Контрольна робота №14

1. Забезпечення видимості подальшого напрямку дороги.

Для забезпечення на дорозі видимості на великій відстані слід уникати поєднання елементів траси, в результаті яких для водіїв залишається невизначеним подальший напрямок дороги. До їх числа відносяться: короткі увігнуті ділянки в поздовжньому профілі на прямих і кривих в плані великого радіусу, які створюють враження кишень або просідань; різкі зниження поздовжнього ухилу на підйомах, при яких порушується видимість проїзної частини на великій відстані; круті опуклі ділянки, які ніби упираються в небо, на вершинах опуклих кривих малого радіусу або на шляхопроводах перетинань доріг в різних рівнях.

Необхідно уникати поєднань елементів траси, що створюють у водіїв помилкове уявлення про подальший напрямок дороги за межами фактичної видимості (рис.1).

Рис.1. Приклади невдалих поєднань елементів доріг, які створюють у водіїв неправильне уявлення про подальший напрямок дороги:

а, б - непомітний здалека поворот основної дороги (водієві здається, що вона не міняє напрямку); в - спуск дороги по схилах яру, коли початок спуску не видно водієві (лінія зв'язку, що пересікає яр по прямому напряму, створює помилкове враження, що і дорога продовжується прямо); г - примикання другорядної дороги на гребені вододілу (водієві здається, що основна дорога круто повертає убік); д - прихований поворот дороги за вододілом (у водія створюється враження, що дорога йде прямо);

1 - основна дорога; 2 - примикаюча другорядна дорога; 3 - уявний напрямок дороги; 4 - горизонталі місцевості

2. Сприйняття водієм дорожніх умов. Зона зосередження погляду.

Безпека та зручність руху автомобілів, а також можливість руху з високими швидкостями вимагають плавної траси. Водій часто непроизвольно реагує на зміну дорожніх умов відповідними змінами режиму руху автомобілю. В більшості випадків вони зводяться до зниження швидкості як тільки подальший напрямок дороги стає незрозумілим або її елементи здаються менш сприятливими для руху.

Погляд водія направлений під малим кутом до поверхні розташованої спереду ділянки. Внаслідок чого він сприймає віддалені ділянки у спотвореному вигляді: криві в плані, описані по колу, здаються еліпсами, довжина кривих зменшеною, а крутизна повороту збільшеною; коротка крива між двома довгими прямими здається різким зламом в плані, а порівняно пологі ділянки за довгими спусками – крутими підйомами. Дуже сильно відчувається вплив на режими руху незабезпеченої видимості в плані та поздовжньому профілі.

Цю обставину слід враховувати при трасуванні, щоб водій завжди міг правильно орієнтуватись в напрямку дороги на відстані, достатній для впевненого гальмування. Загальна вимога – створити можливість руху з постійною або плавно змінною швидкістю таким чином, щоб забезпечувалась вимога збереження величини безпеки в межах 0,8-0,9.

Погляд водія, який переміщується вздовж дороги в межах придорожньої смуги, зосереджується на проїзній частині перед автомобілем на відстані, яка залежить від його швидкості руху.

У відповідності до віддалення від автомобіля точки зосередження погляду по мірі росту швидкості звужується зона, яка ним охоплюється (див. рис.1).

Рис.1. Зона зосередження погляду водія на дорозі (за Е.М.Лобановим):

А і б – переміщення погляду при проїзді по одноманітній ділянці в лісі зі швидкістю 20 та 80 км/год; в – межі зон зосередження погляду при різних швидкостях руху. Цифри на осях координат показують кути обмеження зони зосередження погляду водія, цифри на кривих – швидкість руху, км/год.

Горизонтальний кут, який обмежує зону зосередження уваги водія і який складає 40⁰ при швидкості 20км/год, при швидкості 80км/год зменшується приблизно до 12.

Дата добавления: 2015-05-07