Витрати , пов’язані зі зберіганням запасів 3 страница

Рис.8.1. Залежність основної мети інвестиційної діяльності від стадії життєвого циклу підприємства

Величина інвестицій підприємства залежить від його інвестиційного потенціалу, який характеризує здатність підприємства здійснювати інвестиції. Інвестиційний потенціал визначають як суму чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, залучених коштів (рис.8.2).

Чистий прибуток

Інвести- ційний потенціал

Амор- тизаці- йні відраху- вання

Залучені кошти

власні позикові

Рис.8.2. Інвестиційний потенціал підприємства [24, с.279]

Для забезпечення ефективного управління інвестиційною діяльністю інвестиції класифікують за такими ознаками (табл.8.1).

Класифікація інвестицій

Таблиця 8.1

Класифікаційні ознаки	Види інвестицій
1. За видами інвестицій	виробничі; фінансові; інтелектуальні; інноваційні
2.За характером участі в інвестуванні	прямі; непрямі портфельні (опосередковуються інвестиційними або іншими посередниками)
3.За терміном інвестування	короткострокові; довгострокові
4.За формою власності	приватні; державні (вкладення коштів з бюджету, позабюджетних фондів, державних підприємств)

5.За рівнем інвестиційного ризику	безризикові – ризик відсутній; низько ризикові – ризик наближений до середньо-ринкового; високоризикові – ризик вищий середньоринкового; спекулятивні – найбільш ризикові інвестицій з найвищим рівнем інвестиційного доходу
6.За місцем знаходження інвестицій	національні; іноземні

Суб’єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт (підрядники), користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники.

Інвесторів поділяють на декілька груп (табл.8.2).

Класифікація інвесторів

Таблиця 8.2

Класифікаційні ознаки	Групи інвесторів
Напрям операційної діяльності	індивідуальні (фізичні і юридичні особи, що інвестують кошти у розвиток свого підприємства); інституційні – фінансові посередники, що акумулюють кошти індивідуальних інвесторів і здійснюють інвестиційну діяльність
Цілі інвестування	стратегічні – володіють переважною часткою статутного капіталу (реально управляють підприємством) портфельні – вкладають кошти з метою отримання поточного доходу

8.2. Управління реальними інвестиціями

Управління реальними інвестиціями включає:

1) управління інвестиційною діяльністю на державному рівні (законодавче регулювання);

2) управління інвестиційною діяльністю окремого суб’єкта господарювання;

3) управління інвестиційними проектами.

Управління реальними інвестиціями охоплює такі етапи:

а) аналіз інвестиційного клімату країни (динаміки обсягу і розподілу ВВП, обсягів виробництва продукції, законодавчого регулювання інвестицій, рівня розвитку інвестиційних ринків, демографічної ситуації тощо);

б) оцінка інвестиційної привабливості галузі та регіону (щодо галузі – динаміка розвитку, умови

конкуренції, законодавство; щодо регіону – місце розташування, транспортна мережа, соціальні умови, трудові, ресурси, природнокліматичні умови тощо);

в) вибір конкретних об’єктів інвестування (на підставі оцінки економічної ефективності інвестиційних

проектів);

г) визначення ліквідності інвестицій;

д) визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів і пошук джерел їх формування; е) формування інвестиційного портфеля – сукупності інвестиційних програм;

є) управління інвестиційними ризиками.

В управлінні реальними інвестиціями одним з найвідповідальніших моментів є вибір і оцінювання економічної ефективності інвестиційних проектів.

Інвестиційний проект – це документ, який містить обгрунтування напрямів стратегічного розвитку підприємства на основі реального інвестування, розрахунок потреби у відповідних інвестиційних ресурсах в різних їх формах та систему відповідних управлінських рішень щодо забезпечення найефективніших форм реалізації поставлених в цьому проекті інвестиційних цілей.

Ефективність інвестиційних проектів оцінюють за такими методами:

1) терміну окупності інвестицій (T):

де I – сума інвестицій у проект, грн.;

T = І ЧГП

, (8.1)

ЧГП – річна сума чистого грошового потоку від реалізації проекту, грн.

Також можна розраховувати дисконтований період окупності інвестицій, який враховує теперішню вартість майбутніх чистих грошових надходжень:

Tд ЧГП

å t

= I, (8.2)

t =1 (1 + r)t

Tд – термін окупності дисконтований, років;

ЧГП t

– чисті грошові потоки за роками експлуатації проекту, грн.;

t – рік експлуатації проекту;

r – ставка дисконту, частки одиниці.

Доцільний вибір проекту з меншим періодом окупності з огляду на нижчий рівень ризику.

2) індексу прибутковості (рентабельність) інвестицій:

IR = ЧПр ×100%, (8.3)

І

де ЧП р – середньорічна сума дисконтованого чистого прибутку від проекту, грн.

Чим вище значення індексу прибутковості, тим ефективнішим вважають проект.

3) індексу дохідності інвестицій (ІДІ):

ІДІ =

ЧГП І

д, (8.4)

де ЧГПд – загальна сума дисконтованого чистого грошового потоку за проектом, грн.;

Проект можна вважати ефективним, якщо ІДІ ³ 1.

4) чистої теперішньої вартості проекту (NPV):

n

NPV = å

ЧГПt

- I, (8.5)

де n – кількість років експлуатації проекту.

t=1 (1+ r)t

Якщо ж проект передбачає здійснення інвестицій протягом кількох років, то слід застосовувати таку формулу:

n

NPV = å

ЧГПt

n I

- (I 0 + å t

), (8.6)

де I 0 – початкові інвестиції, грн.;

t=1 (1 + r)t

t =1 (1 + r) t

I t – інвестиції, здійснені в t -му році, грн.

Проект вважають прийнятним, якщо

NPV ³ 0.

5) внутрішньої норми дохідності (IRR), що дорівнює ставці дисконтування, за якої NPV = 0.

Для його визначення найпростіше скористатися спеціалізованим фінансовим калькулятором або ж електронними таблицями, які мають вбудовані фінансові функції (наприклад, MS Excel).

Для приблизного обчислення значення IRR використовують метод послідовних ітерацій. Для цього

вибирають два значення ставки дисконтування

r 1 < r 2

так, щоб в інтервалі (r 1, r 2) функція

NPV = f (r)

змінювала своє значення з «+» на «-» або навпаки, і застосовують формулу:

é

IRR = r 1 + ê

NPV1

ù

× (r 2 - r 1)ú, (8.7)

ë NPV1 - NPV2 û

де r 1 і r 2 – значення ставки дисконту, за яких NPV проекту відповідно більше від нуля і менше від нуля;

NPV 1 і NPV 2 – значення чистої теперішньої вартості проекту відповідно за r 1 і r 2.

Можливими є такі випадки:

· якщо IRR більша від середньозваженої вартості капіталу (WACC), то рішення щодо реалізації проекту має бути позитивним;

· якщо IRR дорівнює WACC, то проект не принесе підприємству ні прибутку, ні збитків;

· якщо IRR є меншим від WACC, то проект варто відхилити.

6) модифікована внутрішня норма дохідності (MIRR):

n

å

n OFt

å IFt × (1 + r)

= t =0

n - t

, (8.8)

де OFt

t =0 (1 + r) t

– витрати грошових коштів у t -му періоді;

(1 + MIRR) n

IFt

– надходження грошових коштів у t -му періоді;

r – вартість джерела фінансування проекту.

Проект вважають ефективним, якщо значення MIRR ³ r.

Показник MIRR рекомендують застосовувати замість критерію IRR для аналізу інвестиційних проектів з неординарними грошовими потоками (коли інвестиції чергуються з надходженнями грошових коштів).

8.8).

Джерела фінансування інвестиційних проектів можна класифікувати за певними ознаками (табл.

Таблиця 8.8

Класифікація джерел фінансування інвестиційних проектів

Класифікаційні ознаки	Види джерел фінансування
1. Рівень формування фінансових ресурсів	централізовані; децентралізовані
2. Належність фінансових ресурсів	власні; позичкові (банківський кредит, лізинг, інвестиції на зворотній основі)
3. Форма залучення власних фінансових ресурсів	залучення з внутрішніх джерел (прибуток, амортизація); залучення з зовнішніх джерел (акціонерний капітал, дотації, субсидії)

На вибір джерел фінансування інвестицій впливають такі фактори:

· вартість залученого капіталу;

· структура капіталу підприємства;

· рівень ризику.

В управлінні реалізацією інвестиційного проекту можна виділити декілька блоків (рис.8.3).

Розроблення календарного плану реалізації проекту

Розроблення капітального бюджету

Управління реалізацією інвестиційного проекту

Побудова системи контролінгу реалізації окремих інвестиційних проектів

Обґрунтування та прийняття рішень про “вихід” окремих інвестиційних проектів з інвестиційної програми підприємства

Рис.8.3. Управління реалізацією інвестиційного проекту

Розроблення календарного плану передбачає його часову та функціональну диференціацію. Часова диференціація полягає в деталізації плану для різних часових періодів: року, кварталу, місяця, декади. Функціональна грунтується на плануванні термінів виконання окремих видів робіт за окремими функціональними блоками. Переважно виділяють блоки зображеі на (рис.8.4).

Функціональна диференціацію календарного плану

Підготовка проекту до реалізації

Проектно-конструкторські роботи

Матеріально-технічне забезпечення

Будівельно-монтажні роботи

Уведення в експлуатацію

Рис.8.4. Функціональні блоки календарного планування інвестиційного проекту

Під час розробляння календарного плану визначають гранично допустимі терміни порушення виконання робіт. Запланований резерв часу (як правило, він не перевищує 10–12% усього часу календарного плану) розподіляють між учасниками проекту (замовником, підрядником, субпідрядником).

Окрім того, між учасниками проекту розподіляють відповідальність за виконання певних етапів робіт.

Отже, автоматично здійснюється розподіл інвестиційних ризиків.

Капітальний бюджет складається з Темау капітальних витрат і Темау надходження коштів. Плануючи надходження коштів, необхідно забезпечити відповідність між обсягами надходжень та інвестиційними витратами в окремі періоди реалізації інвестиційного проекту. Капітальний бюджет розробляють на рік і також деталізують за кварталами та місяцями.

Систему контролінгу реалізації інвестиційного проекту створюють, щоб своєчасно виявляти відхилення від календарного плану та капітального бюджету, аналізу причини цих відхилень та розробляти заходи щодо нормалізації і підвищення ефективності інвестиційної діяльності.

Прийняття рішення про “вихід” окремих інвестиційних проектів з інвестиційної програми підприємства переважно зумовлюють такі чинники, як недостатньо обґрунтована підготовка бізнес-планів проектів, некоректне відбирання проектів для реалізації (передусім за критерієм ефективності), істотні прорахунки в прогнозуванні факторів зовнішнього середовища.

Наслідком прийняття такого рішення може бути втрата не лише очікуваного інвестиційного прибутку, а й частини інвестованого капіталу.

Інноваційні інвестиції - одна з форм реального інвестування, здійснювана з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність підприємства.

Інноваційні інвестиції реалізують у двох основних формах:

1) через придбання готової науково-технічної продукції;

2) через розроблення готової науково-технічної продукції.

З метою апробації, доробки та доведення до промислової реалізації “ризикових” інновацій часто створюють венчурні фірми. Для фінансування своєї діяльності ці фірми використовують венчурний капітал. Особливістю венчурного капіталу є те, що його отримувачі не зобов'язані ані виплачувати відсотки, ані повертати одержані суми. Вимоги інвестора задовольняються придбанням прав на всі новації, ноу-хау, отримання прибутку від реалізації науково-технічних розробок.

Упровадження нововведень може дати чотири види ефекту: економічний; науково-технічний; соціальний; екологічний.

8.3. Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції – це форма використання тимчасово вільного капіталу. Конкретні форми їх здійснення відображені на рис.8.6.

Форми фінансових інвестицій

Вкладення капіталу в дохідні фондові інструменти

(акції, облігації)

Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів (депозитні сертифікати)

Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств

Рис.8.6. Форми здійснення фінансових інвестицій

Сукупні вкладення інвестора в цінні папери розглядають як його портфель.

Фінансовий інвестиційний портфель – цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому [11, т. 2].

Виділяють такі типи портфелів цінних паперів (рис.8.7).

Портфель зростання

Портфель доходу

Типи портфелів

Портфель ризикового капіталу

Збалансований портфель

Спеціалізований портфель

Рис.8.7. Типи портфелів цінних паперів

Тип інвестиційного портфеля може змінюватися залежно від стану ринку, мети інвесторів.

Оптимальний портфель цінних паперів – портфель, який відповідає вимогам підприємства як за дохідністю, так і за ризиком. Цього досягають збільшенням кількості видів цінних паперів в портфелі.

Основний принцип оптимізації портфеля цінних паперів – оптимізація вкладів, тобто придбання

різних за інвестиційними якостями типів цінних паперів, зокрема за тіснотою зв’язку із загальноринковими цінами та діапазоном коливань цін на них. Це дає можливість знизити ризик втрат і підвищити сукупну прибутковість портфеля. Зокрема, у певних роках низькі доходи за одними цінними паперами компенсуються високими доходами за іншими цінними паперами. Оптимальна величина фондового портфеля – 8-15 видів різних цінних паперів.

Управління портфелями цінних паперів здійснюють через реалізацію таких завдань:

1) вибір типу портфеля;

2) визначення найприйнятнішого рівня ризику;

3) оцінювання ліквідності портфеля;

4) визначення початкового складу портфеля;

5) вибір стратегії подальшого управління портфелем. Існує два способи управління портфелем цінних паперів:

1) самостійний, що передбачає виконання всіх управлінських функцій утримувачем самостійно;

2) трастовий (довірчий) – що ґрунтується на переданні всіх або більшої частини функцій управління портфелем іншій юридичній особі – трасту (банку, трастовій компанії, інвестиційним банкам і фондам).

Відповідно до структури сформованого фондового портфеля інвестор може бути агресивним, консервативним, поміркованим (табл.8.10).

Структура фондового портфеля інвесторів, %

Таблиця 8.10

Види цінних паперів	Портфель агресивного інвестора	Портфель поміркованого інвестора	Портфель консервативного інвестора
Акції
Облігації
Короткострокові папери
Разом

(ФЛ):

При придбанні цінних паперів одного емітента інвестор виходить з принципу фінансового левериджу

ФЛ = Об л іг а ц ії + Пр и в іл ей о ва ні а кц ії

Звичайні акції

(8.9)

Якщо ФЛ>0,5, то становище акціонерного товариства є фінансово нестійким. Ефективність фінансових вкладень оцінюють за підходами зображеними на (рис.8.8).

Оцінка ефективності фінансових вкладень

Ретроспек- тивна оцінка

Прогнозування економічної ефективності окремих фінансових інструментів

Базова модель оцінки поточної вартості

Модель дохідності дисконтних облігацій

Рис.8.8. Підходи до оцінки ефективності фінансових вкладень

Виконуючи ретроспективну оцінку обчислюють середній рівень дохідності фінансових вкладень на

основі зіставлення суми отриманого доходу від фінансових інвестицій із середньорічною сумою конкретного виду активів. Дохідність цінних паперів порівнюють з гарантованим доходом – ставкою рефінансування чи процентом за державними облігаціями або казначейськими зобов’язаннями. Ефективність фінансових вкладень може змінюватися внаслідок зміни структури фінансових інвестицій або дохідності окремих видів цінних паперів.

Прогнозують економічну ефективність окремих фінансових інструментів здійснюють за допомогою абсолютних (поточної ринкової вартості фінансового інструмента) та відносних (відносна дохідність цінного паперу) показників.

Поточну вартість будь-якого цінного паперу (PVЦП) можна обчислити за формулою:

n

PVЦП = å

FVi

, (8.10)

де FVi

i=1 (1+ e)i

– очікуваний грошовий потік, що повернеться в і- му періоді;

е – очікувана або необхідна норма дохідності фінансового інструменту;

n – кількість періодів отримання доходів.

Якщо фактична сума інвестованих витрат (ринкова вартість фінансового інструменту) перевищує поточну вартість цінного паперу, придбання такого фінансового інструменту є неефективним.

Базову модель оцінювання вартості облігацій з періодичною виплатою відсотків (PVоб) можна записати формулою (4.28). З цієї формули видно, що поточна вартість облігації залежить від процентної ставки (е) та строку погашення. Можливими є такі випадки:

якщо значення е перевищує значення купонної ставки за облігацією (k), то облігація буде продаватися з дисконтом (за ціною, нижчою від номінальної вартості);

якщо e < k, то облігація буде продаватися з премією (за ціною, вищою від номінальної вартості);

якщо e = k, то поточна вартість облігації дорівнює номіналу.

У тому разі, коли дохідність облігації не змінюється протягом строку її обігу, то із зменшенням терміну погашення сума дисконту чи премії зменшується.

Дохід за купонними облігаціями складається з суми виплат відсотків (купонів) та різниці між

ринковою і номінальною ціною облігації. Тому обчислюють такі показники дохідності купонних облігацій: а) купонна дохідність, ставку якої (у відсотках (k)) оголошують під час випуску облігації;

б) поточна дохідність (ДOп), яку обчислюють за формулою:

Н

ДОп = о

· k

, (8.11)

де ЦКо – ціна придбання облігації;

Н о – номінальна вартість облігації; в) дохідність до погашення

ДОпог =

ЦКо

FV o + Н о - ЦК о

n

Н о - ЦК о

, (8.12)

де FV o – сума річного купонного доходу за облігацією;

n – кількість років до погашення облігації.

Якщо відсотки за облігацією визначають під час її погашення, то її поточну вартість оцінюють за формулою:

Н о

PVоб =

+ (Н о

·k × n)

, (8.13)

(1 + e)n

де Но × k × n – сума відсотків за облігацією, яку визначають в кінці періоду її обігу.

Поточну вартість облігацій, яку продають з дисконтом без виплати процентів, визначають за формулою:

PVo

= H o

(1 + e) n

. (8.14)

Дохідність дисконтних облігацій (ДОдиск) можна знайти за:

· ефективною ставкою відсотка (ДО Д 1)

Н о

ДО Д 1 = n

-1. (8.15)

ЦКо

· за ставкою простих процентів (ДО Д 2)

ДО = 100- КО × Т, (8.16)

Д 2 КО t

де КО – курс облігацій (відношення ціни придбання до номінальної вартості облігації);

Т – кількість календарних днів у році;

t – кількість днів до погашення облігацій.

Поточну вартість акції у разі її використання протягом невизначеного періоду (PVакц) можна обчислити за формулою:

¥ D

PVакц = å i

, (8.17)

і =1 (1+ e)i

де Di – запланована до отримання сума дивідендів за акцією в і- му періоді;

і – кількість періодів, включених у розрахунок;

e – норма дохідності на інвестований капітал.

Поточну вартість акції зі стабільним рівнем дивідендів визначають за формулою:

PVa

= Di. (8.18)

e

Поточну вартість акції, що використовується протягом певного строку, обчислюють за формулою:

n

PVa

= å

i =1

Di

(1+ e) i

+ КВ

(1+ e)n

, (8.19)

де КВ – курсова вартість акції в кінці періоду її реалізації.

Дохід від акції складається з суми отриманих дивідендів і суми приросту ринкової вартості акції. Поточну вартість (дохідність) акції (ПД а) визначають за формулою:

а

Д

де Д – дивіденд за акцією за останній рік;

ЦК а – ціна придбання акції.

ПД а = ЦК

×100%, (8.20)

Курсову вартість (дохідність) акції (КД а) визначають порівнянням дивідендів за акцією з сумою відсотків, отриманих за банківською депозитною ставкою:

Д

КД а = БД

×100%, (8.21)

де БД – сума, одержана за банківською депозитною ставкою.

Кінцеву дохідність акції можна обчислити за формулою:

= =

Д Д n + (ЦПа - ЦК а)

а ЦК а

Д n

ЦКа

ЦПа - ЦК а

+

ЦК а

= ДД а

а

+ Д кап, (8.22)

де Д n

– дохід у формі отриманих дивідендів на акцію;

ЦПа, ЦК а – відповідно ринкова ціна акції на поточний момент і на момент її придбання (купівлі);

ДД а – дивідендна дохідність акції;

кап

Да – капіталізована дохідність акції.

На рівень дохідності інвестицій в конкретні цінні папери впливають такі чинники:

Дата добавления: 2015-05-26