Просвітницький реалізм

Паралельно з просвітительським класицизмом середина XVIII ст. відзначена інтенсивним розвитком реалізму, що продовжував роз­почату в XVII ст. тенденцію утвердження цінностей буржуазного способу життя. У цьому виявляється зближення цих напрямків у мистецтві XVIII ст. Воно зв'язано з тим, що в основі художнього методу реалізму лежить не тільки наочність зображення навколиш­нього світу, а й прагнення до художнього втілення суспільних іде­алів. Творцями естетики просвітительського реалізму стали Дені Дідро (1713-1784) у Франції і Готхольд Ефраїм Лессінг (1719-1781) у Німеччині.

Давши пояснення принципам реалізму, які виходили з ідеалів і ідеології Просвітництва, показавши об'єктивні основи специфіки різних видів мистецтв, розкривши їхній суспільний зміст, вони протиставили категорію краси як базову естетичну категорію кла­сицизму реальному життю, що логічно привело до протиставлення «ідеалу» і «правди» у художньому образі. Практичне вирішення цього теоретичного протиріччя склало зміст реалістичного мисте­цтва, яке розвивалося як в епоху Просвітництва, так і у XIX ст.

Естетичний і моральний боки актуальних суспільних ідеалів виступають у мистецтві реалізму в нерозривній єдності, оскільки основна задача мистецтва в реалістичній концепції розуміється як створення типових образів, що втілюють суспільний ідеал. Ним у значній мірі визначається глибина змісту художніх творів, їхня досконалість, затверджувані ними суспільно-політична, ідейна, виховна і т. п. тенденції. Шляхетний суспільний ідеал вносить у мистецтво елемент піднесеного і прекрасного.

Розвиток буржуазних відносин і підйом антифеодального руху обумовили таку зміну суспільних ідеалів, яка визначила кризу нормативної системи класицизму і намітила шляхи розвитку реа­лістичного напрямку в мистецтві XVIII ст., зв'язаного з увагою до життя нетитулованої приватної людини. Воно стає головним змістом реалістичного мистецтва XVIII ст. У ньому втілення повсякденного життя людей з їх радощами і сумами, уперше зв'язується з їхнім суспільним становищем, у силу чого зображення приватного життя набуває характеру широкого художнього узагальнення.

На його основі наприкінці XVIII ст. складаються нові якості художньої культури. Вони зв'язані із сентиментальною афектацією творів літератури і мистецтва, що затверджують сімейну мораль «третього стану».

Сентименталізм. Сентименталізм (франц. sentimentalisme, від sentiment — почуття, чутливість, лат. sentio — почуваю) став ху­дожньою течією, яка склалася в другій пол. XVIII ст. і виступила одночасно і проти норм класицизму, і проти раціоналістичних тен­денцій Просвітництва.

У Німеччині, Франції, Англії й інших країнах сентименталізм виник як форма протесту проти суспільних відносин як станово-абсолютистського, так і буржуазного характеру, що знеособлюють людину. У центрі уваги прихильників сентименталізму стояла про­ста звичайна людина, переважно представник «середнього» класу. Як правило, такий герой представлявся обдарованим скромністю і щиросердечним багатством. Йому протистояли образи негативних персонажів, як правило, аристократів або крупних буржуа, чер­ствих, безсердечних шанувальників умовностей і розкоші. Сен­тименталізм як особливу цінність проголошував свободу почуттів і пристрастей окремої людини, протиставлену суспільним установ­ленням, релігійно-догматичній моралі й естетиці. З цих позицій послідовники сентименталізму виражали свій сумнів у позитивній оцінці просвітителями суспільного прогресу і цивілізації і, навпаки, ідеалізували «просте» життя на лоні природи.

Сентименталізм виявляв інтерес, насамперед, до внутрішнього світу людини, створюючи культ чутливості, іноді перейнятий тон­ким гумором. Художні особливості сентименталізму — створення ліричної, інтимної настроєності сцен, афектація відносин персона­жів один до одного, моралізування, менторська настроєність ху­дожника стосовно глядача.

Суперечлива роль сентименталізму в процесі розвитку художньої культури на рубежі XVIII — XIX ст. була позначена тим, що він, з одного боку, поглибив засоби психологічного аналізу внутрішнього світу людини і відбивав складність його взаємин з навколишнім світом; з іншого боку, вніс у художню культуру елемент штучності повчальних побудов. У цілому ж він послужив ґрунтом для виник­нення на рубежі XVIII — XIX ст. романтизму. Тому поряд з терміном «сентименталізм» в історії культури іноді використовується термін «преромантизм» — передромантичне мистецтво.

Дата добавления: 2015-05-09