Пщфпічм» мистецтво

те лІг*р«ту|>*

Лолгичне мистецтво та література

ї тону заздалегідь потрібно приймати заходи: усі вікна будинків, які виходитимуть на цю площу (величезну площу ім. Гітлера - Б.К.) повинні мати важкі куленепробивні ставні, двері також треба робити зі сталі, а єдиному виходу на площу надати ще й важкі запізні решітки. Це все необхідно зробити, щоб центр рейху можна було в разі потреби захищати, як фортецю»¹*⁴. Через півстоліття, на початку 90-х р. ця думка диктатора набрала актуальності, коли декому прийшлося відбиватися серед білого дня у власній столиці в будівлі парламенту від танків і демократів...

Важливою частиною політичної культури XX ст. стали багаточисельні погруддя, скульптури авторитарних політичних лідерів, ціла система функціональних будівель-приміщень для політичних керівників різного рівня, будинків політичного виховання тощо. Цікаво, що ніхто не будував будинків парламентів, судів, зводилися лише приміщення правлячих партій, виконавчої влади та її структур. У фашистській Італії, нацистській Німеччині, у СРСР повсюди стояли вирубані з каменю різні дуче, фюрери та вожді. Як правило, вони були статичні, у величних позах, зображалися як промовці, батьки вітчизни, які поринули в думки про майбутнє та турботи не лише своєї держави, а й цілого людства. Однак, якщо в Італії та Німеччині таких монументів все-таки було не так і багато (може не встигли?), то в СРСР ця справа перетворилася на пам'ятникоманію. Пам'ятники встановлювалися практично в усіх публічних місцях: від столиці й до найглухіших сіл, кожна область змагалася за оригінальність відтворення образу любимих вождів у всяких ракурсах (за півстоліття лише на Львівщині з'явилося понад 3 тис. цих ідолів). Можливість закарбувати в матеріалі особу самого вождя надавалася лише довіреним скульпторам, за це режим відплачував їм всілякими нагородами, вони ставали лауреатами премій тощо. Згадаймо митців Миколу Андреева, Михайла Анікушина, Матвія Манізера. Великого політичного змісту набрали скульптури, пам'ятники роботи Євгена Вучетича, Віри Мухіної, Івана Шадра. Водночас варто зазначити, що в державах ліберальної демократії здавна встановилася традиція утримувати в доброму стані, будувати нові будівлі парламентів, верховних і регіональ­них судів, приміщення деяких інститутів виконавчої влади. Очевидно, що не може бути такого становища, коли в державі, яка претендує бути правовою, приміщення судової влади

знаходяться в неиристосованих для цього жалюгідних примі­щеннях. Влада, яка себе не поважає, не має права вимагати поваги від своїх громадян...

Дата добавления: 2015-05-24