Політичне мистецтво та лі

підходу до феноменів політичного життя колишнього СРСР що успішно почав робити (причому талановито!) Едвард Радзінський. На українському полі до рівня вищезгаданих авторів дещо дотягують хіба Володимир Литвин, Віктор Андрющенко та Микола Михальченко, цікаві аналітичні спроби зробив Анатолій Трубайчук.

Значення політичної художньої літератури в руйнуванні ідеологічних стереотипів минулого дуже велике, оскільки вона своєю образністю, доступністю, а навіть легкістю зуміла через певну емоційну настроєність не лише посіяти зневіру, розши­рити скептицизм до критики, але почала закладати основи переходу до нового світорозуміння, формування нової політич­ної психології і народжувати надії на становлення нової політичної свідомості та культури. Аби лишень продовжити цю справу! Здавалося б, коли відкрилися всі ворота демократії — твори, пиши!!! Але пройшло вже вісім років незалежного існування, а ми поки що називаємо лише кілька прізвищ... Тому напрошується висновок; або зникли подібного плану сюжети, або відсутнє замовлення...

Політична проблематика наукової фантастики

(«сайнс фікшен* — $сіепсе/гсііоп)

Останнім часом набула особливого розвитку політична проблематика популярного жанру літератури — наукової фантастики, яка незважаючи на негативне ставлення до неї деяких професійних літераторів, вистояла та успішно розви­вається, користуючися великим попитом. Для аналізу цієї літератури варто вирішити теоретичне питання — яка різниця між футурологією, прогнозуванням Й утопією та їхнім відношенням до наукової фантастики. Отже, футурологію цікавить усе те, що виникає з існуючого стану речей, а утопію — усе те, що кидає виклик існуючому стану речей, футурологія спирається на спадковість процесів, які відбуваються, утопія — на неподібність двох крайніх станів. Тому футуролог має труднощі з прогнозуванням майбутнього суспільства загалом, обмежується частковим прогнозом, утопіст власне починає з загального, будуючи припущення щодо процесів, які можливо призведуть до їхнього виникнення¹⁰².

Таким чином, пробуючи визначити суть предмету нашого аналізу, ми, спираючися на величезне багатство літератури цього жанру за останні майже сто років, можемо припустити, що науково-фантастична література має характерні риси як футурології, так і утопії, оскільки є безліч творів, де описуються

події, стосунки, речі, які походять чи є продовженням нашого реального світу XX ст., вони є певним аналізом сучасності, так би мовити, у ретроспективі, що дає можливість прогнозувати найближче майбутнє (інша справа, чи добрі, чл погані ці прогнози). Із іншої сторони, є багато творів, які заперечують нашу дійсність і пропонують іншу, навіть кидаючи виклик сьогоденню, даючи власні альтернативи. Окрім цього, існують два рівні такої літератури, перший — це власне науковий, теоретичний, що висуває певні оригінальні нові ідеї, формулює свої концепції, нове бачення світу, яке спирається на найновіші осягнення природничих наук. Погодьмося, що в цьому є футурологічний та утопічний аспекти (багато залежить від знань, сміливості думки самих авторів). Другий рівень такої літератури пов'язаний із буденною свідомістю, він більш утопічний, оскільки частіше розглядає мрії, ідеї, які є здебіль­шого химерами та видаються сьогодні нездійсненними принципово, фантазіями, які втілити в життя просто неможли­во. Із цим пов'язане розуміння утопічності як крайньої непрактичності, відкидання реальних можливостей. Видно, це й є тим т. зв. «чтивом», що від середини XX ст. отримало назву ♦сайнс фентезі». Що ж до визначень, то, можливо, варто запам'ятати дефініцію, дану відомим польським письменником Станіславом Лемом, що утопія є викладом певної теорії буття за допомогою конкретних об'єктів¹⁰³. Це випливає також із того, що творець утопії прагне зобразити світ максимально довер­шеним та однозначні™ у своїй досконалості.

Однак повернемося до розуміння утопічності, оскільки тут виникає вічне, кардинальне питання — на якій основі та хто визнає певні проекти або ідеї утопічними? Адже наша історія дала безліч прикладів, коли звинувачення в утопічності виявлялося пізніше зовсім необгрунтованим, більше того, хибним, що призводило великих «реалістів* до поразок. Нагадаймо лише історію матеріальної культури, коли навіть думки про підводні човни, літаки, радіо, не кажучи вже про мандрівки в космос, видавалися фантазіями. Це великий Наполеон не вірив у реальність пароплава, парової машини, а в Європі в першій третині минулого століття панувала думка, що людина не витримає швидкості, я якою іде потяг. Це саме стосується й суспільних утопій, оскільки ще за часи Великої французької революції монархісти заперечували можливість встановлення у Франції республіки, називаючи республіканців «утопістами». Це стосувалося ідеї планового розвитку еконо-

Дата добавления: 2015-05-24