Історична думка в Україні першої половини XIX ст. 175

що потягнула за собою відставку і суд у Петербурзі. Слідчо-судовий процес тривав до 1834 р. Користуючись вимушеною, приблизно п'ятирічною відсутністю офщійноі-0 заняття, Д.М.Бантиш-Каменський доповнив і виправив свою «Ісгорію Малої Росії», друге видання якої було присвячене Миколі 1. Недаремно імпера'юрпожалуваь на покриття заборгованості ав'юра десять тисяч карбованців.

Два дальших видання «Історії Малої Роси» у 1830 і 1 МЗ рр. були не лише науковими поправками. Вони відобразили собою ідейну еволюцію автора до ще більшого вірнопідцанства царизму, а також відмову від ідеї українського дворянського сепар;ітизм\'.

Автор «Історії Малої Росії» в методології історії близький до Карамзіна, а в окремих питаннях, скажемо, в поглядах на монархію, їх концепції тотожні. На зразок «Історії держави Російської» Карамзіна «Історія Малої Росії» Бантиіп-Каменського с перш за все історіпо князів, полководців і церковних ієрархів України та історією зовнішньо­політичною. Це переважно оповідання про дії гетьманів, імена яких іноді взяті довільно з різних легендарних версій. Бантині-Кам енський не лише своєю методологією, а й де в чому методом дослідження уподібнювався і наслідував Карамзіну.

Щодо показу історії стародавньої Русі, аж до XV ст., він широко застосовує в своєму викладі магеріал, іапозичений з «Історії держави Російської» Карамзіна, з частими посиланнями на неї і з такою самою художньою, часто захоплюючою тодішнього читача майстерністю викладу.

Д.Бантиш-КаменськиЙ був близький до свого сучасника Карамзіна також у ставленні до історичних джерел. Він вводить у науковий вжиток велику кількість нових джерел, зокрема використано Їх при написанні «Історії Малої Росії» понад 50. Від Б ан ті іш-Кам енських - батька і сина - в українській дворянській історіографії покладено в деякій мірі початок археографії XIX ст. Як в «Історії держави Російської», так і в «Історії Малої Росії» найбільшу цінність становлять дода-іки історичних джерел і примітки, які в багатьох випадках не втратили свого значення до нашого часу. Проте було б помилкою цілком ото гожнговати концепції, мсюди і засоби досліджень двох представників історичної науки початку XIX ст. Твір Бантиш-Каменського тільки де в чому подібний до праці Карамзіна. В цілому ж їх відрізняє національна

176 ____ КоцтоіШ,, Коцур А.П. Історіографія історії України

специфіка предметів, своєрідність їх та відмінність становища двох істориків. Карамзін був офіційний, придворний історіограф. Бантиш-Каменський творив переважно як аматор, просто вчений, беч будь-яких привілеїв і спеціальних замовлень. Він мав також свій власний погляд напредме'і віїчизняноїісюрії-

В кінцівці до свого твору Д.Бантиш-Каменський визначив скромну свою роль в історії її рафії так- «Слана не мій уліл. Задовольняюсь і тим, що вирвав із рук вссруіінуючого часу декілька хартій, невідомих до цього часу, склав ціле із розкиданих уривків. Зникне моя багатолітня праця, покриється забутгам: але дії доблесних мужів збережуться у віддалених нащадків і самі руїни будуть розповідаї й про них».

Мету свого твору Д.Бантнш-Каменський визначив у передмові до другого видання «Історії Малої Росії». Вія хотів прищепити новому поколінню першої половини XIX ст.. що в Малоросії в минулому процвітало.(благочестя і любов до монархи'».

Малоросія, на думку Бантиш-Каменсь кого, заслуго вур докладного історичного описання як «країна. вірна богові - у путах, царям - в час вторгнення неприятеля, вона прикрасила вік Петра і і Кагерини багатьма достойними синами». Банти ш-Каменсь кий мав на увазі представників привілейованих верств виходнів -і України, діячів часів Петра І і Катерини 11, яких він подав в образному висві гленні при викладі історії XVIII ст. Д.Бантиш-Каменський створив цілісну монархічну вірнопід­данську концепцію в історії України, особливо у викладі Переяславської ради і аж до кінця скасування гегьманського правління Каїериною II. У цьому відношенні ми можемо його назвати істориком, що прагнув обгрунтувати ідейні погллди частини українською шляхетства і нащадків старшини, що задовольнилися урівнянням в правах з російським дворянством, ви-шанням їх прав Герольдісю і здобуттям теплих місць на царській державній службі. Повернення України під владу всеросійських «мудрих монархії!», виправдання їх кріпосницької і колоніальної полі і ики в Україні Д.Ьантиш-Каменськиіі обгруніову ваа Історичними мотивами.

У погляді на давню історію слов'ян і Русі ми спостерігаємо у Бантин і-Каме не ької о нроіресивні риси порівняно з його су часникам и-норманістами. Його концепція в цьому питанні близька до тієї, що висловлена в «Історії Русів», лише з однією істотною відміною. Бантиш-

Історична думка в Україні першої половини XIX ст. 177

Каменський, визнаючи слов'ян автохтонними племенами, так само, як назву «Русь» він вважає місцевою східнослов'янською, разом з тим, як ідеолог монархії, робить поступку норманістам у пиіанні про роль Рюриковичів в утворенні Київської Русі, Іі цьому відношенні концепція Бантині-Каменського близька до концепції Карамзіна. Автор «Історії Малої Росії» ідеалізує «засіюване Рюриком єдиновладдя у північних слов'ян», тобто у новгородців. Він вважає київських князів Аскольда і Діра варяго-русами і надає їм роль заспокоювачів міжусобиць серед слов'ян середнього Придніпров'я і творців самодержавства в Південній Русі, Отже, тут норманістські концепції були, як і в російських дворянських ісгориків, підкорені монархічній ідеології. Д.Ьан'гищ-Камснський вважав причиною ро •здрібненості помилкову політику київських князів, яка призвела до поділу Русі та до княчівських міжусобиць. Політику князів і в цілому всі історичні події Ьаіітиш-Каменський розглядає як прояв провидіння божого, що підносило або затьмарювало верховних вінценосців Росії. Взагалі в його концепції, як і в Карамзіна, панує провіденціалізм, властивий феодальній епосі. Татарську навалу Бангиш-Каменський вважає для Русі лихом, посланим провидінням. Все ж на відміну від поглядів Карамзіна, який вважав татарську неволю лихом, іцос-іало «причиною добра і в самій руїні користь цілості..-», Бантши-Каменський розглядав навалу татар і Їх панування лише як негативне явище. «Навала Батия, - писав він, - зупинила успіхи освіти і навчання в росії, засновані в різних місцях великими Володимиром і Ярославом, підтримані і розповсюджені Їхніми насту пниками».

У викладі історії України від XIII до 60-х років XVIII ст. Бантиш- Каменськи й відстоював і далі цілісну концепцію про тісні зв'язки Південної і Західної Русі і Північною Руссю більше, ніж будь-хто інший з істориків України XIX ст. Довготривале панування литовських князів в Україні й Білорусії Банті пп-Каменськи]! вважає наслідком завоювання, а не мирного возз'єднання південпоруських і західноруських земель з Литвою, як це робив Карамзін.

Важливе місце в праці Бантиін-Каменського займає питання про історію козац-і на, Ііизвольї іо']'війни середини XVII сі. ІЗоііо є цеі пральним у першій часі ині«Ісгорії Мало']' Росії». При викладі цього питання Ьантиці-К.іменський спирався на велику кількість джерел з архівів іноземної колегії. Малоросійського приказу тощо- Він використав також всі відомі

178 _Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

йому літописи, різні записи, мемуари й інші пам'ятки літератури XVII- ХУШ століть як друковані, так і рукописні. Починаючи від другого видання «Історії Малої Росії», вперше широко введено у вжиток ненадрукований тоді один із списків «ІсіоріїРусів», одержаний ви і ором від черншвськош губернського маршала С.М.Ширая. Бантиш-Каменський, як і всі інші історики 20-30-х років XIX ст.. довірився тому, що цей «цікавий, — за його ііисловом, - рукопис» належить Георгію Коииському.

Бантиш-Каменський зробив спробу розв'язати питання про походження козацгва. Проте іі цьому напрямку йому не вдалося зробити серйозного кроку вперед порівняно з своїми попередниками. Він дотримується думки, властивої автору київського «Синопсиса», що козаки походять від косогів або черкесів.

Бантиш-Каменський вважає, що козаки на Дніпрі відомі не раніше XV ст. Проте він, як і Карамзін, висловлює припущення, щопершіжиі.іа козаків на нижній течії Дніпра існували ще до татарської навали.

V погляді на соціальну сутність козацтва і козацькі ручи Бантиш-Каменський стоїіь на власних но.їиіііях. Він ідеа.[ізуЕ реєстрове козацтво. Головною силою історії козацтва, на його погляд, с старшини реєстрових. Вони для автора «Історії Малої Росії» становлять провідну сил'.¹. "Запоріжці, тобю найиіирші низи козацтва, бездомна голота. - це розбійники, люди, що не заслуговують на увагу. Бантиш-Каменський протягом всього викладу історії кочац-гва, від його початку аж до скасування v XVIII ст., вороже ставиться до запоріжців. Їх боротьбу проти соціального і національного поневолення, так само, як і рух посполитих проти закріпачення, він шддаг суворому засудженню. В історії України XVI-XVII століть в зображенні Б анти ш-Камеї ге ь кого головна роль належить не народу, а православній шляхті і заслуженому військовому стану.

Героїчна боротьба проти шляхетської 1 Іодьщі від Брестської унії до Переяславської ради подана в «Історії Ма.юї Росії» в не менш яскраво художньому зображенні, ніж и «Історії І'усш». В усій величі зображені повстання проти соціальних, національних і релігійних утисків українського народу наприкінці XVI і в першій третині XVII століття. Ще яскравіше постаю'іь перед читачем героїчні сторінки Визвольної війни середини XVII ст. під керівництвом Богдана Хмельницького.

Безперервні битви розглядаються Бантиш-Каменським як прагнення українського народу звільнитися від тяжкого польського

Історична думка в Україні першої половини XIX ст.^ 179

католицького поневолення. Отже, для нього це війна перш за все національмо-реліпйна. Хоча, між іншим, слід підкресли ги, що у Бантищ-Каменського антипольська тенденційність далеко слабкіша, ніж у деяких істориків - його попередників і сучасників. Зокрема вона не така вира.ша, як у автора «Ісіорії Русів».

Виразниками боротьби і прагнення до визволення з-під польського панування, в показові автора, є лише Іі-Хмельнітцький, українська шляхта, козаки та їх старшини. Посполигі відіграють другорядну роль, а в ряді випадків події показані так, що народні маси своїми виступами проти соціального гноблення нібито заважають загальному рухові, гальмують його.

Події після Переяславської ради — це просто повернення того краю, який нібито колись належав Російській державі, повернення вірнопідданих під високу руку російських монархів. Значення його для україіщів Бантиш-Камеиський бачить в станових привілеях, наданих українській шляхті, старшині, козакам і духовенству Московськими статтями 1654 р, У погляді на стосунки України з Росігю Бантнш-Каменський виступив як виразник монархічної вірнопідданської ідеології.

Друга частина «Історії Малої Росії» містить у собі матеріал з історії України другої половини XVII ст., від Переяславської ради до обрання на гетьманство Мазепи в 1687 р.

Третя, остання, частина «Історії Малої Росії» присвячена викладові основних подій політичної історії України від кінця ЯО-х років XVII ст. до 60-х років XVIII ст,, від обраним геїьманом Мазепи до скасування гетьманства. Вона найбільша за роміром. Крім того, вона місти'і ь великий за обсягом, майже трст ина книги, додаток ч примітками Й публікаціями викорисіаникав'юром джерел, які становлять найбільшу цінність «Історії Малої росії».

Концепція Бантиш-Камсиського у вик-'шді історії України XVIII ст. виражена яскравіше, ніж у показові будь-яких інших періодів, як виразно монархічна, вірнопідданська щодо російською царизму. Історія цього Періоду постас перед читачем в уособленні представників російської Держави і козацьких правителів - Петра І, Мсншикова, Мазепи, Скоропадського, Полуботка, Апостола, Розумовського та інших діячів з Генеральної і полкової старшини. Історії народних мас в творі шукати

Дата добавления: 2015-05-26