Переяславська рада та укладення Березневих статей 1 страница

Поштовхом до проведення ради був проведений 1 жовтня 1653 р. Земський собор- рішення «взяти під свою руку» Військо Запорізьке, а також розпочата 31 грудня війна проти Польщі. 8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Укр під протекторат Моск держ при збереженні осн прав і вольностей Війська Запорізького. Рада започаткувала оформлення моск-укр відносин, бо ніяких письмових домовленостей у Переяславі укладено не було. Особливість укр.-моск. договору-група документів від кожного зі станів – окремі угоди від духівництва, міщанства, козаків.

Остаточний юридичний статус Укр у складі Росії - „Березневі ст” 1654 р. Козаки запропонували 23 статті, які повезли у Москву ген суддя Самійло Зарудний та переяславський полковник Павло Тетеря. Проте прийнято з них 17: -зберігалася республіканська форма правління і військ-адмін с-ма на чолі з гетьманом, територ. поділ, в містах зберігалося право на самоуправління, незалежність у проведенні внутр політики(крім Польщі й Тур), 60 тис. козацького війська, контроль над збиранням податків.Укр і Моск держ- конфедерація.

8. Дипл зусилля Б.Х. в період від поразки під Берестечком до Жванецької компанії

За відсутності Б.Х., який був у кримського хана в полоні, козацька старшина під час облоги поляками укр.. війська під Берестечком 18-30 червня 1651 р., вступила у переговори з королем, намагаючись домогтися примирення на умовах Зборівського договору 1649 р., однак зазнала невдачі. Проте розгортання визвольної боротьби під Білою Церквою змусили Миколу Потоцького вступити у переговори з гетьманом. Українська сторона хотіла зберегти чинність Зборівського договору, але внаслідок затримки підходу татар Б.Х. змушений був поступитися. Так був укладений 18 серпня 1651 р. Білоцерківський мирний договір, який передбачав: автономія козацької держави обмежувалася тепер лише Київським воєводством, чисельність козаків скорочувалася до 20 тис., гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, а польські пани могли повернутися у свої маєтки; гетьман позбавлявся права на міжнародні відносини з іншими державами, зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханом.

Відмова сейму взимку 1652 р. визнати договір та невдоволення ним різних прошарків населення прирекли його на провал. Перемога Б.Х. 1-2 червня під Батогом призупинила його чинність, а відтак ознаменувала виборення козацькою Україною незалежності. Річ Посполита відхилила пропозиції укр.. уряду й наполягала на прийнятті умов Білоцерківського договору. Зі свого боку, щоб досягти компромісу і уникнути воєнних дій, гетьман погоджувався на поновлення статей Зборівського договору. У жовтні 1652 р. під час переговорів з польськими комісарами гетьман відхилив вимоги короля задовольнитися умовами Білоцерківського договору і висунув свою: Ян Казимир повинен присягнути на дотриманні Зборівського договору, обидві сторони досягли згоди перенести роботу комісії на початок 1653 р. Проте засідання комісії були перервані наступом польських підрозділів, що призвело до розриву дипломатичних відносин спроба Б.Х. поновити їх у липні 1653 р. за допомогою посольства А. Ждановича зазнала невдачі, його арештували. 22 серпня 1653 р. польська армія перейшла в наступ. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок укр.. інтересів. Укладена між ними 5 грудня усна Камянецька угода. Стосовно України підтверджувались лише права і вольності козацтва. Про автономію на умовах Зборівської угоди навіть не згадувалось. Татарам було надано можливість збирати данину та брати ясир на зх.-укр землях.

Також на цей період припадають активні дипл відносини Укр та Молдови. Адже у травні-червні 1652 р. відбувся 2 молдовський похід, тому що Василь Лупул не виконав своїх зобов’язань. Все завершилось тим, що Тиміш все-таки одружився із Розандою. Але в той час занепокоєні укр.-молд. союзом Польща, Валахія і Трансільванія об’єднуються в антиукр союз. Відповідно навесні 1653 р. вони захоплюють м. Ясси, на допомогу Лупулу приходить Тиміш, який в квітні 1653 р. йде на Волощину, проте зазнає там поразки і повертається знов на Укр.

7. Розвиток укр. дипломатії (лютий 1649р. – весна 1651 р.)

Особл знач для Укр мали її відносини з Туреччиною. Було укладено укр.-тур угоду в 1649 р., що надавала укр купцям право вільного плавання Чорним морем і право безмитної торгівлі в портах Османської імп. Новий етап в укр.-тур відносинах почався в липні 1650 р., коли Б.Х. із великими почестями зустрів турецьке посольство. Гетьман зобов’язався не допускати морських походів запорожців, не брати участі у ворожих акціях щодо Порти, підтримувати союз із Кримом. В кінці року Мегмед 4 -ухвала взяти Укр під протекцію Порти.

Підтримувала Укр в її боротьбі проти Польщі Венеціанська республіка (вбачала в укр.. козацтві свого союзника проти Туреччини). З метою укладення угоди про антитур союз Венеції та Укр 1650 р. до Б.Х. прибуло посольство Альберто Віміни. І хоча згоди досягнуто не було (Україна не могла вести війну на той час проти свого союзника – Тур і Польщі одночасно), дружні міждержавні відносини не уривалися.

Англія також підтримувала Укр у боротьбі. Кромвель убачав у нац-визв війні укр. народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації.- своїми діями відволікав католицькі держави від реальної допомоги Речі Посполитій.

Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпочати війну проти Польщі. Добре інформований про політику європейських держав Б.Х., прагнув установити дипл відносини із шведським королем і отримати від нього допомогу.

Гетьманський уряд встановив і постійно підтримував контакти з болгарами, сербами та греками. Складнішим було ставлення до війни Московії, Волощини та Молдови. Кожна з цих країн хоча на словах і підтримувала Б.Х., проте з допомогою не квапилася, прагнучи використати війну задля власних інтересів. Так, в 1650 р. Б.Х. здійснив молдавський похід, після якого Молдова розірвала союз з Польщею, а обєдналася з Укр, при чому, згодом родинними зв’язками(1652 Тиміш Хмельницький і Розанда Лупул).

Впродовж весни-літа 1651 р. Б.Х. покликаючись на воєнні дії проти Польщі, ухилився від складання присяги Мегмеду 4, саме прихильне ставлення Порти до козацької Укр утримувало Кримське ханство від ворожих дій проти неї.

10. Хід військових дій у 1654 – 1657 рр.

Після укладення союзу між Московією та Укр відбулося перегрупування осн учасників війни: кримські татари перейшли на бік Польщі. У березні 1654 р. польська армія перейшла в наступ на Правобережжя. Осн маса моск військ та загони козаків під командуванням ніжинського полковника Івана Золотаренка розгорнули бойові дії на Смоленщині і в Білорусії. Восени 1654 р. Польща спрямувала свій удар на Поділля. У січні 1655 р. пол-татарське та укр-моск. війська зійшлися під Охматовом (Черкаська обл..). Місце бою назвали «поле дрожі», через великі морози, тому й битв назвали – Дрижипільська. Пол-татар. військо зазнало поразки, проте остаточно звільнити Брацлавщину не вдалося.

У липні 1655 р. Б.Х. рушив в Галичину. 19 вересня 1655 р. під м. Городок пол. війська розбиті. Польща виявилася неспроможною вести далі бойові дії- цим скористалася Швеція - 9 липня оголосила війну Польщі.

Після битви під містечком Озерна 12 листопада було укладено угоду між гетьманом і кримським ханом проне втручання Криму у війну Укр й Московії проти Польщі. Договір дав можливість уникнути неочікуваного нападу з боку татар.

Москва, будучи суперником Швеції, припинила війну проти Польщі і без відома України уклала з нею Віленське перемиря – 24 жовтня 1656 р. Це була на думку Б.Х. зрада царя, тому він почав шукати нових союзників. Реальними претендентами були Трансільванія і Швеція. Відносини з Трансільванією Б.Х. встановив ще у 1648 р. Та вони не були міцними. А вже 8 жовтня 1656 р. було укладено угоду про військовий союз проти Речі Посполитої. Трансільванський князь Юрій ІІ Ракоці обіцяв допомогти гетьману відвоювати Галичину і частину Білорусі, визнавав за гетьманом титул князя і підтримав його намір передати цей титул своєму синові Юрію. Дипломатичні зв’язки із Швецією Б.Х. розпочав 1652 р. і підтримував наділі. Проте намагання укласти союз із шведами були марні. Але у грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці підписав зі шведським королем трактат «вічного миру». Тепер, за умови спільних воєнних дій України і Трансільванії, можна було сподіватися на допомогу Швеції, яка не маючи договірних відносин із гетьманським урядом, підтримувала б трансильванців. Тому 1656 р. зв’язки українців зі шведами стали регулярними, проте перші не спішилися віддавати укр.. землі, що були під Польщею. У січні 1657 р. шведи представили проект союзницького договору козакам, але з визнанням незалежної держави лише на козацькій території – Наддніпрянщині. Б.Х. відмовився від договору. А вже в червні шведський король погодися віддати гетьману укр.. землі під Польщею, частину Білорусі та Смоленськ, собі залишає Польщу. В той час, в грудні 1656 р. Юрій ІІ Ракоці розпочав наступ на Польщу, підмогою були козаки на чолі з київським полковником Ждановичем. Скоро військо здобуло Перемишль, Варшаву, Краків, Люблін, Брест, але становище погіршилось через напад Данії на Швецію і та мусіла повертатись додому. Польське військо в той час вторглось у Трансільванію, тому Юрій Ракоці почав із поляками вести переговори, проте отримавши звістку у липні 1657 р. про наступ татар відійшов додому. Похід проти Польщі не приніс остаточної перемоги над Річчю Посполитою. Звістка про повернення Ждановича додому завдала смертельного удару Б.Х. і той 27 липня 1657 р. у Чигирині помер.

11. Гет Івана Виговського (1657-1659)

початок правління І. Виговського ввійшов в історію як період «Руїни» - третя чверть 17. Соц протиріччя та старшинська боротьба за владу загострилась і переросла у справжню громадянську війну. Гетьманом повинен був стати 16 річний Юрій Хмельницький, адже ще за життя Б.Х. 5-11 квітня 1657 р. старшинська рада винесла ухвалу про передачу влади синові. Проте в життя її не було втілено. А обрано гетьманом ген писаря Івана Виговського, відповідно до повноліття Юрія.

В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою- Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш. Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Укр держ. Це призводить до рос-укр війни 1658—1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Укр. У такій ситуації Виговський міняє політику. Зовн політика спрямована була на укладення низки союзів, а саме на Корсунській генеральній раді 1657 р. було оформлено договір із Швецією.. рада також ухвалили відновити союзи з Туреччиною та Кримським ханством і укласти переимиря з Польщею. Проте важкими були відносини із Москвою. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ще в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відомий Гадяцьку угоду 1658 р. На його підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим кн Литовським.

Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії під проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві під Конотопом. Втрати Трубецького були бл 40 тис. чол. рос війська і захопивши в полон близько 15 тис.

Однак Гадяцький договір швидко призвів до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Укр було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький дог був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Укр піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером Юрія(за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко й ін). Війни на два фронти, та ще громадянської, Виговський не витримав і склав булаву. На його місце обрали Юрія Хм, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 27.10.1659 р., що перетворював Укр в автономну одиницю у складі Рос імп.

12. Юрій Хмельницький і його доба

ГетьманУкр в 1657, 1659—1663 рр. і Правобережжя (1677-1681, 1685).

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу Виговському(1657—1659). Германівці на Київщині (11 вересня 1659) гетьманом Укр обрано Хм. Його підтримувала промосковська група. Скориставшись скрутним становищем Укр, моск уряд і його уповноважений кн О. Трубецький примусили Юрія Хм укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті -обмежували суверенні права Укр, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України. в 1660 моск військо, на боці якого вимушені воювати козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хм перейшов на пол бік, і моск військо було змушене до капітуляції під Чудновом. Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею Слободищенський трактат - розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію Укр, яка зобов'язувалася воювати спільно з пол військом проти Москви. Проти цього трактату за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки, а Хм, відчуваючи неспроможність опанувати ситуацію, на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона. Орієнтація то на Польщу, то на Москву підштовхнула 1663 до поділу Козацької Держави на Правобережну і Лівобережну Укр. 1664 пол уряд звинуватив Хм в зраді й ув'язнив його у Марієнбурзькій фортеці. У січні 1668 р. брав участь у Ген раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію П.Дорошенка на турецький протекторат. Однак через кілька місяців Хм підтримав його суперника М. Ханенка. За посередництвом французького посла (маркіза де Ноантель), турецький уряд намагався використати Хм для закріплення свого володіння на Прав Укр. 1677 у зверненні до народу титулував себе «Князем Малої Русі-України і вождем Війська Запорозького»; її столицею був Немирів. 1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Після невдач і примирення між Москвою, Туреччиною і Кримом (Бахчисарайський мир) 1681 Хм позбавлено гетьманства. 1685 Туреччина призначила його Гетьманом України, але через півроку за непослух турецькому урядові його страчено в Кам'янці-Подільському.

13. Діяльність гетьмана Павла Тетері

Гетьман Правобер (1663—1665). До 1648 був писарем ґродського суду у Володимирі Волинському, 1649 — Переяславського полку, з 1653 р.- переяславський полковник. Був у складі укр посольства в Москві у березні 1654 для оформлення Переяславської угоди. проводив політику на відрив від Росії.

1663—1665 як гетьман Прав Укр брав участь у поході Яна Казимира на Лівобережжя, а потім допомагав полякам на чолі з Стефаном Чарнецьким і татарами боротися проти коз.-сель. повстань на Прав. 1665 ватажок повстанців В. Дрозденко розбив Тетерю під Брацлавом, і той змушений був зректися з гетьманства; захопивши військ. скарб, держ. архів і гетьманські клейноди, виїхав до Польщі, де перейшов на католицтво й дістав звання стольника полоцького та старости брацлавського, ніженського, чигиринського. Але незабаром у Тетері почалися спори й процеси за маєтки з пол. маґнатами. Пограбований єзуїтами у Варшаві і не діставши підтримки пол. уряду, Тетеря схилився на бік Туреччини, виїхав до Молдавії (Яси), а звідти до Адріянополя, де, мабуть, готував якусь антипол. акцію по боці Туреччини, але незабаром помер (у кінці 1670 або на початку 1671).

14. Д-сть гет І. Брюховецького (1663-1668)

В червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді під тиском моск війська Брюх обрано гетьманом Лівобережної Укр.

Боротьба з Польщею -Три роки Брюх провів у війнах з поляками та правобережним гет Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. В 1663—1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Спроби Бр скорити собі Прав зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву.

Тим часом Бр не виправдав сподівань укр народу в проведенні внутр політики, розв'язанні соц питань. Відразу після обрання гетьманом Бр уклав з Моск держ Батуринські статті 1663 р., які надавили Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими ст. Свою булаву він намагався тримати за допомогою страху та жорстокостей. Найменший протест закінчувався конфіскаціями, ув'язненнями, стратами. Щоб захиститись од народного гніву, Бр задумав зміцнити свою владу за допомогою царя. 1665- підписав Московські статті, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адмін і фінансову залежність від Моск царства.

Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р., який означав зраду Москви у визвольної війні з Польщею та поділ Укр у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти моск залог, спричинених загальним обуренням діяльністю моск адміністрації в Укр. Він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській рада у Гадячі Бр висловився за ліквідацію моск влади в Гетьманщині та перехід Укр під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Бр вступив у переговори з П.Дорошенком та вислав посольство до Стамбулу.

На весну Бр готувався до війни з моск військом, проте його вбили- 8 червня 1668.

15. Петро Дорошенко:

1665-1668 р. – гетьман правобережжя

1668-1676 р. – гетьман України

В 1663-1664 — ген осавул у гетьмана Тетері, з 1665 — полковник Черкаського полку.

10 жовтня 1665 Дорошенка вибрали тимчасовим гетьманом Прав Укр який було підтверджено у 1666 р. на раді Чигирині.

Провів ряд важливих реформ. -створив постійне 20-тисячне військо з найманих частин – сердюків. -встановив на укр кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. -на степовому пограниччі утв новий Торговицький полк, який довірив Степанові Щербині.-Розгорнув широку зовнішню політику. Метою Дорошенка було об'єднання під своєю владою Лівоб і Прав Укр. Після підписання між Моск і Польщею Андрусівського перемир'я 1667, Дор вирішив укласти військ союз з Кримським ханством і перейти під політ протекторат Туреччини. У вересні 1667 об'єднане укр-турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило пол уряд визнати широку автономію Прав Укр і встановити укр-пол кордон по річці Горині. Зміцнивши свої позиції на Прав, Дор на поч літа 1668 р. на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де 8 червня 1668 його проголосили гетьманом всієї України. Дор, призначивши наказним гетьманом на Лів Д. Многогрішного. Відсутністю Дор у Лів скористалися противники гетьмана, які в середині березня 1669 у м. Глухові на основі Глухівських статей проголосили гетьманом Д. Многогрішного.

Дор уклав союзний договір з Туреччиною 10-12 березня 1669 у Корсуні. Навесні 1672 розпочалися широкомасштабні воєнні дії. Дор перейшов у наступ. В липні Дор розгромив на Поділлі під Четвертинівкою козацькі загони М. Ханенка. 27 серпня 1672 об'єднана укр-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мохамед IV, кримський хан Селім-Гірей, та гет Дор здобула фортецю Кам'янець і рушила в Галичину. Не маючи засобів для продовження війни, пол уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір - поділено правобережну Укр: Польща отримала – Галичину, Волинь та Пн. Київщину, Туреччина – Подільське в-во з Камянцем, а Дор – Брацлавщину і Пд.. Київщину, але під протекторатом Туреч.

В червні 1674 моск армія Ромодановського і козацькі полки лівоб гет І. Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу Чигирин. На допомогу Дор під Чигирин підійшла турецько-татарська армія візиря Кара-Мустафи, яка змусила І. Самойловича і моск війська відступити. Авторитет Д. почав падати серед укр населення. В цій ситуації розчарований політикою Туреч Дор вирішив зректися булави.

Восени 1675 на козацькій раді в Чигирині Дор склав гет клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві.

16.Діяльність Д. Многогрішного(1669-1672) Лівобережжя

У 1665–1669 він став чернігівським полковником. У 1668 році П Дорошенко призначив Д. Многрішного наказним гетьманом Лів. Наступ моск військ Г. Ромодановського на Сіверщину, відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні моск залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православн духовенства примусили Мн піти на переговори з царським урядом. 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверському Мн був обраний гетьманом. Переговори між моск урядом і Мн завершилися укладенням 9 березня 1669 Глухівських статей (реєстр – 30тис.) Внутрішня політика. намагався проводити політику, спрямовану на захист держ інтересів: - домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя;

- спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;

- вів таємні переговори з Дорошенком про можливість переходу Лів під протекторат Туреч.

Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і моск уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина за підтримки начальника моск залоги заарештувала Мн й видала його представникам царського уряду. Його звинуватили в держ зраді, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку замінили на довічне заслання.

17. Гетьм в період правл І. Самойловича.

Гетьман Лівобер (1672—1687). 1668—1669 -наказний полк та полк чернігівський, 1669—1672 — ген суддя.

На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати Укр, для чого провадив боротьбу проти прав гет П.Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Укр Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 підпорядкована Моск патріархові. Самойл був прихильником сильної гетьманської влади, яку намагався зробити спадковою. За його правління завдяки масовому переселенню правобережного населення на Лівобережжя («Великий згін» 1678-1679) поступово відродилося економічне життя Гетьманщини. Авторитарний спосіб правління Самойловича, великі податки на утримання у Гетьманщині моск залог, які важким тягарем лягали на місцеве населення, викликали незадоволення серед козацтва. Старшинська верхівка почала писати моск цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його у зловживанні владою та таємних зносинах з Кримським ханством. Влітку 1687 р., скориставшись з невдалого спільного укр-моск походу на Крим, старшина безпідставно звинуватила Самойловича у його провалі та звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23 липня 1687 р. на козацькій раді на ріці Коломак Самойловича скинули з гетьманства, заарештували відправили до Сибіру.

18. Внут і зовн політика І. Мазепи в початковий період правління (до 1700 р.)

Своє гетьманування розпочав із підписання 25 липня 1687 Коломацьких статей – посилення влади царату і обмеження прав гетьмана. Внутр поліка. Господарство переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутр торгівля(між пн й пд Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям)

Суспільство. Сприяв зростові козацької старшини, зміцненню її економ бази й соц становища й перетворенню її на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі.

Розвиток торгівлі і промисловості сприяв зростанню міста. Селяни не втратили юридичні права на землю, жили на землі державців,зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання.

розквіт у всіх галузях укр. культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр Укр. Мазепинська доба створила свій власний стиль - це було українське бароко.

Зовн пол. Союзником за Коломацькими статтями України була Москва, відповідно Мазепа надавав царю Петру І активну допомогу в походах на турків і тата р, здобуття 1696 року Азова. Інші держави як союзників він не розглядав, адже не довіряв Польщі і негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною. Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р., яке очолив Семен Палій. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані.

51. Р-к літератури у др.пол XVIIст.

впливи релігійної полеміки початку XVII ст., а навіть і пізніше довгий час переважали в літературі духовні інтереси над світськими в значній мірі внаслідок того, що більша частина авторів були духовні особи.- полемічні твори, автори -представники вищої православної ієрархії – Галятовський (збірник «Ключ до розуміння»,1659) та трактат «Наука албо способ зложення казання» (1659); ігумен Пустинно-Миколаївського монастиря Антоній Радивиловський- «Огородок Марії Богородиці» (1676), «Вінець Христов» (1688); Лазар Баранович -збірка «Меч духовний» (1666) та «Труби словес проповідних» (1674),”Нова міра нової віри” ,Інокентій Гізель –“Мир з Богом людині”(1669),трактат “Правдива віра”(1688),у 1691-брав участь у редагуванні “Києво-Печерського патерика”

П'єси писалися викладачами Київської колегії, а виконавцями були школярі. Від 1673 до 1095 р. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

- поезія — вірші різних примхливих форм: у вигляді хреста, вази, яйця, півмісяця; акростихи, «раки» — вірші, які можна читати з початку та з кінця; І. Величківський (помер у 1726 році)-емблематичні збірки «Млеко», «Зегар» та збірки епіграм; ієромонах Климентій Зінов'єв (кінець XVII початок XVIII ст.)- сатирик; Дмитро Тупталов (1651-1709), Стефан Яворський (1658-1722).

19. Україна і Північна війна. Причини невдач І. Мазепи.

На поч XVIII у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 - Північна війна (1700—1721)- боротьба за володіння узбережжям Балтійського моря - цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII. Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю українці були змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши великих втрат. На чолі козаків були іноземні головнокомандувачі, робота не оплачувалась. Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I, який йому у цьому відмовив. 7 листопада 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву через Україну Мазепа перейшов на бік шведів. Умови договору були такі: король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; усе завойоване на території Росії, але колись належне укр. народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава. Московські війська вирізаи все населення Батурина, а Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно діючий наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця. 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва. Переможць-Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу.Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії

Дата добавления: 2015-05-26