Історична думка в Україні першої половини ХІХст.

брав участь «у справах проти ворогів у II армії 769, 770, 771, 772 і 773 років, при розоренні містечка Дубоссари, при облозі міста Бендер, при взятті його й Переконської лінії, й міста Перекопа, Кафи і всього Кримського півострова».

Виходячи з наведених та інших міркувань, сучасні дослідники цієї проблеми (0-Огаоблин, В.Шевчук) дійшли, як видається, цілком логічного припущення: Архип Худорба ймовірно був або безпосереднім автором «Іс'юрії Русів», абожйою і аємничакіс-юрія Малоросії» стала одним із джерел при написанні цього визначного твору.

Але як би там не бу.-ю. постать Архип.і Худорби з повним правом має зайняти гідне місце в галереї нортрс'пв видатних представників української нацІЇ, які стояли біля витоків її духовного, а згодом і і юлітико-державного відродження після важкого періоду Руїни й занепаду національного життя. Відомі на сьогодні скупі, та все ж промовисті дані про А.Худорбу та його сподвижників з Новгород-Сіверського патріотичного гуртка, який був найбільш ймовірним середовищем народження «Історії Русів». зайві свідчення того, що процес розвитку нації; національної державнос'іі. принаймні у сфері національної суспільної думки, суспільної свідомості й національного духу, не припинявся навіть у найск.'ііідніші, най гяжчі періоди у країнської історії,

•Брати Міірковичі. Серед представників української дворянської Історіографії першої половини XIX ст. певне місце займають два брати Маркевичі, що походили з старшинського роду, який здобув права російського дворянсгва.

Наукова спадщина старшого брата Якова Михайловича Маркевича (1776-1804 рр.) залишилася незначною. Вона становить лише один невеликий твір «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва». Слід погодитися з думкою ОЛаіаревського, який підкреслив у свій час, що, «незважаючи на малий обсяг книжки (98 стор.-Авт.), вона як по задуму, такі по виконанню являє собою учснно-літературну працю, автор якої у всякому разі не іювцнен залишагися забутим».

Яків Михайлович Маркевич народився у Пирятинському повіті на Полтаві і і,и ні, почав навчання у Глухівсько.му пансіоні, відкритому Для дітей старшин, а продовжував своє навчання, як багато інших виходщв з українських шляхетських родин, у Московському університет-

164 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

ському пансіоні. Високу освіченість Я.Марковича характервдує досконале знання французької, німецької та латинської мов, а також глибока обізнаність з західноєвропейською і иі-і чи іняною іс гпрісю та літера'^ою-

Заняття історією Маркевич почав десь незабаром після закінчення навчання, під час свого перебування в Україні, Весь 1795 р, він присвятив подорожі по Лівобережній Україні з мстою ближчого її вивчення. З цих спостережень Я. Маркевич виніс велику обізнаність як освічена людина і дослідник сучасного геоі-рафічного та економічного становища краю. Маркевич познайомився також з особами, що захоплювалися збиранням старо в ипних письмових ісюричних пам'яток. Адріяп Іванович Чепа дав йому в тимчасове користування величе іиу і б ірку старовинних документів та інших записів і паперів. До речі, ця збірка загинула невідомо де і за яких обставин після трагічної смерті Я.Марковича (в 1804 р-покінчив життя самогубством).

Історичному минулому Я.Маркович присвятив перший і частково другий розділ своєї «Записки», в яких висловив оригінальні для свого часу погляди. Пери і за все заслуговує на увагу його підхід до історичного джерела. Приступаючи до вивчення стародавньої історії Русі, Маркевич не хоче вступати, як він пише, у «царство мрій і привидів», а всякими засобами добиаагтьсн історичної правди на основі достовірних джерел. Такий більш науковий підхід до джерела і прагнення до встановлення істинності факту корінним чином відрізняє метод дослідження Маркевича від багатьох його попередників і сучасників, особливо ВІД автора «1с юрії Ру сів».

Свій стислий виклад історичного минулого Я.Маркович побудував н;і досить численних вітчизняних, а також іноземних -античним пізніших німецьких га французьких джерелах, які він широко вводить у науковий вжиток. Провідне місце тут посідають давні руські літописи-письмові пам'ятки історіографії ХУП-Х VI] І століть, такі, як «Синопсис», «Ядро російської історії» Манкієва, що тоді приписувалося А-Я.Хилкову, «Російська історія» Еміна, твори М.Щерба-іова. І.Колгіна та інші. А найбільше в дослідженні найдавнішої історії Русі Маркевич спирається наїиори М.В.Ломоносова і в основних питаннях, наприклад, у питанні походження слон'ян і русів, він значною мірою є його послідовником. Про «Історію Русів» ніде жодним словом не згадується в творі Маркевича.

Дата добавления: 2015-05-26