Досвід дитини — основа розвитку її мислення

Уявлювана легкість навчання — причина загибелі дітей. Не бачать, що сама ця легкість є доказом того, що вони нічого не навчаються, їх гладенький і рівний мозок відбиває, мов дзеркало, речі, які ставлять перед ним, але нічого не залишається в ньому, ніщо не проникає в нього. Дитина затримує слова, ідеї ж відбиваються; ті, які слухають її, розуміють їх, вона сама тільки не розуміє.

Я, проте, дуже далекий від думки, що діти не мають ніякої здатності міркувати. Навпаки, я бачу, що вони міркують дуже добре в усьому, що вони знають і що стосується їх справжнього й відчутного інтересу. Але помиляються щодо їх знань, приписую­чи їм такі, яких вони не мають, і змушуючи їх міркувати про те, і чого вони не можуть зрозуміти. Помиляються також, бажаючи домогтися від них уваги до таких міркувань, які зовсім це зачі­пають їх, як, наприклад, про їх майбутні інтереси, про їх щастя, коли вони будуть великими, про повагу, якою вони користуватимуться, коли виростуть; усі ці розмови, звернені до істот, що не мають ніякого передбачення, не значать дня них абсолютно нічо­го. А всі вимушені заняття цих бідолах мають на увазі саме такі предмети, зовсім чужі їхньому розумові. Судіть же самі, чи мо­жуть вони ставиться до них уважно.

Педагоги, що так пишаються знаннями, які вони передають своїм учням, одержують плату за те, що говорять інше; але думають вони, як показує їх поведінка, зовсім те саме, що я. Справ­ді, чого ж вони їх вчать? Слів, слів і слів. До числа різноманітних наук, які вони так поважно їм викладають, вони стережуться включати такі, які були б їм справді корисні. Оскільки це науки про речі, і учні не могли б досягти успіху в них; замість того вони вибирають такі, в яких уявлюване знання досягається заучуван­ням термінів: геральдику, географію, хронологію, мови та ін.,— науки, у такій мірі далекі інтересам людини, особливо дитини, що можна вважати за чудо, коли що-небудь з них буде корисним хоч раз у житті.

Здивуються, що я зараховую вивчення мов до некорисних ви­тівок виховання; але нехай пригадають, що мова йде про заняттяуранньому віці; а я стою на тому, що до дванадцяти-п'ятнадцяти років дитина, залишаючи осторонь феномени, не може дійсно вивчити дві мови.

Я згоден, що якби вивчення мов складалося тільки з вивчення слів, тобто фігур і звуків, які їх передають, то воно могло б бути придатним для дітей; але мови, змінюючи знаки, змінюють також ідеї, які вони представляють. Голови формуються з допомогою мов, думки набирають відтінку наріч. Тільки розум загальний, дух же в кожній мові набирає своєї особливої форми; ця різниця, можливо, є частково причиною або наслідком національних характерів: висновок, що, очевидно, підтверджується тією обставиною, що в усіх націй світу мова йде за змінами звичаїв, зберіга­ється і псується разом з ними.

З цих різних форм звичай дав одну дитині, і цю одну вона збе­рігає до настання розумного віку. Щоб набути двох, вона пови­нна вміти порівнювати ідеї; а як вона може їх порівнювати, коли й сприйняти їх не вміє. Кожна річ може мати для неї тисячу різ­них знаків, але кожна ідея може мати тільки одну форму, тому вона спроможна навчитися говорити тільки однією мовою. Про­те вона навчається кількох, скажуть мені. Язаперечую це. Ме­ні траплялося бачити ці маленькі феномени, які уявляють, начеб­то говорять п'ятьма-шістьма мовами. Ячув, як вони послідовно говорили по-німецькому латинськими виразами; вони справді користувалися п'ятьма або шістьма словниками, але говорили завжди по-німецькому.

Одне слово, дайте дітям стільки синонімів, скільки ви хочете: ви зміните слова, а не мову; мову вони знатимусь тільки одну.

Саме для того, щоб приховати їх нездібність, їх примушують вивчати переважно мертві мови, відносно яких, тепер нема неза­перечних суддів. Оскільки розмовне вживання цих мов дуже дав­но припинилося, то задовольняються наслідуванням того, що на­писано в їх книгах, і називають це «говорити». Якщо такими є грецька і латинська мови у вчителів, то можна собі уявити, які вони в дітей. Ледве зазубрять вони їх початки, в яких не розумі­ють абсолютно нічого, як їх змушують спочатку передавати фра­нцузьку мову латинськими словами; потім, коли вони підуть да­лі, нанизувати в прозі фрази Ціцерона, а у віршах, гекзаметри Віргілія. Тоді вони думають, що говорять латиною, і хто може їм заперечити.

Без ідеї речей, позначуваних знаками, знаки ці при будь-яких заняттях нічого не значать. Тим часом дитину завжди обмежують цими знаками, не вміючи примусити її зрозуміти речі, які вони означають. Сподіваючись ознайомити її з описом землі, знайом­лять насправді тільки з картами; змушують її заучувати назви міст, країн, рік, існування яких в іншому вигляді, ніж на показу­ваній їй карті, вона не може собі уявити. Я бачив десь географію, яка починалася словами: «Що таке земля? Це картонна куля». Саме такою є дитяча географія. Я запевняю, що не знайдеться де­сятирічного хлопчика, який після дворічних занять географією та космографією міг би знайти на підставі засвоєних ним правил шлях з Парижа до Сен-Дені. Запевняють, що не знайдеться ні од­ного, який, маючи в руках план батьківського стада, міг би прой­ти, не заблудивши, по всіх закутках останнього. Ось які ці юні вчені, які цілком, точно знають, де знаходяться Пекін, Іспагань, Мексика і всі країни земні.

Кажуть, що слід займати дітей такими науками, в яких потріб­ні тільки очі; може, воно було б правильно, якби була наука, що потребує тільки очей; але я такої не знаю.

Унаслідок ще смішнішої помилки їх змушують вивчати істо­рію, уявляють, начебто історія їм доступна, бо вона є тільки збір­кою фактів. Але що розуміють під фактами? Невже гадають, що відношення, якими визначаються історичні факти, легко засвоюються? Що ідеї про них без труднощів утворюються в дитячому розумі? Чи не думають, що справжнє знання подій можна відді­лити від знання їх причин, від знання їх дій і що історичне життя так мало зв'язане, з моральним, що можна знати одне, не знаючи другого? Якщо ви не бачите в діях людських нічого, крім зовні­шніх і суто фізичних рухів, то чого навчить вас Історія? Абсолю­тно нічого; і це вивчення, позбавлене всякого інтересу, не дасть вам ні втіхи, ні знань. Якщо ж ви хочете оцінювати ці дії за їх моральними відношеннями, то спробуйте зробити ці відношення зрозумілими вашим вихованцям, і. ви побачите, чи придатна істо­рія для їх віку.

Ні, якщо природа дає дитячому мозкові гнучкість, яка робить його здатним до сприймання всякого роду вражень, то не для то­го, щоб на ньому викарбовували імена царів, дати, терміни гера­льдики, географії, космографії і всі ці слова без усякого змісту для її віку, без усякої користі для будь-кого, якими пригнічують її сумне й безплідне дитинство, а для того, щоб усі ідеї, які вона може сприйняти і які їй корисні, всі ті, які стосуються її щастя і повинні згодом пояснювати їй її обов'язки, відбилися в ній неви­правними літерами і допомогли їй поводитися протягом життя належним її єству та її здібностям способом.

У разі відсутності книжних знань той рід пам'яті, який може мати дитина, не залишається через це бездіяльним; усе, що вона бачить, усе, що вона чує, вражає її, і вона засвоює це; вона від­значає в думці дії та розмови дорослих; і все навколишнє є для неї книгою, за допомогою якої вона, сама того не усвідомлюючи, постійно збагачує свою пам'ять, чекаючи, коли її розум спроможний буде цим скористуватись. У виборі цих предметів., у піклуванні про те, щоб постійно давати їй ті, які вона може знати, і ховати від неї ті, яких вона знати не повинна, полягає справжнє вміння виховувати в ній цю першу здатність; і цим-от способом треба намагатися утворити й ній запас знань, які послужать дії і виховання за молодих років і для її настанови в усі часи. Щоправда, цей метод не виховує маленьких феноменів і не дає нагоди відзначитися гувернанткам та наставникам, але він виховує лю­дей розсудливих, дужих, здорових тілом і розумом, які, не викликаючи захоплення за молодих років, заслужать повагу, ставши дорослими.

Дата добавления: 2015-05-24