Примітки. Ггтпмаціїгтчу ■ід іде* до концелцМ

ЗО

Ггтпмаціїгтчу ■ід іде* до концелцМ

що проходило, так би мовити, природний і політичний стан. Політичний стан — це такий, коли кожен із його членів (громадян) відмовився від природної влади та передав ЇЇ до рук суспільства в усіх випадках, які не заважають звертатися за захистом до закону, що встановлюється цим суспільством. У політичне суспільство входять ті люди, які об'єднані в одне ціле й мають загальний сталий закон І судову установу, куди можна звертатися, яка наділена владою вирішувати суперечки між ними (людьми) і карати злочинців. Таке політичне суспільство Локк назвав громадянським суспільством²⁴. Ті ж, хто не входить до такого одного цілого, хто «є сам суддя й кат», ці люди знаходяться ще в природному стані. Локк зазначав, що будь-яка людина, яка вступила до громадянського суспільства, яка стала громадянином держави, тим самим відмовилася від своєї влади карати злочини проти закону природи та здійсню­вати своє часткове правосуддя, оскільки передала свою владу й силу державі для здійснення правосуддя.

У зв'язку з цим, Локк вважав, що маючи такий взаємний договір, який уповноважує державу, її законодавчу та судову владу творити необхідні закони та судити справедливо, громадянин не може погодитися на передачу державі забагато влади, що може перетворити державу на абсолютну монархію, в якій правитель повертається до природного стану. Тому «ні для жодної людини, що знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено винятку з законів цього суспільства»²⁵.

Щодо змісту поняття «громадянство» Локк підкреслював, що кожна людина за своєю природою є вільною й ніщо не є в стані підпорядкувати її будь-якій земній владі за винятком власної волі, однак стаючи громадянами певного суспільства, люди відмовляються від рівності, свободи та виконавчої влади на користь суспільства. Разом із тим. громадянське суспільство повинно враховувати інтереси й волю окремих громадян, тому влада суспільства або створеного людьми законодавчого інституту «ніколи не може сягати далі, ніж це необхідно для загального блага»²*. Тим самим Локк сформулював проблему визначення меж влади, насамперед для держави, монарха, вказуючи, що, хто 6 «не володів законодавчою або верховною владою у будь-якій державі, він зобов'язаний правити, згідно встановленим постійним законам, проголошеними народом і відомими народові, а не шляхом імпровізованих указів; правити за допомогою незалежних і справедливих суддів, які повинні

вирішувати суперечки за допомогою цих законів і застосо­вувати силу співдружності в країні лише при виконанні таких законів»-²⁷. (Цс було написано триста років тому, але не втратило значення й сьогодні). Локк підкреслював, що для нього політична влада ь там, «де люди мають у своєму розпорядженні власність»™, тобто політична людина, громадя­нин — це людина, якає власником.

Німецький мислитель Іммануїл Кант у творі «Метафізика натури у двох частинах» розкривав зміст поняття «громадянин» через участь громадянина в законодавчій діяльності. Він зазначав, що законодавча влада може належати лише об'єднаній волі народу. Лише узгоджена й об'єднана воля всіх за умови, що кожен щодо всіх і всі щодо кожного приймають одні й ті рішення, тобто воля народу лише об'єднана загальним чином, може бути законодавчою. «Об'єднані ж для законодавства члени такого суспільства ($осїеіах сітііз), тобто держави, називаються громадянами (сіі/е-з)¹®. Невід'ємними атрибутами громадянства, за Кантом, були заснована на законі свобода кожного не підкорятися іншому законові, окрім того, на який він дав згоду; громадянська рівність, яка полягала в тому, ідо громадянин може визнати вищим за себе лише того зі складу народу, від кого він очікує виконання тих самих правових обов'язків, які виконує сам; визнання громадянської самостійності (відповідати за своє існування й утримання, а не залежати від примх когось іншого зі складу народу). Тобто в «правових справах громадянська особистість не повинна бути представлена ніким іншим»³⁰.

Далі Кант визначив важливішу рису громадянина, вказую­чи, що «лише здатність голосувати становить стан громадя­нина, ця здатність передбачає самостійність того у складі народу, хто прагне бути не просто часткою спільноти, але її членом, тобто діяти, згідно власним уподобанням і волі разом з іншими»³¹. Із цього Кант робив висновок, що громадян можна поділити на активних і пасивних. Як і його попередники. Кант фактично ототожнював поняття «підданий» і «громадянин»³². Окрім того, він передбачив для громадян право еміграції та вивозу з собою рухомого майна.

Водночас Кант ввів поняття «громадянин світу» та окреслив його статус, в основу якого було покладено право кожної людини пропонувати себе для спілкування, що провадило до можливого об'єднання всіх народів із метою встановлення певних загальних законів взаємного спілкування, що і становило права громадянина світу (уиз сошороіШсиз).

Дата добавления: 2015-05-24