Політична ммстяцт» талНерагура

Гт

Політичне мистецтво га література

Поетичне мистецтво т» література

міки, яка почала реалізовуватися в державних масштабах спочатку в колишньому СРСР, а вже після Другої світової війни у деяких європейських державах. Можливо, ми маємо тут справу з природною консервативністю людського роду, який чомусь твердить, що все, що не було здійснене в минулому, неможливо здійснити. Це підкреслював Б.Скгннер, який писав, що історичні докази завжди свідчать проти вірогідності успіху нововведень, і власне це є уроками історії. Тому нові наукові відкриття та винаходи виглядають фантазіями, воші є неправдоподібними, а коли вони все-таки реалізуються, то стають винаходами, відкриттями.

Ще кілька зауважень стосовно цього. По-перше, поняттям утопії часто називають будь-яку уяву про краще суспільство, незалежно від того чи є можливість його реалізації, вона стає синонімом морального та суспільного ідеалу суспільства, а утопістом той, хто бачить зло та прагне його ліквідувати. Тому утопія як би є принципом будь-якого прогресу, прагненням до кращого, до загального щастя. Навіть можна сказати, що утопізм — це певний стиль мислення, який суперечить однобічності, провінціалізму (хуторянству), а навіть спеціаліза­ції. Із суспільной точки зору, утопізм — це відірваність від інтересів загалу, від реального, практичного досвіду мас. Це своєрідна фантастична модель, з якою можна порівняти дійсність, щоб вирішити, що в ній добре, а що погане. Тому до утопії в такому випадку належить міф, породжений самим життям, який організовує досвід мас. Карл Манхейм у книжці «Ідеологія та утопія» зазначав, що утопії — це такі суспільні ідеали, які пророкували майбутні масові рухи та могли бути реалізовані цими рухами, що відрізняло, на його думку, утопії від ідеологій, оскільки останні є приреченими залишатися лише в сфері уяви.

По-лруге. утопію можна розглядати як свідомий екс­перимент, який ставігться з метою дати відповідь на важливіші запитання — як може функціонувати сформульований Ідеал, чи можна його взагалі реалізувати, які його параметри? Саме так можна охарактеризувати перші утопії Мора та Кампанелли, які давали приблизну відповідь на запитання — як виглядало б людське суспільство, в якому не було 6 приватної власності. Утопія завжди наповнена бажанням краще пізнати світ шляхом розумової перевірки того, чого ще не можливо перевірити в дійсності.

По-третє, оскільки утопіст заперечує дійсність, він мріє, експериментує, не приймає існуючого стану речей, тому він автоматично пропонує певну альтернативу цій дійсності, адже немає утопії без альтернативи. Утопіст — це людина, яка мислить за схемою «або—або», він максималіст, він вірить, що людство може почати все спочатку, Його не цікавить «добре», а лише «дуже добре». Він не реформатор, оскільки утопіст не виправляє світу, а хоче побудувати новий, набагато кращий, щоправда, він не обов'язково знає, як це зробити, для нього головне — дати образ Іншого світу.

П о-четверте, більшість утопій опирається на загальні передумови, спільні для людського роду. Англійський дослід­ник Чад Уолш окреслив дев'ять таких передумов: що людина за природою добра (її недоліки не результат її вад, а тільки умов життя); людина легко пристосовується до умов, що міняються; немає суперечності, яку не можна подолати ніж щастям індивіда та щастям цілого суспільства; людина є розумна від природи та стає все розумнішою; що в май6утньом7 є обмежена кількість можливостей, які цілком піддаються передбаченню; варто прагнути забезпечити людині щастя тут, на землі; цього щастя ніколи не забагато; цілком є реальним віднайти справедливих правителів або навчити справедливості людей, які стали правителями; утопія не загрожує людській свободі, оскільки справжня свобода реалізується якраз в її межах¹⁰'¹. Водночас варто погодитися, що всі ці передумови мають і прямо протилежний знак, тобто, що людина за приндою — зла, що вона погано пристосовується до умов, що суперечності між індивідом і суспільством неможливо подолати, що людина від природи не є розумною — це лише результат її освіти та виховання, що можливості людини не можна передбачити, що щастя на землі недосяжне та що є його певка межа, що неможливо віднайти справедливих правителів і що утопії загрожують людській свободі. У будь-якому випадку наукова фантастика, література «фентезі», дає нам масу прикладів як першого, так і другого випадку, із чим погодиться кожний прихильник такої літератури.

Складність класифікації такої літератури пояснюється її багатством і різноманітністю. На думку польського дослідника Єжи Шацкого, найбільш поширеними утопіями - фантазіями є ескапістські та героїчні. Перші поділяються на утопії втечі та утопії реконструкції. Утопії втечі дають можливість позбутися турбот і клопотів сьогодення, знайти притулок в якому на

ЛшНи<мю имстецтао та література

людину чекають спокій і полегшення. Утопії реконструкції пропонують різні способи зміни навколишньої дійсності, які приведуть світ до відповідності з людськими потребами. Утопії втечі скоріше звернені до внутрішнього світу людей, утопії реконструкції — до зовнішнього світу людей. До ескаггістських фантазій можна віднести всі ті мрії про кращий світ, з яких зовсім не випливає заклик боротьби за той майбутній світ. Тобто десь там, чи то на острові, чи в якійсь Галактиці, існує світ, де немає зла, де все гармонійно розвивається, панує загальне щастя. Початком цього напряму можна назвати хоча 6 утопії Мора або Кампанелли, подібного типу утопії-фантазії були притаманні радянським фантастам, які виходили з того, що після майбутньої перемоги світової соціалістичної револю­ції буде встановлено бездержавне світле майбутнє тощо. Утопії-реконструкції можна поділити на технологічні фантазії та соціальні. Перші — це ті, які спираються на прогрес науки та техніки, другі — на революційний або реформістський шляхи. Із вітчизняних найбільш відомих ранніх зразків утопій можна назвати «Туманність Андромеди» Івана Єфремова та «Аеліту» Толстого. Можна погодитися з тим, що Артур Кларк, з однієї сторони, та Айзек Азімов. з іншої — створили серії книжок, які представляють обидва напрями утопій-фантазій.

Що ж до більш детальної класифікації, то в ескапістських фантазіях виділяють фантазії МІСЦЯ на тій чи іншій планеті (наприклад марсіанський цикл Е.Берроуза) або зоряній туманості (Андромеди, Центавра), або навіть в інших вимірах. Особливо багато фантазують представники напряму «фентезі», наприклад американка Урсула Лс Гуін сконструювала цілий казковий Земноморський архіпелаг, а відомий Джон Роналд Руел Толкін — казкову Велику Річку — Андуін, де серед зелених горбів Шіри живуть славні Хоббіти.

В інших ескапістських фантазіях домінують фантазії часу (різні хроніки або перенесення дій далеко в майбутнє чи навпаки). Для прикладу наведемо відомі «Хроніки Амбера» Роберта Желязного або американський суперсеріал «Вавілон-5». Ще одним типом ескапістських фантазій можна назвати позачасові без місця фантазії, яскравим представником цього напряму є Філіп Фармер із його «Творцем Всесвіту», «Особис­тим Космосом», серією «Світ Ріки». Свої ідеали автори таких творів містять поза сферами нашої Галактики, вони існують поза конкретними вимірами часу та місця, пов'язані з казко-

вими особистостями (фармерівський Кікаха), які самовіддано ведуть боротьбу :і космічними силами зла.

Найбільш поширеними утопіями «фентезі» є героїчні, вони скоріше мрії, повні чаруючої краси, фантастична могутності та сили, що поєднуються з програмами та закликами до активних дій в ім'я добра, щастя, справедливості Зрозуміло, що в центрі таких фантазій знаходиться Герой, ясий завдяки власному генію (чи то від Богів, чи від батьків), своїй волі, духу, силі та вмінню, ініціативності долає несправедливість, перемагає Зло. (Предтечі подібних Героїв — це постаті Геракла, Одіссея).

Поряд із фантазіями про Героїв існують фантазії організації, або ордену. їхня суть полягає в поєднанні зусиль одного або кількох героїв із відданою їм командою-органзацією, яка нагадує собою середньовічні ордени ченців. Бони спільно здійснюють великі подвиги в ім'я справедливості: свободи, не забуваючи, як правило, про матеріальні вигоди іля себе. До таких творів відноситься відомий серіал американця Джорджа Лукаса «Зоряні війни», який сьогодні продовжено низкою творів кращих письменників-фантастів Америки та Європи. Справжнім бестселером стала серія «Зоряний шлях», яка нараховує понад 230 романів про славні вчинки членів екіпажу зорельоту «Ентерпрайз», які захищають інтереси демократич­ної федерації, що об'єдналася навколо Землі. Голоїнє в книгах орденського типу — це процес боротьби за справедливість, у межах нашої Галактики або в Метагалактиці. Водночас це й відхід від актуальної політичної боротьби, зменшення питомої ваги політики загалом, зведення її до боротьби проти зовнішніх ворогів або проти тоталітарних режимів десь там \ Галактиці.

Ще одним типом утопій «фентезі» є власне політичні фантазії, які повністю присвячені висвітленню політичних проблем або зміні пануючого владного режиму, або його захисту, будівництву нового. Таких утопій не так уже й багато в загальному морі літератури «сайнс фікшен», їхній родовід можна почати від «Держави» Платона, потім книг Мора, Кампанелли, Джеймса Гаррінгтона, Сен-Сімона, Фур'є та Оуена й до творів письменників XX ст. Джека Лондона «Залізна п'ята», ДжонаОруелла «1994», книгОлдосаХакслі, роману Філіпа Діка «Людина у Високому Замку», серії Азімова «Основи», Хайнського циклу Ле Гуща, книг Фаркера, Коліна Уілсона та багатьох інших. Аналізуючи політичні фантазії (не

ПолНмчне мистецтво та література

Поіітичио мисі»цтвв та література

претендуючи геякусь повноту та вичерпність), хочу зробити певні зауважеля щодо цієї проблеми, яка безумовно заслу­говує на більш -.ибокий І широкий аналіз. Ро-дерше. більшість цієї літератури юв'язана з образом особливого типу суспіль­ного Героя, гапго, як правило, фізичного, інтелектуального супермена, якії у певних екстремальних ситуаціях починає дуже активно д.ти або боротися за власне життя й життя своєї команди, своїх.рузів (ордену), або як представник Землі чи Федерації гілаьс, галактичної імперії тощо. Варто визнати, що, окрім цих шлиетних мотивів, дуже часто такі супермени ведуть і саму гмчайну боротьбу за політичні впливи, ринки збуту або за кжання прекрасної дами серця. Такими супер-героями є ДжонКартер у Берроуза, який здійснює подвиги на Марсі, і Наші - переможець жахливих павуків у Уілсон, позачасові пісінці суперінтелекту Кейта Лаумера, Гордон у Едмонда Гаміл/она, не говорячи вже про видатного командира «Ентерпрайзу* - Кірка та членів екіпажу зорельоту — Спока, Ухуру, Зулу, Мккоя та інших.

Варто відзічити, що останні десятиріччя значно «ушля­хетнили» фаб.пу творів письменників-фантастів. Герої все частіше почалі юротися за свободу, за республіки, за мир між різними расані, типами гуманоїдів, тобто космічні війни почали вестисіїа реалізацію ідеалів справедливості, свободи, рівності. Томуге частіше герої застосовують не лише тільки силу, примус, *е й ведуть переговори, шукають компромісу навіть із новимформами життя. Слід думати, що саме навколо універсальнихлнностей людства сьогодні найбільше концен­трується увал іаукової фантастики. Згадаймо лише супер-серіал «Зоряний шлях» чи -«ВавІлон-5», головні герої яких, дотримуючисяіідставових норм людської моралі (не забуваю­чи поважати нфіи й інших гуманоїдів), прикладають максимум зусиль, щоб донмогти Добру перемогти Зло, справедливість — несправедливігь. Робляться зусилля, щоб опрацювати певний космічний ког*сс моральної поведінки, що спирався б не на принципи автаратІЇ, а на перші паростки космічної демократії. Достатньо поечльним, видається, є досвід станції «Вавілон-5» як місця,;е6 представники різних рас, видів гуманоїдів (інколи доснп-таки екзотичних) могли вести переговори, осягати розу*шх компромісів. Таким чином, після довгого панування в фятастиці таких собі суперменів-бойовиків типу гамільтонівсьнго Гордона, сьогодні все частіше з'являються супергерої, як (едуть боротьбу за ідеали та цінності демокра-

тичного способу життя. У зв'язку з цим зазнаїимо цікаву трансформацію, що відбулася з лукасівським Лююм — остан­нім із рицарів Джедаїв, який із борця проти конкретної імперії зла, яку очолювали імператор та лорд Вейдер, волею наступних після Лукаса авторів перетворився на універсальнсго галактич­ного героя-борця за справедливість і правду в космічному масштабі (уже опубліковано понад десять нових інижок).

По- дру ге, поки що не вдалося подолати пануючої в науковій фантастиці традиції поєднання супгрпередової технології з віджившими соціально-політичники ідеалами, формами, стереотипами та цінностями. Тобто надалі зали­шаються актуальними цінності такого собі «лазерного серед­ньовіччя», які гуляють сторінками численних науково-фантастичних романів, коли озброєні різними бластерами, лазерами, фазерами та іншою суперзброею (в Дукаса існує навіть Зірка смерті, що за одну мить знищила цілу планету Альдебаран) герої не лише носять середньовічні дворянські титули, але й живуть політичним життям середньовічного космо-феодального суспільства. Пануючими формами політич­ної організації суспільства ще залишаються царства, королів­ства, імперії. Вершиною суспільно-політичного розвитку в більшості творів є авторитарні, президентські республіки, їхні союзи, які переростають інколи в конфедерації аіо федерації. Виникає запитання — чи дійсно в далекому майбутньому з розвинутими технологіями (штучному інтелекті, андроїдах, а навіть миттєвому переміщенні в просторі) людство залишиться таким небагатим на форми й типи правління суспільством? Не хочеться вірити, що Розум залишиться в такому обмеженому політичному полі та не дасть якихось нових формі політичних устроїв. А можливо, їх запропонують інші, неземні цивілізації?

Виходить певна асиметрія: продуктивні сили суспільства будуть озброєні фантастичними технологіями, тобто пройде кардинальний технологічний прогрес, а суспільство зали­шиться на рівні кінця XX ст. Чи можливо при освоєнні Галактик знову повторюватимуться такі ж етапи розвитку суспільства, які людство вже переживало — дикунство, варварство та цивілізація? Для дикунства будут> притаманні (лише в галактичних масштабах) брутальна колоніальна жорстока експансія, пануватиме рання стадія дикості — війна всіх проти всіх. Однак, якщо Земля стане об'єк~ом експансії більш передових технологічно цивілізацій, ще тоді? Якщо

Політичне мистецтва та література

слідувати фантастам, то після дикунства Галактики чекатимуть космо-рабські, а потім космо-фєрдальні суспільства, виникнуть галактичні королівства, імперії тощо. (Цілком за Гамільтоном чи Лаумером). Відповідно, за рецептами фантастів можуть виникнути метрополії та колонії, глухі провінції. Як же довго треба буде чекати на криву розвитку, яка можливо виведе космічні імперії до відповідної зоряної демократії...

Справді, в уяві земних фантастів панує можливо не точно така, але близька за суттю футурологічна перспектива нашого космічного майбутнього. У такому випадку ми, хто сьогодні живе на Землі, знаходимося лише на самому початку цього процесу, однак, яке погане майбутнє чекає на наших нащадків, якшо брати за основу політичний аспект сучасної наукової фантастики. Якщо так, то поставимо запитання — чи варто розумній людині спішити в Космос, щоб потрапити назад... у космічне суспільство кам'яної доби? Це що, мав би бути прогрес політичної культури у вигляді регресу до зоряного примітивізму? Бо ж що нас може чекати? Кайдани космічного раба та бойова сокира вкупі з лазером для охорони якоїсь там зоряної орди, а потім королівства або галактичної імперії? Оце так перспектива для наших онуків і правнуків...

По-третє, аналізуючи зміст цієї літератури, єдина втіха в цій ситуації — це те, що письменники в більшості дотри­муються теорії циклічного розвитку суспільства, тобто за циклом республік має прийти імперський цикл, потім знову республіканський і т.д. Правда, цикли це. як кажуть, дай, Боже! У Лукаса стара Республіка існувала тисячу поколінь людей, потім — довгі століття імперії, які будуть замінені нового Республікою. Письменниця Ле Гуін у хайнському циклі переселила всіх революціонерів-анархістів із буржуазної держави на планеті Уррас на планету Анаррес, де вони заснували суспільство, в якому немає приватної власності та індивідуалізму, панує колективізм, формується жорстока диктатура більшості, заборонено приймати представників з інших планет, самим покидати свою планету. Таким чином, повторюється знайома нам картина — формується тоталітар­ний режим. Однак дозволю собі трохи оптимістичніший прогноз: не може такого бути, щоб технологічний прогрес, прорив у зоряні світи за допомогою принципово нових наукових відкрить та новітніх технологій не супроводжувався чимось новим у розвитку політичної організації людського суспільства. Як ми знаємо з висловів мислителів минулого,

складні системи прямують до осягнення рівновіги, тому не хочеться вірити в наше майбутнє як лазерне Сегхдньовіччя в масштабах власної Галактики, новим горизонтам технологій будуть відповідати й нові суспільні горизонти.

ЇИСНОВКИ:

1. Складовою частиною культури є політична культура, яка
розглядається як владний аспект будь-якої ніціональної
культури, відображений у системі поглядів, почуттв, цінностей
та уявлень, які реалізуються в політичних вдносинах і
діяльності політичних суб'єктів. Вона існує у вигляді елггарної,
масової, народної та національної форм, виконує наступні
функції: ідентифікаційну, оріентаційну, регулятявно-норма-
тивну, соціалізації, апологетичну, адаптаційну та комуні­
каційну.

2. Близьким за змістом до культури є поняття «цивіліза­
ція», яке має наступні політичні аспекти: форми організації
політичної влади; найпоширеніші принципи реалізації влади;
типи релігій і певну ієрархію світської та церкевної влади;
домінуючі системи політичних цінностей; провідні ідеї
політичної ідеології; особливості політичної шихології та
провідні поведінкові стереотипи. Цивілізації розвиваються за
певними циклами.

3. Політичній культурі притаманна своя сукупність
символів (образів), які в специфічний спосіб відображають світ
політики. Політич" 'чмволіка виконує функції експресії,
спілкування, пізв ьну, контролюючу, вона має свою
ієрархічну структуру, символи національно-державного рівня,
нормативні, ролеві, ситуаційні. За формами політичні символи
с предметними, умовно-графічними, ритуально-ироцесуаль-
ними, знаковими (мова). Складною символічною мовною
формою є політичний міф, який має свою структуру (провідні,
фундаментальні; типу «Ми-Вони», героїчні, псев/оміфи).

4. Будь-яка політична культура мас свою систему моралі —
комплекс ідеалів, норм і цінностей. Спільним дія моралі та
політики є політичні відносини, функції. Моралші корми та
цінності владного характеру творять політичну еттку. Взаємо­
відносини політики та моралі укладаються в настутні напрями:
моралізуючий, незалежний, суперечливий і компромісний.
Важливими залишаються проблеми любові, сексута політики,

■\

ГЖммАямстао:

гід ір** ДО концепцій

Дата добавления: 2015-05-24