Яимиим^МИИМИ 3 страница

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIIIcm. __

розповсюджувалися не лише в Україні, Росії, Білорусії, а й у Молдавії, Сербії та інших країнах.

Виникали нові друкарні. Всього в другій половині XVII-XVIH ст. в Україні функціонувало 13 друкарень. В 1783 р. було відкрито дру­карню Житомирського суду, а через 10 років - в 1793 р. в Житомирі видрукувано першу науково-популярну книжку.

У XVIII ст. в Україні почали виникати книжкові крамниці. Пер­ша така крамниця з'явилася у 1781 р. у Глухові - останній геть­манській столиці України. Тут реалізовувались книги вітчизняних і зарубіжних видавництв. Ініціатором відкриття цієї крамниці висту­пив член-кореспондент Петербурзької академії наук, редактор петер­бурзького журналу «Российский магазин» Ф.В.Туманський. В 1720 р. в Глухові було відкрито першу міську бібліотеку¹.

Важливою подією в історії видавничої справи стало запровад­ження гражданського шрифту. Це сприяло збільшенню публікацій офіційних паперів і світських видань. Першу в Україні друкарню з таким шрифтом було засновано у 1764 р. в Єлисаветграді. Друкарні з гражданським шрифтом згодом були засновані в Києві. Харкові, Катеринославі, Миколаєві, Чернігові, Житомирі, Камянці-Подільсько­му, Бердичеві.

Запровадження гражданського шрифту в книгодрукуванні різко розмежувало церковну і світську літературу. Кирилиця призначала­ся для друкування лише церковних книг, а «гражданка» - для світських видань. Таке розмежування звільнило світську літературу з-під впливу церкви і сприяло розвиткові народної літератури і мови.

Але в цілому у XVIII ст. становище з книгодрукуванням в Ук­раїні різко погіршилось. У 1720 р. Петро І видав указ про вилучення із церков україномовних книг, про заборону друкувати в Україні будь-які книги, крім церковних, та й останні дозволялись тільки після звірки з російськими з метою уніфікації, «дабы нікакой розні і осо-баго нарєчія в ніх нє било». Українські друкарні перевозилися до російських міст, зменшувався обсяг друкованих книг в Україні.

У 1721 р. при московському синоді було засновано спеціальну Друкарську контору на чолі з Гаврилом Бужинським. Вона послідовно обмежувала й переслідувала українську книгу та українське слово.

¹ Сарбей В.Г. Праця Я.Маркевича «Записки о Малороссии, ее жителях й произведениях» // Український історичний журнал. - 1999. - № 1. - С. 59.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

У тому ж таки 1721 р. синод послав в Украшу наказ, у якому го­ворилось: «Киево-Печерскому и Черниговскому монастирям став-ропичиями константинопольського патриарха впредь не писаться, а писаться ставропичиями Святешного Всероссийского Правительству­ющего Синода, от которого и о печатании книг повеления требовать, а без повеления того Духовного Синода никаких книг не печатать». Тоді ж з'являються книги з печаткою російського цензора.

Після повної ліквідації решток автономії України російські цензо­ри з особливою увагою наглядали за тим, щоб у надрукованих тут книгах не було нічого такого, що б відрізняло їх від російських ви­дань. У 1755 р. синод видає наказ митрополитові Т.Кременецькому: «Чтобы несходных выходящим из Московской типографии книгам в народ відпускаємо не было... и ни в чем ни малейшей разности не было... Что же касается до издаваемых вновь книг, то оные исправя, не печатая, прежде присылать непременно». Цим було покладено край важливій ділянці національної культури - українському кни­годрукуванню.

Одночасно з цим проходив процес витіснення української мови з державних установ і з освіти. Вже з середини XVIII ст. російська канцелярська мова панує в діловодстві установ в Україні. Як зазначалося, в 1753 р. українською мовою було заборонено викла­дання в Києво-Могилянській академії. В 1769 р. за розпорядженням синоду були вилучені українські букварі, а в останній чверті XVIII ст. було закрито українські школи при полкових козацьких канцелярі­ях. Народна мова визнається «зникаючим наріччям», яке часто вво­диться хіба що у вистави для надання їм комедійності.

Це було складовою частиною загальної політики царського уря­ду по відношенню до України. Про це І. Франко згодом писав так: «Преславне прорубуване вікно Петром І в Європу там, на півночі, над Невою, се рівночасне затикання тих вікон, якими світло науки проникало в Україну».

Високого розвитку посягло в другій половині XVII - першій по­ловині XVIII ст. українське мистецтво. Відбувався процес становлен­ня, формування української музики. Важлива роль в цьому належа­ла сольній пісні з інструментальним супроводом. Найвідомішим композитором кінця XVII - початку XVIII ст. був Микола Дилець-кий (близько 1650 - після 1723 pp.).Крім того, він уславився як музичний теоретик, хоровий диригент і педагог. Основна його праця -

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIII ст. ___

«Граматика музикальна» - містить теоретичні засади партесного співу. В цьому співі співставлялося звучання всього хору і груп го­лосів, був відсутній супровід.

«Граматика музикальна» МДилецького стала першою ґрунтов­ною музично-теоретичною працею, посібником для композиторів, теоретиків музики та вчителів співу. Не випадково в останній чверті XVII-XVIII ст. вона стала основним підручником з теорії музики, контрапункту (рід багатоголосся), композиції для багатьох поколінь українських і російських музикантів.

Практичну підготовку композиторів, музикантів-виконавців, ре­гентів, педагогів-теоретиків здійснювала Києво-Могилянська акаде­мія, де існували хор і оркестр, які відзначалися високою професій­ністю. Для систематичної підготовки освічених музикантів і співаків для хору царського двору спеціальна музична школа була створена в 1738 р. в Глухові, який став центром культурного життя Лівобереж­ної України. Ця школа діяла до 60-х років XVIII ст. і стала відомим осередком музичної освіти. В ній навчали партесному співу, грі з нот на скрипці, гуслях, бандурі. В Глухові існувала і найбільша в Європі нотна бібліотека. При Харківському колегіумі з 1773 р. існували спеціальні музичні класи - вокальний та інструментальний.

У XVIII ст. Глухів славився не тільки відомою співацькою шко­лою. Тут у 1751 р. гетьман Кирило Розумовський створив театр. В ньому виконувалися концерти, ставилися опери, балети, комедії. Театральними мовами були російська, французька та італійська. Зокрема, французькою мовою відбувалася постановка комічної опе­ри невідомого автора «Ізюмський ярмарок».

До XVIII ст. відноситься творчість таких українських композито­рів, як Максим Созонтович Березовський (27.10.1745-2.04.1777), Дмитро Степанович Бортнянський (1751-10.10.1825), Артем Лук'я-нович Ведель (1767-14.07.1808). Всі троє народилися в Україні: М.Бе-резовський і Д.Бортнянський - у Глухові, А.Ведель - у Києві. В Україні почалася їхня музична освіта. М.Березовський вчився в глухівській співацькій школі. Є припущення, що в ній же в 1758 р. вчився і семирічний Д.Бортнянський. Крім того, М.Березовський і А.Ведель навчалися музики в Києво-Могилянській академії. Як обда­рованих співаків їх забрали в Росію: М.Березовського і Д.Бортнянсько­го до Петербурга півчими придворної співацької капели, а АВеделя -до Москви, де він керував хорами. В Петербурзі М.Березовський і

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Д.Бортнянський вивчали теорію музики під керівництвом італійсь­ких композиторів відповідно Ф.Цоппіса і Б.Галуппі. Для завершен­ня навчання, вдосконалення музичної майстерності вони були відправлені за кордон, до Італії.

Перебуваючи в Італії (1769-1773), М.Березовський брав уроки композиції у видатного теоретика музики Д.Мартіні. У 1771 р. він витримав іспит у Болонській філармонічній академії на звання ака-деміка-композитора і став членом Болонського філармонічного това­риства. Своє навчання в академії він завершив написанням опери «Демофонт» на лібретто італійського поета Метастазіо.

Цікаво, що одночасно з М.Березовським в Болонській філармо­нічній академії закінчував свою освіту В.А.Моцарт (1756-1791). В академії був звичай ім'я одного найздібнішого майстра музики, що закінчував академію, записувати золотими літерами на мармурову дошку. Так от конкурентами тут були В.А.Моцарт та М.Березовсь­кий. У цьому конкурсі переміг композитор українець і на мармурову дошку вписали його ім'я.

М.Березовський є автором опери «Іфігенія», багатьох духовних концертів («Не отвержи мене во время старости...», «Отче наш», «Вірую»). В них відчутні впливи українських народних пісень і киї­вських церковних співів.

Структурні принципи хорових концертів М.Березовського розви­нули А.Ведель та Д.Бортнянський. Повернувшись з Москви в Ук­раїну, А.Ведель став керівником хору Києво-Могилянської академії, губернаторського хору і класу вокальної музики Харківського коле­гіуму. Він - автор 29 церковних концертів, на яких позначився вплив української народної пісенності. Серед них такі: «Літургія для чоти­риголосного хору». «Херувимська», «Достойно єсть». Д.Бортнянський називав А.Веделя «Моцартом духовної музики». Композиторська творчість А. Вед еля була органічно пов'язана з його виконавською діяльністю. Він був першим виконавцем власних творів як диригент і співак (сольні епізоди в хорах).

Доля М.Березовського і А.Веделя склалася трагічно. їх талант не знайшов належного визнання. Після повернення в 1773 р. М.Бе­резовського з Італії до Росії придворні кола в Петербурзі байдуже і недоброзичливо поставились до нього і його творчих досягнень. До кінця життя він не мав посади, відповідної до набутої освіти. Дове­дений до відчаю кризовим матеріальним становищем і принизливим

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIIIcm. ____

до себе ставленням, М.М.Березовський у 32 роки покінчив життя самогубством. А. Вед еля в 1799 р. заарештували за сфальсифікованим політичним звинуваченням і оголосили божевільним, помістили у будинок божевільних на території Кирилівського монастиря в Києві. В 1808 р. батько забирає його додому, де А.Ведель і помер. Похований він на Щекавицькому кладовищі, але могила композитора не збе­реглася. Царська цензура заборонила друкувати його музичні твори.

Видатним реформатором церковного співу, духовним композито­ром, диригентом був Д.Бортнянський. Його перу належить понад 100 хорових релігійних творів. Серед них найвідоміші: «Господи, силою твоєю», «Слава во вишніх Богу», «Сей день», «Услиши, Боже, глас мій». Перебуваючи в Італії, де відвідував заняття в Болонській, Римській та Неапольській академіях, композитор написав і поставив в 1776-1779 pp. на італійські лібретто опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Цей період був першим кроком до міжнародного виз­нання Д.Бортнянського. Взагалі в його творчості плідно поєднува­лись традиції українського хорового мистецтва й досягнення євро­пейської музики. Після повернення в Росію композитор став придворним капельмейстером, а з 1796 р. - управителем придворної капели. Для придворних спектаклів написав три опери на французькі тексти: «Сокід», «Син-суперник», «Свято сеньйора».

На початку XX ст. в одному з храмів Нью-Йорка - єпископаль­ному соборі святого Іоанна Богослова - встановлено скульптурне зображення Д.Бортнянського. Це єдиний в світі пам'ятник славетно­му композитору.

Істотні зміни сталися в архітектурі та будівництві. Вони зв'язані з іменем архітектора Йоганна Готфріда Шеделя (1680-21.02.1752), який 21 рік (з 1731 по 1.752 pp.) жив і працював у Києві. За його проектами споруджено Велику дзвіницю Києво-Печерської лаври (1731-1744), яку народ назвав «Шеделеве диво». Дзвіниця - восьмигранна чоти­риярусна вежа. Висота її - 96,52 метра. Це була найвища споруда в межах Російської імперії. Підмурок дзвіниці на сім метрів заглиблено у землю. Про свою роботу Шедель писав: «Сия звонница в Киево-Печерской лавре трудом моим сделанная, каким образом по всей Руси й в Европе другой не обыщется, и на вечность оная звонница стоять будет». Ці слова великого майстра стали пророчими.

Й.Шедель очолював роботи по реконструкції митрополичого бу­динку (1731-1748) та надбудові дзвіниці Софійського собору (1744-

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

1748). Він побудував західний парадний в'їзд на територію митрополи­чого двору Софії Київської, відомий як «Брама Заборовського» (1746— 1748), - один із найкращих творів українського барокового мистецтва.

Визначним архітектором і будівничим був Степан (Стефан) Ковнір (1695-1786) - кріпак Києво-Печерської лаври. У цьому мо­настирі він навчався будівельної справи, понад 60 років працював під керівництвом і разом з архітекторами П.Неєловим, И.Шеделем та І.Григоровичем-Барським. Найвідомішими спорудами, зведеними С.Ковніром, є так званий Ковнірівський корпус (1744-1745), дзвіниці на Дальніх (1754-1761 pp., за проектом І.Григоровича-Барського) та Ближніх (1759-1763) печерах у Києво-Печерській лаврі, дзвіниця Києво-Братського монастиря (1756-1759 pp., зруйнована у 1935 р). Споруди С.Ковніра виконані у стилі українського бароко, їм прита­манні національна своєрідність і колорит, мальовничий пластичний декор. Взагалі, архітектурі бароко були властиві риси урочистої підне­сеності, грандіозності, схильності до напружених, рухливих компо­зицій, декоративної пишності й вибагливості. Цього досягали за до­помогою протиставлення великих і малих об'ємів, світла й тіні, поєднання контрастних матеріалів, кольорів. В Україні поряд з «ви­соким», аристократичним бароко існувало народне - міщанське, се­лянське, козацьке, тобто стиль нецерковного, світського напряму.

Кращі риси українського будівельного мистецтва розвинув Іван Григорович-Барський (1713-1785). Його творчість відіграла помітну роль у розвитку українського бароко другої половини XVIII ст., в якому зароджувалися риси класицизму. До найвідоміших споруд, зведених ним, відноситься водогін в Києві на Подолі з павільйоном-фонтаном «Феліціан» (1748-1749).

На початку XIX ст. у середині павільйону було поставлено дерев'я­ну скульптурну композицію «Самсон роздирає пащу лева». У 1982 р. фонтан відновили в первісному вигляді (автор проекту - архітектор В.П.Шевченко). З фонтаном пов'язано багато переказів. Вважається, на­приклад, що той, хто вип'є води від «лева», залишиться жити в Києві.

Крім того, І.Григорович-Барський побудував церкву Миколи На­бережного на Подолі (1772-1785 pp., нині - головний храм Ук­раїнської автокефальної православної церкви), Будинок бурси Київсь­кої академії (1778) та ін.

У середині XVIII ст. в Україні шириться стиль пізнього бароко -рококо. Він відзначався легкістю та елегантністю. До нього належать

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIIIcm. ____

перлини мистецтва, шедеври світової архітектури - Андріївська церк­ва в Києві (1744-1767) - твір архітектора Б.Растреллі (Бартоломео Франческо) (1700-1771) і собор св. Юра у Львові (1745-1770). Його автором був український архітектор Меретин Бернард (Мердерер) (?—1759), за походженням німець. У соборі гармонійно поєднуються риси західноєвропейської та української архітектури.

Над розписами Андріївської церкви працювали художники Г.КЛевицький (Левицький-Ніс) (близько 1697-1769 pp.), його син Д.ГЛевицький (близько 1735-1822 pp.) і А.Антропов.

З пам'яток дерев'яного будівництва XVIII ст. всієї України найбільш відомий Запорізький собор в Новомосковському, колись запорізькому місті Новоселиці. В народі Новоселиця звалась Сама­рою. Новомосковський Троїцький собор - видатний пам'ятник ук­раїнського народного зодчества XVIII ст. Автор цього шедевру архітектури - талановитий зодчий-самоук Яким Погрібняк, тесляр з села Нової Водолаги на Харківщині.

Собор було закладено в 1773 р. на головному майдані Новосе­лиці. Його будівництво закінчилось в 1779 p., коли вже не існувало Запорізької Січі. Собор зроблений без єдиного залізного цвяха. Ду­бові й соснові бруски скріплені дерев'яними тиблями. Ці бруски складені так, що служать опорою один одному виключно на основі рівноваги. Тому ніяких підтримуючих колон, ніяких підпор як в се­редині собору, так і зовні немає.

Архітектурний стиль, в якому збудовано Новомосковський со­бор, - українське бароко. Отак в XVII-XVIH ст. будували в Україні церкви, але далеко не кожна являє собою такий зразок народного українського мистецтва, як цей собор. Троїцький собор є-безсмерт­ною творчістю генія із народу. Це - вершина українського дерев'я­ного зодчества.

У живописі переважає документальність передачі образу, психо­логічна характеристика людини. За свідченням арабського мандрівни­ка та письменника Павла Алеппського (близько 1627-1669 pp.), який супроводжував у подорожах по Україні свого батька, антиохійського патріарха Макарія, козацькі живописці були «вельми спритні в зобра­женні людських облич», «мають велику вигадливість у відтворенні людей, як вони є». З'являються картини світської тематики, портре­ти із зображенням історичних постатей - гетьманів, козацької стар­шини.

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Український художник Тимофій Калинський у 1778-1782 pp. ви­конав близько ЗО малюнків із зображенням представників різних верств українського суспільства - селян, козаків, міщан, козацької старшини. З 1782 p. T. Калинський жив у селі Андріївці на Чернігі­вщині. В тому ж селі і з того самого року жив генерал-майор у відставці, історик, військовий інженер, топограф О.І.Рігельман (1720-1789). Там він створив компілятивний історичний трактат «Летопис­ное повествованіе о Малой России...», присвячений історичному минулому України від найдавніших часів до 80-х років XVIII ст. Саме у цій книжці, що побачила світ у 1847 р. в Москві, і було вперше надруковано малюнки Т.Калинського.

Зміни, що відбулися в політичному і соціально-економічному житті України в другій половині XVIII ст., негативно позначились на розвитку української культури. Найобдарованіша молодь їде навчатися до Петербурзької академії мистецтв, яку було засновано в 1757 p., і не повертається в Україну. її творчість стає частиною ро­сійської культури. Серед таких видатних митців були киянин Дми­тро Левицький (1735-1822), глухівець Антон Лосенко (1737-1773), миргородець Володимир Боровиковський (1757-1825), скульптор з Ічні на Чернігівщині Іван Мартос (1754-1835).

В цілому культурний рівень тодішньої України був доволі висо­ким. Гетьманська Україна за часів Івана Мазепи (1687-1708), Івана Скоропадського (1708-1722) та Кирила Розумовського (1750-1764) перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи. У культурі України XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси украї­нського національного характеру - прагнення до свободи, осуджен­ня зла, соціальної несправедливості, прагнення до розвитку в людині добрих начал.

Словник термінів та понять теми

Балаган - театральне видовище переважно комічного характеру на ярмарках і народних гуляннях.

Бандура - український народний багатострунний щипковий музич­ний інструмент з декою овальної форми.

Бурлеск - перебільшено комічне зображення (у літературі та сце­нічному мистецтві).

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIIIcm. ___

Бурлескна література - жартівлива література.

Бурса - гуртожиток, де жили учні колегії чи академії.

Вертеп - український народний ляльковий театр в XVII-XIX ст.; ящик без передньої кришки, де була обладнана сцена, яка зоб­ражувала народження Христа. Звідси походить і назва «вер­теп» (з грецької - печера, в якій народився Ісус).

Вірші-травестії (від фр. «травестувати» - переодягати) - в них біблійні персонажі, переодягнені в народний одяг, говорять простою народною мовою, діють в обстановці міщанського по­буту. Засобами сміху тут розвінчується церковна ідеологія. Бог і святі знижуються до рівня звичайних людей і діють в умовах реального життя.

Водевіль - невелика комедійна вистава з куплетами й танцями.

Гротеск (букв, «причудливий», «химерний») - у літературі, живопису, театрі зображення людей або речей у фантастичному, химерно-комічному вигляді. Означає надмірне перебільшення, загострен­ня тієї чи іншої теми. Гротеск порушує межі правдоподібності, надає зображенню умовності, до краю розкриває суть явищ.

Межигірський монастир - монастир під Києвом, у якому доживали свій вік запорізькі козаки.

Народна драма - поширені у XVIII-XX ст. самодіяльні вистави, в основі яких сюжети і тексти усної фольклорної традиції, що розігрувались згідно з усталеним постановчим каноном.

Панегірик - святкова, урочиста промова; недоречне звеличення, над­мірне, нещире вихваляння кого-небудь, чого-небудь.

Префект - заступник ректора в колегії, академії.

Самсон - згадуваний у Біблії легендарний Самсон прославився чис­ленними подвигами у боротьбі з ворожим іудеям народом, що вторгнувся в Палестину у XII ст. до н.е.

Синод - найвища духовна інстанція в Росії на початку XVIII ст., яка була заснована для управління руською православною церк­вою замість патріаршого правління.

Синопсис - збірка матеріалів, статей, описів з якогось питання, як правило, розташованих у хронологічному порядку.

Спудей - студент чи школяр.

_____________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

Схизматики - православні.

Торбан - український народний музичний інструмент, близький за своєю будовою до кобзи, бандури.

Шкільна драма - вистави, що ставилися у XVII-XVIII ст. учнями Києво-Могилянської колегії, а потім академії та братських шкіл за творами переважно викладачів цих закладів. У них ви­користовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидак­тичного характеру.

Питання до самоконтролю

1. Яким чином українська державність впливала на розвиток ук­раїнської культури?

2. Чому Києво-Могилянська академія стала центром освіти і на­уки?

3. Які заслуги І. Мазепи перед українською культурою?

4. В чому полягає вплив української культури на російську?

5. Хто такий Феофан Прокопович?

6. Де і коли були засновані в Україні колегіуми? Яке було їх зав­дання?

7. Як довести, що М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель українські, а не російські композитори?

8. В чому викривальна сила вірша Г.Сковороди «Всякому городу нрав и права»?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. У XVIII ст. колегіуми існували в містах України: Полтаві; Харкові; Києві; Переяславі; Чернігові.

2. Перша спеціальна музична школа у Україні виникла: Чернігові; Батурині; Глухові.

3. Друга золота доба українського мистецтва:

а) кінець XVI - початок XVII ст.;

б) часи Б.Хмельницького;

в) часи гетьманування І.Мазепи.

Лекція 15. Культура України в другій половині XVII - XVIII ст.

4. Які українські гетьмани навчалися в Києво-Могилянській академії:

а) Іван Виговський;

б) Іван Скоропадський;

в) Іван Самойлович;

г) Іван Мазепа;

д) Кирило Розумовський;
є) Юрій Хмельницький;
є) Пилип Орлик;

ж) Данило Апостол;

з) Павло Полуботок.

Теми рефератів

1. Українська державність та її роль у розвитку самобутніх рис національної культури.

2. Особливості розвитку культури на українських землях за часів Гетьманщини.

3. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.

4. Розвиток українських освітніх традицій за часів Гетьманщини.

5. Наукові знання і книгодрукування в період Гетьманщини.

6. Києво-Могилянська академія - центр освіти і науки.

7. Іван Мазепа як культурний діяч.

8. Діяльність відомих вчених, громадських діячів і педагогів Л.Ба-рановича, І.Галятовського, І.Гізеля, С.Яворського.

9. Історичні твори. Літопис Самовидця, київський «Синопсис», літописи Григорія Грабянки і Самійла Величка.

10. Діяльність філософа та письменника Г.С.Сковороди.

11. Реакційна політика царизму щодо української культури у XVIII ст.

12. Перенесення центру культурного життя до Росії.

13. Бароко - стиль визначних будівель і архітектурних ансамблів.

14. Провідні школи живопису в Україні в XVIII ст.

15. Музичне мистецтво у XVIII ст. Максим Березовський, Артем Ведель, Дмитро Бортнянський.

Лекція 16

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТ.

• Початок українського культурного відродження.

• Кирило-Мефодіївське братство, «Руська трійця», громади.

• Репресії царизму проти української культури.

• М.П.Драгоманов.

• Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину.

• Український культурний рух на початку XX ст.

На кінець XVIII ст. внаслідок політики російського царизму було остаточно ліквідовано автономію України - Гетьманщини, її права, вольності та привілеї. Із скасуванням гетьманства та полково-сотен-ного устрою вона стала просто адміністративною одиницею, зведе­ною за станом до звичайної російської провінції. Україна перестала існувати як окремий державний організм із самостійним внутрішнім життям, на всій її території насильно встановлювалися органи уп­равління Російської імперії. Вона була остаточно, за висловом Петра І, «прибрана до рук» Росією. Зникли всі особливості місцевого устрою, які відповідали народному характеру і складали кращі набуття на­ціональної культури. Це - організація народної освіти, своєрідний устрій церковно-релігійного життя. Вони поступилися своїм місцем загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: цен-* тралізмові, абсолютизмі, бюрократизмі.

Україна втратила навіть своє ім'я. Його офіційно заступила «Ма­лоросія». Поволі втрачалася самоназва українців. Замість того вво­дився офіційно-бюрократичний термін «малоросіянин» - у співвідно­шенні до Московської держави - «Великої Русі».

Незважаючи на несприятливі умови (не було державного захис­ту української культури), процес творення на українській землі «і під чужими урядами» ні на мить не припинявся, не уривався, за висловом Михайла Драгоманова, «поступ цивілізації» народу нашо­го. Це знайшло свій прояв у розвитку освіти.

Лекція 16. Культура України в XIX - на початку XX cm. __________

На початку XIX ст. в Наддніпрянській Україні єдиним вищим навчальним закладом лишалася Києво-Могилянська академія. Вона не могла забезпечити належного розвитку вищої освіти. Згодом відо­мий український вчений-економіст, винахідник, просвітник і гро­мадський діяч Василь Назарович Каразін (9.02.1773-6.11.1842) доміг­ся згоди царського уряду на заснування університету в Харкові, організував серед дворянства збір коштів на його утримання, напи­сав проект першого статуту.

17 січня 1805 р. відбулося відкриття Харківського університету. До нього було зараховано 33 казеннокоштних та 23 своєкоштних сту­денти. Усього ж протягом першої половини XIX ст. цей заклад закін­чило 2800 чоловік. Університет одержав широку автономію на зра­зок тодішніх західноєвропейських університетів. Структура його зазнавала численних реорганізацій і лише в 50-х роках усталилася. Навчання проводилося на чотирьох факультетах: історико-філологіч-ному, фізико-математичному, юридичному, медичному.

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті кращими науковими та педагогічними силами. Йому самому належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, сушильних апаратів, печі для сухої перегонки дерева, технології видобування селітри, конст­руктором сільськогосподарських машин. Сучасники слушно прозва­ли його «українським Ломоносовим».

В університеті працювали два відомі професори математики -Тимофій Федорович Осиповський (1765-1832) та його учень, ака­демік Петербурзької Академії наук та кількох іноземних академій Михайло Васильович Остроградський (24.09.1801-1.01.1861). У 1813 р. Т.Ф.Осиповський став ректором університету. Виданий ним у Пе­тербурзі тритомний «Курс математики» протягом кількох десятиліть служив вітчизняним підручником з цієї важливої галузі.

В університеті були викладачами: відомий письменник Петро Гулак-Артемовський (1790-1865), історики Микола Іванович Кос­томаров (1817-1885) та з 1882 р. - Дмитро Іванович Багалій (1857-1932).

З Харківським університетом пов'язане й ім'я відомого філолога-славіста, професора Ізмаїла Івановича Срезневського (1812-1880). Крім педагогічної, І.Срезневський займався науковою роботою. В 1833-1838 pp. він видавав у Харкові «Запорожскую старину» -

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

фольклорну й історико-літературну збірку, яка була дуже популяр­ною на той час. Всього вийшло 6 книг. Тут вміщено історичні пісні й думи XVI-XVIII ст., уривки козацьких літописів, переказів, урив­ки з «Історії Русів». Крім того, І.Срезневський включив до збірки і свої статті й стилізації під фольклор. Він же першим виступив в 1834 р. у пресі за якнайширше використання української мови, висловивши тверде переконання в тому, що її чекає літературна слава.

Дата добавления: 2015-05-09