РОЗДІЛ VI! 1 страница

168-

• • Враховуючи те, що людина є найвищою соціальною цінніс­тю, всебічна охорона її життя — це один з основних обов'язків держави*. Держава повинна вести активну соціальну політику, забезпечувати достатній рівень харчування, вживати ефектив­них заходів щодо боротьби із злочинністю, максимально сприя­ти розвитку медичної допомоги людині, яка її потребує, забез­печувати послідовне покращення умов життя людей, особливо неповнолітніх, інвалідів, осіб похилого віку тощо.

Із цього права випливає також повноваження захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправ­них посягань.

Життя людини як найвища соціальна цінність включає в се­бе два аспекти: біологічне існування людини і соціальний роз­виток її як розумної істоти. Отже, життя людини — це її біо-соціальний стан існування у часі та просторі.

Розглядаючи життя людини як її природне право, слід зосе­редити увагу на його змістовних елементах. Вони включають в себе можливість людини: а) існувати у часі та просторі, тобто

..діяти чи бездіяти на власний розсуд; б) вимагати від зобов'я­заних суб'єктів забезпечити 'їй таке існування; в) постійно ко­ристуватися таким абсолютним природним соціальним благом

• існування у часі та просторі; г) звертатися до компетентних і зобов'язаних суб'єктів з вимогою відтворити порушену можли­вість чи відшкодувати збитки.

Існування людини у часі та просторі має біологічну і соціаль-

::ну природу. Біологічна природа існування характеризується початком життя та його кінцем. З якого часу починається біо­логічне існування людини? Щодо цього існують різні позиції. Одні вважають, що цей час починається з біологічного зачаття. •Наприклад, медики стверджують, що біологічне життя почи­нається зі злиття двох клітин². Наприклад, законодавець ви­знає спадкоємцями дітей, що були зачаті при житті спадкодав-

Див.: Олійник А. Ю. Зміст конституційного права людини на життя // Науковий вісник НАВСУ. - 2001. - № 3. - С 6-13.

Елкина С. Право на жизнь (аборт, эвтаназия, смертная казнь) //: Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Збірник наукових статей / За ред. М. Головка, Н. Морзе, П. Біленчука. - К., 1998. - С. 58.

-169-

ця і народилися після його смерті¹. Звідси аспект народження має пріоритетне значення. На нашу думку, людина стає суб'єк­том права на життя з початку її фізіологічного народження.

Закінченням часу існування людини у просторі є її біологіч­на смерть. Моментом біологічної смерті вважають незворотиі процеси розпаду клітин мозку. Від біологічної смерті слід від­різняти клінічну, тобто такий стан людини, коли, незважаючи на зупинку биття серця і дихання, деякий час життя в організ­мі не припиняється і воно може бути поновлено шляхом засто­сування реанімації. Відповідно до чинного законодавства ме­дичні працівники зобов'язані надавати медичну допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у разі, якщо стан людини визначається як незворотна смерть. Порядок припинення таких заходів, понят­тя та критерії смерті визначаються Міністерством охорони здо­ров'я України відповідно до сучасних міжнародних вимог. Ме­дичним працівникам забороняється здійснення еутаназії, тобто навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань².

Отже, перестає бути суб'єктом права на життя людина, стан якої визнається як незворотна смерть.

До змісту суб'єктивного права на життя входить можливість людини вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечити їй здійснення свого невід'ємного права. До таких суб'єктів нале­жать всі інші люди, їх об'єднання і спільноти, держава і сус­пільство в цілому. Всі зобов'язані суб'єкти, по-перше, повинні утримуватися від дій свавільного позбавлення життя людини, та, по-друге, захищати життя і здоров'я людей від протиправ­них посягань.

Кожна людина користується своїм правом на життя в ме­жах правомірної поведінки. Протиправні дії людини ставлять щодо неї інших людей у стан необхідної оборони чи крайньої

Україна. Закони. Кодекси України: У 3-х кн. - 4-е вид. / Відп ред В. Ф. Бойко. - К„ 2000. - Т. 3. - С 243.

Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон Украї­ни від 19 листопада 1992 р. // ВВР. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

необхідності, що може призвести до правомірного позбавлення людини життя.

У разі часткового чи повного порушення іншими суб'єктами природного права на життя, кожна людина має можливість вимагати поновлення порушеного права чи відшкодування збитків. Наприклад, у разі замаху на вбивство людини потер­пілий має право вимагати притягнення винного до відповідаль­ності та відшкодування матеріальної і мораиьної шкоди. У ви­падках, коли людина позбавлена життя, таке право мають її законні представники.

Юридично природне право на життя людини закріплюється міжнародним та внутрішньонаціональними нормативно-право­вими актами. В Україні це право конституційно було л перше закріплене у Конституції України 1996 р. (ст. 27), де наголо­шується на тому, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто свавільно не може бути позбавлений життя. Існують різні думки щодо змісту цього конституційного права. В. В. Кравченко розрізняє право на: а) життя; б) захист свого життя і здоров'я від протиправних посягань; в) захист життя і здоров'я інших людей від таких посягань¹. Н. А. Маловицька у зміст права на життя включає: а) проведення державою ми­ролюбної політики, що виключає війни та конфлікти; б) забо­рону вбивств; в) боротьбу з терористичними акціями; г) попе­редження дитячої смертності; д) охорону від нещасних випад­ків на виробництві; є) профілактику дорожньо-транспортних пригод; є) профілактику пожежної безпеки; ж) заборону смертної кари та інше².

На нашу думку, до змісту конституційного права на життя слід включати такі можливості, як: а) свобода людини від війн та інших конфліктів, стихії, нещасних випадків на виробницт­ві й у побуті, аварій на транспорті, екологічних катастроф, епідемій і епізоотій; б) посягання на життя державних діячів, представників іноземних держав, інші злочини проти держави,

Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник. - К.,

1998. - Ч. 1. - С 77.

Конституційне право України / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. - К

1999. - С. 269.

-170-

-171-

що призвели до загибелі людей, заборона навмисних і необе­режних'вбивств, злочинів, що призводять до.загибелі людей та смертної кари; в) попередження передчасної смертності, вклю­чаючи дитячу; г) протипожежні профілактичні дії; д) захист людиною свого життя та життя інших людей від протиправних посягань; є) користування захистом життя людини збоку дер­жави; є) відновлення і відшкодування збитків при посяганні на життя та ін.

Гарантіями від свавільного позбавлення людини життя є за­гальні та спеціальні умови та засоби забезпечення людині мож­ливостей постійно користуватися таким соціальним благом як життя. Існують різні класифікації цих гарантій. Розглянемо конституційні та галузеві гарантії щодо недопущення позбав­лення людини її життя,

:. Свавільне позбавлення життя людини може мати місце у процесі війн та інших конфліктів. Стан війни в Україні може оголосити лише Верховна Рада України за поданням Прези­дента України, що є важливою конституційною гарантією не­допущення несправедливих війн. Президент України може ви­користовувати Збройні сили України чи інші військові форму­вання у разі збройної агресії проти України, однак і в цьому разі його рішення повинна схвалити Верховна Рада України¹. • Впливати на забезпечення життя людини можуть стихійні лиха, екологічні катастрофи, нещасні випадки на виробництві й у побуті, епідемії та епізоотії. Стихійне лихо може відбувати­ся у вигляді: а) затоплення населених пунктів; б) землетрусів; в) ожеледиці; г) снігопадів та ін, Екологічні аварії та катаст­рофи можуть бути також різними, а саме: а) забруднення от­руйними чи радіоактивними речовинами повітря, землі, води та іншого середовища; б) аварії на електростанціях (наприк­лад на Чорнобильській АЕС), на шахтах, на підприємствах та установах, в інших виробництвах; в) аварії на повітряному, залізничному, морському, річковому та автомобільному транс­порті. Для подолання наслідків аварій та катастроф, проведен­ня рятувальних робіт та інших дій, спрямованих на недопу-

Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим 36, нормат, актів. - К., 1999. - С 21.

- 172 -

щення людських жертв, Президент України своїм указом може ввести надзвичайний етан в Україні чи окремих її місцевостях, а також оголосити окремі місцевості зонами надзвичайного екологічного лиха з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Конституційною гарантією національної безпеки і оборони України, недопущення свавільного позбавлення життя людей є діяльність Ради національної безпеки і оборони, яка координує і контролює діяльність виконавчих органів у сфері національ­ної безпеки і оборони. Основними. її завданнями визнаються: а) встановлення життєво важливих національних інтересів і пріоритетів; б) виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз націо­нальній безпеці або ж обороні; в) розробка стратегії та ство­рення програм, забезпечення національної безпеки або ж обо­рони; г) координація діяльності органів виконавчої влади (або інших органів) в процесі планування і здійснення заходів з ви­конання прийнятих рішень тощо¹.

Однією з галузевих гарантій недопущення свавільного по­збавлення життя людини є кримінальне законодавство Украї­ни, що забороняє посягання на життя державного діяча, пред­ставника іноземної держави, вчинення всіх видів вбивств та інших злочинів, коли гинуть люди. Особи, що винні у вчиненні таких злочинних діянь, притягаються до кримінальної відпові­дальності, що полягає у покладанні на індивіда певного виду.і міри кримінального покарання. Водночас метою кримінально­го права є виправлення і перевиховання особи, що вчинила злочин, а не помста за вчинене. Підтвердженням цього є від­міна в Україні смертної кари як виду покарання за вчинення злочину. Законом України від 22 лютого 2000 р. смертну кару як вид покарання за вчинення злочину було відмінено і допов­нено Кримінальний Кодекс України таким видом покарання, як довічне позбавлення волі. Воно застосовується судами за вчинення особливо тяжкого злочину у випадках, спеціально передбачених Кримінальним Кодексом України, за умови, як­що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на

¹ Колодій А. М„ Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве само­врядування: Навч. посіб. - К, 2000. - С. 122.

-173-

певний строк. До осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років та у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або завагітніли на момент винесення вироку довічне позбавлення волі не застосовується¹.

Важливе значення для попередження передчасної смертнос­ті, у тому числі дитячої, мають заходи української держави із забезпечення здорових і безпечних умов життя людей: а) під­тримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення; б) охорона навколишнього природного середовища; в) забез­печення санітарно-епідемічного благополуччя територій і насе­лених пунктів; г) створення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку; д) збереження гено­фонду народу України; є) запобігання інфекційним захворю­ванням, небезпечним для населення; є) обов'язкові медичні ог­ляди; ж) сприяння здоровому способу життя населення та ін.

Значна частина людей в Україні (близько 4 тисяч чоловік за рік) травмується та гине на пожежах. Отже, важливість про­типожежної профілактики як гарантії недопущення свавільно­го позбавлення людини життя особливо доводити непотрібно. 17 грудня 1993 р. було прийнято Закон України «Про пожеж­ну безпеку», де закріплено, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколиш­нього природного середовища. Закон визначає загальні право­ві, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної без­пеки на території України, регулює відносини державних орга­нів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності². Для реалізації положень цього Закону згідно з постановою Кабінету Міністрів України розробляються і затверджуються державні програми забезпе­чення пожежної безпеки. Основне навантаження в цій діяль­ності покладається на органи внутрішніх справ та інші мініс­терства. Міністерство внутрішніх справ надає практичну допо­могу в створенні протипожежних служб в апаратах інших мі-

¹ Україна. Закони. Кодекси України: У 3-х кн. - 4-е вид. / Відп. ред.
В. Ф. Бойко. - К., 2000. - Т. 2. - С 18-19.

² Відомості Верховної Ради. - 1994. - № 5. - Ст. 21.

- 174-

ністерств та центральних органів державної виконавчої влади. Від начальників ГУ МВС України в Криму, м. Києві та Київ­ській області, УМВС України в областях та м. Севастополі ви­магалося встановити контроль за створенням і організацією ро­боти цих служб в апаратах асоціацій, корпорацій, концернів та інших виробничих об'єднань незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Отже, враховуючи стан гарантування людині в Україні здійснення її права на життя, слід зробити висновок про те, що в цьому напрямі зроблено ще не все. Ця гостра проблема по­требує комплексного вивчення та забезпечення.

Конституція України, крім умов і засобів захисту, закріплює можливість самозахисту людиною свого життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Ко­жен має право захищати своє життя і здоров'я будь-якими не забороненими законом засобами від протиправних посягань. Такі можливості захисту від протиправного посягання на жит­тя і здоров'я людини та громадянина передбачені у криміналь­ному й адміністративному законодавстві у вигляді необхідної оборони та крайньої необхідності. При необхідній обороні осо­ба, що захищається від протиправного посягання з боку інших осіб, може спричинити шкоду нападникові, якщо ці дії вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинен­ня посягання.

Однак не можна перевищувати межі необхідної оборони, тобто спричиняти таку шкоду тому, хто посягає, що явно не відповідає небезпеці посягання чи обстановці захисту.

Законодавство передбачає умови правомірності необхідної оборони стосовно посягання і захисту. Посягання повинно бу­ти: а) суспільно небезпечним; б) наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу; в) дійсним, тобто існувати об'єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того, хто захищається. Захист: а) здійснюється шляхом завдання шкоди тому, хто по­сягає; б) допускається, коли треба захистити інтереси людини, суспільства або держави; в) не повинен перевищувати меж не­обхідності.

-175-

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення
посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила на­
пад, і передання нападника відповідним органам влади, як
правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони
були необхідні для затримання і відповідали небезпечності по­
сягання та обстановці затримання особи, що вчинила суспільно
небезпечне діяння. ^:

Затримання нападника є правомірним за таких умов: а) особа вчинила діяння, що має ознаки злочину; б) нападник ухилявся від затримання; в) шкода може бути заподіяна лише з метою затримання нападника та передачі його органам вла­ди; г) дії із затримання, включаючи заподіяну шкоду., повинні відповідати небезпечності [посягання й обстановці затримання злочинця.

Крайня необхідність визначається як діяння, що вчинено для усунення небезпеки, що загрожує інтересам суспільства, держави, громадським інтересам, людині чи її правам або іншим людям, якщо що небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода відвернута.

Умовами правомірності крайньої необхідності є обставини, що характеризують небезпеку, яка загрожує, і заходи з її лік­відації. Небезпека повинна: а) становити загрозу інтересам суспільства, держави, громадським інтересам, людині чи її правам; б) бути наявною, тобто створювати безпосередню загрозу спричинення-шкоди, або такою, що пов'язана з почат­ком заподіяння шкоди; в) бути дійсною, тобто реально існува­ти, а не уявною. її усунення: а) здійснюється з метою недопу­щення шкоди; б) не може бути здійснено інпіими засобами, а тільки шляхом заподіяння шкоди; є) має бути здійснено запо­діянням меншої шкоди, ніж відвернена.

Отже, при здійсненні захисту життя і здоров'я від про­типравних посягань необхідно діяти в межах закону, тобто за­хищати себе та інших осіб не забороненими законом засобами.

Конституція України покладає на державу та її органи обов'язок захищати життя людини та відшкодовувати мате­ріальну і моральну шкоду при посяганні на життя людини. Та­кий захист має здійснюватися у всіх випадках, коли життю

-176-

лвддини загрожує небезпека. Держава та її органи організують і здійснюють захист життя людини як на території України, так і за її межами. Існують різні групи ситуацій, коли життя людини необхідно захищати. їх можна поділити на такі, що здійснюються при: а) військових конфліктах; б) стихійних по­діях; в) аварійних ситуаціях; г) протиправних (у тому числі злочинних) діяннях; д) захисті працівників суду і правоохо­ронних органів, потерпілих, свідків та інших учасників кримі­нального процесу та ін.

Наприклад, 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України прий­няла закони України: а) про забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві; б) про державний захист працівників суду і правоохоронних органів.

Під забезпеченням безпеки осіб, які беруть участь у криміналь­ному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгля­ді кримінальних справ, розуміється здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Право на таке забезпечення безпеки шляхом застосування передбачених законом заходів, за наявності відповідних піде-, тав мають: а) особи, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли вияв­ленню, попередженню, припиненню і розкриттю злочинів; б.) потерпілий та його представник у кримінальній справі; в) підозрюваний, обвинувачений, їх захисники і законні пред­ставники; г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої зло­чином; д) свідок; є) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; є) члени сімей та близькі родичі перелічених осіб, якщо шля­хом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства¹.

Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. -№ 11.-Ст. 51.

-177-

Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» встановлює систему особливих захо­дів державного захисту працівників суду і правоохоронних ор­ганів від перешкоджання виконанню покладених на них зако­ном обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від по­сягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та іх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих пра­цівників.

До правоохоронних органів Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» відносить органи: прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, мит­ні, охорони державного кордону, державної податкової служ­би, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші, які здійснюють правозасто-совну або правоохоронну'функції.

Відповідно до цього Закону України захисту підлягають пра­цівники: а) суду і правоохоронних органів; б) Антимонополь­ного комітету України. Особливий захист щодо цих працівни­ків застосовується за умови, якщо вони беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстан­ціях; б) провадженні та розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій діяльності; г) охороні громадського порядку і гро­мадської безпеки; д) виконанні вироків, рішень, ухвал і поста­нов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів; є) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через держав­ний і митний кордон України; є) нагляді та контролі за вико­нанням законів.

До близьких родичів, які підлягають захисту, цей Закон від­носить батьків, дружину (чоловіка), дітей, рідних братів і сес­тер, діда, бабу, онуків, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і пра­воохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав¹.

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. - 1994. -№11.-Ст. 50.

-178-

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завда­ної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попе­реднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. пе­редбачає відшкодування моральної і матеріальної шкоди в разі смерті особи, яка мала право на одержання такого відшкоду­вання її спадкоємцям'.

Отже, національне законодавство зобов'язує державу та її державні органи захищати життя різних верств населення в Україні. Однак, разом з тим, міжнародно-правовий захист життя людини в Україні має посилюватися, і це обумовлено багатьма причинами.

1. Кожен міжнародно-правовий документ є результатом ко­
лективної праці фахівців та політиків різних країн світу, уза­
гальнює мудрість різних народів та досвід теоретичних і прак­
тичних надбань світової культури і науки.

2. Для української держави і суспільства впровадження у
практичну діяльність міжнародно-правових норм означає пере­
хід від розмов про демократію до практичного її здійснення на
підставі механізмів, що вироблені десятиліттями і століттями і
випробувані на практиці багатьма цивілізованими країнами

світу.

3. Як член Ради Європи з 1995 р. Україна взяла на себе зо­
бов'язання виконувати вимоги Європейської конвенції з прав
людини, в тому числі й із захисту права людини на життя.

4. Необхідно звертатися до міжнародно-правових докумен­
тів з метою постійного оновлення національного законодавства
про забезпечення права людини на життя².

Міжнародно-правовий захист життя людини повинен здій­снюватися в Україні на рівні міжиародно-правових стандартів: а) Організації Об'єднаних Націй (ООН); б) Ради Європи та ОБОЄ; в) Співдружності Незалежних Держав (СНД); г) укра­їнському (національному).

Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 1. - Ст. 1.

Шульга М. О. Міжнародний досвід захисту прав національних мен­шин // Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 21. - К., 1998. - С 6-7.

-179-

На рівні ООН вироблені та забезпечуються механізми захис­ту права людини на життя. Серед нормативно-правових доку­ментів, що регулюють міжнародні правовідносини у цій сфері, слід назвати Загальну Декларацію прав людини та Міжнарод­ний пакт про громадянські і політичні права. На європейсько­му рівні це, в першу чергу, Європейська конвенція з прав лю­дини, Прикінцевий акт наради з питань безпеки та співробіт­ництва в Європі. На рівні СНД це договори, що підписані Ук­раїною з незалежними державами, колишніми суб'єктами СРСР. До національного законодавства України, що закріплює механізми захисту права людини на життя, відносяться Кон­ституція і закони України. Наприклад, законом України від 22 лютого 2000 р. відмінено смертну кару в Україні за вчинен­ня злочину і замінено довічним позбавленням волі. Прийнято і діє низка інших законів, спрямованих на захист права людини на життя.

Отже, Україна активно діє на міжнародному, регіональному та національному рівні, створюючи умови, охороняючи та за­хищаючи право людини і громадянина на життя. Існує, що­правда, ряд проблем у плані активнішого впровадження між­народно-правових норм у національне законодавство, але для цього потрібен час і економічний добробут.

Право людини на повагу до її гідності (ет. України) с продовженням і певни& проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або прини­жуючих гідність видів поводження і покарання'. Воно має аб­солютний характер у тому розумінні, що принижувати гідність людини заборонено у будь-якому випадку (навіть щодо злочин­ців чи агресорів). До того ж це право діє ще до народження дитини, яка знаходиться в утробі матері, а також після смерті людини. Охорона гідності людини є обов'язком держави. Справи, що виникають з цього приводу, як правило, вирішу­ються судом, який, враховуючи 'їх характер, повинен зобов'я­зувати порушників спростувати відомості, що порушують гід-

Права людини: Міжнародні договори України, декларації, докумен­ти / Упоряд. Ю. К. Качуренко. - 2-е вид. - К., 1992. - С 92-108.

ність людини, компенсувати їй не лише втрачену вигоду, а й моральну шкоду.

До того ж ч. З зазначеної статті забороняє піддавання будь-якої» людини медичним., науковим чи іншим дослідам без. її вільної згоди, що відповідає ст. 7 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права, а відтак може здійснюватись тіль­ки за згодою¹ дієздатної, повнолітньої людини і ні в якому разі не являти собою катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Дата добавления: 2015-05-10