Витоки національної свідомості 3 страница

50 '

Це переміщення самотнього героя в межах незрушного соціального ландшафту являється типовим для багатьох ранніх (анти-)колоніальних романів.

⁵¹ Після короткої яскравої кар'єри радикального журналіста Марко був інтернований голландською колоніальною владою в Бовен Дігулі, одному з найперших у світі концентраційних таборі-Вг глибоко в нетрях боліт на заході Нової Гвінеї. Там він і помер у 1932 p. після шести років ув'язнення. Henri Chamber-Loir. "Mas Marco Kartodikromo (c. 1890-1932) ou L'Education Politique", p.208, in Litteratures contemporaines de I'Asie du Sud-Est. Найновіший блискучий повноцінний опис кар'єри Марка можна знайти в Takashi Shiraishi. An Age in Motion: Popular Radicalism in Java, 1912-1926, chapters 2-5 and 8.

⁵² Переклад [на англійську] ПолаТікела. Див. Paul Tickell. Three Early Indonesian Short Stones by Mas Marco Kartodikromo (c. 1890-1932), p. 7. Виділено нами.

Була сьома година в суботу в^вї>ом; молодь у Семаранзі ніколи не залишалася вдома суботніми'вечорами. Однак цьо­го разу нікого не було видно. Через цілодениумиву дороги стали мокрими й дуже слизькими, тому всі сиділи'ва^сатах.

Суботній ранок був для працівників крамничок і контво часом очікування - очікування дозвілля й радощів, які їм^~^~ приносили вечірні прогулянки містом, та цього разу на них чекало розчарування - через апатію, викликану мерзенною погодою й жахливими дорогами в кампунгах. Головні шля­хи, де завжди було повно руху, стежки, що звичайно кишіли людьми, тепер спорожніли. Час від часу можна було почути ляскіт батога, яким візник підганяв коней — або ж цокіт конячих копит, що долинав від екіпажів.

Семаранг обезлюднів. Сяйво гасових ліхтарів відбивало­ся від лискучого асфальту дороги. Часом це ясне сяйво тьмя­нішало, коли набігав вітерець зі сходу...

На видовженому плетеному кріслі сидів, читаючи газету, молодий чоловік. Він увесь поринув у читання. Іноді гнів, а іноді посмішки свідчили про його захоплення цією істо­рією. Він гортав сторінки газети, сподіваючись, що не почу­ватиме себе таким нещасним. Зненацька натрапив на статтю під назвою:

ДОБРОБУТ Жебрак-волоцюга захворів і помер, замерзнувши на узбіччі дороги

Юнака зворушило це коротке повідомлення. Він уявив собі страждання бідолахи, коли той помирав, лежачи на узбіччі... Однієї миті його заполонила раптова злість. Піз­ніше він відчув жаль. Ще трохи згодом його гнів спряму­вався на ту соціальну систему, що привела до такої злиден­ності, збагативши при цьому маленьку купку людей.

Тут, як і в "El Penquillo Samiento", ми опиняємось у світі множини: крамнички, контори, екіпажі, кампунги й гасові ліхтарі. Як і у випадку з "Noli", ми-індонезійські-читачі відра­зу ж занурюємось у календарний час і знайомий нам ланд­шафт; можливо, дехто з нас і сам блукав цими "жахливими" дорогами Семарангу. Знову ж таки, самотній герой про­тиставляється соціопростору, ретельно змальованому в

загальних деталях. Але є тут і щось нове: герой, жодного разу не названий на ім'я, про якого автор каже "наш молодий чоловік". Саме незграбність і літературна наївність тексту й підкреслюють несвідому "щирість" цього займенникового прикметника. Ні в Марко, ні в його читачів це звертання не викликає жодних застережень. Якщо у вишукано-гуморис-тичній європейській літературі вісімнадцятого й дев'ятнад-^^цятого віків використання тропу "наш герой" просто свід­чило про^втерську гру з (будь-яким) читачем, то "наш моло­дий чоловік" МаркбТне^осіанню чергу через свою новизну, означає молодого чоловіка, іцеГналежить-^іо^сукупності чта.чів-тдонезійців і, таким чином, імпліцитно до еморіо-нальної індонезійської "уявленої спільноти". Зауважмо, що Марко не відчуває жодної потреби уточнювати назву цієї спільноти: вона самозрозуміла. (Навіть, якби багатомовні колоніальні цензори-голландці могли потрапити до кола йо­го читачів, вони не були б допущені до цієї "нашості", про що може свідчити хоча б той факт, що гнів молодого чоловіка спрямований на "ту", а не "нашу" соціальну систему.)

Нарешті, наявність уявленої спільноти підтверджується нашим подвійним прочитанням того, що читає молодий чо­ловік. Він не знаходить труп жебрака-волоцюги на узбіччі слизької семаранзької дороги, а уявляє його, прочитавши

53 т"т • • ґ

надруковану газету. Його також анітрохи не цікавить особа мертвого волоцюги: він думає про типового представника, а не про персональне життя.

Досить доречним є те, що в "Semarang Hitam" газета ви­являється вкрапленою в художнє тло оповідання, тобто ви­мислу, адже, якщо ми зараз звернемось до газети як продукту •^

⁵³ В 1924 p. близький приятель і політичний союзник Марко опуб­лікував роман під назвою "Rasa Merdika" ["Відчуття свободи"]. Шомбер-Луар пише про героя цього роману (якого він помилково ототожнює з Марко), що "він не розуміє значення слова «соціалізм»: однак він відчуває, що соціальний організм, який його оточує, є тяжко хворий, тому він має потребу розширити свої горизонти двома засобами: подорожами й читанням." ("Mas Магсо", р. 208. Виділено нами). Папуга зі сверблячкою опинився на Яві та, до того ж, у двадцятому сторіччі.

культури, нас вразить її цілковита фіктивність. В чому полягає основна літературна умовність газети? Якщо б ми глянули на першу сторінку газети, скажімо, "Нью-Йорк Тайме", там ми могли б знайти повідомлення прованських дисидентів, голод у Малі, страхітливе вбивство, переворот в Іраку, рідкісну палеонтологічну знахідку в Зімбабве й про­мову Міттерана. Чому ці всі події розташовані поруч? T T То єднає їх між собою? Не просто примха. Проте очевидно, що більша частина їх відбувається цілком незалежно, й діючі особи не здогадуються про існування інших та про їхні намі­ри. Довільність їхнього включення й розташування (у пізні­шому випуску замість Міттерана з'явиться репортаж про бейсбольний матч) свідчить про уявність зв'язку між ними.

Цей уявний зв'язок походить із двох побічно споріднених джерел. По-перше, це звичайний календарний збіг. Дата вгорі, єдина найважливіша емблема газети, подає найістот­ніший зв'язок - постійний і невпинний відрахунок однорід­ного, порожнього часу. В межах цього часу "світ" впевнено просувається вперед. Ознака цього: якщо Малі, після дво­денних репортажів про голод, зникає зі сторінок "Нью-Йорк Тайме" відразу на кілька місяців, читачі й на мить не при­пускають, що Малі щезло зі світу або голод винищив усіх його громадян. Белетристична газетна форма гарантує їм, що десь там "персонаж" Малі живе своїм непомітним життям, очікуючи наступної своєї появи в сюжеті.

Друге джерело уявного зв'язку полягає у відносинах між газетою як формою книги та ринком. Підраховано, що за сорок з лишком років між виданням Біблії Гутенберга і кінцем XV ст. в Європі було надруковано понад 20,000,000 книжок³. Між 1500 та 1600 pp. було виготовлено від

Читаючи газету, начебто читаєш роман, автор якого зовсім не подбав про послідовність сюжету.

Febvre and Martin. The Coming of the Book, p. 186. Це становить не менше 35,000 окремих видань, випущених, як мінімум, у 236 містах. Вже у 1480 p. друкарні існували більш ніж у 110 містах, з яких 50 знаходилися в нинішній Італії, ЗО у Німеччині, 9 у Франції, по 8 у Голландії та Іспанії,

150,000,000 до 200,000,000 екземплярів⁵⁶. "Від самого по­чатку... друкарські цехи більше нагадували сучасні майстер­ні, ніж середньовічні монастирські скрипторії. У 1455 p. Фуст і Шеффер вже провадили бізнесом, спрямованим на стандартизоване виробництво, а двадцятьма роками пізніше скрізь у всій [sic] Європі діяли великі друкарські концерни". В якомусь смислі книга стала першим, у сучасному розумін-іп,~масово виготовленим промисловим товаром⁵⁸. Що саме я маю наувазї,-можна зрозуміти, порівнявши книгу з іншими ранніми промисловими виробами, такими, як текстиль, цегла чи цукор. Адже ці товари вимірюються в точних кількостях (фунтах, партіях чи штуках). Фунт цукру є просто кількістю, зручною вагою, а не самостійним об'єктом. Книга, однак - і в цьому вона стає прототипом сучасних товарів тривалого користування - є виразним самодостатнім об'єктом, що іден­тично репродукується у великих масштабах³. Один фунт

по 5 у Бельгії та Швейцарії, 4 в Англії, 2 в Богемії та 1 в Польщі. "Відтоді вже можна було казати, що друкована книга в Європі стала предметом загального вжитку" (р. 182).

Ibid., p. 262. Автори зазначають, що у шістнадцятому столітті книги вже були цілком доступні всім, хто вмів читати.

Велике видавництво Плантена з Антверпену контролювало, на початку шістнадцятого сторіччя, 24 друкарні, де в кожному цеху працю­вало понад 100 робітників. Ibid., p. 125.

Це є одним із ґрунтовних моментів серед усіх химер Маршалла Мак-Люена (див. Marshall McLuhan. Gutenberg Galaxy, p. 125). Можна додати, що, хоча книжковий ринок і був перевершений ринками інших товарів, його стратегічна роль у поширенні ідей залишалась, однак, надзвичайно важливою для розвитку сучасної Європи.

Принцип тут важливіший від масштабу. До ХІХ-ст. тиражі були відносно скромними. Навіть перше видання Біблії Лютера, виняткового бестселера, вийшло тиражем усього лише 4,000 екземплярів. Незвично великий тираж першого видання "Енциклопедії' Дідро не перевищував 4,250 копій. Середній тираж у XVIII ст. становив менше ніж 2,000 книжок. (Febvre and Martin. The Coming o f the Book, pp. 218-220). Водночас, книга завжди відрізнялась від інших товарів тривалого користування своїм з необхідності обмеженим ринком. Будь-хто з грошима може купувати чеські автомобілі; лише читачі-чехи купуватимуть чеськомовні книжки. Нижче ми розглянемо значення цього розмежування.

доступу до буття й невід'ємною його частиною. Третьою була концепція темпоральності, в якій космологія та історія були нерозрізнимі, а першопричини світу й людини сутнісно іден­тичні. Разом ці ідеї міцно вкорінювали життя людей у самій природі речей, надаючи певний смисл фатальностям щоден­ного існування (перш за все смерті, втратам і залежності) та пропонуючи, різними засобами, визволення від них.

Повільний, нерівномірний занепад цих взаємопов'язаних очевидностей — спочатку в Західній Європі, а згодом повсюди — під впливом економічних змін, "відкриттів" (соціальних і наукових) та поширення дедалі швидших засобів комунікації, вбив глибокий клин між космологією й історією. Не дивно отже, що йшли пошуки, так би мовити, нового способу осмислено поєднати разом солідарність, владу й час. Мабуть, ніщо так не прискорило ці пошуки й не зробило їх пліднішими, ніж розвиток капіталістичного друкарства, що надав можливість все швидше зростаючій кількості людей думати про себе й співвідносити себе з іншими у кардинально новий спосіб.

Якщо розвиток друкарства-як-товару і є визначальним для цілого покоління нових ідей про одночасність, цей висно­вок лише констатує, що виникнення спільнот "горизон-тально-секулярного, поперечно-часового" типу стає можли­вим. Чому, в межах цього типу, такої популярності набула саме нація? Тут, безперечно, задіяні складні й різноманітні фактори. Але можна висунути вагомі аргументи на користь вирішального значення капіталізму.

Як уже зазначалось, до 1500 p. було надруковано при­наймні 20,000,000 книжок, що сигналізувало про початок, за словами Бенджаміна, "ери механічного репродукування". Тоді як мудрість манускриптів була прихованою й недоступ­ною, друковані знання можна було відтворювати й поширю­вати. За підрахунками Февра й Мартена, до 1600 p. було вже, мабуть, видано близько 200,000,000 томів, тому й не

Населення тієї частини Європи, де було вже знане друкарство, налічувало тоді близько 100,000,000 осіб. Febvre and Martin. The Coming of the Book, pp. 248-249,

Показовими є "Подорожі" Марко Поло, що залишалися здебільшого невідомими, поки не були надруковані вперше в 1559 p. Polo. Travels, p. XIII.

дивно, що друкарство, на думку Френсіса Бекона, змінило "вигляд і стан світу".

Книгодрукування, ця одна з найперших форм капіталіс­тичного підприємництва, відчуло властивий капіталізму вза­галі невгамовний пошук нових ринків. Першодрукрі-від-крили філії по всій Європі: "таким чином було створено справжній видавничий "Інтернаціонал", який ігнорував на­ціональні [sic] кордони". До того ж, час між 1500 і 1550 pp. став періодом виняткового європейського процвітання, і ви­давці теж скористались із загального пожвавлення. "Більш ніж будь-коли" це була "велика індустрія, контрольована замож-німи капіталістами". Природньо, що "книготорговці перш за все дбали про отримання прибутку й продаж свого товару, і відповідно в першу чергу розшукували ті твори, якими ціка­вилась якомога більша кількість їхніх сучасників".

Початкове ринок складався з освічених європейців, по­ширеного, але тонкого прошарку латиномовних читачів. На­сичення цього ринку відбулося протягом приблизно півтори сотні років. Характерним для латини - попри її сакраль-ність - було те, що вона вживалася двомовними читачами. Мало хто розмовляв нею від народження, і ще менше, треба гадати, бачило на латині сни. В шістнадцятому столітті частка двомовних людей в населенні Європи була досить малою; цілком імовірно, не більшою ніж в населенні землі сьогодні й - незважаючи на пролетарський інтернаціона­лізм - у найближчі століття. Тоді, як і нині, людство складалося переважно з моноглотів. За логікою капіталізму,

³ Цитата наведена в Eisenstein. "Some Conjectures", p.56.

⁴ Febvre and Martin. The Coming o f the Book, p. 122. (В оригіналі, однак, йдеться просто про "par-dessus les fronti&res". L'Apparition, p. 184.)

⁵ Ibid., p. 187. В оригіналі йдеться радше про "puissants" (могутніх), ніж про "заможніх" капіталістів. L'Apparition, p. 281.

"Відповідно, запровадження друкарства було в цьому відношенні етапом на шляху до нашого сучасного суспільства масового споживання й стандартизації". Ibid., pp. 259-260. (В оригіналі говориться про "une civilisation de masse et de stardardisation", що, мабуть, краще передати як "стандартизована, масова цивілізація". L'Apparition, p. 394.)

ВИТОКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

таким чином, після насичення елітарного латиномовного ринку настала черга потенційно величезних ринків, пред­ставлених одномовними масами. Безумовно, Контррефор­мація сприяла тимчасовому відродженню латиномовного книгодрукування, проте на середину сімнадцятого сторіччя цей рух переживав занепад, а бібліотеки ревних католиків перенасичуються. Тим часом, загальноєвропейський брак "трошей примушував друкарів все більше подумувати про торгівліо~дешевими виданнями на розмовних мовах.

Революційний перехід лід впливом капіталізму до роз­мовних мов отримав додатковий імпульс відтрьох. побічних факторів, два з яких безпосередньо сприяли піднесенню національної свідомості. Першим і, зрештою, найменш важ­ливим була зміна в характері самої латини. Завдяки трудам гуманістів по відродженню дохристиянської античної літе­ратури й поширенню її засобами друкарського ринку, в сере­довищі трансєвропейської інтелігенції помітно відновився смак до вишуканих стилістичних здобутків древніх. Латина, якою вони тепер прагнули писати, ставала дедалі подібнішою до стилю Цицерона й, тим самим, усе віддаленішою від цер­ковного й буденного життя. Таким чином вона набула езоте-ричності, цілком відмінної від церковної латини в середньо­віччі. Адже давніша латина була таємничою не завдяки своїм темам чи стилю, а просто тому, що вона взагалі була писаною, тобто завдяки її статусу як тексту. Тепер вона ставала таєм­ною через те, що саме було написано, через мову як таку.

Другим фактором був вплив Реформації, яка сама завдя­чувала значною часткою свого успіху капіталістичному дру­карству. Раніше, до ери друкарства, Рицз легкістю здобував перемоги над єрессю в Західній Європі, тому що володів кра­щими від своїх опонентів внутрішніми лініями комунікацій. Але коли в 1517 p. Мартін Лютер прибив свої тези на дверях каплички у Віттенберзі, їх віддрукували в перекладі на німецьку, і "через 15 днів [їх можна було] бачити в кожному

⁷ Ibid., p. 195.

куточку країни". Протягом двох десятиліть з 1520 по 1540 pp. німецькою мовою було опубликовано втричі більше книжок, ніж за період з 1500 по 1520 рр.-дивовижна зміна, в якій Лютер зіграв абсолютно виняткову роль.Цого праці становили не менш третини від усіх німецькомовних кни-жок, проданих між 1518 і 1525 pp. Між 1522 і 1546 pp." з'явилося 430 видань (повних або часткових) його перекладів Біблії. "Вперше ми тут маємо справді масового читача й усім доступну популярну літературу". Фактично, Лютер став першим справжнім автором бестселерів. Або, інакше кажучи, першим письменником, який міг "продавати" свої нові книж­ки завдяки власному імені¹⁰.

Слідом за-Лютером невдовзі вирушили й інші, започат­кувавши колосальну релігійно-пропагандистську війну, що лютувала в Європі протягом наступного століття. В цій титанічній "битві за людські уми" протестантизм завжди принципово знаходився у наступі саме тому, що знав, як використати зростаючий ринок вернакулярних видань, створений капіталізмом, тоді як контрреформація захищала цитадель латини. Символом цього став Index Librorum Prohi-bitorum Ватикану - який не мав протестантського відповід­ника - новий реєстр, необхідність у якому виникла через саму кількість друкованих підривних матеріалів. Ніщо так не передає відчуття цієї ментальності облоги, як панічна заборона 1535 р. Франциском I друкувати в його королівстві будь-які книжки - під страхом смерті через повішення! Причиною як самої заборони, так і її нездійснимості було те, що східні кордони королівства були вже оточені проте­стантськими державами й містами, з яких текла ріка конт­рабандної друкованої продукції. Візьмімо хоча б Женеву

⁸ Ibid., pp. 289-290.

⁹ Ibid., pp. 291-295.

З цієї точки зору це був просто крок до ситуації, яка виникла у Фран­ції XVII ст., коли Корнель, Мольєр і Лафонтен могли напряму продавати рукописи своїх трагедій і комедій видавцям, які вважали їх чудовими інвестиціями з огляду на ринкову репутацію авторів. Ibid., p. 161.

часів Кальвіна: між 1533 і 1540 pp. там було опубліковано лише 42 окремих видання, а вже між 1550 і 1564 pp. їх число зросло до 527, причому в останні з цих років не менше 40 дру­карських машин працювали понаднормове.

Союз протестантизму й капіталістичного друкарства, ви­користовуючи дешеві популярні видання, швидко створив нову читацьку публіку - не в останню чергу серед торговців і жінок, котрі, як правило, майже (або цілком) не знали лати­ни - і водночас мобілізував їх для політично-релігійних цілей. Неминучим було розхитування не лише церковних основ. Той таки землетрус породив перші значні європейеькі не-динас-тичні й не-міські держави Голландської Республіки та пури­танської Співдружності. (Паніка Франциска І була викликана не тільки релігійними, але й політичними причинами.)

Третім фактором було повільне, географічне нерівномір­не поширення окремих народних мов як інструментів адмі­ністративної централізації деким з майбутніх абсолютних монархів. Тут варто згадати, що універсальність латинської мови в середньовічній Західній Європі ніколи не означала універсальної політичної системи. Повчальним є контраст з імперським Китаєм, де сфери впливу ієрогліфів і бюрокра­тії мандаринів в цілому збігалися. Фактично, політична роздрібленість Західної Європи після розпаду Західної Імпе­рії означала, що жодний суверен не міг монополізувати лати­ну й зробити з неї "його й тільки його" державну мову, й та­ким чином релігійний авторитет латинської мови ніколи не мав справжнього політичного відповідника.

Виникнення адміністративних народних мов передувало як друкарському, так і релігійному переворотам XVI ст., тому й має розглядатися (принаймні, спочатку) як незалежний фактор ерозії сакральної уявленої спільноти. У той же час, ніщо не вказує, що в основі цієї вернакуляризації (де вона відбувалася), лежали якісь глибинні ідеологічні, не говорячи вже про протонаціональні, імпульси. Випадок з "Англією" -

" Ibid.,pp.310-315.

fi1

на північно-західній периферії латиномовної Європи - є в цьому відношенні особливо показовим. До норманського завоювання, мовою королівського двору, літературною й адміністративною, була англосаксонська.Протягом на­ступних півтора століття практично всі королівські докумен-ти складалися латиною. Приблизно між 1200 і 1350рр. ця державна латина була витіснена норманським діалектом французької мови. Тим часом, поступове злиття цієї мови чужоземного правлячого класу з англосаксонською підлег­лого населення утворило ранньоанглійську мову. Це злиття дало змогу новій мові, в свою чергу, стати після 1362 р. мовою двору, а також сприяло відкриттю Парламенту. В 1382 р. з'явилася вернаку'лярна рукописна Біблія Вікліфа. Важливо пам'ятати, що все це були "державні", а не "національні" мови;

і Що держава, про яку йдеться, в різні часи охоплювала собою не тільки сьогоднішні Англію й Уельс, але й також частини Ірландії, Шотландії та Франції. Очевидно, що значні про­шарки підлеглих народів не знали цілком, або погано воло­діли латиною, норманським діалектом чи ранньоанглійською мовою'. Ще через більш ніж століття після політичної інтро­нізації ранньоанглійської мови влада Лондона буде виметена з "Франції".

На берегах Сени мав місце тотожний розвиток, хоч і дещо повільніше. Як зауважує глузливо Блок, "французька, тобто мова, якій, з тих пір як її вважали просто зіпсутою латиною, довелося протягом кількох віків доводити свої літературні достоїнства", стала офіційною мовою правосуддя лише в 1539 р., коли Франциск І видав Віллер-Коттереський Указ. В інших династичних державах латинська мова протривала

Seton-Watson. Nations and States, pp. 28-29; Bloch. Feudal Society, I, p. 75.

He варто гадати, що адміністративна уніфікація вернакулярів була відразу ж або повністю досягнута. Малоймовірно, щоб адміністрування провінції Гієнь, керованої з Лондона, коли-небудь велося переважно ранньоанглійською мовою.

Bloch. Feudal Society, I, p. 98.

Seton-Watson. Nations and States, p. 48.

значно довше - під Габсбургами, скажімо, аж до дев'ят­надцятого сторіччя. Ще в інших верх узяли "чужі" народні мови: у XVIII ст. при дворі Романових звучала французька й німецька.

В кожному випадку "вибір" мови видається поступовим, неусвідомленим, прагматичним, щоб не сказати довільним кроком. Цим він цілковито відрізняється від свідомої мовної політики, яку проводили династичні правителі XIX ст., зіштовхнувшися з ростом ворожого їм мовного націоналізму. (Див. далірозділ6) Найочевидніша відмінність полягала в тому, що старі адміністративні мови тільки ними й були, використовуючись офіціозом і для офіціозу, задля його внутрішньої зручності. Не виникало й думки про система­тичне нав'язування мови різним народам, що підлягали династичному правителю. Тим не менше, набуття цими народними говірками статусу мови-при-владі, коли, в певно­му сенсі, вони ставали суперниками латини (французька в Парижі, [ранньо] англійська в Лондоні), також сприяло зане­паду уявленої спільноти християнства.

У кінцевому підсумку, схоже, що езотеризація латинської мови, Реформація й некерований розвиток адміністративних вернакулярних мов у контексті нашої теми важливі переду­сім в негативному смислі - своїм внеском у занепад латини. Цілком можливо припустити виникнення нових уявлених національних спільнот і без будь-якого з цих факторів, навіть без них усіх. Що дійсно зробило, в позитивному плані, мож­ливим уявити нові спільноти, була напіввипадкова, але вибу­хоподібна взаємодія між системою виробництва й виробничих відносин (капіталізмом), технологією комунікації (друком) і неуникненним лінгвістичним розмаїттям людства.

¹⁶ Ibid., p. 83.

Відповідне підтвердження цієї точки зору надає нам Франциск І, який, як ми бачили, повністю заборонив друкування книжок у 1535 р., а чотирма роками пізніше зробив французьку мовою свого двору!

Це був не перший такий "випадок". Февр і Мартен зазначають, що хоча буржуазія помітяа в Європі вже наприкінці XIII ст., папір увійшов у

якщо французька мова дваїюдцятого сторіччя суттєво відрізнялася від тієї, якою писав ВЇЙону п'ятнадцятому, темп змін у шістнадцятому віці значно уповільнився. "Вже на XVII ст. європейські мови в цілому набули своїзссучасних форм". Інакше кажучи, ось уже протягом трьох столітьці стабілізовані друковані мови лише шліфуються; слова на­ших предків із сімнадцятого сторіччя залишаються нам доступними на відміну від Війона, котрий міг не розуміти своїх попередників з дванадцятого віку.

По-третє, капіталістичне друкарство створило мови-при-владі, які різнилися від давніших адміністративних вернаку-лярних мов. Певні діалекти неминуче ставали "ближчими" для відповідних друкованих мов і домінували в їх остаточних формах. Менш щасливі кузени цих діалектів, також здатні до асиміляції з новою друкованою мовою, програли справу головним чином тому, що їм не вдалося (або вдалося част­ково) наполягти на власній друкованій формі. "Північно-західна німецька" перетворилась у "Platt Deutsch", здебіль­шого розмовну, а отже нелітературну німецьку говірку, тому що була здатна до асиміляції з друкованою німецькою мовою на відміну від богемського діалекту розмовної чеської. Верхньо-німецька, королівська англійська, а згодом цент­ральна тайська, були відповідно піднесені на нову політико-культурну висоту. (Звідси й боротьба деяких "другорядних" націй у Європі кінця XX ст. за зміну свого підлеглого становища через стабільний доступ до друку й радіо.)

Лишається тільки підкреслити, що на самому початку стабілізація друкованих мов і диференціація їхнього статусу були здебільшого неусвідомленими процесами, що виникали в результаті стрімкої взаємодії між капіталізмом, техноло­гією й людською багатомовністю. Але, як це часто трапляло­ся в історії націоналізму, раз утворившись, вони могли ставати формальними моделями для наслідування, а там, де

²² The Comingofthe Book, p. 319. Порівн. L'Apparition, p. 477: "Au XVII sifecle, les langues nationales apparaissent un peu partout cristallisees".

це було доцільним, для свідомого використання в дусі Мак'я-веллі. Сьогодні уряд Таїланду активно перешкоджає спро­бам іноземних місіонерів створити для меншин з гірських племен власні системи транскрипції та сприяти поширенню публікацій на їхніх мовах: той самий уряд байдуже в цілому ставиться до того, як говорять ці меншини. Особливо по­вчальною є доля тюркомовних народностей в районах, роз---•гашованих у нинішніх Туреччині, Ірані, Іраку й СРСР. Сімействохюзмовних мов, яке колись було зрозумілим скрізь завдяки арабськгй-ерфографії, втратило цю єдність в ре­зультаті свідомих маніпуляцій; ~Щее -піднести тюркську національну свідомість Туреччини коштом будь-якйзГшир-ших ісламських ідентифікацій, Ататюрк нав'язав обов'яз­ковий латинський шрифт. Радянський уряд наслідував цей приклад, спочатку антиісламською, антиперською примусо­вою латинізацією, а потім, у сталінські 1930-ті, примусово запровадивши русифікаторську кирилицю.

Ми можемо підсумувати висновки з попереднього огляду, стверджуючи, що зіткнення капіталізму й друкарської тех­нології з історично успадкованою строкатістю людських мов створило передумови для нової форми уявленої спільноти, яка вже самими своїми базовими структурами підготувала арену для сучасної нації. Потенційний обсяг цих спільнот був обмежений їх походженням і, водночас, мав не більш ніж припадкове відношення до існуючих політичних кордонів (які, в цілому, окреслювали максимальні здобутки династич­них експансій).

Однак цілком очевидно, що хоч нині майже всі сучасні нації - й національні держави теж - мають- "національні друковані мови", багато з них користуються спільною мовою,

²³ HansKohn. The Age of Nationalism,?. 108. Справедливо, мабуть, буде додати, що таким чином Ататюрк сподівався наблизити турецький на­ціоналізм до сучасної цивілізації Західної Європи, що використовує латинський шрифт.

Seton-Watson. Nations and States, p. 317.

З* 67

тоді як в інших лише незначна частка населення "користу­ється" національною мовою в розмовах чи на папері. Націо­нальні держави іспаномовної Америки, або ті, що належать до "англосаксонської групи", є показовим прикладом пер­шого з цих варіантів; чимало постколоніальних держав, особ­ливо в Африці — другого. Інакше кажучи, конкретні утво­рення, що ними є сучасні національні держави, у жодному разі не є ізоморфними встановленому простору тієї чи іншої друкованої мови. Щоб зрозуміти цю "незалежну залежність" між друкованими мовами, національною свідомістю й націо­нальними державами, необхідно звернутися до великої групи нових політичних утворень, що виникли в Західній півкулі між 1776 і 1838 pp., цілком усвідомлено визначивши себе націями і, за винятком Бразилії, (нединастичними) респуб­ліками. Адже вони не тільки були історично першими держа­вами такого типу на світовій сцені, й тому першими реаль­ними моделями того, як мали б "виглядати" подібні держави, але й сама їх кількість і одночасність появи на світ дають нам плідний грунт для компаративного дослідження.

Дата добавления: 2015-05-26