох частин психіки сприйняття оптимізується, зникає затьмареність, налагоджуються з навколишнім світом, людина усвідомлює темне начало як складову частин своєї природи. У релігіях Старого світу Сатана нерідко вважався братом Христа, реальність неможлива без зміни опозицій.

Можливо, що за певних умов глибоке зосередження активізує провідну інформаційну структуру - «квазікристалічний центр» епіфіза («Природні мінерали і причинна медицина майбутнього», с. 79), одночасно вона ж є фрагментом Мережі слабких взаємодій, об'єднуючи на польовому рівні всі одночасні людські істоти.

Стародавня метафора показує Бога як коло, центр якого всюди, а периферія ніде. Неважливо, звідки починати і яким шляхом рухатися до самореалізації, якщо дії відповідають природі, ми завжди, скрізь і звідусіль прийдемо до Єдиного. Основа матеріального і духовного одна і та ж, того і в Сам'ямі виникають типові образи, відчуття і емоції. Позамежні переживання - суть Одне, різниться тільки опис, трактований, як правило, в рамках інтелектуального і культурного багажу особистості та її конфесійної приналежності.

Екзюпері говорив: «Людина, будучи не в силах охопити розмаїття світу, засвоює ряд маленьких, однобоких істин, і потім щосили воює проти інших, з їх такими ж маленькими однобокими істинами».

Фізики осягали закони влаштування матерії абстрактно-дослідним шляхом, з допомогою приладів, містики і йоги йшли дослідним шляхом, використовуючи для цього самих себе.

І ті, й інші зіткнулися з проблемою впливу спостерігача на досліджуваний процес (об'єкт) i подолали її по-різному: перші відкрили дисипативні структури і теорему Геделя, другі - створили йогу, перетворивши пильнуючу свідомість в детекторний приймач з мінімальним рівнем перешкод. Результати фізиків і «ліриків» в цілому виявились ідентичні, перші формулювали закони теоретично, з подальшою перевіркою, містики переживали їх безпосередньо в досвіді.

Фізики зіткнулися з динамічним вакуумом, основою речовини виявилась порожнеча, внутрішньоатомні відстані жахливо величезні в порівнянні з розмірами ядер і електронів. Але з яким рівнем єдності мають справу йоги і містики? Якщо удалось отримати контакт - з чим ми стикаємося?

Тексти та свідоцтва стверджують, що в самадхі довго перебувати не можна. «... Людина не в змозі продовжити цієї повноти - блискавок істини не можна розтягнути в довге і рівне сонце, яке саме по собі було би підвішене на небосхилі... і гарантовано, й достатньо тривалий час... показувало б нам істину»(«Психологічна топологія шляху», с. 394).

Вранці кожен прокидається самим собою тільки тому, що в несвідомому є механізм, що «включає» свідомість, він спрацьовує також після непритомності і глибокого гальмування в йозі.

Після клінічної смерті (особливо неодноразової) структура психосоматики змінюється, виникає специфічна блідість шкіри та екстрасенсорні здібності. Дослідники пов'язують це з разовим руйнуванням великого числа клітин головного мозку, в першу чергу - кори, постійний інформаційний «шум» якої заглушає «шепіт» несвідомого. Самадхі також межує зі смертю, в його «околицях» трапляються малоймовірні внутріпсіхічні події. Саме в момент контакту з Єдиним «залишок» свідомості відчуває себе абсолютною системою відліку, що справляє незабутнє враження на незрілий інтелект, породжуючи комплекс обраності.

Пройшовши точку повернення можна потрапити в махасамадхі, «замикання» на нескінченність, у спалаху розчинення суб'єкт миттєво усвідомлює всі світові зв'язки, але его при такому навантаженні необоротно розпадається. Людина більше не приходить до тями, залишається в «священній божевіллі», іноді разом з розумом гине і тіло. Якісна практика Хатха-йоги - своєрідний якір, що забезпечує психіці необхідну стійкість.

Контакт з Єдиним завжди був доступний дуже обмеженому числу людей. Стан просвітлення - це звільнення від ментальних обмежень: «Бажання самоактуалізованної людини не вступають в конфлікт з розумом» («Мотивація і особистість», с. 258).

«Отже, якщо ставитися завдання об'єднання структур підсвідомості, свідомості і надсвідомості (Мережі або Єдиного - В. Б.) в єдину структуру, то це означає прагнення об'єднати різновікові структури: уповільнений темпосвіт підсвідомості, звичайний поточний світ свідомості і згасаючий темпосвіт надсвідомості. Структури з'являються в одному темпосвіті, а не просто «спливають» або «опускаються». Єдиний темп, а не єдиний рівень - ось що може їх об'єднати. (Звідси ясно, чому ментальний простір має бути порожнім. По- перше, свідомість загальмована, тобто її «знижена» знижена і зрівняна з інтенсивністю процесів несвідомого. По-друге - «спливаючій» з глибин інформації має бути місце куди вийти, поміститися. По-третє - сумарна енергія псіихіки запускає прі деактивації свідомості - процес дифузії з несвідомого у спорожнілий простір свідомості - В. Б.).

Ми знаємо, що на якомусь етапі (з'являється - В.Б.) i починає просуватися хвиля синхронізації та гармонізації процесів (у Системі - В. Б.). Відновлюються зв'язки з минулим, зі слабким і тонким світом, з підсвідомістю. Свідомість, усвідомлюване - це ж лише «промінь прожектора», який висвічує, контролює, тримає в ясності лише малу частку величезного вантажу минулого, лише «вершину айсберга», незначну частину колосального інформаційного масиву всієї сприйнятої мозком інформації

Дотик темпосвітів може статися і тоді, коли слабкі і повільні процеси починають розгоратися, а структури що інтенсивно розвиваються, навпаки, розтікатися. Структури підсвідомості що швидко розвиваються можуть «підживлювати» повільні і тим самим сприяти дозріванню мимовільного імпульсу підсвідомості для його виходу на поверхню свідомості.

Відзначимо ще одну парадоксальну особливість досвіду медитації. В результаті заспокоєння розуму і синхронізації процесів на полі мозку створюється надскладна структура, що відображає складність світу. Але вербалізувати і передати цей досвід іншим надзвичайно складно. Адже щоб транслювати цю структуру, її треба відобразити на таку ж надскладну основу, основу мови, освіти, культури ¸ якої (основи) ще немає. А тому досвід і медитації і просвітління залишається суто індивідуальним, в принципі непередаваним, бути може, навіть соціально марним (як казав Мейстер Екхарт - благодать не діє - В. Б.). У просвітленого залишається лише загальне відчуття, відбувається перекристалізація його особистості»(«Підстави синергетики», с. 232).

Відомий печальний результат спроби Пентагона використовувати зворотний зв'язок для підготовки пілотів ВВС. Був створений комп’ютерний тренажер, що імітує повітряний бій з абсолютною достовірністю. В процесі його експлуатації відбувся ряд випадків, коли після відключення апаратури випробовувані впадали в кому, вивести з якої їх не вдавалось. Що може настільки сильно подіяти на здорового хлопця, яким, без сумніву, є будь-який американський льотчик? Очевидно, сукупний розум вважає миттєву зміну реальності катастрофою, відключаючи свідомість на фоні повного соматичного благополуччя.

Дата добавления: 2015-05-24