Критерії культури мовлення

Особливості використання вербальних засобів, комунікативно-риторичні якості були в центрі уваги ще античних риторів. Комунікативно-риторичні якості вони називали „ідеями” і пов’язували з особою мовця (промовця, ора­тора), який, на думку Діонісія, повинен бути схожим на Протея, що міняв свою подобу залежно від умов. Створюється ж ця подоба шляхом комбінацій „ідей”, тобто найменших елементів стилю. Античні автори́ на­зивали різну кількість „ідей”. Так, Діоген Лаертій (Вавилонський) говорив про п’ять позитивних якостей мовлення оратора: чистоту, чіткість, лаконічність, до­речність, красу. Діонісій Галикарнаський виокремлю­вав їх понад десять.

У сучасних посібниках: Н. Бабич називає 8 основних комунікативних ознак культури мовлення; Ф. Бацевич виділяє їх 10; Н. Волкова нарахувала 14 ознак словесної культури мовлення.

Культура мовлення – це володіння нормами усної й писемної літературної мови, а також уміння використовувати виразні засоби мови в різних умовах спілкування згідно з метою і ситуацією комунікації

Культура мовлення є важливим показником духовного розвитку людини, її світогляду. Зважаючи на те, як і що говорить людина, можна багато сказати про неї. Пам’ятаєте вислів Сократа: “Та говори ж ти, нарешті, щоб я міг пізнати тебе”.

При цьому справжній оратор є той, хто своїм словом не тільки повчає слухачів, але й дає насолоду і справляє на них сильне враження. А для цього перш за все необхідно навчитися дотримуватися критеріїв культури мовлення. Розглянемо основні з них докладніше.

1. Правильність – це дотримання мовних норм. Норма – сукупність мовних засобів, що сприймаються носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови й суспільства [УМ Енцикл.: 387]. Норми літературної мови – явища, що відзначається й стійкістю, усталеністю, і розвитком, зміною, що відбуваються під впливом внутрішніх законів розвитку мовної системи і деяких екстралінгвістичних чинників.

2. Точність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі змісту висловлювання. Можливі наступні недоліки: відсутність конкретності (висловлення типу „Хтось десь колись часом...”), змішування близьких за звучанням, але різних за значенням слів, що називаються паронімами (адресат – адресант). Неточність виникає в тих випадках, коли слово вжите в приблизному значенні: Команда не боялася цього противника, замість суперника.

3. Логічність – це правильність смислових зв’язків між словами і реченнями в тексті. Прикладами порушення логіки висловлення є відомі фрази „У городі бузина, а в Києві дядько”. Крім таких алогічних висловів, з повним порушенням логіки, трапляються й часткові помилки, типу: це моя власна думка (моя і власна – одне і те саме); трагедія сталася у місяці червні (зайве слово місяць).

4. Ясність і доступність викладу полягає в зрозумілості мовлення для адресата. Вона досягається шляхом точного й однозначного вживання слів, термінів, словосполучень, граматичних конструкцій. Доступність – це здатність певної форми мови бути зрозумілої адресату, зацікавити його. Доступність припускає ясність, але не все викладене ясно буває доступним для розуміння кожної людини. Наприклад, прочитана зрозумілою мовою лекція з ядерної фізики може бути доступною в основному для фахівців.

5. Чистота мови – це уникнення ненормативних елементів у мові. До таких елементів належать слова-паразити, що з’являються в мові при роздумі, у паузах (от, виходить, так сказати), діалектизми і просторічні слова (чаво, здеся, тута, шо), жаргонізми (поцупили, умотати, лафа), вульгаризми (лайки).

6. Виразність мови – це особливість такої структури мови, що підтримує увагу й інтерес у слухачів і читачів.

7. Розмаїтість засобів вираження – це використання різноманітних мовних засобів уникнення повторів слів, однотипних конструкцій. Мовець повинен активно використовувати великий обсяг лексичного запасу, велику кількість синонімів, образних виразів тощо.

8. Естетичність виявляється в неприйнятті літературною мовою образливих для достоїнства людини мовних засобів. Для досягнення естетичності використовуються евфемізми – емоційно нейтральні лексичні замінники, уживані замість слів чи виразів, що представляються мовцеві непристойними, грубими, нетактовними. Наприклад, говорять „Дитина забруднила пелюшки”, „У нього розлад шлунка” тощо.

9. Доречність – це такий підбір засобів мови, що робить її відповідною до мети й умов спілкування. Доречність тих чи інших мовних засобів залежить від контексту, ситуації, психологічних характеристик особистості співрозмовника. Дуже добре відбиває суть цього принципу приказка „У будинку повішеного не говорять про мотузку”.

10. Змістовність – повне розкриття думки без зайвих слів.

Отже, коли говорять про культуру вербального спілкування, то зважають на такі критерії: правильність, точність, логічність, ясність і доступність, чистота, виразність, розмаїтість виразних засобів, естетичність, доречність, змістовність.

Дата добавления: 2015-05-24