Коцур В.П., Коцур А.П.Історіографія історії України. Особливості української істдріографіїХУІПст

Особливості української істдріографіїХУІПст.

свідчення про слобідсько-українські козацькі полки та про козаків донських, уральських, кубанських і терських. Запоріжців він вважає найдавнішими з; сіх коїаків, історію яких він описує. У 1778р.Рігельман написав твір «Исюрия, или повествоианне. о донских козаках».

Власної оригінальної концепції в погляді на іс-юрію українського козацтва Рігельман не створив. Він лише вміло узагальнив те, що дала історіографія XVI 1-Х VI II століть. У поілядах наданню історію до XVII ст. над ним найбільше тяжіла концепція київської о «Синопсиса», а про ХУП-ХУПІ століття - авторів провідних напрямків козацько-старт писі, кого літописання. Відрізняє «Літописне повіетвуваиия» Рігельмана від творів ряду інших авторів те, що в ньому велике місце зайняло описання побуту та звичаїв українського народу взагалі і запорізького козапгва зокрема.

Головним напрямком і змістом усіх цих творів е ворожа ооміщицько-реакційна концепція в освітленні історії Запоріжжя та в поглядах па вільнолюбну масу козацтва та її військову опору -Запорізьку Січ. Запоріжжя постає в творах дворянських істориків як Шкідливе кубло рочбійників. що заважає поміщикам і купцям господарювати в південній Україні, вести торгівлю з Туреччиною, Кримом тоїцо. Головним чином, н'еііавнсгь поміщицьких істориків обрушувалась на Запоріжжя за його вільї шлюбні традиції, завдяки яким запорізька громада керувалася, обирала і скидала керівні верхи волею

козацького колективу. Все це йшло всупереч ідеології самодержавства і поміщиків.

Російська дворянська історіографія про Запоріжжя створювала ідейну основу для випрпи.'іішня колоніального наступу царизму на Україну й ідейно ооірунтовувала необхідність ліквідації давнього зосередження незадоволених народних мас в особі вільнолюбної Запорізької Січі, У XVIII ст. не виявилось жодного історика, який би став на захис'і інтересів і збереження волі запоріжців.

УНа кінець XVIII ст. набувають поширення кріпосницькі концепції дворянських істориків, в тому числі А.Ф.Шафонського.

Л.Шафонський народився в 1740р. і номеру 1812 р. Пін походив з родини ко.іацького сотника з с.Сосниці на Чернігівщині. Біографія ІІІафонського характеризує цікаве непоодиноке явище, як швидко козацька старшина навіть нижчого рангу підносилася до становища

освіченого дворянства- А.Шафонський закінчив три західноєвропейські університети- в Галлі, Лейдені і Страсбурзі, від яких відповідно одержав три дипломи доктора прав, філософії і медицини.

Створення описання Чернігівського намісництва, так само, як і відомого Румянцевського опису, відбувалося відповідно до заходів Катерини П, які вона проводила в зв'яжу зсвопо колоніальною політикою в Україні після скасування автономного ус-ірою і ліквідації Запоріжжя. А.иіафон-ський склав ного за вк.ніїікою і сі і ерал- фельдмаршал а графа П.О.Румянцева -Задунайського, якому Катерина II доручила «впорядковувати» Україну в плані запровадження тут загально] ми Орської-о устрою. В і 782 р. и Україні було утворено Київське, Чернігівське і 1 Іовгород-Сівсрське намісництва. За наказом Катерини II, виданим у 1784 р., намісники і губернаї ори мусили зробити докладні описи своїх наміеництн та губерній і подати їх на розгляд уряду. Описання Чернігівського намісництва було доручено П.Румяниевим А-Шафонському, який служив тоді радником у Чернігівській кримінальній палаті. Свою працю А.Шафонський виконав ретельно і вручив особисто Катерині II, коли вона, подорожую'ш по Україні, в січні 1787 р- иідвіда;іа

Чернігів.

Топографічне описання Чернігівського намісництва А.І.ІІафон-

ського, нарівні з Румянцевським описом Малоросії, є найціннішим джерелом для вивчення соціально-скономічної історії України другої половини XVIII ст. Воно складається з двох частин. Перша частина, менша, яка становить приблизно н'ягу частину всього твору, являь собою історико-гсоїрафічнс описання,;половним чином- огляд історії України з давніх часів до ліквідації автономності, утворення губерній і відкритія намісництв на Лівобережній Україні, колишній Гегьманіцині. Ця частина саме й становить інгерсс з точки юру історіоі рафії. Друга частина містить, власне, топоірафічне й статистичне описання і є цінним джерелом для вивчення Лівобережжя — переважно Чернігівщини і

більшої частини Поліавщинн.

У першій частині А-Шафонський виявляє вороже ставлення до запорізького козацтва і прагне ідейно обгрунтувати знищення Катериною II Сі'п, Він розглядає Запорізьку Січ з самого початку її виникнення як «чборнще гчичаві.-шх людей», які приймали «без розбору В своє збіговисько всякий збрід, всякої мови і всякої віри людей», і вважає, що вона не могла бути корисною батьківщині. А.Шафонський схвально

Особливості української історіографії XVIII ст. _. ________ 135

ставиться до того, що це «противоборствуюшее политическое сонмище 1775 года в конец разрушено, й гнездо их, Сечь Запорожская, й само назяание занорожских козаков павсегда истреблено». У такому антинародному висвігленні подана 11 Гафонським вся історія Запорізької Січі і її скасування. Весь його твір пронизаний ідеалізацією і виправданням реакційної кріпосницької і національне-колоніальної полі гики царизму в Україні. Ця політика розглядається ПІафонським як «перетворення всьш о краю вновші удосконалений вигляд, як найвищу милість і щедроти, які одержують вірнопіддані від престолу»).

• Мемуарна література XVIII ст. Цінними пам'ятками української мемуарної.'итераі-ури XVIII ст. гщоденники генерального хорунжого Миколи Ханенка і генерального підскарбія Якова Маркевича. В них зафіксовані важливі явнша сошально-скономічного життя козацької старшини часів зміцнення кріпосництва в Україні, занепаду ролі і значення козацтва, закріпачення посполитих і перетворення старшини в шляхетсько-дворянськпй стан.

Генеральний хорунжий Микола Ханенко походив з роду. шо висунувся з простої 'окозаціва часів Визвольної війіиі І.'іосяг стновиїда генеральної старшини. Він був родичем відомого в другій половині XVII ст. правобережного гетьмана Михіїйла Ханенка.

Микола Ханенко здобув високу освіїу и Київській академії і почав військову службу в 1710р. з простого козака, а в 1717р. був переведений в генеральну канцелярію і згодом став головним помічником генерального писаря. Він був близькою особою гетьмана Скоропадського, а після його смерті здружився з наказним Павлом Полуботком. За свою службу і догідливість обом гетьманам Ханенко був щедро обдарований маетностями.

Відомі два твори Ханенка - «Діаріуш», надрукований О.Бодян- ським в «Чтениях Общества истории й древностей Российских» та окремою книжкою і «Щоденник», повністю виданий О.ЛазареііСьким. У «Діаріуші» записи стосуються подробиць ііоліінчногожигін і побуту старшини, взаємовідносин уряду гетьмана Скоропадського з російським урядом і царськими вельможами, політичних настроїв старшин, Їх психологічної характерне і икн та ін.

У «Діаріуші» вміщено щоденні записи від січня до початку липня 1722 р., тобто за останнє півріччя гетьманування Скоропадського і до

Дата добавления: 2015-05-26