Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності

Психологічний словник розглядає концепцію відносив особистості, як сукупність теоретичних уявлень, згідно з якими психологічним ядром особистості є індивідуально-цілісна система її суб'єктивно-оцінних, свідомо вибір, них ставлень до дійсності, які являють собою інтериоризований досвід взаємин з іншими людьми в умовах соціального оточення.

Система відношень визначає характер переживань особистості, особливості сприйняття дійсності, характер ре­акцій на зовнішні впливи.

Позитивний чи негативний досвід взаємин з людьми однозначно формує і відповідну систему внутрішніх відносин..

Гуманістичні відносини правомірно розглядати як особливий вид суспільних відносин, сукупність залежностей і зв'язків, що виникають у людей у процесі їхнього морального спілкування, діяльності.

Гуманістичні відносини можна класифікувати за змістом, формою, способом суспільних зв'язків між людьми в процесі їхньої спільної діяльності. За змістом гуманістичні відносини розрізняються залежно від того, стосовно до кого людина має певні обов'язки і якого роду ці обов'язки. Можна також виділити гуманістичні відносини, в котрих знаходиться людина за родом своєї професійної ді­яльності і завдяки своїй участі в різних галузях громадського життя.

Людина має специфічні обов'язки щодо членів суспіль­ства, які знаходяться в особливому стані: до дітей, старих, жінок, хворих; до членів колективу, до якого вона нале­жить (родина, клас, трудовий колектив), до людей, з яки­ми вона знаходиться в особливих стосунках і з якими вона так чи інакше вступає в контакт. Проте, яка б ні була конкретна сфера обов'язків людини і незалежно від того, на адресу кого (приватної особи, групи людей) вони спря­мовані, у всіх випадках людина у кінцевому рахунку знаходиться у певних відносинах до суспільства, до самої себе, як члена цього суспільства. Формигуманістичних відносин розрізняються залежно від того, яким чином виступає перед людиною моральна вимога, наскільки узагальнений чи конкретизований характер вона має. Ця вимога, наприклад, може бути виражена вигляді одиничного розпорядження індивіду зробити певний вчинок у конкретній ситуації; вона може наказувати «сім людям постійно формувати в собі відомі моральні якості, будувати спосіб життя і вибирати лінію поведінки відповідно до узагальнених моральних норм і принципів, підкорити свою діяльність здійсненню деякої кінцевої і вищої мети, перетворенню суспільства на дійсно гумані­стичних принципах і досягненню особистої досконалості. Вимоги щоразу переломлюються в особливих особистісних формах морального відношення (обов'язок, відповідаль­ність, честь, гідність, совість), у кожній з яких виявляється ступінь і спосіб самоконтролю людини в її моральній діяльності. У процесі спільної діяльності люди вступають один з одним у різні зв'язки, підкоряються загальній дисципліні, додержуються сталих звичаїв, нравів, традицій, звичок, взаємно оцінюють вчинки, роблять почин, подають приклад, впливають на вчинки оточуючих силою свого морального авторитету, вступають між собою в змагання й ін. В усіх цих формах взаємин завжди існують дві сторони — суб'єкт і об'єкт, але ці сторони раз у раз міняються місцями. Оскільки людина має певні обов'язки перед суспільством, іншими людьми, сама вона виступає, як суб'єкт, а суспільство — як об'єкт її моральної діяльності. Але ця ж людина є об'єктам моральних обов'язків для інших, для суспільства, бо воно теж повинно захищати її інтереси. З одного боку, суспільство формулює обов'язки окремої особистості й оцінює її вчинки, відноситься до неї, як суб'єкт до об'єкта. Проте, моральні вимоги стають особистим обов'язком і відповідальністю кожної людини, Усвідомлюються нею і активно впроваджуються в життя, тим вище свідомість людини, чим більше вона здатна самостійно контролювати і спрямовувати свої дії, тим у більшій мірі вона виступає, як самодіяльний суб'єкт.

Ставлення особистості до чогось містить у собі цінніс­ний компонент і, отже, визначається її ціннісними орієнтаціями, а також мотиваційною сферою. Стосунки, що виявляються у вибірковості і суб'єктивній активності особистості, відбивають її інтереси і потреби.

В основі гуманістичних відносин лежать такі категорійяк «гуманізм» і «гуманність».

Гуманізм від лат. humanus — людяний — принцип світогляду, у тому числі і моральності, в основі якого ле­жить переконання в безмежності можливостей людини і її здібностей до удосконалювання, вимога волі і захисту гідності особистості, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб і інтересів повинно бути кінцевою метою суспільства. Цей принцип склався на базі широкої течії, яка виникла в епоху Відродження і відбивала боротьбу «третього стану» (буржуазії, ремісників, селянства) проти панування феодальної аристократії і духівництва. Гуманісти проголосили людину вінцем природи, центром світобудови. У людині, на їх погляд, повинні гармонійно сполучатися природне і духовне; вона має право на щастя в земному житті, а її природне прагнення до насолоди і щастя має стати основою моральності. Мораль розуміється гуманістами, як здійснення мирських цілей — звільнення людини від усякого соціального і духовного гніту, рятування його від несправедливості, пороків і неуцтва, удосконалювання людської особистості, досягнення людьми повного благополуччя в матеріально­му і духовному відношенні. Гуманісти надають великого значення розуму людини і вимагають підкорити почуттє­ві спонукання його контролю.

Гуманність від лат. humanus — людяний — зумовлена моральними нормами і цінностями система настанов особистості на соціальні об'єкти (людину, групу, живу істоту), що представлена у свідомості переживаннями жалю і спільної радості й реалізується в спілкуванні і діяльнос­ті в актах сприяння, співучасті, допомоги. Поняття гуманності як соціальної установки, що включає пізнавальний, емоційний і поведінковий компоненти, залучається при ана­лізі широкого кола проблем, зв'язаних із засвоєнням моральних норм, емпатії, з вивченням так званої «поведінки, що допомагає», та ін.

У своїй розвинутій формі гуманність суб'єкта виступ»⁶ в групах високого розвитку, де вона є засобом існування, міжособистісних стосунків, при яких кожний член колективу ставиться до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого, виходячи з цілей і задач спільної діяльності. У колективі кожній особистості забезпечується не тільки належна повага, але і висока вимогливість.

Величезне значення в становленні гуманності дитини належить спільній діяльності, що припускає реальне співробітництво дитини спочатку з дорослими, потім з однолітками. Спільна діяльність створює спільність емоційних переживань, а зміна позицій у грі і спілкуванні формує у дитини гуманне ставлення до інших, від безпосередніх проявів емоційної чуйності (таких, як співчуття неблагополуччю і спільна радість успіхам) вона переходить до опо­середкованих моральними нормами актів співучасті в спільній діяльності.

Поступальний розвиток демократичного суспільства усе в більшій мірі залежить від повноти утвердження людяності, гуманності у стосунках між людьми. Ніколи раніше з такою повнотою не усвідомлювалася необхідність форму­вання гуманістичних відносин підростаючого покоління.

Проблеми добра і зла, людської гідності і справедливості, совісті і щастя, мети і цінності життя, проблеми мора­лі завжди хвилювали людство. Прості норми моральності, вироблені протягом усього розвитку людства, містять у собі вимоги і правила людського гуртожитку, вони ре­гулюють стосунки старших і молодших, батьків і дітей, чоловіків і жінок, сильного і слабкого. Без дотримання цих елементарних норм неможливі існування і розвиток люд­ського суспільства.

Важко переоцінити роль і значення гуманістичних відносин у формуванні особистості школяра. У тих колективи, де сформувалися гуманістичні стосунки учнів, практично відсутні конфлікти, розширилося коло спілкування, збільшилася кількість взаємних виборів між однокласниками, що позитивно впливає на навчально-виховний процес, на формування особистості школяра.

Проте, як показало дослідження, далеко не всі вихователі володіють методикою формування гуманістичних відносин учнів, а стосунки педагогів і учнів не завжди є прикладом для наслідування. Педагогічні навчальні заклади мало уваги приділяють підготовці майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин між учнями. Ми вже вказували на значення спільної діяльності у формуванні гуманістичних відносин. Засоби організації цієї діяльності відіграють велику роль. Спільна робота школя­рів на уроці стає джерелом багатогранних стосунків між ними, що, власне кажучи, характеризуються відносинами колективної праці. Це, насамперед, відношення кожного учасника до своєї справи, як до загальної, уміння узгодже­но діяти разом з іншими для досягнення загальної мети взаємна підтримка і водночас товариська вимогливість один до одного, уміння критично ставитися до себе, розцінюва­ти свій особистий успіх чи невдачу з позицій загальної справи.

Коли цілий клас навчається разом, хтось іде завжди вперед. Правомірно розглядати шкільний клас, як різновид малої соціальної групи контактного типу з двосторонньою функціональною організацією. Один досягає позитивних результатів легко, інший — з великою напругою, третій — із задоволенням і щедрістю готовий допомогти іншому; один радіє успіху однокласника, другий заздрить, в одного розвивається марнославство від успіхів, в іншого — впевненість у собі. Вдумливий учитель завжди в курсі всіх стосунків. Організація навчального процесу, форми оцінки знань, оцінні судження, що характеризують ставлення школярів до навчання і своїх товаришів, у такого вчителя спрямовані на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і дитячим колективом. Це створює сприятливий емоційний стан у колективі, що є однією з умов формування гуманістичних відносин школярів,

Дата добавления: 2015-05-24