Історична думка в Україні першої половини XIX ст. 151

КоцурВ.П., Коцур А.П.Історіографія історії України

Основною думкою твору була ідея про культурне, моральне й історичне право будь-якого народу, зокрема українського, на самостійний державно-иолітичний розвиток. Ця тема проходила через увесь зміст книги. Огляд ві-ічи'іняної історії починався з найдавніших часів, при цьому акцептувалася у вага на автохтонності українського народу; княжі ж часи автор вважав початком самостійної української державності, наголошуючи при цьому, що Київська Русь — не державне утворення саме українського народу, що Русь--це Україна, а не Росія, бо до русі! російських земель входила тільки Новгородська земля. Через внутрішні незлагоди та татарський напад Україна (Русь) утратила державну самос-і ійність, але зЛи-і пою •іа! Іольїцею ^і'сдналаея цілком добровільно, щоб спільно боротися з татарами, і мала в Литві та Польщі рівноправне становище, як у федеративній державі. Цю рівноправність насильно порушила 1 Іольща. відбираючи права та вольності українського народу та чинячи релігійний гніт.

Головну вину в порушенні змальованої в книзі «ідилії» у відно­синах між Польщею, Литвою та Україною автор складав на церковну унію, ииіадану папою Климентом VII; вона з'явилася у «лисячій шкурі, та з вовчою горлянкою». Саме унія та заходи польського уряду щодо полонізації українського народу й позбавлення його власної державності призвели,'ю довголігнього та запеклого іюльсько-українського ворогування. Становище ще більше погіршилося через зраду «чиновного шляхетства Малоросійського», яке «не еіспиївши пару і й віл поляків і не змії ти перенести позбавлення місць енііїх, а наче трати рангових та набутих маєтків, відкинулося від народу свого і різними підступами, обіцянками, дарунками закупило визначніших урядників польських і духовних римських, зладило і заприязнилось з ними і мало-помалу погодилось спершу на Унію, а опісля повернулося зовсім в католицтво римське. Згодом тс шляхетство, єднаючись з польським шляхетством, посвояченням, родичанням та іншими обов'язками, відреклось і від самої породи своєї Руської, а всіляко намагалося, спотворив їли природні назви, підшукувати та вигадувати до них польську вимову і називати себе природженими поляками»,

Змальовуючи п;і іакий кшталт українську історію, автор приділив основну увагу боротьбі рідного народу проти чужого поневолення. Найбільш повно й яскраво описано історію козаччини, Хмельниччини

й Гетьманщини. Переконливо доводячи автохтонність українського козацтва, «Історія Русів» пристрасно заперечувала польській і російській іс-юріографіям, які здебільшого зображували козаків «зайдами» на українській землі.

Саму ж боротьбу козаччини проти польського гніту описано в дусі традицій української історіографії ХУІІ-ХУІІІ ст.: це ряд національно-визвольних війн, що висунули надзвичайних героїв — «гетьманів» Косинського, Наливайка, Тараса Трясила, Гуню, Остряницю та ін. У вигаданому листі Наливайка до польського короля подано надзвичайно яскраво іі літературно викладену ідеологію цієї визвольної боротьби. «І Іарод Руський, - говорилося в цьому міфічному документі, ~ бувши в поєднанні спершу з Князівством Литовським, а згодом - і з Королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, яко союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня Слов'янського, альбо Сарматського, виниклий, по добрій волі з'єднався на одинакових і рівних 'і ними правах та привілеях, договорами Й пактами урочисто затверджених... Сси народ в потребах і підмогах спільної об'єднаної нації ознаменував себе всілякою допомогою і одностайністю союзною і братерського, а воїство Руське прославило Польщу і здивувало цілий евіг мужніми подвигами своїми в герцях і обороні та поширенні Держави Польської... Але недруг, що добро ненавидить, котрий з пекла вийшов, розірвав ту священну єдність народів на пагубу обопільну».

Центральною постаттю серед провідників національно-визвольного руху українського народу виступає в «Історії Русів» Богдан Хмельницький, змальований автором з великою любов'ю як уособлення всіх можливих чесної- полководця, політика і громадянина. Головна заслуга Хмельницького - визволення України і повернення їй незалежності. У цьому контексті трактустье я йукладсна)а ініціативою Ь Хмельницького Переяславська угода 1654р.' вона стала союзом двох близьких за походженням і вірою народів, який покликаний був уберегти обидві держаїяі Українську й Московську - від небезпеки, що загрожувала їм на той час з боку лихо иамірених сусідів: Туреччини і Польщі. При цьому автор звертає увагу на ту значущу обставину, що українські пі гетьман відхилив нас-пйні пропозиції турецького хана й польського короля про спільний військовий похід проти Московської

Дата добавления: 2015-05-26