Типи відношень осіб з порушеннями зору до свого дефекту

Гармонійний тип. Людина цього типу тверезо оцінює свій стан і свої можливості не перебільшуючи їх тяжкості, але не демонструє і не дооцінює свого положення. Проявляється прагненням в усьому сприяти реабілітологу, переключати свої інтереси на досиупні сфери житття. Інвалід не знімає з себе турботи і відповідальності за своїх близьких.

Занепокійливий тип. Цим людям властиве занепокоєння і навіювання в плані погіршення їх здоров¢я, особливо коли є залишковий зір - з приводу можливої його втрати. Вони шукають нові і нові шляхи лікування, читають всю інформацію про своє захворювання, можливі ускладненння. Настрій постійно пригнічений і занепокійливий.

Іпохондричний тип. Реабілітант зосереджений на суб¢єктивних хворобливих та інших неприємних переживаннях. Він прагне постійно всім розповідати про них, при цьому спостерігається тенденція до перебільшення дійсних труднощів. Людина вважає, що сліпота є прояв загального погіршення здоров¢я, багато часу проводить у лікарів. Курс реабілітації згодна пройти але в його успішність не вірить.

Меланхолічний тип. Стан людини пригнічений і вона не вірить в те, що можливе покращення. Часто зустрічаються депресивні висловлювання, навіть суіцидальні думки.

Апатичний тип. Індивід байдужий до своєї долі і до результатів реабілітації. Відмічається втрата інтересу до усього, що раніше цікавило. Він пасивно підкоряється.

Неврастенічний тип. Характеризується сидьною подразливістю, часті спалахи гніву, особливо при невдачах. Нетерпимі, не переносять біль. Після спалахів роздратованості спостерігається покаяння та сльози.

Обесивно-фобічний тип. Людина побоюється невдач в житті, на роботі, весь час думає про них, причому навіювані побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Психологічним захистом для людини стають прикмети та ритуали.

Сенситивний тип. Реабілітант дуже турбується про те, яке враження справляє на оточуючих, який вплив дефекту зору на це враження. Побоюється, що оточуючі вважають його неповноцінним, будуть уникати з ним спілкування, а для близьких бояться стати тягарем.

Егоценричний тип. Індивід прагне заволодіти увагою оточуючих, для чого виставляє на показ свої ускладнення і переживання. Дуже вимогливий до всіх, вважає, що всі повинні йому догоджати, навіть розмови оточуючих одразу переводить на себе. В інших реабвлітантів вбачає конкурентів і прагне довести, що його положення особливе.

Ейфоричний тип. Цим людям властивий підвищений настрій, зневажливе та легковажне ставлення до свого стану і положення, але це найчастіше нещире. Вони прагнуть отримувати від життя максимум незважаючи на інвалідність.

Анозогнозичний тип. Людина не допускає думки про сліпоту та її наслідки. Прагне жити самостійно без використання типових для незрячих способів життя. Не користується тростиною, не цікавится можливостями працевлаштування, не спілкується тростиною, не цікавиться можливостями працевлаштування, не спілкується з іншими інвалідами.

Ергопатичний тип. Реабілітанти цього типу прагнуть поринути в роботу і в ній забувають про свої страждання. Працюють з великою напругою, навіть більше ніж до сліпоти. Найчастіше замкнені, не люблять говорити про свої переживання і не цікавляться переживаннями інших.

Параноїдальний тип. Індивід впевнений, що його горе-результат чиєїсь навмисої шкоди. Він дуже підозрілий до оточуючих, висловлює скарги та звинувачення щодо персоналу реабілітаційного центру. Найчастіше він поділяє світ на сліпих і зрячих, вважаючи сліпоту великою несправедливістю, прагне довести, що зрячі не можуть зрозуміти сліпих і ставляться до них зневажливо.

Визначенні типи в чистому вигляді зустрічаються рідко, здебільшого це співпадання окремих типів з деяким переважанням одних над іншими.

47. Театр етичних мініатюр, як один із методів роботи практичного психолога спеціального закладу освіти для дітей з порушеннями зору

Театр етичних мініатюр — школа вижи­вання. Мета:

а) розвивати творчу активність та есте­тичне сприйняття в дітей, які володіють артис­тичними здібностями;

б) профілактика й корекція негативних особистісних виявів, що виникли в результа­ті незадоволених домагань дитини через її нерозкриті здібності;

в) розвивати етичні уявлення, закріплю­вати правила й норми поведінки в громад­ських місцях за допомогою створення нао­чних моделей і аналізу вчинків героїв;

г) стимулювати розумові процеси шляхом використання евристичних метолів розв'я­зання проблемних ситуацій;

д) вчити дітей аналізувати нестандартні, небезпечні для життя і здоров'я ситуації та самостійно і швидко приймати рішення.

Організація школи виживання для дітей нині є одним з важливих педагогічних завдань. Недостатній розвиток у дітей-дошкільників почуття небезпеки найчастіше призводить до необдуманих вчинків з важкими наслідка­ми. Ця проблема в сучасних соціальних умо­вах підсилюється тим, що зростання кількос­ті злочинів, відверто важкої для психіки дити­ни інформації, негативний практичний досвід погано впливають на нервову систему, спри­чиняють страх і розгубленість перед неорди­нарними ситуаціями в окремих чутливих дітей.

Вимоги до організації театру:

1. Спільна участь дорослих і дітей, що володіють творчими художніми і музичними
здібностями.

2. Співтворчість у виборі проблемних ситуацій і спільне складання сценаріїв.

3. Організація вистав не рідше 1—2 разів на місяць.

4. Ретельне продумування й естетичність атрибутів.

5. Емоційне забарвлення вистави за допомогою музичного супроводу.

6. Введення казкових персонажів у сценарії.

7. Регламентована тривалість сцен (від 5 до 10 хвилин), подальша організація бесіди з глядачами.

8. Обговорення вистав з дітьми (визначення психологічної проблеми, оцінка вчинків героїв, пошук виходу з проблемної ситуації, складання правил поведінки в ситуації).

Практичні завдання (ДЕК Фахова психологія)

Дата добавления: 2015-05-07