Визначити показники для спостереження навчального заняття

24.

23.

22.

21.

15.

12.

6.

7. Класифікація інформації: 1) За змістом: 1)педагогічна. 2.психологічна. 3. соц-економ. 4.правова. 5.аналітична. 6.організаційна, 7.методична, 8.навчальна, 2) за джерелом надходження: 1.зовнішня, 2.внутрішня, 3)за ступенем обов’язковості: 1.директивна, 2.рекомендаційна, 4) за напрямом руху: 1.пряма (низхідна), 2.зворотна (висхідна), 3. вхідна, 4. вихідна, 5) за формою: 1. усна, 2 докумендаційна, 6) за терміном: 1.оперативна, 2.періодична, 3.підсумкова, 7) за строком дії надходження: 1.короткострокова, 2.довгострокова, 8)за періодичністю надходження:1. щоденна(відвід учнів, наявність педагогів, режим школи) 2.щотижнева(викон плану за тиждень, режим роботи) 3.щомісячна, 4.семистрова, 5.річна, 9)за ступенем оригінальності: 1.первинна, 2.вторинна, 10)за характером викладу: 1.стисла, 2.розгорнута, 11)за видом управління: 1.оперативна, 2.стратегічна, 12)за призначенням: 1.довідкова, 2.ознайомлювальна, 3.попереджувальна, 4.статистична, 5.про кадри.

8. Функції інформаційної культури

1.регулятивна-інф к-ра суттєво впливає на хід інф.д-ті

2.пізнавальна-інф. К-ра безпосередньо пов’язана з навч, дослідницькою д-тю людини

3.комунікативна-є невідємним компонентом взаємозв’язку людей

4.виховна-сприяє освоєнню людиною надбань к-ри в цілому, оволодінню інтелект багатством с-ва

9. Схема руху інформації до керівника від вищестоящ. Органів

Органи управління освітою

До державних органів управління освітою в Україні належать:

Міністерство освіти України;

міністерства і відомства України, яким підпорядковані навчальні заклади;

Вища атестаційна комісія України;

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;

місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою

10. Інформація зовнішнього середовища прямої та непрямої дії.

Зовнішнє середовище — це сукупність господарських суб’єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх відносно підприємства умов і чинників, що діють у глобальному оточенні.
Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої та опосередкованої дії.
Середовище прямої дії на організацію (так зване мікросередовище) утворюють певні суб’єкти – споживачі, конкуренти, постачальники, державні органи, фінансово-кредитні установи та інші зовнішні агенти і контрагенти. Це середовище ще називають середовищем задач, тому що воно включає в себе елементи, які безпосередньо пов’язані з операціями організації. Оскільки підприємство є системоутворюючим ядром мікросередовища, то будь-які зміни в його діяльності чинять прямий і зворотний вплив на всі взаємопов’язані з ним елементи середовища і на середовище в цілому. До факторів прямого впливу, зокрема, належать: споживачі, постачальники, конкуренти, посередники, економічні закони, органи державної влади.
Середовище непрямої дії (або макросередовище) охоплює матеріально-технічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливають на організації опосередковано. До основних з них, відносяться: економічні, політичні, соціокультурні, науково-технологічні, екологічні та деякі інші.

11. Види моніторингу Виділяють такі видишкільного моніторингу

• За масштабами цілей освіти:

• Оперативний

• Тактичний

• Стратегічний

• За етапами навчання:

• Зондуючий, вихідий

• Проміжний

• Підсумковий

• За охопленням об’єкта спостереження:

• Локальний

• Вибірковий

• Суцільний

• За організаційними формами:

• Індивідуальний

• Груповий

• Фронтальний

• За рівнями управління навчально-виховним

• процесом:

• Керівний

• Адміністративний

• Педагогічний

• Учнівський

• За формами суб’єкт-об’єктних відносин:

• Соціальний (зовнішній)

• Взаємоконтроль

• Самоаналіз

• Види моніторингу:

• За цілями

• -оперативний, тактичний, стратегічний

• За етапами навчання

• -вхідний, проміжків, вихідний

• За часом

• -Ретроспективний, поточний, попереджувальний.

• За часом процесу

• -періодичний, систематичний

• За організаційними формами

• -індивідуальний, груповий,фронтальний

• За інструментарієм

• -Стандартизований, не стандартизований, матричний

• За рівнями управління

• -Адміністративний, педагогічний, учнівський.

13. Властивості інформації, їх вплив на прийняття управлінського рішення.

Властивості інформації: 1. інформац невідємний компонент мисленнєвого процесу. 2. на емпіричному рівні інформац розгляд на відносно певної системи.3.інформація змінює певну систему. 4.інформ може бути корисною і непотрібною. 5.інформ може бути повною і недостатньою. 6.вірогідність ін форм зменшується з твтратою її повноти. 7.інфор може спотворюватися. 8. новизна інформац. 9.цінність інформац залежить від цілі яку ставить перед собою споживач. 10.надійність інформац. 11.інформ існує у певних носіях.

14. Етапи проведення моніторингових досліджень

Етапи проведення моніторингових досліджень

Вибір інструментарію

І. ПІДГОТОВЧИЙ

Визначення мети

Визначення напрямків і відбір критеріїв

ІІІ. АНАЛІТИЧНИЙ

Обробка інформації

Систематизація інформації

Аналіз даних

Висновки

Розробка рекомендацій

Визначення об’єкта

ІІ. ПРАКТИЧНИЙ

Аналіз документів

Бесіди

Спостереження

Відвідування уроків

Контрольні роботи, тестування

Збір інформації

Самооцінка

Рейтинг

16. Вимоги до інформації: 1.обєктивність і достовірність. – інф повинна точно відображати стан справ вашого закладу, давати кількісні і якісні х-ки навч процесу

2.достатність або мінімальна повнота. 3.оперативність і своєчасність.4.гранична конкретність лаконічність.

17. Розкрити види комунікацій та складові цього процесу.

Комунікаційний процес – це обмін інформацією між двома або більшою кількістю людей (рис. 1). Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного її елемента. У своїй основі процес комунікації становить процес: руху інформації в ланцюгу «відправник – канал – одержувач», реального або потенційного зв’язку у формі діалогу, а також впливу на керований об’єкт, який досягається в результаті обміну повідомленнями.

Види:

1 міжособистісні (вербальні, невербальні, формальні:вертикальні і горизонтальні, неформальні)- все це на основі усного спілкування.

2. Комунікації на основі письмового обміну інформацією.

Елементи комунікації:

Відправник-субєкт який генерує ідею або збирає інф-ю і віправляє її

Саме Повідомлення

канал зв’язку (шлях передачі: дзвінок, диск)

користувач – суб’єкт, який правильно розумію і викор інф

шлях передачі інформації-способи актуалізм тих джерел від яких за каналами зв’язку інф надходять користувача (н-ня на курсах,участь в нарадах,семінарах, конференціях, тренінгах,наставництвах)

18. Джерела внутрішньої інформації.

пед..колектив,журнали,наради,відкриті уроки,Адміністрація школи, учнівське самоврядування, метод обєднання, батьківський комітет, відкриті уроки, рада школи, технічні працівники, бібліотека, медичні працівники, психолог, учні, статистичні звіти, особові справи учнів, щоденники, зошити, кошторис.

19. Джерела управлінської інформації. Джерело основа чого небудь вихідне начало. Джерело інформ – будь-яка система що виробляє відомості або об’єкт який містить ін форма призначену для її передачі. Джерело управл інформац – система множин, систем зовнішнього середовища та керованої системи здатні генерувати інформац потоки управління. Розглядали: Сластьонін, Прутасова, Коноржевський. Васильєв.

Джерелами управлінської інформації можуть бути вище керівництво, підлеглі їм керівники і органи управління, засоби масової інформації, інформаційні системи, періодичний друк, зразки техніки, технічна документація, довідники, документи, фотознімки, мікрофільми, показники приборів та ін.

20. Інформаційна грамотність.

Інформаційна грамотність вже давно є невід’ємною частиною загальної і спеціальної освіти, адже без інформаційної грамотності не може бути повноцінної всебічної безперервної освіти. Тому змалку ми маємо виховувати культури мислення, культури діалогу, культури аргументації, культури користування технікою і засобами зв’язку тощо. Адже ці поняття пов’язані і невіддільні від інформаційної грамотності. Інформаційна грамотність є основою навчання впродовж усього життя. Слухач добирає інформацію раціонально та ефективно, оцінює інформацію критично і компетентно, використовує інформацію точно.

Інформаційна грамотність — наявність знань і умінь для правильної ідентифікації інформації, необхідної для виконання певного завдання або вирішення певної проблеми; для ефективного пошуку інформації, її інтерпретації і аналізу, оцінки достовірності, в тому числі дотримання етичних норм і правил використання отриманої інформації; для передачі інформації та представлення результатів її аналізу іншим спеціалістам у зручному для них вигляді; для використання інформації для досягнення необхідних результатів, у тому числі для отримання нових знань.

Компоненти інф грамотності:

1. з-ня с-ми послуг для одержання поточної і ретроспективної інф і регулярного звернення до неї

2. здатність оцінити цінність,ефективність і надійсть інф,отриманої з різних джерел для задовол різних інф потреб

3. володіння осн. Навичками,придбання інф в автоматиз с-ах,і збереження власної інф.

25. Основні етапи роботи керівника з інформацією. Питання збору збереження обробки і видачі управлінської інформац дослідж: Биков, Руденко, Васильєв, Журавльов, Капто, Мідоу... Етапи роботи керівника з інформац: збір, обробка, збереження, прийняття управл рішень, доведення його до відома виконавців, отримання зворотної інформації про виконання рішення. Збір інформац – процес отримання її з різних джерел для забезпеч будь-якої роботи. Пошук інформац – видача необхідної інформац у відповідь на запит вилучення інформац, що міститься у пошуковому образі. Обробка інформац – процес впливу на інформацію з метою підготовки її до викор в управлінні. Збереж інформац – фіксація інформац на певних носіях з метою подальшого викор. Управлінське рішення – висновок про здійснення конкретних дій закріплений в документі або свідомості суб’єкта.

26. ВИЗНАЧИТИ ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА.

Фінансово-господарська діяльність загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється відповідно до законів України "Про освіту", "Про бюджетну систему України", "Про власність", "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших нормативно-правових актів.

Матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно загальноосвітніх навчальних закладів належить їм на правах, визначених законодавством України. Вимоги до матеріально-технічної бази загальноосвітніх навчальних закладів визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також типовими переліками обов'язкового навчального та іншого обладнання (в тому числі корекційного), навчально-методичних та навчально-наочних посібників, підручників, художньої та іншої літератури.
ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ:

1. Майно, фінансування;

2. Інвентаризація;

3. Облік грошових коштів;

4. Бухгалтерський облік;

5. Дотримання санітарно-гігієнічних норм;

6. Організація безкоштовного дитячого харчування;

7. Пожежна безпека.

8. Робота персоналу школи

27. ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ. МОДЕЛЬ ВИЗНАЧЕННЯ ЦІЛЕЙ.

ЦІЛЬ – ядро, навколо якого організовується діяльність.

Цілі діяльності – це результат, який планується, прогнозується, очікується.

Ціле визначення – процес формування цілей.

Цілеспрямованість – уміння ставити цілі з урахуванням їх оптимальності та реальності.

МОДЕЛЬ:

1. Місія – призначення

2. Цілі

3. Завдання

4. Заходи

5. Вимірювання результативності заходів

6. Вимірювання результативності завдань

7. Вимірювання результативності цілей.

8. Цілі можна розділяти за такими ключовими критеріями як: період часу, зміст, повторюваність, структура організації, функціональні підсистеми і т.д.

За періодом часу цілі поділяються на такі типи:
1. Стратегічні. Період, на який встановлюються стратегічні цілі залежить від стану зовнішнього середовища організації. Чим вона більш рухлива, нестабільний, і менш передбачувана, тим менше цей період. Він може коливатися в межах від 1-2 років до 5-10 років.
2. Тактичні. Ці та наступні мети логічно розгортаються із стратегічних цілей. Такі цілі охоплюють період від року до 3-5 років. Збільшується значення кількісних параметрів.

3. Оперативні. Це цілі на рівні конкретних завдань, які повинні бути виконані за 1 рік, за півроку, за квартал, місяць, тиждень, робочий день і т.д. Ці цілі мають, як правило, чітке кількісне вираження.
За змістом цілі можуть бути економічними (прибуток, дивіденди, витрати), соціальними (соціальне забезпечення працівників організації), організаційними (що передбачають зміни в структурі організації, зміна параметрів систем на рівні організації), технічними (розвиток техніки і технологій), науковими, політичними, екологічними і т.д.
За повторюваності цілі можуть бути періодично повторювані, постійно вирішуються і разові. Цей параметр має дуже важливе значення при плануванні робіт з виконання цієї мети і визначення способів її досягнення. На реалізацію повторюваних цілей можна витратити більше коштів, що окупитися при повторі. Це змушує шукати щось спільне в різних цілях, що можна було б повторити надалі.
За структурою організації виділяють цілі організації і цілі підрозділів. Ці цілі не повинні суперечити один одному і відповідати стратегічним цілям.
За функціональним підсистемам можна виділити цілі, що встановлюються для підсистем маркетингу, виробництва, фінансів і т.д.
Крім усім відомих видів цілей, найбільше застосовуються на практиці, таких як, цілі по періоду часу і по підсистемах, є і менш поширені класифікації, наприклад, за пріоритетністю: особливо пріоритетні, пріоритетні та інші. Це важливо особливо для технологій управління по цілях. Принцип Парето, наприклад свідчить, що як правило 20% зусиль, дають 80% результатів. Решта, 80% зусиль дають тільки 20% результатів. Правильно виділити потрібні цілі, ті 20%, і сконцентруватися на їх досягненні - це вже мистецтво управління.
Кількість і різноманітність цілей при вирішенні складних завдань досить велике. Для систематизації всього цього різноманіття використовують т.зв. «Дерево цілей».
Дерево цілей - це деревоподібний граф, може привести в порядок цілі організації в несуперечливу систему. Він використовується також як метод декомпозиції цілей.

28. Методи збору інформації: 1.Опитування: усне – бесіда (вербальна комунікаційна) інтерв’ю, письмове – анкетування, діагностування – отримання інформац про вхідний, проміжків та кінцевий стан системи проф. Підготовки педагогів навченості розвитку вихованості дітей. 2.Спостереження: контролююче – не контролююче, структуроване – не структуроване, систематичне – випадкове, польове – лабораторне. 3 Експеримент: дослідж відтворення об’єкту пізнання перевірка гіпотез. Констатувальний – встановлення реального стану справ. Формуючий – метод відстеження змін у процесі активного впливу дослідника на досліджуваний об’єкт. 4.Вивчення – документації законів, положень програм. 5. Тестування: дидактичні психологічні. 6. Комплексні методи збору інформац: моніторинг –довготривале спостереж та поточне оцінювання стану справ в закладах освіти. Оперативного збору щойно пройденого закладу. – ретроспективний за змістом. 7.статистичні методи: ранжування, рейтингові оцінки, метод Дельфі (незалежні експертні оцінки), метод середніх величин. 8. новітні методи: метод клінічного спостереження з поч. педагогами. Його етапи: - бесіда з пед до поч. спостер, - спостер. – аналіз результатів спостер. – консультативна бесіда-конференція. – планування роботи щодо поліпшення викладання. Метод самооцінки, метод вчительський портфель накопич інформації, яка не може бути отримана в процесі спостер уроків чи інших занять.

29. КВАЛІМЕТРИЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИМІРЮВАННЯ В МОНІТОРИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ.

«освітній моніторинг» це комплекс процедур спостереження, поточного оцінювання важливих перетворень в освітній системі, а також спрямування цих перетворень на досягнення визначених параметрів розвитку досліджуваного об’єкту.

Кваліметричний підхід (з англ. «квалі» – якість, «метро» – міряю) передбачає кількісний підхід опис якості предметів або процесів.

Кваліметрія – наукова галузь, яка вивчає методологію і проблематику комплексних кількісних оцінок якості будь-яких об’єктів – предметів або процесів. Педагогічна кваліметрія – практична наука, що поєднує в собі педагогіку, математику, загальну кваліметрію, психологію, соціологію і кібернетику.

Кваліметрія передбачає структурування об'єкта вивчення (об'єкт у цілому - перший рівень спільності), поділ його на складові частини (другий рівень), які у свою чергу поділяються на частини (третій рівень) і т. д. При цьому виходить ієрархічна система, що зазвичай відбивається схемою чи таблицею. Далі виробляється оцінка експертами (ранжування) або іншим шляхом («вимірювання») кожної складової та встановлення її вагомості (важливості) й, нарешті, поєднання цих оцінок за певними правилами в

Кваліметрія поділяється на теоретичну і практичну.

Теоретична кваліметрія абстрагується від конкретних об’єктів і вивчає загальні закономірності та математичні моделі, що пов’язані з оцінкою якості.

Предметом теоретичної кваліметрії є підвищення точності, зменшення трудомісткості кількісних оцінок якості та розробка методів і технологій раціонального використання кожного з кваліметричних методів.

Прикладна кваліметрія адаптує і доводить до технологічного використання моделі кількісної оцінки якості.

Педагогічна кваліметрія – практична наука, що поєднує в собі педагогіку, математику, загальну кваліметрію, психологію, соціологію і кібернетику.

Основним методом педагогічної експертизи є експертна оцінка. Основна методика – групова експертна оцінка. За допомогою цього методу проводиться формування колективного судження.

Основний принцип групової експертної оцінки є створення умов для індивідуального опитування експертів (незалежно один від одного). Для групової експертної оцінки підбираються кваліфіковані експерти-професіонали. Технічно це виглядає таким чином:

1. Заготовлюється список питань, які представляються експертам.

2. Експерти незалежно один від одного проставляють бали (ранжування, бальність тощо) проти кожного питання.

3. Проводиться статистична обробка результатів опитування.

4. Повторна експертна оцінка незалежних експертів.

Цикл повторюється 3-4 рази. Результати багатьох експериментів підтверджують гіпотезу про велику надійність колективної експертної думки порівняно з індивідуальною.

підсумок

1. Педагогічна кваліметрія базується на оцінці якості. В свою чергу, метод оцінки якості базується на принципі «Якість – поняття складне та подільне».

2. Предметом оцінки якості становиться діяльність окремо кожного учасника навчального процесу.

3. У визначенні факторів, що описують діяльність учасників педагогічного процесу має взяти участь «споживач» освітніх послуг (громада, суспільство, батьки) конкретного навчального закладу.

4. Кожен фактор, який описує діяльність (якість) учасника процесу має різну вагомість. Вагомості кожного фактору сильно залежать від «споживача».

30. ВИЗНАЧИТИ ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО УПРАВЛІННЯ ВИХОВАННЯМ ШКОЛЯРІВ.

Організація процесу виховання особистості учня або колективу класу здійснюється в певний послідовності.

Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

Воно передбачає передусім підбір змісту виховної роботи з урахуванням вимог суспільства до рівня вихованості учнівського колективу взагалі й кожного його члена зокрема. Для реалізації змісту виховання потрібні форми, методи і прийоми виховної роботи, які б імпонували школярам. Усе це допоможе зробити виховний процес цілеспрямованим і систематичним. Суть управління виховним процесом — виявлення виховних можливостей сім'ї, громадських організацій, культурно-освітніх установ, засобів масової інформації для ефективнішого використання їх впливу на школярів.

ЗМІСТ:

1. Дотримання нормативних документів

2. Робота класних керівників

3. Контроль діяльності

4. План проведення виховних заходів у школі

5. Наради при директорі та педради

6. Робота гуртків та секцій

7. Звітна документація

31.Опитування як метод збору інформації, його види. Опитування як метод збору інформації передбачає її збирання шляхом реєстрації показників від осіб, що опитуються. Інформацію, яку отримують в процесі опитування, поділяють на соціально-економічну, товарознавчу, соціально-психологічну. В залежності від характеру інформації опитування бувають анкетні та опитування-інтерв´ю. За формою проведення розрізняють очні та заочні опитування. За частотою проведення - одноразові, періодичні та панельні (багаторазові опитування однієї і тієї ж групи). Опитування: усне – бесіда (вербальна комунікаційна) інтерв’ю, письмове – анкетування, діагностування – отримання інформац про вхідний, проміжків та кінцевий стан системи проф. Підготовки педагогів навченості розвитку вихованості дітей. Інтерв'ю (англ. interview) — це бесіда, вибудувана за певним планом через безпосередній контакт інтерв'юера з респондентом з обов'язковою фіксацією відповідей. В соціології використовується як один з основних методів збору первинної соціологічної інформації. В журналістиці є самостійним жанром, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання.

Особливості інтерв’ю. Позитивні якості

Допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів.

Дає змогу вести спостереження за психологічними реакціями респондентів.

Особистий контакт соціолога і респондента забезпечує більш серйозне ставлення респондента до опитування.

Особливості інтерв’ю. Труднощі

Пошук психологічного контакту з кожним респондентом.

Значні матеріальні й часові затрати.

Трудомісткість підготовки інтерв’юерів.

Вирішення проблеми трудомісткості.

32. ВИМОГИ ДО МОНІТОРИНГУ.

Моніторинг – комплекс процедур щодо спостереження, поточного оцінювання перетворень керованого об’єкта й спрямування цих перетворень на досягнення заданих параметрів розвитку об’єкта.

Моніторинг в освіті – це система збору, обробки, зберігання і поширення інформації про освітню систему або окремі її елементи, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління, дозволяє робити висновки про стан об’єкта у будь-який момент часу і дає прогноз його розвитку. Воно легко конкретизується для окремих освітніх підсистем шляхом уточнення предмета моніторингу.

Вимоги:

· Об’єктивність оцінювання – максимальне уникнення суб’єктивних оцінок, створення рівних умов для всіх учасників НВП.

· Валідність − повна і всебічна відповідність контрольних завдань змісту досліджуваного матеріалу, чіткість критеріїв виміру й оцінки, можливість підтвердження результатів.

· Надійність − сталість результатів, що отримуються при повторному контролі, який проводять інші особи.

· Систематичність − проведення етапів і видів моніторингу в певній послідовності та за відповідною системою.

· Врахування психолого-педагогічних особливостей – вивчення рівня освіти, професіоналізму, індивідуальних особливостей суб’єкта, умов і конкретних ситуацій в яких проводилось обстеження.

· Гуманістична спрямованість − передбачає створення умов доброзичливості, довіри, поваги до особистості, позитивного емоційного клімату.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Короткочасність організаційного моменту. Швидке включення всіх учнів у діловий ритм, повна готовність класу й устаткування до уроку.

Чи початий урок зі стимулюючого введення (створення емоційного і ділового настрою, залучення уваги учнів і забезпечення необхідної мотивації)?

Чи повідомлена тема уроку, чи підводяться учні до самостійного визначення її, спираючись на життєвий досвід і вже наявні знання?

Чи ставиться перед учнями мета уроку, чи дається установка перед виконанням завдань, чи акцентується увага учнів на підготовці і розкритті алгоритму теми, чи завершені етапи уроку?

Чи мають місце логічні переходи від одного етапу уроку до іншого?

Чи дозволила система пропонованих запитань, завдань виявити типові прогалини в знаннях учнів і оперативно усунути їх? Наскільки якісно засвоїли учні алгоритм теми?

Чи підведений підсумок уроку; чи змогли учні виділити головне в темі?

Чи виконувалися психолого-гігієнічні, естетичні вимоги, вимоги техніки безпеки, чи проводилась фізкультхвилинка? (поч.класи)

Чи раціонально використаний час на уроці?

ДИДАКТИЧНА І МЕТОДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ЧАСТИНА І)

Чи формулюються поняття на простому і частково відомому матеріалі, чи використовується при цьому наочність, проводяться досліди?

Чи спонукаються учні до навчальної активності? Чи проводиться словникова робота з метою усвідомлення учнями навчального матеріалу?

Чи ставиться перед учнями навчальна проблема, чи дається установка слухати, виконувати дії на розуміння і запам’ятовування?

Чи розвивається в учнів уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, робити висновки, виділяти алгоритм теми?

Чи мали місце самостійні творчі роботи, чи створюються в процесі навчання проблемні й нестандартні ситуації?

Чи розроблені види перевірки контролю знань учнів; чи здійснюється зворотний зв'язок, його ефективність?

Чи забезпечено під час перевірки знань учнів відтворення ними основних ознак досліджуваного матеріалу, понять, зв’язків; наскільки якісно засвоїли учні раніше вивчений і новий матеріал?

Чи використовувалося диференційоване навчання, наскільки адресним і ефективним воно було?

Чи вимагаються від учнів повні відповіді; рівень їх монологічної мови.

ДИДАКТИЧНА І МЕТОДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ЧАСТИНА ІІ)

Чи були взаємопов’язаними на уроці словесно-наочно-практичні способи діяльності учнів з різними формами мислення?

Чи створювалися проблемні ситуації шляхом реалізації знань і чи реалізовувалися вони шляхом проблемного пояснення; розв’язання разом з учителем; самостійного вирішення проблеми при керівній ролі вчителя; самостійно?

Чи обрані методи навчання і способи керування навчальною діяльністю підпорядковані цілям і завданням уроку і чи відповідають рівню навченості учнів?

Чи є різноманітною, раціональною навчальна діяльність на уроці (індивідуальна, фронтальна, групова, робота в парах, поєднання кількох видів)?

Чи спонукає учитель учнів до самоперевірки, самоаналізу, самокорекції, чи організовує взаємоперевірку, учить умінню давати об’єктивну оцінку знань товаришів, учить обґрунтовувати?

Чи доброзичливий, впевнений тон ведення уроку; чи простежується чіткість, діловитість, організованість?

Чи коректно й об’єктивно учитель підходить до оцінки діяльності учнів, чи тактовно відзначає слабкі місця, недосконалості у відповідях, прикладах, пропозиціях і діях?

Чи проводиться поточний контроль на повній довірі, чи учитель не втручається на кожному кроці в роботу учнів, а лише при необхідності дає поради, рекомендує, проводить індивідуальну роботу?

Чи сформовані знання з навчального предмета, уміння опановувати алгоритмом теми і застосовувати отримані знання в самостійних творчих завданнях? Наскільки якісно?

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКУ

Чи визначає учитель місце уроку в системі інших уроків тематичного плану?

Чи є визначальними у плані ціле покладання і мотивація навчання (навчальні, розвиваючі і виховуючи цілі уроку)?

Чи намічені шляхи реалізації освітніх, розвиваючих і виховуючи завдань?

Чи мали місце в плануванні інноваційні методи, прийоми роботи, диференціація в навчанні?

Чи враховані обсяг навчального матеріалу і складність інформації з віковими і навчальними можливостями учнів класу?

Чи підготовлена до уроку наочність? Чи використовується зворотній зв'язок?

Чи сприяє структура уроку, сплановані запитання, завдання, практична діяльність учнів їх пізнавальній активності, самостійності, розвитку творчих здібностей і умінню користуватися алгоритмом теми?

Чи в системі планується повторення раніше вивченого матеріалу, чи мають місце зв'язок раніше вивченого матеріалу з новим?

Чи обґрунтовується обсяг і складність домашнього завдання, чи враховуються навчальні можливості класу й окремих учнів, чи підготовлені учні до результативного виконання домашнього завдання?

ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Наскільки активні і працездатні учні на уроці?

Наскільки сформульовані вміння учнів організовувати свою діяльність на робочому місці в часі відповідно до заданих цілей і завдань уроку?

Наскільки учні мобілізували себе на сприйняття і переробку інформації? Який рівень організованості й активності в навчальній діяльності?

Наскільки самостійно й ефективно учні могли застосувати отримані раніше знання в оформленні нових понять, зв’язків, відносин?

Наскільки учні вміють планувати, організовувати, встановлювати зв’язки, узагальнювати, робити висновки, виділяти головне, володіти монологічною мовою?

Чи вміють учні розпізнавати і виділяти новий зміст; застосовувати нові знання до пояснення явищ, зв’язку між ними, законів правопису; чи вміють використовувати ці знання в практичних завданнях?

Чи вміють учні здійснювати перевірку, самоперевірку, взаємоперевірку, давати самооцінку й об’єктивну оцінку знань товаришів; чи вміють обґрунтовувати оцінку?

Чи уміють учні здійснювати самоконтроль, самоаналіз і самокорекцію?

Чи коректні, комунікабельні учні? Наскільки вони вміють працювати фронтально, індивідуально й у групах?

ПІДСУМОК УРОКУ І ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Наскільки міцно учні засвоїли алгоритм теми і вміють застосовувати його в завданнях, практичних, самостійних і творчих роботах?

Чи відзначена значимість теми уроку у формуванні системи знань учнів?

Чи дана характеристика роботи класу (показана успішність оволодіння змістом уроку, розкриті недоліки)?

Чи вміє вчитель охопити типове в успішності засвоєння і виділенні недоліків; врахувати реальні можливості класу?

Чи мало місце на уроці формування позитивних соціально-значимих якостей особистості відповідно до цілей і завдань уроку, акцентоване під час підведення підсумку?

Чи мала місце корекція обсягу і змісту домашнього завдання, його диференціація з урахуванням навчальних можливостей класу і окремих учнів?

Чи дана чітка інструкція і методичні поради щодо виконання домашнього завдання, чи залучалися знання й уміння учнів?

Чи робота з інструктування щодо домашнього завдання була проведена в рамках часу уроку?

Чи записані на дошці й у щоденниках параграф, номери задач і завдань, розділи тем, сторінки, чи задані завдання на повторення матеріалу, творчі завдання?

34. Комплексні та новітні методи збору інформації 1.Опитування: усне – бесіда (вербальна комунікаційна) інтерв’ю, письмове – анкетування, діагностування – отримання інформац про вхідний, проміжків та кінцевий стан системи проф. Підготовки педагогів навченості розвитку вихованості дітей. 2.Спостереження: контролююче – не контролююче, структуроване – не структуроване, систематичне – випадкове, польове – лабораторне. 3 Експеримент: дослідж відтворення об’єкту пізнання перевірка гіпотез. Констатувальний – встановлення реального стану справ. Формуючий – метод відстеження змін у процесі активного впливу дослідника на досліджуваний об’єкт. 4.Вивчення – документації законів, положень програм. 5. Тестування: дидактичні психологічні. 6. Комплексні методи збору інформац: моніторинг –довготривале спостереж та поточне оцінювання стану справ в закладах освіти. Оперативного збору щойно пройденого закладу. – ретроспективний за змістом. 7.статистичні методи: ранжування, рейтингові оцінки, метод Дельфі (незалежні експертні оцінки), метод середніх величин. 8. новітні методи: метод клінічного спостереження з поч. педагогами. Його етапи: - бесіда з пед до поч. спостер, - спостер. – аналіз результатів спостер. – консультативна бесіда-конференція. – планування роботи щодо поліпшення викладання. Метод самооцінки, метод вчительський портфель накопич інформації, яка не може бути отримана в процесі спостер уроків чи інших занять.

35. структура освітнього моніторинг У сучасних умовах освітній моніторинг може бути визначено як систему організації збору, зберігання, оброб­ки і розповсюдження інформації про діяльність педагогічної си­стеми, що забезпечує безперервне стеження за її станом і про­гнозування розвитку.

Моніторинг: комплекс спостережень та досліджень, які визначають зміни в довкіллі, що пов'язані з діяльністю людини; - спеціально організоване систематичне спостереження за станом будь-яких об'єктів з метою їхньої комплексної оцінки та підвищення ефективності функціонування та ін. Моніторинг – систематичні процедури збору даних щодо важливих аспектів навчально-виховної роботи на національному, обласному, районному рівнях.

Моніторинг освітнього середовища здійснюється у 3 етапи:

1 етап – підготовчий, який передбачає детальне ознайомлення з концептуальними засадами, змістом та технологічним інструментарієм моніторингу, усвідомлення його мети, визначення суб’єктів та об’єктів дослідження, постановку завдань перед всіма його учасниками, встановлення термінів проведення;

2 етап – практичний, під час якого цілеспрямовано проводяться моніторингові процедури (спостереження, анкетування, співбесіди, тестування, опитування, відвідування навчальних занять, виховних заходів, здійснення їх аналізу тощо) з метою одержання потрібної інформації та її фіксації у відповідних інформаційних документах;

3 етап – аналітичний, змістом діяльності якого є аналіз, систематизація та узагальнення одержаної інформації, розробка висновків, рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення педагогічного процесу.

Структура освітнього моніторингу:

1. чітко визначений об’єкт управління;

2. задані параметри розвитку об’єкта;

3. критерії оцінювання цих параметрів;

4. технологія проведення поточного контролю;

5. науково-методичні матеріали щодо спрямування процесу на очікуваний результат.

Дата добавления: 2015-05-07