Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема 12. Антикризове фінансове управління підприємством 1 страница




N

R = å( × ), (9.3)

і =1

Чим більше значення σ, тим більше коливаються доходи, а отже вищий ризик.

2. Коефіцієнт варіації:

CV = s. (9.4)

R

Чим нижче значення цього коефіцієнта, тим сприятливішим є співвідношення ризику та доходу.

Розрахунково-аналітичні методи застосовують для оцінки окремих видів ризиків. Вони полягають у виборі ключових показників, від яких залежить рівень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.

У практиці інвестиційного ризик-менеджменту поширення набув такий показник, як бета – коефіцієнт.

Бета-коефіцієнт систематичного ризику і- го активу розраховують за формулою:


i
b = cov(Ri, R p)

s
2

p


= k × s i

s p


 

, (9.5)


де Ri


– дохідність і- го виду цінних паперів;


R p – середньоринкова дохідність фондового ринку;

cov – коваріація дохідності;


σ і середньоквадратичне (стандартне) відхилення дохідності і- го виду цінних паперів;

σр – середньоквадратичне (стандартне) відхилення середньоринкової дохідності фондового ринку;

k – коефіцієнт кореляції між рівнем дохідності і- го виду цінних паперів (Ri) і середнім рівнем дохідності фондового ринку (R p).

Коваріацію обчислюють за формулою:

n

cov = å p j × (Ri, j - Ri) × (R p, j - R p), (9.6)

j =1

де p j – імовірність j- го результату (j- го сценарію розвитку подій);

Ri, j – дохідність і- го активу для j- го сценарію;


Rp, j


 

– середньоринкова дохідність для j- го сценарію;


 

Ri, R p – відповідно очікуване значення дохідності і- го активу та середньоринкової дохідності.

Для визначення коефіцієнта кореляції використовують формулу:

cov(Ri, R p)


k =

 

Можливі такі значення бета-коефіцієнта:


 

s i × s p


. (9.7)


β > 1 – рівень систематичного ризику для конкретного фінансового (фондового) інструмента є вищим від рівня ризику фондового ринку загалом;

β < 1 – рівень систематичного ризику для конкретного фінансового (фондового) інструмента є

нижчим від рівня ризику фондового ринку загалом;

β = 1 – рівень систематичного ризику для конкретного фінансового (фондового) інструмента рівний рівню ризику фондового ринку загалом;

β = 0 – рівень систематичного ризику для конкретного фінансового (фондового) інструмента не залежить від зміни ситуації на ринку, на нього не впливає ринковий ризик.

Ринковий ризик портфелю інвестицій розраховують за формулою:

n

b П = å Bi × b i, (9.8)

i =1


де Bi


– частка коштів, вкладених в інвестиційний і- й проект;


b i – коефіцієнт бета для і- го інвестиційного проекту;

n – кількість проектів у портфелі.

Аналогові методи оцінки ризику полягають у застосуванні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. З цією метою можна використовувати звітні документи підприємства за минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані результати детально аналізують, враховуючи попередній досвід, з метою виявлення потенційних факторів ризику. Однак необхідно враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, оскільки фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічною. Тобто користуватися методом аналогій можна зі значними застереженнями. Його доцільно застовувати для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли немає реальної бази для порівняння, і краще знати минулий досвід (зорема й інших учасників підприємницької діяльності), ніж взагалі не мати ніякої інформації.

Експертні методи оцінки ризику ґрунтуються на суб’єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами (консультантами, фахівцями в певних галузях). Цей метод застосовують в тих випадках, коли з якихось причин неможливо отримати необхідний масив статистичної інформації або якщо немає аналогів такого розвитку подій. Особливістю методу експертних оцінок є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.

Сьогодні доволі поширеними є групові методи експертизи:

· консиліуми;

· наради;

· закриті обговорення;

· бізнес-тренінги;

· «мозкова атака».

Всі експертні методи грунтуються на бальній оцінці окремих факторів ризику та визначенні їх частки.


9.3. Зміст управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками полягає у розроблянні системи заходів для нейтралізації можливих негативних фінансових наслідків ризиків, пов’язаних зі здійсненням різних аспектів фінансової діяльності.

Управління фінансовими ризиками передбачає виконання таких завдань:

1. Ідентифікація можливих видів фінансових ризиків.

2. Оцінка ймовірності настання ризикової події для кожного виду фінансового ризику.

3. Визначення розміру можливих фінансових втрат у разі настання ризикової події для окремих видів фінансових ризиків та визначення зони допустимого ризику.

Зважаючи на можливі фінансові втрати у випадку настання ризикової події, фінансові операції

поділяють на декілька груп (табл. 9.8).


 

Зони фінансових ризиків


Таблиця 9.8


 

Гарантований фінансовий результат Можливі фінансові втрати
У розмірі розрахункової суми прибутку У розмірі розрахункової суми прибутку У розмірі розрахункової суми доходу У розмірі суми власного капіталу
Безризикова зона (державні короткотермінові облігації) Зона допустимого ризику Зона критичного ризику Зона катастрофічного ризику

 

4. Дослідження факторів, які впливають на рівень фінансових ризиків підприємства. В процесі дослідження визначається чутливість реагування рівня фінансового ризику на зміну окремих факторів.

5. Розроблення стратегії управління ризиками.

Виділяють декілька напрямів стратегії управління ризиками (рис.9.4).

 


 

    Рис.9.4. Н
Прийняття ризику (підприємець погоджується ризикувати)

 

Контроль (зниження) ризику


 

 

Напрями стратегії управління ризиками

апрями стратегії управління ризиками


 

Уникнення ризику (відмова від ризикових дій та рішень)

 

Передача ризику (зовнішнє страхування ризику)


Вибирають один з напрямів можна здійснювати згідно з принципами, наведеними в табл. 9.9.

Таблиця 9.9

Способи управління ризиком

 

  Збитки Імовірність збитків
Низька Висока
Незначні Прийняття (утримання) ризику Контроль ризику
Значні Передавання ризику іншим Уникнення ризику

 

Фахівці стверджують, що потреба в оцінці ризику будь-якої підприємницької компанії або окремого підприємця може бути задоволена такими способами:

· створення власного підТемау з аналізу та управління ризиками;

· використання послуг спеціалізованих підприємств (аутсорингу);

· комбінування перших двох способів.

 

9.4. Механізми нейтралізації фінансових ризиків

Механізми нейтралізації ризиків поділяють на зовнішні та внутрішні.

Зовнішній механізм передбачає страхування фінансових ризиків у страхових компаніях. Страхові компанії страхують такі види фінансових ризиків [9]:

· кредитні, товарні, експортні та ін.;

· інноваційні;

· депозитні;

· відповідальності;

· на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.


До внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків належать ті методи, які реалізуються в межах самого підприємства. Основні з них зображені на рис.9.5.

 

 

Внутрішні механізми нейтралізації ризиків

 


Лімітування


Хеджування Диверсифікація


 

Розподіл ризику Самострахування

 

Рис.9.5. Внутрішні методи нейтралізації ризиків

Лімітування – це встановлення граничних сум витрат, продажу, кредиту, активів у високоліквідній формі, товарного кредиту, який надається одному покупцеві, депозитного вкладу тощо. Це один з найпоширеніших внутрішніх механізмів нейтралізації ризиків. Окрім того, він не потребує великих затрат.

Хеджування ґрунтується на використанні похідних цінних паперів (опціонів, ф’ючерних та

форвардних контрактів, свопів та інших деривативів), які засвідчують право (зобов’язання) придбати чи продати в майбутньому цінні папери, матеріальні, нематеріальні активи, кошти на умовах, визначених в них.

Диверсифікація – це процес розподілу капіталу між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо

не зв’язані між собою.

Розподіл ризику полягає в передачі частини фінансових ризиків партнерам у фінансових операціях.

Самострахування передбачає резервування підприємством частини фінансових ресурсів для оперативного подолання тимчасових труднощів фінансово-комерційної діяльності. В такому разі підприємець економить на витратах коштів на страхування.

Окрім того, застосовують й інші методи нейтралізації ризиків:

· встановлення додаткової премії за ризик (чим вищим є рівень ризику, тим вищою повинна бути норма прибутку на капітал);

· отримання гарантій;

· розробка системи штрафних санкцій;

· скорочення переліку форс-мажорних обставин.

Використання описаних методів дає змогу підприємствам знизити рівень фінансових ризиків.

 


 

 

1. Дайте визначення ризику.


Питання для самоконтролю


2. Які фактори зумовлюють невизначеність господарської ситуації?

3. Що розуміють під сукупним ризиком підприємства? Які фактори впливають на його рівень?

4. Назвіть види фінансових ризиків.

5. Яка різниця між систематичними і несистематичними ризиками?

6. Назвіть методи оцінки ризиків та охарактеризуйте їх.

7. Які статистичні показники використовують для вимірювання рівня ризику?

8. Розкрийте зміст управління фінансовими ризиками.

9. Як групують фінансові операції, враховуючи можливі фінансові втрати?

10. Назвіть напрями стратегії управління ризиками. Поясніть їх.

11. Розкрийте зміст програми управління фінансовими ризиками.

12. Які правила необхідно враховувати, ящо рівень фінансового ризику неможливо точно оцінити?

13. Поясніть різницю між зовнішніми та внутрішніми механізмами нейтралізації фінансових ризиків.

14. Перерахуйте внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків та розкрийте їх зміст.


Розділ 10. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

10.1. Зміст і завдання аналізу фінансової звітності.

10.2 Аналіз та оцінка балансу підприємства.

10.3. Аналіз звіту про фінансові результати діяльності підприємства.

10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів.

10.5. Система показників фінансового стану підприємства.

10.6. Аналіз консолідованої звітності.

 

10.1. Зміст і завдання аналізу фінансової звітності

Вивчення та аналіз фінансової звітності є важливим елементом економічної політики підприємства, фінансового менеджменту, контролю, ревізії, аудиту. Практично всі користувачі фінансової звітності використовують результати аналізу для оптимізації своїх рішень. Фінансова звітність може бути використана в процесі прийняття рішень як поточного, так і перспективного характеру.

Аналізуючи фінансові звіти, оцінюють:

· загальний фінансовий стан підприємства та зміну його фінансових показників за звітний період;

· платоспроможність та фінансову стійкість підприємства;

· кредитоспроможність підприємства та ліквідність його балансу;

· фінансові результати підприємства;

· швидкість обігу оборотних активів;

· можливість банкрутства підприємства;

· рентабельність діяльності підприємства;

· ефективність використання капіталу підприємства;

· рівень самофінансування діяльності підприємства і його фінансову стійкість;

· валютну самоокупність підприємства тощо.

Мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки в фінансовій звітності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і підвищення його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішити такі основні завдання [9]:

1. На підставі вивчення взаємозв’язку між показниками операційної, інвестиційної та фінансової діяльності оцінити виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції покращання фінансового стану підприємства.

2. Прогнозувати можливі фінансові результати підприємства, його показники рентабельності, з урахуванням реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розробити моделі фінансового стану за різноманітних варіантів використання ресурсів.

3. Виявити резерви підвищення ефективності використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.

Комплексне і взаємопов’язане вивчення показників фінансової звітності підприємства здійснюється за допомогою методів і прийомів економічного аналізу. До них належать:

1) вивчення звітності;

2) порівняння;

3) використання абсолютних, відносних, середніх величин;

4) групування інформації;

5) елімінування;

6) балансовий (сальдовий) метод;

7) побудови графіків;

8) табличний метод відображення аналітичних даних;

9) інші методи економічного та статистичного аналізу.

 

10.2. Аналіз та оцінка балансу підприємства

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є баланс (ф-1). Баланс підприємства відображає його активи, зобов’язання і власний капітал на певну дату. Аналіз балансу починають з дослідження активів підприємства, що передбачає такі етапи:

1) у складі майна виділяють необоротний (постійний) капітал і оборотний (мобільний) капітал;

2) структуру майна активів підприємства вивчають стосовно оцінки їхньої ліквідності; групуючи активи за рівнем ліквідності (табл. 10.3):

 

 


 

 

Класифікація активів підприємства за рівнем ліквідності


Таблиця 10.3


 

Активи   Характеристика майна
  види активів умовне позначення   сума рядків балансу
  1.Високоліквідні   А1   220–240 Грошові кошти і короткострокові фінансові вкладення
    2.Швидколіквідні     А2     130–210, 250 Готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, яка буде погашена згідно з умовами договорів
    3.Повільноліквідні     А3   100–120 Сировина і матеріали, МШП, незавершене виробництво, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув
    4.Важколіквідні     А4     Основні засоби, обладнання та незавершені капітальні інвестиції, довгострокові фінансові вкладення, нематеріальні активи

 

3) аналізуючи перший розділ активу балансу звертають увагу на тенденцію зміни таких статей, як незавершене будівництво, довгострокова дебіторська заборгованість, оскільки збільшення їхнього частки може негативно вплинути на результативність фінансової і операційної діяльності;

4) детально аналізують забезпеченість підприємства оборотними активами в загальній сумі та за окремими статтями;

5) здійснюють об’єктивну оцінку вартості майна загалом, а також тієї частки, що реально є у власності і розпорядженні підприємства.

Загальну характеристику розміру та структури власних і позикових коштів вивчають за пасивом балансу.

Насамперед досліджують всі джерела утворення майна підприємства (зобов’язання) за терміновістю сплати (табл. 10.4).


 

 

Класифікація зобов'язань підприємства за терміновістю сплати


Таблиця 10.4


 

Зобов'язання   Характеристика зобов'язань
  види умовне позначення сума рядків балансу
    1.Найбільш термінові   П1   520–610 Поточні зобов'язання за розрахунками з постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій
  2.Короткострокові   П2 400, 410, 500, 510, 630 Визначаються терміном погашення термінових позикових коштів, одержаних на період, менший від одного року
  3.Довгострокові   П3   Визначаються терміном погашення термінових позикових коштів на період, більший, ніж один рік
  4.Постійні   П4   380, 420 Зобов’язання перед власниками суб’єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власними бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства

 

Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно проаналізувати ліквідність балансу. Ліквідність балансу характеризує здатність покриття боргових зобов’язань підприємства його активами,

строк перетворення яких на гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань.

Для визначення ліквідності балансу підприємства доцільно порівняти його активи і зобов’язання (пасиви). Баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1>П1; А2>П2; АЗ>ПЗ; А4<П4. (10.1)

Аналізуючи дебіторську і кредиторську заборгованість, доцільно скласти розрахунковий баланс, тобто порівняти кредиторів (джерела активів) з дебіторами (розміщення активів), враховуючи, що кредиторська заборгованість має бути перекрита дебіторською.

Баланс підприємства можна вважати загалом позитивним, якщо [29]:

1) валюта балансу в порівнянні з попереднім періодом зростає за рахунок збільшення власного капіталу або його частки разом зі збільшенням суми позикових коштів;

2) темпи росту (приросту) оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

3) власний капітал підприємства перевищує позиковий і темпи його росту вищі, ніж темпи росту позикового

 


капіталу;

4) темпи приросту дебіторської і кредиторської заборгованості є приблизно однаковими;

5) частка власних коштів в оборотних активах повинна бути більшою, ніж 10 %.

 

10.3. Аналіз звіту про фінансові результати діяльності підприємства

Звіт про фінансові результати дає можливість користувачам оцінити результати минулої діяльності підприємства, його прибутковість, здатність ефективно використовувати ресурси або ступінь ризику недосягнення очікуваних результатів діяльності.

Прибутковість підприємства визначається показником рентабельності. Показники рентабельності наведені в табл. 10.5.


 

Показники рентабельності


Таблиця 10.5


№ з/п Назва показника   Порядок розрахунку Економічний зміст
  Рентабельність активів ð. 170(ð. 220) ô. 2 ×100% ð. 280 ô. 1 Характеризує ефективність використання наявного майна підприємства
  Рентабельність чистих активів р. 170(р. 220) ф. 2 ×100% р. 280 ф. 1 - (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1) Характеризує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів
  Рентабельність власного капіталу р. 170(р. 220) ф. 2 ×100% (р. 380 ф. 1)
  Рентабельність продукції р. 050 ф. 2 ×100% р. 040 ф. 2 Характеризує ефективність використання витрат на виробництво продукції
  Рентабельність продажу (маржа прибутку) р. 100 ф. 2 ×100% р. 035 ф. 2 Показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягу реалізації

 

У табл.10.5 використано такі показники Звіту про фінансові результати:

р. 170 – прибуток від звичайної діяльності; р. 220 – чистий прибуток;

р. 050 – валовий прибуток;

р. 100 – прибуток від операційної діяльності; р. 040 – собівартість реалізованої продукції; р. 035 – чистий дохід від реалізації продукції.

 

10.4. Аналіз звіту про рух грошових коштів

Рух грошових коштів – це надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів у ході фінансово- господарської діяльності підприємства. Обсяги руху грошових коштів підприємства за рік відображають у Звіті про рух грошових коштів (ф-2).

Основна мета складання Звіту про рух грошових коштів полягає у наданні користувачам вичерпної інформації про [23]:

· реальну та потенційну спроможність підприємства вчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання перед кредиторами, акціонерами, працівниками;

· можливі розбіжності між результатами фінансово-господарської діяльності підприємства за звітний рік та його грошовими коштами;

· вплив потоків інвестиційних і фінансових ресурсів на фінансовий стан підприємства.

Основою складання звіту є розрахунок показників cash-flow – так званий касовий метод визначення результатів діяльності. За цим методом і доходи, і витрати визначають виключно за оплатою, незалежно від часу фактичного здійснення відповідних операцій.

 


10.5. Система показників фінансового стану підприємства

Для оцінювання фінансового стану підприємства обчислюють показники ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і стабільності, ділової активності тощо.

Показники (коефіцієнти) ліквідності підприємства визначають відношенням величини ліквідного майна, тобто засобів, які можуть бути використані для оплати боргів, до поточних зобов’язань (табл. 10.6).


 

Показники ліквідності підприємства


Таблиця 10.6


№ з/п Назва показника Порядок розрахунку Зміст показника Оцінка показника
Рекомендова не значення Тенденція
  Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) р. 260 ф. 1 р. 620 ф. 1 Характеризує достатність оборотних активів для погашення боргів 1,5 – 2,5 збільшення
  Коефіцієнт швидкої (проміжної, критичної) ліквідності S р. 150¸ р. 250 ф. 1 р. 620 ф. 1 Характеризує можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань ≥ 1 збільшення
  Коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошової ліквідності, платоспроможності) S р. 220¸ р. 240 ф. 1 р. 620 ф. 1 Характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість ³ 0,2 збільшення
  Частка оборотних активів у загальній сумі активів р. 260 ф. 1 р. 280 ф. 1 Питома вага оборотних активів у майні підприємства за планом за планом
  Частка виробничих запасів в оборотних активах S р. 100¸ р. 120 ф. 1 р. 260 ф. 1 Питома вага виробничих запасів в оборотному капіталі > 0,5 збільшення

 

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є його фінансова стабільність. Фінансова стабільність характеризується співвідношенням власного і позикового капіталу підприємства. Фінансова стійкість – це стан майна підприємства, що гарантує йому стабільну платоспроможність. Фінансовий стан підприємства оцінюють за типами фінансової стійкості [29]:

· абсолютна фінансова стійкість – власні оборотні активи повністю забезпечують запаси підприємства;

· нормальна стійкість фінансового стану – запаси забезпечуються сумою власних оборотних активів та довгостроковими зобов’язаннями; гарантована платоспроможність;

· нестійкий фінансовий стан – запаси забезпечуються за рахунок власних оборотних активів, довгострокових і короткострокових кредитів та позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів; існує імовірність порушення платоспроможності.

· кризовий фінансовий стан – запаси не забезпечуються основними джерелами їх формування, і підприємство перебуває на межі банкрутства; повна залежність від позикових коштів.

Фінансову стійкість підприємства характеризують показники, наведені в табл. 10.7.

 


 

 


 

 

Показники фінансової стійкості підприємства


Таблиця 10.7





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 397; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.143 сек.