КоцурВ.П., Коцур А.П.Історіографія історії України. Історична думка в Україні другої половини XVIII ст

Історична думка в Україні другої половини XVIII ст. До

Особливості української історіографії ХУШ ст.

пам'яток української історіографії другої половини ХУІП ст. ми

можемо віднести насамперед твори Петра Симоновського і Стефана Луком ського,

Петро Симоновський (бунчуковий товариш) належав до того кола старшин, що зайняли поважне місце серед освічених людей шляхетського стану XVIII ст. Він закінчив повний курс навчання у Київській академії, потім, як і багато ді'їсй інших сгаршин, навчався за кордоном, слухав лекції в ряді західноєвропейських університетів — у Кенігсбергу, Галлі, Лейпщгу, Парижі. Повернувшись на батьківщину, Симоновський склав у 1765 р. «Корогкс описання про козацький малоросійський народ». Вперше твір видав у 1847р. О.М.Бодянськийз аві Орського рукопису, шо належав перед цим Д.Н.Біїнтиш-Каменському.

II,Симоновський побудував свог описання на рііноманітннх чужоземних і вітчизняних джерелах, на які він указав у заголовку і на які весь час поси.'іагті.ся в тексті своєї книги. Книга починається Традиційним у козацькому літописанні з'ясуванням птанни про значення імені «козак» і ранньої історії козацтва. Цей роіділ «Коро [кого описання» Симоііовського ігагадус: собою початок «Действия презельной бранії» Грабянки, то відкривається розділом «О начале поименования юзаков й откуда наречений, ог коего племенц й рода; купно же н о древнейших их действиях сокращенне». Обидва представники української старшинської історіографії XVIII ст. Грабянка і Симонов­ський;іуже близькі своїми поглядами надане пшання. Вони виводягь початок козацтва зтериторіїміж Каспійським і Чорним морями, а етнічне ЇХ походження від скіфів і ха-іарів Обидва гюии припускакп ь походження козакін від косопн, тобго від предків черкесів Північного Кавказу.

Значне місце в творі Симоновського, як і в більшості творів козацько-старіниігсьюйісториківлайняло висвітлення Визвольної війни середини XVII ст. і так званої «Руїни», Описання них подій чаймає приблизно три чверті всієї книги. Історію національно-визвольної боротьби в XVII ст- Симоновський звів до ідеалізації політики гетьманських урядів та діяльності старшини.

«Коротке описання про козацький малоросійський народ» охоплює події від давніх часів до 1750 р., останнього відновлення гетьманства в особі Кирила Розумовського. Далі автор відмовився від

продовження своєї праці, хоча дожив він майже до ста років і помер на початку Х IX ст.

Які обставини примусили автора обірвати свою ііраї по саме цією датою? На це пігіаиня можна відіювісіи, проаііалпунаїііі-ін цілісну історичну концепцію, а головне ідейну концепцію Симоновського, Автор Є виразним прихильником гетьманської о уряду, ідео.-юі ом тігї більшості старшини, що з захопленням зустріла відновлення Єлизаветою Петрівною гетьманства і готова була відстоювати до кінця старшин­ський устрій гетьманської України.

Наприкінці книги Симоповський ніби робить висновок з усього написаного ним. Він називає порання гетьмана Розумовського «великоленньїм й славним», а скасування гетьманства для «Малої Росії некорисним». Описання цих подій, тобто показ історії скасування автономності і його наслідки, Симоповський залишає для нащадків.

До історичних творів другої половини XVIII ст. ми можемо віднести «Зібрання іс-і оричнеї', складене полковим оЙозним у Прилуках Степаном Лукомським. Твір Лукомського становить скорішу ішсрес бібліоірафічний, аніж науково-історичний. Це є компіляція на зразок ряду відомих в ХУП-ХУПІ ст.

Як багато інших тогочасних істориків України, Лукомський почав свою письменницьку діяльність з перекладів історичних творів з латинської і польської мов. Так, у 1738 р., будучи ще прилуцьким сотником, він зробив переклад щоденника Окольського, доповнивши його оі ні віданням з історії України осіаннього десятиріччя перед Визвольною війною. Пізніше, коли Лукомський став відставним полковим ооозним.він зробив переклад записів польського історика Матвія Титло в сь кого.

До перекладу щоденника Титловського Лукомський додав власне доповнення, яке становить певний науковий інтерес, про похід Сагайдачного на Кафу у 1607р., про загибель Самій.іа Кішки, «співаної о в народній думі, про війну під Цецорою, Хотинську кампанію та ін.

«Зібрання історичне» Лукомського охоплює події в Україні від початку завоювань литовською князя Гедиміна до кінця XVI ст. Починається івір, як і багато інших праць того часу, з'ясуванням питання — «Хто такий козак?». Заслуговує на увагу той факт, то на відміну від Грабянки, Симоновського С-Лукомський розглядає козаків

Особливості української історіографії XVIII ст. __________ 131

як виходців з місцевого населення і виникнення Їх відносить до кінця XIV ст, В цілому ж його твір нічого оригінального не становить в порівнянні з іншими подібними хроніками ХУИ-ХУШ ст.

Минуле України і її сучасне сгановище привернуло увагу Г.Ф.Міллера. Йому належить кілька статей з цього питання - «Про початок походження козаків», а гакож «Відомості про запорозьких козаків». Кілька статей Міллсра про історію запорізьких козаків надрукував пізніше О.М.Бодянський.

У 1777 р. був надрукований «Короткий літопис Малої Росії» Василя Григоровича Рубана. В.І ".Рубаї і народився в Бєлгороді 14 березня 1742 р,, помер 24 вересня 1795р. Походив Рубан з України, з Ромеисі.кого повіту на Полтавщині, здобув освіту в Київській академії. Свою літературну діяльність він почав, на зразок багатьох письменників другої половини XVIII ст., писанням од. Одну з них він написав на честь іменин Каїсрини І!. Гмпера-іриці Рубан присвятив ще кілька од і це, можливо, сприяло і'кіго службовій кар'єрі, В 1770 р. він здобув посаду секретаря у Погьомкіна і зблизився з канцлером князем Безбородьком. Безбородько сприяв Рубану в написанні «Короткого літопису Малої Росії» та виданню «Землеописання Малої Росії», остання праця, ймовірно, належала перу Бсзбородька.

«Літопис» Рубана є не що інше, як не зовсім точна копія

«Короткого описііння Малоросії», складеної невідомим автором у 30-х роках XVIII ст. Свій компілятивний твір, що починається викладом від 1506 р., Рубан довів до 1770 р.

Особливе місне в історіографії України Х VIII ст. займає Запорізька Січ. Найбільш узагальнюючою працею, яка лягла в основу дальших історичних творіи про Запоріжжя, була «Іс юрія про козаків запорозькі їх», скяаденав 1740р. молодим російським офіцером, що служив у царській армії на півдні України, князем С.І.Митецьким. Цією книюю читачі пористу валися в рукописам, аж поки вона не була надрукована в 40-х роках XIX ст. О.Бодянським. У більш досконалому вигляді цей твір був надрукований за списком, нкий належав князеві Воронцову, Одеським товариством історії і давносгеіі. Оскільки ївір Мишецького сто років не був опублікований, він служив як рукописне джерело, з якого компілювали,;і часго списували і видавали за власні праці деякі інші історики іаіюріжжя другої половини XVIII ст. До таких компіляцій і

132 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

прямого списування з твору Митецького належать статті Г.Ф.Міллера. Праця Мишецького великою мірою лягла також в основу твору Олександра Івановича Рігельмана-

У 1785-1786 рр. інженер генерал-майор Олександр Рігельман закінчив свою велику компілятивну працю в чотирьох частинах -«Літописне і юпіствування про Малоросію, її народи і козаків», яка була надрукована О.Бодянським у ]У47 р- в «Чгеннях Общес'іва иск'рии й древностей Российских», а також видана окремою книгою-

Олсксапдр Рігельман походив з німецької родини, що прибула н Росію з нареченою царевича Олексія Петровича, іірницесою Браун-швейг-Бранденбурзькою, Софією Шарлотою- Юнаком він був зарахований в шляхетський корпус для навчання і обрав напрямок військове-інженерної служби, на якій перебував сорок чотири роки, здобувши чин генерал-майора, високі урядові нагороди, маєтки і ночесті-

О.Рігельман брав активну участь у російсько-турецьких війнах -в 1734-1739 рр. та в часи Кагсрини 11(1768-1774 рр,),

У зв'язку з службовими дорученнями Рігельман довгий час перебував серед козаків на Запоріжжі, на Дону, на Полтавщині і Чернігівщині. Він був свідком військової майстерності кочаківу би шах з турками, дивувався їх відвачі і героїзму, збирав документальний матеріал, вивчав життя і побут українського народу.

Свій твір Рігельмаи почав писати наприкінці 70-х років і закінчив у 1782 р., після того, як пішов у відставку. Останні сім років він присвятив своїй праці, проживаючи в своєму невеликому маєтку в с.Андріївці, недалеко від Чернігова.

«Літописне повіє гвуааі н ія» Рігельмана є великою компіляцією з козацько-стари їй нських літописів та рі іною роду діаріуїшв, а головне з книги Мишецького «Історія про козаків запорозьких». Крім того, для описання осганньої третини XVIII сі до 80-х років він використав власні спостереження і довгий час ведені ним.шииси.

Книга Рігельмана ілюстрована зображенням українців різних станів-гетьмана Богдана Хмельницького, полковник;!, сотника, козаків, шляхтича, шляхтянки, знаших панів, простих селянок тоїцо. В додаї коні вміщено також дві карти - одну стародавню, періоду роздрібненості Русі на феодальні князівств;! і чем.іі. а друга карта України і сусідніх з нею земель кінця XVIII ст. Наприкінці книги Рігельман подав короткі

Дата добавления: 2015-05-26