Історична думка в Україні першої половини XIX ст

Приступаючи до викладу найдавнішої історії України, Я.Маркович перш за все розв'язує питання про походження слов'ян і Русі. Він справедливо і далеко не з такою легкістю, як це робить автор «Історії Русів», підходить до розв'язання цієї проблеми. Маркевич вважає цю проблему важкою, бо, як він пише: «Час згладив усі сліди, по яких можна було б дійти до місця народження і до гробів перших жителів Малоросії: проте можна найменувати її колискою росів, тому що предки їх сармаги, скіфи і слон'яни поселились там (тобто на півдні Східної Європи. - Авт.) раніше і побудували тут перші міста»,

Я.Маркович, по-перше, твердо стоїть на позиціях автохтонносгі слов'ян. По-друге, в такій самій мірі він вважає русів, або росів, народом споконвічним, автохтонним жителем півдня нашої -землі. Він не вдається до критики норманських і антннорманських поглядів, боротьба між якими розпалилася, починаючи від Ломоігосова, праці якого широко викорисі овує автор «Записки». Я.Маркович стоїть рішуче на антинорманських позиціях. Спиняючись па давніх племенах і народах, що населяли Східну Європу, він головну уваїу звертає на предків росів - слов'ян.

У викладі їх історії Я.Маркович на відміну від своїх попередників і сучасників уникав надмірного випинання політичного і релігійного фактору, а надав певне місце господарському заняпю слов'янських племен. Головним заняттям слов'ян Я. Маркевич вважає землеробство і скогарство: вони також «скрізь відкривали торгівлю виробами від своєї землі, знали гірниче мистецтво, ткали полотно, варили мідь, роїводили сади і любили музику». На цій підставі він заперечує погляди норманІстів ХУПІст. про дикість і безкультурність слов'ян,

У «Записках» підкреслюється широкий розмах зовнішньої торгівлі слов'ян янтарем, хутрами, шкірами, воском і медом. Литовці по річках приганяли різного роду ліс та дерев'яні вироби; греки привозили по Дніпру дорогі тканини, золото та інші предмети розкоші.

Я.Маркович докладно зупиняпься на вивченні слов'янської міфології, посилаючись на «Синопсис», працю Г.Попова «Славянская мифология» та на твір М.П Ломоносова «Древняя российекіїя история».

У пиіанні почаїкової історії Русі Я.Маркович лишається вірним своїм поглядам на автохтонність слов'ян і росів. Він вважає першозасновниками держави руських князів Кия, Щека, Хорива.

166 _____ Коцур В.П.. Коцур А.П. Історіографія історії України

Період кінця Х і першої половини XI століття у розвиткові держави Я.Маркович називає блискучим віком стародавньої Русі. Він навіть переоцінює цей вік, і оворячи. що в цей час «марновірство, варварство і неуцтво зникли як привид». Розквіт руської держави автор «Записок» бачить в успішній героїчній боротьбі народу з печенії ами та іншими кочівниками, в побудові міст на Десні, Трубаіілу, Острі, Сулі і Сейму, Київ являв собою «місто-колос» і викликав заздрість у сусідів. к1 ерої Гомерові, - пише Маркович, - не могли йти у рівню з баїагирями Володимира, які приводили в жах і тремтіння ворогів своєї Вітчизни». Розповідаючи про героїчні часи Володимира, автор «Записок» ооіншов традиційне для майже всіх істориків ниіання про хрещення Русі і поширення християнства. Його більше захоплюють героїчні сторінки боротьби протії зовнішніх ворогів, широкі міжнародні рідносинн І'усів З іншими державами та блискучий розквіт духовної культури, особливо письменності.

Часи феодальної роздрібненості зовсім випали з поля зору автора. Говорячи про удільну Русь, він згадав лише князівства Київське, Чернігівське і Сіверське. Галицько-Полинська земля не привернула навіть найменшої ного уваги. Не згадує він зовсім ні про Новгород, ні про північно-східні князівства,

У викладі с-іародавньоі історії Русі Я.Маркович ніде не виявив тенденційності у відношенні до давнього суспільства. Він прагнув бути об'єктивістом у повному розумінні і іьої о слова. Висвітлюючи ж нитіїння Про нинішній, сучасний йому стан громадянського усірою, він ниє і у і іає як виразний ідеолог дворянства. Говорячи про населення сучасної йому України, Маркевич пише: «Між природними малоросіянами налічуються чотири класи -дворянин, міщанин, козак і мужик». Лвюр «Записки» спробував по-своєму показати походження кожного з них. Духовенство випало з іїого поля зору; взагалі в іс-і орії суспільного і культурного житгя релігійний моменг, на відміну від багатьох інших -і огочасних істориків, його не цікавить.

Малоросійські дворяни, на думку Я,Маркевича, походять від польських дворянських родів або від колишніх іеіьмпніа та старшин, Ця сторона генеалої ії українських дворянських родин підміченії ним частково вірно. Але, розвиваючи далі думку про походження дворянства, він обходить соціально-економічні і політичні умови, що породили його,

Дата добавления: 2015-05-26