Коцур В.П., Коцур А.П.Історіографія історії України. Суспільно-політична основа і загальні риси української

Суспільно-політична основа і загальні риси української

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ XVIII СТ.

С-121-128.

Особливості української історіографії XVIII сг.

• Суспільно-політична основа і загальні риси української історіографії XVIII ст. • Українська історіографія першої половини XVIII ст, • Історична думка в Україні друї ої половник XVIII сі. • Мемуарна література XVIII ст. • 1.Мазепа в українській та зарубіжній літературі

історіографії XVIII ст. У ХУГО ст. історичні знання рочвппа-'іися в умовах, коли Україна не становила єдиної цілісної держаїіноі території. З кінця XVII ст. визначився її поділ між Польщею та Росією, що тривав до кінця XVIII ст., аж до розподілу Речі Посполитої, Але, незважаючи на це, Київ та інші міста продовжува.ін ча;іишатися центрами національної культури, охоронцями багатих традицій українського народу, що знайшло своє відображення в наро.'їній творчості, а також в різних жанрах літератури, особливо історичної. Разом з тим історичні знання в цеп період розвивалися в суперечливих, а під кінець XVIII ст. тяжких соціально-політичних умовах. Реакційна політика царизму і^льмувала цей розвиюк.

Реформи Іісіра І посилили панування кріпосницьких відносин ^в Україні, всі заходи царського уряду проводилися за рахунок тяжкої експлуатації селянства, яке мусило нести не лише панщину, а й державні

повинності - військові постої, постачання продуктів і різних матеріалів для потреб тривалої Північної війни, будувати укріплені лінії, канали та ін. Петро 1 ііжинав жорстоких заходів проти опозиції в Україні, особливо після спроби І.Ма'іепи вирватися з-під руки царя і домоїтнся повної незалежності українських земель, крутими засобами принизив політичну роль старшини, позбавивший' автоиомісти'нюго урядування шляхом скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії. Поступове введення російських самодержавно-кріпосницьких порядків сприяло безцеремонним 'засобам грабунку і експлуа і ації посполитих і козаків, загарбанню їх земель та поступового закріпачення.

Після приходу до влади иі'осії Катерини 11 автономії Гетьманщини було завдано смертельного удару; в 1764 р. скасовано остаточно гетьманство і запроваджено чнсіо московські порядки. Протягом 1765-1797 рр. були пронедепі заходи іні реорганізації адміністратиішо-територіального устрою Гетьманщини, його уніфікації до загально-роеійеі.крго. реформуванню українських вінеьконих частин, 'іанершепню уніфікації українського права. В 1775 р. було ліквідовано Запорізьку Січ - останній оплот української вольниці і захисника прав та свобод України.

XVIII ст. характеризується масовими селянськими й козацькими рухами на всіх частинах поділеної території України. У 50-60-х рр, розгорнувся рух гайдамаків па Правобережжі, що здобув своє могутнє завершення у відомій Коліївщині 1768 р. В Галичині діяли загони

опришків.

У зв'язку з новими явищами в суспільних, політичних і кулм'урних відносинах змінюпьсн характер та зміст історичних знань, що слуікн-ти зіі]ід;шням епохи. Харакгерною рисою української історіографії ХУШ ст. є той факт, що вона більшою мірою, ніж будь-які інші жанри літератури нього періоду, порвала з середньовічною схоластикою і стала галуззю, що служила виключно громадянським інтересам. Вже в XVII сг. окремі пам'ятки історіографії монастирського походження були лише ві;ідаленим відгомоном даіінього церковного літописання, Рачом з тим XVII с'і. знамепуг його кінець. Взагалі літописання, як головний вид Історичної літератури, під кінець XVII ст. втрачаєсвосзначення. Воно поступається місцем іс і оричним повістям і цілеспрямованому прагненню до розв'язання певною питання. Значне

Особливості української історіограф» XVIII ст. > _________ 119

місце у виразі історичних поглядів освічених кіл старшинської інтелігенції займають також мемуари, або так звані дшріунц, та різного роду офіційні записки.

Отже, характерною рисою української історичної літератури ХУТП сТ. є те, що вона вийшла зовсім за межі монастирських мурів і ці-іком перейшла під церкошіих діячів до рук цивільних представників освічених кіл сіаршини. Історичні твори XVIII с''. можугі. пачіжгітися старшин­ською ісгоріоірафіоо, іноді непо-ібав.ієною народних рис, в силу багатьох джерел народного походження, якими користувалися історики.

• Українсь[,я ісіоріпірафіїї першої половини ХУГИ ст. Провідне місце в українській ісіорнчшнлпсратуріХУІП ст. належить лі'і описам

Григорія Грабянки і Самійла -^д——'_ | Величка. Ці твори певною мірою наслідують попередні козацько-старшинськіліюгінси і продовжують історико-літера-турні традиції /'іругої половини XVII ст. в нових умовах, що наклали на них відбиток. Літописами їх назвали умовно видавці Ки'Пісі-.ко']' Тимчасової Комісії для розбору давніх актів, Під гакою назвою вони продов­жували залишатися н історіо­графії другої половини XIX і початку XX століття. Справді ж твори Грабяні;н і Величка г жанром історичної літератури, дещо відмінним від того, який прийня і о начивати літописами.

ттччг і «г. іі«и мікчі. тили «іямі чм

—Гііди іяигіжо,

ГПЧ1Я* 1«1'»»)^сшгв

Дата добавления: 2015-05-26