Яимиим^МИИМИ 1 страница

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

вийшов у лаврський друкарні в 1627 р. і призначався для шкільного навчання.

Лексикон включає 6982 поняття, слова та імена тогочасної цер­ковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. Це один з перших і значних словників, писаних українською мовою. Він поклав початок усім словникам в Україні. Його друковано майже по всіх слов'янських землях. Словник цей мав великий вплив. Він і досі обов'язковий для вивчення мовознавцями. П.Беринда є одним із зачинателів ук­раїнської поезії та шкільної драми, автором віршованої композиції «На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам» (1616) - видатної пам'ятки української літератури.

Лаврська друкарня не була єдиною в Києві. В 1624-1628 pp. тут працювали ще друкарні київського міщанина Тимофія Вербицького, а в 1628-1630 pp. - друкарня Спиридона Соболя. У 1618 р. було засновано друкарню в православному чоловічому монастирі в По-чаєві, який пізніше став лаврою. Ця друкарня проіснувала майже 300 років - до 1917 р. У 1630 р. було збудовано друкарню у Кременці, засновано братство та школу при ньому.

Роль друкарень, передусім Острозької, Львівської братської, Киє­во-Печерської, у той час не обмежувалася розмноженням літературної та наукової продукції. Друкарні були не тільки майстернями, а й важливими осередками освіти, тогочасної української культури вза­галі. Навколо них об'єднувалися гуртки вчених та інших високо­освічених людей. Друкарні відігравали значну роль у полеміці між католицькою та православною церквами. Через тиражовані ними книги-чимало гуманістичних ідей української еліти поширювалось по всій Україні, ставало надбанням широкого кола читачів у найвід-даленіших її куточках.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Катехізис - короткий виклад (у формі запитань та відповідей) дог­матів християнського віровчення.

Кіш - козацька залога, озброєні козаки.

Обскурантизм - крайня реакційність, вороже ставлення до освіти і науки; мракобісся.

Паланки - адміністративні одиниці, на які ділилася територія За­порізької Січі.

Поетика - розділ теорії літератури, в якому вивчаються форма, струк­тура і творчі прийоми поетичних творів;

Полеміка - аргументована суперечка при обговоренні або з'ясуванні чого-небудь.

Полемічна література - церковно-теологічна і публіцистична літе­ратура XVI-XVII ст. в Україні та Білорусі, яка спрямовува­лась проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на православне населення. Була важливою зброєю в боротьбі за соціальне і національне визволення народу, яскравим явищем української культури.

Право ставропігії - звільнення братств з-під влади місцевих єпис­копів, яке проводили в Україні в XVI-XVII ст. константино­польський та інші східні патріархи, що брали братства під свою опіку.

Протосингел - головний друкар.

Тестамент - заповіт. ■ •

Тулумбасы - ударний музичний інструмент, литаври.

Укуп - одноразовий внесок під час вступу до братства.

Унія церковна - об'єднання православної та католицької церков під владою Папи римського.

Устав - каліграфічне письмо великими літерами.

Червона Русь - історична назва Галичини в XV-XIX ст.

Шпиталь - будинок для старих і немічних людей, де тимчасово пе­ребували прочани.

Лекція 14. Українська культура литовсько-польскої доби (XIV-XVIIcm.)

Питання до самоконтролю

1. Звідки йшли впливи на українську культуру в литовсько-польську добу?

2. Як розуміти вислів М.Грушевського про «нашествіє галичан» на Київ?

3. Хто з учених - вихідців з України дістав титул довічного гро­мадянина Болоньї?

4. Що це за Пересопницьке Євангеліє?

5. Яка була роль братств у розвитку української культури?

6. Які наслідки для розвитку культури Берестейської унії (1596)?

7. Що зробили для розвитку української культури князь Костян­тин Острозький і Петро Могила?

8. Хто такий Єлисей Плетенецький?

9. Який внесок в українську культуру Мелетія Смотрицького?

10. Яке значення козацтва в розвитку культурного життя України?

11. Якими були культурні надбання Запорізької Січі?

12. Чим пояснюється високий освітній рівень Запорізької Січі?

13. Як здійснювався культурний зв'язок Запорізької Січі з Києвом?

14. Яка роль гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича Сагайдачного в розвитку української культури?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Розташуйте в хронологічній послідовності вихід в світ таких книг:

а) «Острозька Біблія»;

б) «Апостол» у Львові;

в) Пересопницьке Євангеліє;

г) слов'янська граматика Мелетія Смотрицького;

д) перша київська книжка «Часослов»;

є) «Прогностична оцінка поточного 1483 року» Юрія Дрогобича; є) перші полемічні твори «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» Герасима Смотрицького;

ж) «Хроніка Польщі» Мартина та Йоахіма Бєльських;

з) перший словник української мови «Лексиконь словеноросский
альбо имен толкование» П.Б.еринди;

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

и) полемічний твір «Пересторога» невідомого автора, що друку­вався під псевдонімом Клірик Острозький.

2. Першою науковою установою України вважається:

а) Львівська братська школа;

б) Острозька слов'яно-греко-латинська академія;

в) Києво-Могилянська академія.

Теми рефератів

1. Падіння княжої Русі і гальмування поступального розвитку культури.

2. Культурне піднесення в Україні в другій половині XVI ст. як результат пробудження національної самосвідомості.

3. Братства та їх роль у розвитку української культури.

4. Розвиток освіти на українських землях в литовсько-польську добу.

5. Початок книгодрукування в Україні.

6. Українські освітні діячі: Юрій Дрогобич, Костянтин Ост­розький, Мелетій Смотрицький, Єлисей Плетенецький, Петро Могила.

7. Берестейська церковна унія (1596) і її наслідки для розвитку культури.

8. Література і літописання.

9. Архітектура і образотворче мистецтво XIV - першої половини XVn ст.

10. Усна народна творчість. Історичні пісні, їх тематика і особли­вості.

11. Козацтво як феномен світової культури.

12. Культура Запорізької Січі.

13. Культурні зв'язки України з культурними осередками Цент­ральної та Західної Європи.

Лекція 15

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - XVIII ст.

• Освіта і наука.

• Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.

• І.Мазепа як меценат і культурний діяч.

• Література і мистецтво.

Українська національна революція 1648-1676 pp. привела до ство­рення української держави. Частина її на території Лівобережжя (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської імперії до початку 80-х pp. XVIII ст. Вважаємо слушним міркування канадського вченого Ф.Сисина, що якби «не повстання Хмельниць­кого, то окрема руська ідентичність та культура були б приречені на повільну, але неминучу ерозію і дезінтеграцію в Польському ко­ролівстві». Революція сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (у формі літописання), художньої літератури тощо.

Рівень духовної культури будь-якого народу визначається, насам­перед, станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в гетьманській Україні у другій половині XVII - кінці XVIII ст. - яскраве свідчення духовного прогресу українського наро­ду. Освіта досягла в Гетьманщині порівняно високого рівня. У 1740 р. тут діяло 866 початкових шкіл, де діти вчилися читанню та письму.

Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним цент­ром України вподовж майже двох століть була Києво-Могилянська академія, її порівнюють з такими-національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.

Дійсно, значення академії в історії України було велике. За роки її існування в ній навчалося близько 25 тисяч українців. Переглядаю­чи біографії видатних людей XVIII ст., рідко можна зустріти людину, що ие вчилася в академії. Вона стала свого роду кузнею наукових,

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

державних і церковних діячів України та всієї Східної Європи. Нею була створена інтелектуальна, церковна, військова еліта України замість втраченої в результаті полонізації. Представники нової еліти обмінювалися між собою книгами, ідеями, листувалися, вели наукові диспути, породжували попит на високохудожні твори малярського, музичного, архітектурного мистецтва, створювали в Україні атмо­сферу культурного спілкування.

В академії навчалися майбутні видатні вчені, письменники, педа­гоги, релігійні та культурні діячі, політики, філософи: Л.Баранович, І.Гізель, Ф.Прокопович (в 1688-1698 pp.), М.Березовський, Д.Борт­нянський, А.Ведель, І.Григорович-Барський, С.Яворський, АЛопа-тинський, Г.Кониський, Г.Полетика, П.Завадовський, О.Безбородько, великий російський вчений М. Ломоносов (в 1734-1735 pp.), який став засновником Московського університету і першим російським членом Академії наук в Петербурзі. В академії здобували освіту шість українських гетьманів: І.Виговський, І.Самойлович, Ю.Хмельницький, І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок, а також діти видатної старшини -Ломиковського, Горленка, Данила Апостола, Ханенка, Лизогуба, Полуботка, Скоропадського, племінники І. Мазепи - І.Обидовський та А.Войнаровський, син воєводи П.Шеремет'сва - Б.П.Шеремет'єв, син російського військового діяча шотландського походження Пат­рика Гордона (1635-1699), дід композитора П.Чайковського, козаць­кий старшина Петро Федорович Чайковський, який був козацького роду, українцем за національністю і родом із села Миколаївка (тепер Фрунзівка) Глобинського повіту Полтавської губернії. У Централь­ному державному історичному архіві у Києві зберігається «Проше-ніе» студента академії П.Ф.Чайковського, який навесні 1769 р. звер­нувся до імператриці Катерини II за дозволом щодо переведення його у Санкт-Петербурзький шпиталь для медично-хірургічної науки.

В академії працювали кращі наукові та педагогічні сили того ча­су. Зокрема, професор філософії Інокентій Гізель - ректор академії (1646-1650) - читав курси філософії та психології, в свій час на­вчався в Кембриджському університеті (Англія); Лазар Баранович -відомий політичний, освітній, церковний діяч і письменник - ректор академії (1650-1657); професор риторики Іоаникій Галятовський -ректор академії (1657-1665), талановитий проповідник, автор пер­шого не тільки вітчизняного, а й серед всього слов'янського світу дру­кованого посібника з риторики (гомілетики) «Наука, альбо способ

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIII cm. ____

зложеня казаня», що додавався до його циклу проповідей «Ключ разумения» (видання 1659, 1663 і 1665 pp.); професор Стефан (до постригу Семен) Яворський (1658-1722) - уродженець Галичини із Яворова під Львовом, викладач (1690-1693), вчився у Львові, Любліні, Познані та Вільнюсі; професори Йоасаф Кроковський (пра­вославний митрополит Лівобережної України в 1708-1718 pp., заа­рештований в 1718 р.) і Феофан Прокопович (6.06.1681-19.09.1736), мабуть, найвизначніший вчений-енциклопедист тогочасної України -філософ, літератор, публіцист, історик, математик, астроном, глава «вченої дружини» Петра І.

Народився майбутній мислитель у Києві, в родині небагатого купця. При хрещенні був названий Єлисієм (Єліазаром). Справжнє прізвище його, імовірно, Церейський. Після смерті батьків його опікуном став дядько по матері - Феофан Прокопович І, професор і ректор Києво-Могилянської академії. Помітивши великі здібності хлопця, він віддав його на навчання до цього закладу. Не прослухав­ши курсу теології, юнак вирушив в освітню мандрівку за кордон, за­робляючи по дорозі собі на прожиття.

Щоб мати можливість навчатись у католицьких університетах і академіях, куди православних не приймали, він міняє віру, стає уніа­том і отримує нове ім'я - Самійло. Спочатку юнак вчився у Польщі, а потім тривалий час в Італії, в Римській католицькій академії.

Повернувшись в Україну, Самійло знову міняє віру, стає право­славним, постригається у ченці і бере ім'я та прізвище свого дядька по матері. Так він стає Феофаном Прокоповичем II, повторюючи пройдений шлях Прокоповича І від вихованця до професора і ректора Києво-Могилянської академії.

Свої професорські, а пізніше єпископські, гроші Ф.Прокоповйч витрачав на придбання книг. Такої як у нього кількості книг в Росії не було ні в кого. Знаменита тоді бібліотека незмінного секретаря Французької академії Дорту де Мерана налічувала 3400 книг, у Прокоповича їх було 3193, у М.Ломоносова - 670, у ректора Московської академії АЛопатинського - 1416 книг. Більшість книг у Ф.Прокоповича складали книги античних авторів: Гомера, Аристотеля, Цицерона, Сенеки, Овідія, Вергілія та європейських, переважно ренесансних, авторів: Яна Амоса Коменського, Лоренцо Валла, Ераз-ма Роттердамського, Г.Греція, Т.Кампаиелли, Н.Макіавеллі, а також вчених: природознавців та математиків - Я.Бернуллі, Р.Бойля, Г.Галі-

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

лея, И.Кеплера, філософів Бекона і Декарта. Серед теологічної літе­ратури найбільший інтерес викликали у Ф.Прокоповича твори Лю­тера, Кальвіна, Соціні, Меланхтона.

Літературна і наукова спадщина Ф.Прокоповича велика й різно­манітна. Він писав численні «слова» і проповіді, був автором курсів поетики, риторики, логіки, натурфілософії, математики, чимало віршів українською, російською та латинською мовами. Складений ним у 1707-1708 pp. курс лекцій з арифметики і геометрії для сту­дентів академії мав переваги над тогочасними зарубіжними підруч­никами з математики. Писав Ф.Прокопович латинською, книжною українською, російською та польською мовами. Немало його творів було видано за кордоном англійською, німецькою, французькою, шведською мовами.

Новаторством було позначено його твір - історичну трагікомедію «Володимир» (1705). З її появою Ф.Прокопович стає зачинателем раннього класицизму в українській літературі. Тим самим українсь­кий письменник виступив учителем А.Кантемира (1708-1744) та попередником М.Ломоносова (1711-1765).

Новими для тогочасного літературного процесу жанрами - сати­рами, одами, зразками любовної лірики - позначена поетична спад­щина Ф.Прокоповича.

У своїй філософській концепції видатний філософ-мислитель на перший план висунув тезу про право кожної людини на земне щас­тя, радив наслідувати кращих представників античної культури. Він виступив за пріоритетність розуму та практичних дослідних знань над теологією, догматами церкви, засуджував сліпу віру в авторите­ти. Ф.Прокопович першим в Україні почав пропагувати філософські теорії Декарта, Локка, Бекона, знайомив слухачів академії із вчен­ням Коперніка та Галілея.

Філософські ідеї Відродження як професор академії популяризу­вав С.Яворський. Він читав курси поетики, риторики, філософії та богослов'я, виконував обов'язки префекта. За вірші українською, польською, російською та латинською мовами був удостоєний зван­ня «лавроносного поета».

За рівнем навчання академія не поступалась тогочасним євро­пейським університетам. В ній нараховувалось вісім класів.

Першим був підготовчий або елементарний клас. До нього всту­пали діти з певним обсягом знань та вмінням читати і писати. Три

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIIIcm. ___

молодших класи вивчали мови (латинську, старослов'янську, ук­раїнську книжну (руську), грецьку та польську), а також арифмети­ку, геометрію, нотний спів, катехізис. В наступних двох класах на­вчали піїтиці та риториці - учні навчалися складати вірші та опановували теорію ораторського мистецтва. Вища частина навчаль­ного курсу академії складалася з двох класів: філософії та богосло­в'я. Навчання в першому з них тривало два роки, в другому - чоти­ри. В академії вчилися 12 років. Навчальний рік, починався 1 вересня і продовжувався до середини липня, але приймалися на навчання протягом усього року: і в листопаді, і в грудні, і в березні, і в липні.

Не було в академії також вікових обмежень. Наприклад, у друго­му і третьому молодших класах могли навчатися учні віком від 11 до 24 років. Невстигаючих студентів академія не відраховувала. Зали­шатись в класі учень міг за бажанням скільки завгодно разів. Іноді студенти поверталися із вищих класів до нижчих «підтверджувати знання».

Викладання велося в основному латинською мовою, як у тогочас­них європейських університетах. За традиціями братських шкіл по­чесне місце посідала старослов'янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру, започаткованого й роз­винутого саме в академії. З середини XVIII ст. почалася русифікація академії. З 1753 р. навчання почало проводитися тільки російською мовою, а в 1765 р. за наказом Катерини II в академії було запровад­жено курс російської мови.

У 1694 р. після тривалих клопотань академія одержала царську грамоту на самоврядування. В самій академії розпорядок був цілком демократичним. Ще навіть в 1759 р. вибирали «вільними голосами» кандидатів на посади учителів. Виборне начало в академії скасував тільки митрополит Гавриїл Кременецький (1770-1783).

Високий рівень навчання, діяльність плеяди визначних вчених, письменників, педагогів, ораторів сприяли перетворенню академії в осередок освіти не лише для України-Гетьманщини. Серед слухачів було багато росіян, українців із Західної та Правобережної України, із Сербії, Болгарії, Молдавії, Румунії, навіть із Греції. Із-за кордону вчилися: в 1736 р. - 127 студентів, в 1737 р. - 122, в 1790 р. - 47 студентів.

Академія була доступною для всіх станів населення. Є дані про соціальний склад її слухачів. Так, в 1737 р. тут навчались діти:

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

козацької старшини - 22, офіцерських - 1, ратушних чиновників -2, купецьких - 6, простих козаків - 84, міщан - 66, ремісників - 7, селянських дітей - 39.

Починаючи з другої половини XVII ст., професорів академії та її вихованців почали запрошувати до Росії. Вони там були організато­рами і викладачами шкіл, посідали місця архімандритів, єпископів, митрополитів.

У 1700 р. був висвячений на митрополита рязанського й муромсь­кого С.Яворський. З 1702 р. він став екзархом і блюстителем все­російського патріаршого престолу. Водночас був протектором слов'я-но-греко-латинської академії. В 1721 р. очолив Синод - найвищий орган управління руською православною церквою. Правляча верхів­ка першого складу Синоду складалася з українців: С.Яворський -президент, Ф.Прокопович - віце-президент, А.Лопатинський та ін. За наказом Петра І Ф.Прокопович у 1716 р. переїхав до Петербурга і відразу ж став одним з керівників Руської православної церкви, помічником Петра І в його реформаторській діяльності. «Реформа Петра Великого, - як слушно відзначав М.П.Драгоманов. - в культур­ному відношенні була не що інше, як тільки запровадження адмініст­ративним порядком у Великороси того, що було вже раніш в Ук­раїні».

Вихованці Києво-Могилянської академії були організаторами ба­гатьох духовних училищ в Росії - у Москві, Архангельську, В'ятці, Рязані, Костромі, Суздалі. В другій половині XVII - першій поло­вині XVIII ст. відчувався дуже сильний вплив української думки, літератури і взагалі культури на процес європеїзації російської куль­тури.

Багато вихованців академії займали в Росії світські посади. Так, один з її випускників білоруський суспільний та церковний діяч Симеон Полоцький (1629-1680), приїхавши у 1664 р. до Москви, став вихователем царських дітей - Петра і Софії, а також викладачем ство­реної для нього монастирської школи. Він брав участь у складанні проекту слов'яно-греко-латинської академії. С.Полоцький в 1678 р. організував у Москві друкарню і в 1679 р. видав буквар - книгу для дітей з текстами для читання, підібраними зі Святого Письма.

З Києво-Могилянської академії вийшов письменник та церков­но-освітній діяч Данило Савич Туптало (Димитрій Ростовський, грудень 1651-8.11.1709 pp.) - син київського сотника Сави, якого

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIII cm. _________

часто називали Тупталенко. У 1668 р. він постригся в ченці Кирилівсь­кого монастиря в Києві, прийнявши ім'я Димитрія. З кінця 1683 р. проживав у Києво-Печерській лаврі, де виступав як проповідник. Д.Туптало до 1702 р. жив в Україні, потім його було призначено митрополитом у Ростові Ярославському. Тут він розвинув велику релігійно-освітню діяльність. Д.Туптало виявив себе палким пропо­відником високої політичної моралі, необхідності втілення у свідомість політичних діячів чеснот, скромності, лагідності, добро­зичливості, безсрібництва. Як проповідник він таврував вади того­часного суспільства, співчував гнобленим.

Д.Туптало є автором понад 20 богословських та історичних праць. Його найвизначнішим твором, головною капітальною працею є «Четьї Мінеї» або «Житія святих» - підсумок більш ніж двадця­тирічної праці автора (1684-1705). Ця чотиритомна збірка вперше була видана у 1689-1705 pp., а в XVIII ст. видавалася 10 разів. Мова твору - церковнослов'янська з українізмами - являє собою яскравий приклад барокового стилю.

Це знамените зібрання оповідей про діяльність святих, історію України на два століття стало улюбленим читанням простого ук­раїнського люду. На цьому творі виховувалося не одне покоління українських культурних діячів, а поміж них і Т.Шевченко, якому читав цю книгу його дід.

Українці заснували в Москві у 1687 р. першу вищу школу в Росії -слов'яно-греко-латинську академію «на зразок своєї в Києві, і вчи­телів в цю московську академію набирали за весь XVIII вік сливе з самих тільки українців»¹. У Київській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії, 95 із 125 її професорів². За час з 1721 по 1750 pp. не менше як 200 вихованців академії займали ви­датні місця в Росії. Так, Григорій Полетика, який закінчив академію в 1745 p., працював перекладачем з латинської та німецької мов в Академії наук у Петербурзі, а в 1764-1773 pp. - головним інспекто­ром шляхетного корпусу. Олександр Безбородько, будучи російсь­ким державним діячем, дипломатом, з 1783 р. фактично очолював Колегію закордонних справ.

¹ Огієнко Іван. Українська культура. - К, 1991. - С 92. ²Ісаєвин Ярослав. Перші українські академії // Київська старовина. - 1998. - ЇЇ9 6.-С.9. '

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Отже, особливістю України було її ослаблення в кадровому відно­шенні. Певною мірою навіть можна говорити про деяку «ук­раїнізацію» російської культури. Україна служила своєрідним доно­ром для російської культури, знекровлюючи свій власний організм.

Про значення Києво-Могилянської академії для Росії свідчить і висловлювання Петра І у розмові з патріархом у 1698 p.: «Священи­ки у нас грамоти мало знають... якби їх... у науку послати до Києва у школи...». А Синод висловився так: «Вь славено-латинских Мос­ковских школах мало учителей, а ко ученію філософій веема никого неть; а сльшшо де, что в Кіеве обретаются ко ученію философіи, ри­торики й пиитики способные мужи...».

Велику роль у справі розвитку, відродження академії відіграв гетьман України І.Мазепа. Його тісний зв'язок з академією позна­чився в тих «панегіриках», які відмічали роль Мазепи як вождя Ук­раїни. Мазепа дійсно був меценатом, добродійником і опікуном ака­демії. Завдяки заходам Мазепи вона грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статут академії, хоча давно вже була фактично ви­щим навчальним закладом. Мазепа дбав також про матеріальне за­безпечення академії. Він збагатив її бібліотекою й рідкими рукопи­сами, збудував для неї новий будинок. І.Мазепа сам часто відвідував академію, бував на її диспутах та виставах. У студентів виховували патріотизм, духовність, демократичні ідеали. В добу піднесення ук­раїнської культури часів Мазепи академії належало центральне місце.

За зв'язки з Мазепою академія заплатила тяжку ціну. Протягом майже тридцяти років вона не могла цілком відійти від репресій Пе­тра І. Першою і найтяжчою репресією була заборона вчитися в ака­демії «чужинцям», тобто підданим Польщі. В лютому 1709 р. замість 2000 студентів було тільки 161. Лише за правління цариці Єлисаве-ти кількість студентів знову зростає: в 1742 р. їх вчилося 1243 чоло­віки, в 1744 р. їх було 1160, в 1751 р. - 1193_г в 1765 р. - 1059.

Характерна для тієї доби еволюція Ф.Прокоповича. В 1705 р. він присвячуючи Мазепі свою драму «Володимир», славив його як гідно­го спадкоємця Володимира Великого, називав Київ «Другим Єрусалимом» - як антитезу „Третього Риму» - Москві. А в 1709 p., після Полтавської катастрофи, речник «Другого Єрусалиму» став неофітом, новим прибічником, прихильником «Третього Риму -Петербургу».

Лекція 15. Культура України в другій половиніХУП - XVIIIcm. ____

У Києво-Могилянській академії навчався Рафаїл (світське ім'я -Михайло) Заборовський (7-1747). Після закінчення провідного навчального закладу України його відправили до Москви, де в Слов'яно-греко-латинській академії викладав риторику. В 1723 р. він був призначений обер-ієромонахом російського флоту, потім став ар­хімандритом монастиря у Твері, працював у Синоді, а в 1725 р. був висвячений на єпископа псковського та нарвського.

Талант Р.Заборовського як видатного церковного діяча, просвіти­теля і мецената сповна проявився після 1731 p., коди він повернувся в Україну і обійняв посаду київського архієпископа. У 1743 р. він добився поновлення Київської митрополії і став митрополитом. Це був останній київський митрополит, який протистояв натиску російського царизму на українську культуру, дбав про розвиток ос­віти в Україні та церковне зодчество.

Особливим об'єктом його уваги стала Києво-Могилянська ака­демія, котру вдячні сучасники називали Києво-Могиляно-Заборовсь-кою. Він прагнув повернути їй славу і велич, які вона мала за часів І.Мазепи. За його ініціативи почали вводитись нові навчальні курси, викладати які запросили провідних вчених. На потреби академії, її розвиток Р.Заборовський виділяв значні церковні та власні кошти, які йшли на утримання професорів та здібних, але бідних студентів, на купівлю книг для бібліотеки. Було добудовано другий поверх ака­демії, зведено багато допоміжних приміщень. Наприкінці свого жит­тя Р.Заборовський розробив новий статут Києво-Могилянської ака­демії, за яким вона діяла аж до свого закриття.

Піклувався Р.Заборовський і про кращу підготовку професорів. Талановитих молодих викладачів відправляв до німецьких універси­тетів, де вони опановували нові методи й напрями в навчанні та на­уці. Зокрема серед них були Симон Тодорський, Георгій Щербаць-кий, Давид Нащинський, Варлаам Лящевський та інші.

Але повернути Києву і академії блиск і славу часів І. Мазепи не
міг уже ніхто. Було чимало спроб заснувати в Україні університети.
І. Мазепа планував закласти університет в Батурині і перетворити на
університет Києво-Могилянську академію. Спроби такі мали місце і
пізніше. До 1760 р. відноситься проект заснування Тепловим універ­
ситету в Батурині. В 1764 р. у «Проханні малоросійського шляхетст­
ва і старшин разом з гетьманом про відновлення старовинних прав
Малоросії», поданому Катерині II, ставилось питання про створення
₃₅₃

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

в Україні двох університетів: одного - в Києві, «на тому місці, де нині Києво-Братський училищний монастир», а іншого - в Батурині. Але це прохання залишилося без відповіді. У 1765 р. граф Румянцев у доповідній записці Катерині II про поїздку в Україну знову пору­шує питання про університети у Києві та Чернігові, але цариця на це не погодилася. Про відкриття університету у Києві говорилось і в шляхетських наказах 1767 р. Проте це було марно. Російський уряд не дозволяв Україні мати університети. Лише у 1803 р. вийшов указ про заснування навчальних закладів, де серед міст, в яких варто відкрити університети, названо і Київ.

Києво-Могилянська академія користувалася заслуженою славою. Але поступово становище змінилось. Вона поступово перетворюва­лась в духовний навчальний заклад. У середині XVIII ст. помічаєть­ся охолодження світської молоді до академії. В загальній кількості «спудеїв» починають переважати діти духовенства. У 1799 p., наприк­лад, студентів духовного стану було 554, світських - 344, в 1800 р. -відповідно 500 і 217, у 1811 р. - 1029 і 129.

Від середини XVIII ст., незважаючи на часткові вдосконалення, академія почала все більше відставати від запитів свого часу, втрача­ти роль провідного культурно-освітнього центру. Зникли академічні традиції театру, публічних диспутів, вже не писалися оригінальні по­етичні чи філософські курси - було запроваджено єдині підручни­ки. Академія перестала задовольняти суспільство і щораз більше молоді переходить до інших навчальних закладів: Московського уні­верситету і Медико-Хірургічної академії, заснованих відповідно в 1755 і 1798 pp.

Дата добавления: 2015-05-09