Еміль дізнається про те, що таке власність

Еміль виховується у селі

Це також одна з причин, чому я хочу виховувати Еміля у селі, далеко від лакейської наволочі, найгіршого сорту людей після своїх панів; далеко від поганих міських звичаїв, які наведений на них лак робить спокусливими і заразливими для дітей, тоді як пороки селян, не прикрашені і в усій своїй грубості, можуть ско­ріше відштовхнути, ніж спокусити, якщо нема ніякого інтересу, який змусив би наслідувати їм.

У селі вихователь набагато більше розпоряджатиметься реча­ми, які він захоче показати дитині; його репутація, його розмови, його приклад здобудуть йому авторитет, якого не здобули б у мі­сті; оскільки він буде корисний для всіх, то кожний намагати­меться догодити йому, заслужити його повагу, показатися його учневі таким, яким учитель бажав би бачити всіх у дійсності; як­що люди не виправляться від пороку, то стримуватимуться від скандалу, а це все, що потрібно для нашої мети.

Отже, якби мені довелося керувати одним із тих, про яких я го­ворю, я б сказав собі: дитина не чіпає людей, а тільки речі; незаба­ром вона навчається досвідом поважати кожного, хто переважає її за віком і силою; речі ж не обороняються самі. Отже, перша ідея, яку треба прищепити їй, не стільки ідея волі, скільки ідея власнос­ті; а для того, щоб вона могла мати її, їй треба мати яку-небудь власність. Вказувати їй на її одяг, речі, іграшки -— значить нічого не пояснити; бо хоча вона має ці речі, але не знає, чому і як вони їй дісталися. Говорити, що вони належать їй тому, що їй дали їх, не приведе до кращих наслідків, бо, щоб давати, треба мати; ось, от­же, власність, яка передує її власності; а тим часом їй потрібно по­яснити принцип власності, не кажучи вже про те, що дарування є договір, а дитина ще не може розуміти, що таке договір.

Отже, потрібно звернутися до походження власності, бо звід­ти повинна народитися її перша ідея. Дитина, живучи у селі, здо­буде перше уявлення про сільські роботи; для цього потрібні тільки, очі і дозвілля; у неї буде те й інше. Кожному, а особливо в її віці, властиво творити, наслідувати, виробляти, виявляти силу і діяльність.

Побачивши раз-другий, як обробляють город, сіють, вирощують, збирають городину, вона в свою чергу захоче займатися го­родництвом. Зважаючи на вище встановлені принципи, я не опираюсь її бажанню: навпаки, я заохочую її, поділяю її пристрасть, працюю разом з нею не заради її втіхи, а заради своєї власної; принаймні вона так думає; я стаю її помічником; чекаючи, доки її руки зміц­ніють, я копаю за неї землю; вона вступає у володіння нею, садо­влячи в неї біб; і, звичайно, це володіння священніше й почесні­ше, ніж те, в яке вступив Нуньєц Бальбоа, коли заволодів Південною Америкою від імені короля іспанського, укріпивши його прапор на березі Тихого океану.

Ми щодня приходимо поливати боби, з захопленням стежимо за їх сходами, я збільшую цюрадість, кажучи їй: це вам нале­жить; і, пояснюючи при цьому термін «належить», я даю їй зро­зуміти, що вона вклала сюди свій час, свою працю, своє піклу­вання, свою особу, нарешті, що в цій землі є частинка її самої, яку вона може відстоювати проти кого завгодно, як може вирвати свою руку з руки того, кому б заманулося втримати її всупереч її волі.

Одного прекрасного дня вона прибігає з лійкою в руці. О, ви­довище! О, горе! Всі боби вирвані, вся земля перекопана, самого місця не можна пізнати. Ох! Де моя праця, де моя робота, де со­лодкий здобуток моїх піклувань, моїх старань? Хто вкрав моє до­бро! Хто відібрав у мене мої боби? Юне серце обурюється; перше почуття несправедливості вливає в нього свою сумну гіркоту; сльози течуть струмками; сад сповнюється зойками та криками невтішної дитини; в її горі, в її обуренні їй співчувають; шука­ють, довідуються, проводять розслідування. Нарешті, дізнаються, що це зробив садівник: за ним посилають.

Але тут виявляється, що ми помилилися в розрахунку. Садів­ник, дізнавшись, з якого приводу на нього скаржаться, починає скаржитися голосніше за нас. Як, панове! Та це ви мені зіпсували роботу! Я посадив тут мальтійські дині, насіння яких було мені подароване як дорогоцінність і якими я сподівався почастувати вас, коли вони достигнуть; і от, щоб посадити ваші нещасні боби, ви знищили сходи моїх динь і мені нічим їх замінити. Ви завдали мені непоправної шкоди, та й себе самих позбавили втіхи поїсти прекрасних динь.

Жан-Жак. Пробачте нас, мій бідний Робере. Ви вклали сюди вашу працю, ваше піклування. Я бачу, що ми зробили погано, зі­псувавши вашу роботу; але ми випишемо для вас нове насіння з Мальти й іншим разом не оброблятимемо землі, не дізнавшись наперед, чи не приклав до неї хто-небудь руку раніше за нас.

Робер. Але, панове, в такому разі ви можете не турбуватися, бо тут більше нема не обробленої землі. Я обробляю ту, яку об­робляв мій батько; кожний зі свого боку робить те саме, і всі зем­лі, які ви бачите, зайняті з давніх часів.

Еміль. Пане Робере, значить, насіння динь часто пропадає?

Робер. Пробачте, молодий чоловіче, у нас нечасто бувають та­кі пустуни, як ви. Ніхто не чіпає садка свого сусіди; кожний по­важає чужу працю, щоб і його працю поважали.

Еміль. Але у мене нема саду.

Робер. А мені яке діло? Якщо ви будете псувати мій сад, то я не дозволю вам гуляти в ньому, бо, бачите, я не хочу, щоб моя праця пропадала даремно.

Жан~Жак. Чи не можна запропонувати угоду доброму Роберові? Нехай він поступиться моєму маленькому другові і мені кутком свого саду для обробки з умовою дістати половину продуктів.

Робер. Я поступаюся ним для вас без жодних умов. Але пам'я­тайте, що я оброблю ваші боби, якщо ви чіпатимете мої дині.

У цій спробі прищеплення дітям початкових понять видно, як ідея власності природно походить від права першого заволодіння шляхом праці. Це ясно, визначено, просто і завжди доступно ро­зумінню дитини. Звідси до права власності та обміну тільки крок, після якого потрібно зупинитися.

Ясно також, що пояснення, яке я вміщую тут на двох сторін­ках, потребуватиме, може, цілого ряду на практиці, бо на шляху розвитку моральних ідей треба просуватися надзвичайно повіль­но і якнайміцніше закріплювати кожний крок.

Дата добавления: 2015-05-24