Передісторія і каменярі націології

Потреба і виправданість націології

Соціологія та нація

ЧИ МОЖЛИВА І ВИПРАВДАНА СПЕЦІАЛЬНА НАУКА ПРО НАЦІЮ?

Ми бачили, що “мозаїчний” метод вивчення на­ції, тобто фактичний розподіл досліджень над цією проблематикою між різними науками, не задовільняє з багатьох причин. Постає природне запитання: чи можлива окрема наука про націю? Чи для цього по­трібні передумови й, головне, окремий дослідний матеріал?

<...> Наука поки що безсила дати відповідь на за­питання: що таке нація? Чому й як люди відчувають свою національну приналежність? Як виникали наро­ди? Як перетворювались вони в модерні нації? Яка суспільна функція нації? Проблема еволюції народів - це одне з найактуальніших і все ще відкритих пи­тань націософії. Масарик, що як філософ і соціолог багато уваги присвятив національним справам, й творчість якого має каменярське значення для націо-логії, у своєму відомому трактаті “Нова Європа”, на­писаному під час Першої світової війни, дуже добре показує цю складність проблематики народознавчих досліджень: “Нації змінюються з плином часу; якою мірою і через що? Чи вони змінюються фізично (ана-томічно) шляхом схрещування, чи завдяки професії? Через те, що живуть в містах? В залежності від хар­чів?.. А як впливає зміна тіла стосовно кістяка на пси­хічні властивості? Чи психічні властивості народів змінюються незалежно від фізичних і чому? Чи ці влас­тивості змінюються самі по собі або під впливом інших психічних властивостей? Шляхом засвоювання чужих думок, звичаїв, установок тощо. Виникає, отже, нелег­ка проблема самобутності народів, самостійності та самодостатності їхньої культури”.

Вже ці питання - це свого роду націологічна проб­лема. Вони виправдовують потребу націології як ок­ремої спеціальної соціологічної дисципліни. Бо тіль­ки націологія, використовуючи дані і матеріали окре­мих наук, що, з свого погляду, цікавляться деякими із цих питань, як, наприклад, антропологія, етнологія і психологія народів, може дати критичну і вичерпну відповідь на них.

<...> Відкидати або заперечувати націологію мож­на лише з мотивів наукового формалізму чи консер­ватизму.

Й. Г. Ґердер. Хрещеним батьком націології слід вважати Й. Г. Гердера (1744-1803), цього “архіжерця чистої людяності”, який наприкінці XVIII ст. підніс проблему нації, передбачаючи її майбутню роль і зна­чення як культурного та громадського чинника в но­вітній історії Європи. Нація для Гердера - природний орган людства; держава - “штучний витвір”. “При­рода, - писав він у своїх славетних “Ідеях до філософії історії людяності”, - виховує родини; найприродніша держава - це також один народ з однією національ­ною вдачею, що в ньому зберігається впродовж ба­гатьох тисячоліть; і якщо народжений з нього володар захоче цього, то може її (національну вдачу -О. Б.) дуже легко виплекати, бо народ - така ж природна рослина, як і родина, тільки має більше розгалужень. Отже, перед завданнями влади ніщо не постає більш суперечливим, як неприродне змішування людських племен і народів під однією булавою”. Ґердер перед­бачає, що держави, з національного боку змішані, розпадуться, і що ідеал всесвітньої людяності здій­сниться в національних державах. Звісно, що націо-софія Ґердера ще надто романтична, нині його по­гляди потребують ґрунтовних наукових коректур. Проте незаперечною заслугою цього німецького фі­лософа залишиться назавжди те, що він першим на­лежно відрізнив “націю” від “держави”. Адже до сві­тової війни в Західній Європі ці два поняття науково, і особливо політичне, без потреби плуталися, при-мітно у Франції та Англії. Подекуди, і здебільшого із політичних міркувань, на цей шлях стала й державне об'єднана батьківщина Гердера. Зрозумілий також той величезний вплив, який мала національна філо­софія автора “Ідей...” на пробудження усіх поневоле­них народів взагалі, і на слов'янські зокрема, що кон­статує Масарик у своїй монографії “Чеське питання”:

“Був, отже, Ґердер чільним слов'янським учителем в добу відродження”.

Дата добавления: 2015-05-26