Антична філософія. Думка Стар. Греції

Буддизм

С.Гаумама (=583-483 р д. н.е.) бодха-будда-пізнавши світ. Центром вчення Будди є 4 благородних істини, які він проголошує з початку своєї проповідницької діяльності, згідно з ними існування людини нерозривно пов’язане з стражданням-народження, хвороба, старість, смерть- все це веде до страждання. Причиною страждання є надмірне прагнення і жадібність. Усунення причин страждання – шлях важкий (благий, восьмирічний) і полягає ось у чому: правильне судження, правильне рішення, мова, життя, устремління, увага, концентрування.

Демокріт – один з перших засновників матеріалістичної системи. (460-370). Його назвали – “перший енциклопедичний розум серед греків” – мав гарні знання з астрономії, фізики, математики. Він створив атомістичне вчення – “атоми рухаються у порожнечі, відповідно до необхідності, що жорстко спричиняє рух атома” – він так вважав.

Сократ (469-399) народився у бідній родині. Його цікавило спілкування з людьми, вставав вдосвіта так як дуже любив сонце. Влада не любила його і вирішила позбутися. Помер у камері випивши отрути.

Ф. Сократа своєрідний поділ в історії ф. Від нього починається період класичної, античної філософії. Він повертає філ. дослідження від космосу природи до людини – “Пізнай самого себе” така вихідна тез Сократівського вчення. Він зауважив: “Я знаю те, що нічого не знаю”.

Сократівський метод.

Мета: осягнути істинну, виявленням протиріч в твердженнях противника, в цьому полягає так звана Сократівська іронія, але ця іронія не була самоціллю. Він підкреслював, що метою його філ. вчень є намагання допомогти людям, щоб вони знайшли самі себе, тому з іронією (сумнів) тісно пов’язана маєвтика (повивальне мистецтво). Цим терміном, який він вибрав по аналогії з професією своєї матері. Сократ намагається допомогти своїм слухачам знайти нове пізнання, як основу істинної моралі.

Платон (427-347) ідеаліст. Найкращий учень Сократа. Покинув Афіни і переїхав до м. Магара. В останній період життя працює з молоддю і закладає школу “Академа”. Всі свої писемні джерела, твори він об’єднав образом Сократа.

Перший період творчості – смерть Сократа. Платон знаходиться під сильним впливом свого вчителя і тільки після його смерті розуміє зміст вчення Сократа. Прямим уславленням Сократа є такі твори: “Апологія Сократа”, “Критон”.

Другий період – після подорожі в Італію і Сицилію Платон змінює свої філософські погляди. Будучи одним із засновників ідеалістичного напряму античності він відходить від суб’єктивного ідеалізму і стає прибічником об’єктивного. Виправдовує Сократа: він вибрав самостійно смерть – душа безсмертна. “Закон”, “Поліпия”, “Федон”.

Третій період – звертається до діалектики ідей (рух), яка визначається конфліктом буття і не буття (життя і смерть), відбувається в царстві ідей. Згідно з вченням: “Душа безтілесна, безсмертна, існує вічно”.

Основне питання ф. він вирішує ідеалістично. Матер. світ, який нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями є згідно з Платоном лише “тінню” і походить від світу ідей, тобто матер. Світ є вторинним – всі явища і предмети матер. світу виникають і гинуть, змінюються, а тому не можуть бути сущими, а ідеї є незмінними, непорушними і вічними.

Аристотель (384-322) заснував перепатичну школу (прогулянка) – “Лікей” спадщина – 150 наукових творів і трактатів. Їх можна поділити на декілька груп, Вони присвячені:

-питанням онтології (наука про життя) і зокрема людини “Метафізика”

-питання ф. природи та природничих наук: “Фізика”, “Про небо”, “Про виникнення тварин”.

-проблема людини та суспільства, це етичні, політичні, естетичні трактати: “Нікомахова етика”, “Політика”, “Про душу”.

Він починає як ідеаліст, а потім від цього відрікається. Через усю працю Аристотеля проходить критика головного вчення Платона “Вчення про ідеї” (Платон мені друг, але істинна дорожча).

Дата добавления: 2015-05-07