Управління витратами спрямоване на формування оптимального рівня витрат підприємства та їх фінансове забезпечення

Управління витратами. Ефект операційного левериджу

Управління витратами відіграє провідну роль не тільки в управлінні прибутком, але й у фінансовому менеджменті взагалі.

Управління витратами полягає у контролі за процесом формування і розподілу витрат підприємства.

Управління витратами включає:

1) групування витрат за групами та центрами відповідальності;

2) контроль за формуванням витрат та регулювання (оптимізацію) їхньої абсолютної величини;

3) виявлення відхилень від планових показників;

4) виявлення резервів зниження рівня витрат. Виділяють такі види витрат (табл.5.2).

Класифікація витрат підприємства

Таблиця 5.2

Ознаки класифікації	Вид витрат
1.За видом діяльності	основної діяльності; операційної діяльності; інвестиційної діяльності; фінансової діяльності
2.За способом перенесення на продукцію	прямі; непрямі
3.За періодичністю виникнення	регулярні (постійні); разові;
4.Залежно від впливу обсягів виробництва	умовно-постійні; умовно-змінні;
5.За характером зв’язку з виробничим процесом	виробничі; невиробничі;
6.За центрами витрат	першого центру; другого центру тощо

Основні завдання управління витратами такі:

1) зниження (оптимізація) рівня витрат;

2) зменшення частки умовно-постійних витрат (що знижує поріг рентабельності);

3) забезпечення об’єктивності розподілу витрат в просторі і часі задля забезпечення фінансової стійкості;

4) зменшення частки непрямих витрат;

5) відстрочення моменту покриття витрат.

Управлінська діяльність з управління витратами включає:

1) забезпечення своєчасності та повноти виявлення витрат;

2) оцінку обґрунтованості і доцільності покриття (фінансування) витрат в розрізі центрів витрат;

3) пошук резервів зниження витрат на основі:

а) зниження собівартості продукції при збереженні її якості; б) зменшення накладних витрат;

в) зменшення витрат на обслуговування капіталу;

4) забезпечення об’єктивності локалізації поточних витрат за центрами відповідальності;

5) прогнозування тенденції зміни витрат, точки беззбитковості, використання ефекту операційного левериджу, планування собівартості продукції;

6) забезпечення методологічної та інформаційної підтримки фінансового контролю.

Для формування даних про витрати здійснюють їх калькулювання такими методами (табл.5.3).

Класифікація витрат підприємства

Таблиця 5.3

Назва методу	Зміст методу
Традиційне (пряме) калькулювання	Визначення необхідної ціни та/або обсягу реалізації з метою досягнення прибутковості або забезпечення беззбиткової діяльності
Цільове калькулювання	Визначення собівартості продукції, що забезпечує цільову ціну та цільовий рівень прибутку
Калькулювання за етапами життєвого циклу продукції (LCC)	Враховує період часу від моменту впровадження продукції до зняття її з виробництва Передбачає ідентифікацію витрат за етапами життя продукту та дисконтування доходів від реалізації продукту та витрат на цей продукт
Калькулювання за етапами	Враховує період часу, починаючи з обґрунтування

просування товару на ринок (CGC)	ідеї створення продукту і завершуючи зняттям його з виробництва
Поопераційне (функціональне) калькулювання (АВС)	Грунтується на калькулюванні витрат на виконання окремих функцій (операцій) підприємства

Структура витрат – це співвідношення суми постійних і змінних витрат у загальному їх обсязі.

Механізм впливу зміни співвідношення постійних і змінних витрат на суму та рівень прибутку підприємства називають операційним левериджем (операційним важелем, виробничим важелем або виробничим левериджем). Використовуючи операційний леверидж, можна управляти прибутком підприємства за умов зміни обсягу реалізації продукції на основі оптимізації співвідношення його постійних та змінних витрат.

Ефект операційного левериджу пояснюється тим, що чим менша питома вага постійних витрат в загальній сумі витрат підприємства, тим коефіцієнт маржинального доходу має нижче значення.

Маржинальний дохід (Д М) – це різниця між чистим доходом від реалізації та змінними операційними витратами (інакше – це сума постійних операційних витрат та операційного прибутку).

Коефіцієнт маржинального доходу (К МД) – це співвідношення суми маржинального доходу і суми доходу від реалізації продукції:

Д

К МД =

м, (5.4)

Д

де Д – сума планового (фактичного) доходу від реалізації продукції.

Використовують таку формулу для розрахунку приросту операційного прибутку:

D ПО

= D Д З ´ К МД

- ВП, (5.5)

де D ПО

D Д З

– приріст (зменшення) операційного прибутку підприємства, тис. грн.;

– приріст (зменшення) доходу підприємства від реалізації продукції,

тис. грн.;

К МД

- коефіцієнт маржинального доходу;

ВП – постійні витрати.

На основі формули 5.4 логічно зробити висновок, що чим меншим є значення коефіцієнта маржинального доходу, тим меншою буде зміна операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації продукції підприємства. У зв’язку з цим, постійні витрати можна використовувати як важіль для досягнення певних відсоткових змін прибутку підприємства, зумовлених зміною обсягу реалізації продукції.

Отже, нижча питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства зумовлює нижчий операційний леверидж (важіль) та меншу зміну величини прибутку і, навпаки, чим більша питома вага постійних витрат, тим більшим є операційний леверидж та більшою є зміна операційного прибутку у разі зміни обсягу виробництва і реалізації продукції.

Кількісне значення операційного левериджу характеризує коефіцієнт (показник) операційного левериджу (Кол), який обчислюють за формулою:

Дата добавления: 2015-05-26