Конур В.П.. Коцур А.П. Історіографія історії України

Однією з важливих для української історіографії першої половини XIX ст. праць є дослідження Марковича про дворянський стан, надруковане в скороченому вигляді вперше в 1839р. і пізніше перевидане Милорадовичем (А. М. Маркевич, Историчсская й статистичсская записка о дворянском сословии й днорянских имуществах Чсринговской губернии,- Чернигов, 1894). У цьому творі автор відобразив власні оржінальні прогресивні в порівнянні ч його попередниками погляди на походження українського дворянства, кріпосною права, на іс-юрно

козацтва і селянства.

О.Марконич відкидає той погляд, що кріпосницькі відносини, а разом з ними й поява дворянського стану виникли внаслідок юридичних актів і надань, що а чинили королі польські і великі князі литовські. Кріпосницькі відносини він розуміє не як феодальні. Поняття феодалізму, навіть у тому розумінні, яке існувало в дворянській історіографії, утворах О.Марковнча відсутнє. Проте в нього позитивним, що наближується до наукового, € визнання того факту, що права дворянства здавна зв'язані із землеволодінням, придбаним різними шляхами, в першу чері у, іа с.іужбу, і виникли з нього. Початок такоі-о процесу він веде з стародавньої Русі, від давніх князівських часів. «Відомо, пише він, - що уже в пізніший час утворився дворянський стан в Росії в сучасному вигляді. В найдавнішій Русі був вищий клас людей, який користувався правами, що складають і тепер права дворянства, тобто правами, що походять від володіння маггностями, здобутими державною службою; але ніколи ні ці володільці мас гків, ні люди, що перебували в багатьох різних чинах та придворних посадах військових і цивільних, не складали стану, який нині користується загальними правами дворянстна». Всякі пізніші конституції і надання польських королів лише підтверджували прана цього класу й урівнювали його з польським шляхетством. Доказом цього було те, що деякі дворянські роди перед польським урядом підтверджували свої права давніми грамоіами, наданими від великих князі пруських. Автор також указав на фальшивість багатьох грамот, поданих при розгляді справ Герольдією і цим посіавин під сумнів дворянське походження, а таким чином і права багаїьох кріпосників України.

Українське дворянство, на погляд Маркевича, складалося не лише з старовинних родів, а й рекрутувалося з різних шарів суспільства,

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.

здобувало земельні надання і шляхетство за службу у литовських великих князів і польських королів.Різні найменування шляхти: князів, панів духовних і цивільних, панів хоруговних, шляхти -земян. рицарства тощо - всі ЦІ особи складали один стан. Права їх називалися шляхетськими вольностями. Права шляхти автор показує на основі Статуту литовського.

У зв'язку з дальшою історією формування шляхетського стану і рекрутуванням шляхти з простих верств населення О.Маркович торкнувся в загальних рисах історії козацтва. Він відкинув легендарні вигадки про те, що нібито козаки походять від стародавнім «козар», косогівіщоїхпоча-юк ведеться від дружин київської о князя Святослава тощо. Історію козацтва він починає від другої половини XV ст. «Коли в половині XV ст. утворилась Кримська Орда. - пише О.Маркевич, - в Малоросії виник новий воєнний стан козаків запорозьких. Довго цей стан не мав нічого визначеного і складався з невеликого числа людей всякого звання, шляхетського і духовного походження, міських і

СІЛЬСЬКИХ ЖИТеЛІВ, ТубІЛЬЦІВ І ЧуЖОЗеМЦІН». 1'ІОЛЬСЬКИІІ урЯД ВИЗНаЧИВ

для 'їх поселення певні місця вище Дніпровських порогів - міста Київ, Трахтомирів тощо. Але коли спалахнула війна за незалежність, продовжує Маркевич, Малоросія вся перетворилась у військову республіку, тоді жителі усіх міст і селищ, без різниці, стали вписуватися до козацьких списків, залишаючи за собою свої маєтки.

Маркевич вірно вважас, що під час Визвольної війни шляхет­ський стан України значно поповнився простими людьми, які прославилися в битвах з ворогом. У погляді на козацьку старшину тут проводиться протилежна думка тій, що висловлена в «Історії Русів», автор якої вважав, що на с-іаршинські посади обиралися лише люди шляхетного стану. Маркевич вірно вважає, що в козацькому війську, особливо в часи Визвольної війни середини XVII ст., простий, нересстроианий козак за свої заслуги.міг бути не лише полковим, але й генеральним старшиною, а отже, й правителем краю.

«У військовій республіці, якою зробилась Малоросія, - пише Маркевич, - військове звання взяло верх над іншими і що при підвищенні в чин сі аршини не стільки дивились на походження, скільки на заслуги і здібності у військовій службі». В силу цього, під час війни і на протязі військового гетьманського управління багато з реєстрових

172 Коцур В.П., Коцуо А.П. Історіографія історп України

козаків, здобувши звання старшини, зробилися власниками населених маєтків, а нащадки їх увійшли до дворянського стану. Цар Олексій Михайлович пожалував егаріїїинудворяіісгном.

Маркивич на відносно невеликому магеріалі показав історію закріпачення селян як суцільне їх пограбування і поневолення. Кріпосне становище селян ства і юридичне закріпачення ного постають перед читачем як об'сктицно-'іакономірннй процес- У Маркевича ці явища подані стисло, але концепція його приблизно така, яку О.Лазаревський розвинув на величезному фактичному матеріалі пізніше, в другій половині XIX ст. Вона зводиться до того, що указ Катерини II про закріпачення селян від 3 травня 1783 р. був лише узаконенням і ствердженням того, що уже фактично відбулося в українському селі. Закріпачення селянства відбувалося поволі, крок:іа кроком, в силу загального історичного розвитку країни. Українське дворянство беззаконними засобами, всякими неправдами захоплювало землю і майно посполитих та козаків, а також адміністративну і судову владу над ними. Такий напрошувався висновок у читача з викладу О.Марковичем історії українського дворянства і закріпачення ним посполитих селян. З такої історичної концепції напрошувався тякож висновок про необхідність скасування кріпацтва і поверненім землі справжньому її господареві і давньому власнику - селянину.

' Таким чином, О.Маркевич в своїх історичних працях, в завуальованій формі, непомітно розв'язує актуальну для того часу проблему скасування кріпосного права і великого поміщицькою землеволодіння на користь селянства. Між рядками його творів читач легко міг розпізнати вимогу понсрнсння земе-іь нащадкам українських посполитих ХУ'І-ХУ'П сюлігн, пограбованих старшиною і шляхтою - предками «благородних», визнаних Герольдією панів-дворян XIX ст.

О,Маркевичу належить й ряд мені!] наж-'іивих праць: «Історичний нарис міс'і а 1 духова)', «Історія 1 ама.ііївського монастиря» іаін, Уривки з першої надрукував О.Лазаревський. Другу, написану, головним чином, на матеріалах сімейних архівів, без імені ангора опублікував Філарет Гумилевський у своєму «Описі Чернігівської ь'пархії».

Останньою працею, виданою О.Марковичем в скороченому вигляді, був щоденник його діда. Про ге навіть при піі'і умові він становить важливе джерело для вивчення історії України XVIII ст. Олександр Лазаревський

Дата добавления: 2015-05-26