Характер взаємин між вчителями й учнями

Сьогодні не є рідкістю ситуація, так би мовити, неадек­ватного спілкування, коли вчителю здається, начебто все гаразд, а учні, відігравши необхідні «правильні» ролі, по­водяться діаметрально протилежним чином. Взаємонепорозуміння зустрічається частіше, ніж здається на перший погляд, і, можливо, саме в ньому — корінь багатьох шкільних негараздів.

Проблема взаємин учителя й учня охоплює коло питань, що включають, зокрема, поважне ставлення до особистості дитини, врахування її інтересів і потреб; організації" життя і діяльності дітей на підставі створення умов для прояву ініціативи, самостійності, творчості; визнання авторитету учнівських громадських організацій, надання їм належних повноважень; терпимість до суджень дітей, ви­дання за ними права висловлювати свої думки, зауважен­ня про роботу і життя школи. Учитель, що будує свої сто­сунки з учнями на основі довіри і розуміння, поваги, взаємної підтримки і вимогливості, не зазнає труднощів у міжособистісному спілкуванні. Якщо вчитель у своєму вихованці бачить одні недоліки, ставлення до нього роди­ни учня стає недоброзичливим, виникає бар'єр відчуженості між родиною і школою. Саме з цієї причини на класних батьківських зборах, як правило, присутні тільки бать­ки благополучних учнів. Школа, у якій панує подібна атмосфера, мимоволі встає на шлях авторитарності у вихо­ванні. Уже підліток, на відміну від дітей молодшого віку, починає замислюватися над суспільною оцінкою своїх дій, прагне заслужити схвалення колективу. Він не терпить розносів, докорів, вимоги беззаперечного підпорядкування, покори, особливо, коли це виражено в грубій, беззаперечній, категоричній формі.

Незалежно від віку, школяр здатний розібратися у став­ленні до нього вчителя. і, якщо в першому класі повага до особистості педагога ще утримує учня від зовнішнього прояву невдоволення його неправильними діями, то з ві­ком ця скрутність і витримка зникають. Уже четверокласник у відповідь на різкість учителя може відповісти брутальністю. На цьому ґрунті нерідко виникають конфлікти, у які включається і дитячий колектив, і батьки. У практиці можна зустрітися з фактами, коли дирекція школи подібні безладдя прагне розв'язати однобічно: обвинуватити учня і взяти під захист учителя.

Встановлення гуманістичних відносин між педагогами й учнями на принципі взаємної поваги — один з факторів правильного розвитку шкільного колективу і створення творчої атмосфери, у якій найкраще виявляються здібності дитини, формуються позитивні якості особистості. Атмосфера взаємної поваги залежить від учителя. Це виявляється у визнанні позитивних якостей учня, в умінні знайти способи і шляхи виконання його прохань і по­дань, у задоволенні його інтересів, у пробудженні часом прихованих, здібностей і подальшому їхньому розвитку.
Досвідчений педагог ніколи не стане читати нудоту нотацію з приводу невивченого уроку, невиконаного завдання, дорікати в несумлінності та нечесності, не встановивши причини цих вчинків. Учителі, що будують свою роботу на довірі, починають урок не з традиційного питання – «Хто не виконав домашнє завдання?», а з питання «Які труднощі зустрілися під час виконання завдання?» чи «Хто не до кінця зрозумів вивчений матеріал?». Діти задають питання, радяться з учителем, не приховують труднощів, щ₀ зустрілися. На уроці — повне взаєморозуміння. Проте, щ_е зустрічаються вчителі, що ведуть заняття у відповідності зі своїм настроєм. Звичайно урок вони починають з запитання: «Хто не розв'язав завдання?». У класі таких не вияв­ляється. Викликаний до дошки учень заплутався в алго­ритмі задачі, але замість того, щоб підтримати його, учитель кидає: «Сідай, знову плутаєш, тобі не переповзти в наступний клас». — «Не переповзти? Що я, плазуюче? Ну і нехай, коли я дурень, дурням не потрібна Ваша математика!».

Важко змусити учня поважати такого викладача, довіряти йому, підтримувати порядок на уроці, бути вимогли­вим до себе і до іншого. В особі вчителя учень завжди повинний бачити друга, якого радують його успіхи, засмучують невдачі. Він повинний постійно відчувати, що вчи­тель — це людина, яка поважає кожного учня з усіма його позитивними якостями і недоліками. Тільки на цій підставі виникає повага і довіра до старших, до їхнього досвіду, роботи, вимог.

Формування довірливих відносин можливо лише на основі взаємовимогливості, коли в школі панує вимогливість не тільки вчителів до учнів, але й учнів до своїх товаришів, до дорослих, у тому числі і до педагогів. Ігнорування цього принципу часом призводить до важких наслідків: розколу колективу, появи невдоволення діями старших, зниженню їхнього авторитету, порушенню логіки виховного процесу.

Учителі, що не допускають критичних зауважень з боку учня, як правило, вважають, що винуватцями непорозумінь бувають тільки учні, над міру причепливі і самовпевнені-Замість з'ясування й уточнення причин конфліктів, що створилися, вони йдуть шляхом затиску протесту учнів чим ще більше заглиблюють конфлікт. Принцип взаємовимогливості, як основа розвитку гума-• стичних взаємин, можливий в тому колективі, що щиро прагне перебороти недоліки у своїй роботі, коли вчитель, не маскуючись, обмінюється думками зі своїми вихованцями, планами на майбутнє, з'ясовує їхнє ставлення до життя класу, по дисциплін, що викладаються. Учителі, що не визнають _за учнями права висловлювати свої думки щодо методів викладання, сумніватися в правильності вчинків учителя, не здатні критично глянути на свою діяльність, проаналізувати недоліки свого характеру. Вимогливість учнів до вчителів не ігнорується в тих колективах, які глибоко аналізують стан навчально-виховного процесу і бачать у своїх учнях доброзичливих помічників.

У шкільному колективі закладені великі можливості формування гуманістичних взаємин між вчителями й учнями, а також між самими учнями. Краса цих відносин буде залежати від того, наскільки правильно колек­тив школи розуміє задачі демократизації і гуманізації суспільства і місце школи в цьому процесі, як осмислює нові життєві процеси.

Найповніше й яскравіше виявляються стосунки вчи­теля й учня в конкретній діяльності — навчальній, суспіль-но-корисній, позакласній, трудовій. У повсякденному житті у стосунках вчителів і учнів створюються різні ситуації, що вимагають від вихователів такту, витримки, самовла­дання, уміння знаходити вихід зі складних ситуацій, передбачати і проектувати можливі результати впливу. Викладачі, що стоять на позиціях авторитарної педагогі­ки, як правило, будують свої відносини зі школярами на окриках, наказах, командуванні, не піклуючись про до­цільність своєї вимогливості. Зовсім інша картина на уро­ках тих учителів, що довіряють дітям, поважають їх, вра­ховують запити, інтереси, інтелектуальні, пізнавальні і фізичні можливості учнів.

На жаль, у деяких школах панує повна зневага до дітей, применшення їхнього морального розвитку. Учитель, сам того не розуміючи, породжує далекі нам удачі, звичаї, порядки: озлобленість, мстивість, ябедництво, байдужність до долі баришів. Трапляється так, що нерідко вчитель-формаліст У Пошані, його «методи» роботи ставляться у приклад. Він вчасно складає і подає плани, організує «заходи», складає тн тям шпаргалку для виступів та ін.

Принцип взаємовимогливості — це не просто термін об'єктивно існуюча в школі закономірність, якою керують, ся у своїй діяльності кращі вихователі і керівники шкіл Ми не можемо ігнорувати і ту обставину, що учителі впли­вають як на міжколективні, так і внутрішньоколективні взаємини учнів. А хіба кожен педагог не є частиною цього єдиного цілого загальношкільного колективу? Він здат­ний своїми діями зміцнити, або зменшити свою роль у їхньому вихованні. Усе це необхідно враховувати, щоб правильно розвивати взаємини в колективі, не допускати неправильних дій з боку окремих учителів, попереджати ненормальні взаємини. Варто пам'ятати, що взаємини вчителів і учнів — головний фактор формування гумані­стичних відносин учнів.

Дата добавления: 2015-05-24