Наголосом, ясним викладом і логічною побудовою мови!

Матеріал! Слідкуй завжди за доброю вимовою, чітким

Змушуй учня правильно усно викладати навчальний

Тут мова піде про учнів: потрібно слідкувати за тим, щоб вони виконували вище вказані вимоги. Зважаючи на те, що викладені нами в цьому розділі дидактичні принципи відносяться до діяль­ності вчителя, то цьому правилу ніби тут не місце. Але оскільки воно надзвичайно важливе і його виконання повинно бути забез­печено вчителем, ми розміщуємо його тут же.

Воно поширюється на все навчання, тобто на все, що повинно бути вивчено, засвоєно головою. Учень повинен викладати все засвоєне без будь-якого виключення усно власними словами.

Необхідно в достатній мірі підкреслити важливість цього принципу, бо він особливо часто порушується. Чому?

Говорити самому (тобто учити) значно легше, ніж змусити го­ворити іншого, привчати його до правильної, вільної мови. Це вимагає невичерпного терпіння, постійної уваги до учня: не тільки до змісту його мови, але також і до форми і до способу викладу. Шкідлива звичка— змушувати учня більше слухати ніж говорити. Ми вимагаємо від учителя добровільної участі у важкій справі, неминучого тут самозречення; самопожертви. Це не дрібниці; це не легко - ми добре це знаємо. Особливо це важко для рухливих, жвавих, темпераментних учителів. Останні мотивують свій неправильний спосіб дій тим, що інакше справа рухалась би вперед занадто повільно; вони посилаються на те, що учні чують добру мову, коли говорить учитель. Але чи дійсно учні рухаються вперед тільки слухаючи? Чи вчаться учні для школи чи для життя? Між іншим, подібні відмовки не заслуговують навіть спростування. Наступні положення є для нас непохитними істинами:

1. Учень знає добре те, що він вміє правильно висловлювати.

Він засвоює правильно тільки те, що його змушують висловлювати.

Як кращі вихователі лаконічні там, де мова йде про правильну діяльність самого учня, так і кращі вчителі, якщо не лаконі­чні, то в будь-якому випадку неговіркі, небагатослівні. Балакучі вчителі — найгірші з усіх.

В учня повинно ввійти у звичку все, що він чує і вчить, вира­жати по думки про себе правильними реченнями, хоча б від нього і не вимагалось передачі їх уголос. Я знав одного вчителя, який за декілька годин викладання не говорив і десяти речень, учні ж навпаки - сотні їх. То був справжній учитель. Шкідлива звичка заговорити учнів до запаморочення; прирікати їх на вічне слухання. Вони повинні, звичайно, навчатися уважно слухати, і вони вчаться цьому в багатьох наших школах при жвавому захоплюючому викладанні. Але правильна мова самих учнів важли­віша за це; вона також нескінченно важливіша, ніж правильне письмо. І останньому вони повинні вчитися, але ми сотій разів чуємо, як людина говорить, перш ніж ми прочитаємо, що вона написала... Хто наважиться стверджувати обернене?

Отже, добра вимова, тобто така, яку ми зустрічаємо в освічених людей. Провінціалізм є ознакою недостатньої освіти, принаймні в тих випадках, де він виявляється рідко. Потрібна також чітка дик­ція, властива сильним людям і обов'язкова в школі, де повинна розвиватися сила і де кожен повинен чути будь-яке сказане слово. Наші учні не відвідувачі готелів, які вміють тільки щебетати; ми не виховуємо майбутніх дипломатів, якщо наші учениці часом і стануть дружинами посланників, то нам це байдуже.

Вимова і наголос (акцент) відносяться один до одного, як зов­нішні до внутрішні (перше пов'язано із звуком, друге з понят­тям), але все-таки і те, й інше належить до зовнішнього. До внутрішнього змісту мови відноситься її ясний виклад і логічна побудова. Обидва ці моменти знову-таки відносяться один до одного, як зовнішні до внутрішніх. Ясність викладу полягає в усуненні всього двозначного і невизначеного, як і всього, що не стосується справи; логічна побудова мови— в такій послідовності, думок, в якій вони природно ідуть одна за одною в нашій свідомості.

У тому, що становить невизначеність, легко переконатися на прикладі тих жінок, які не вміють чітко думати і так будують свій виклад, що людина, яка звикла до ясності і визначеності, звичай­но не в змозі зрозуміти до чого відносяться займенники (він, во­на і т. д.), які вони вживають.

Ще важливіше, особливо в навчанні, правильна побудова мо­ви. Наявність її зразу ж вказує на добру голову, відсутність –на дурну. Володар останньої, як правило, назве спочатку результат мислення, висновки завершального ряду, пропускаючи зовсім при цьому передумови або погано їх викладаючи. Але цього не можна допускати.

Учня обов'язково потрібно змусити викласти хід думок, у зв'язному і послідовному порядку і ні в якому іншому. Із зворот­нім випадком ніколи не потрібно згоджуватися! Інакше ніколи не з'явиться ясність і міцність знань, чіткість суджень і послідовність
висновків. Як пташку по співу, так учня можна пізнати по мові.

Дата добавления: 2015-05-24