Структурно заключительный отчет делится на три части: ввод­ную, основную и заключительную. 5 страница

3.Основні принципи вибіркового дослідження та статистичного аналізу.

Вибіркове дослідження - такий вид несуцільного спостереження, при якому обстежуються не всі елементи сукупності, що вивчається, а лише певним чином дібрана їх частина. Сукупність, з якої вибирають елементи для обстеження, називається генеральною, а сукупність, яку безпосередньо обстежують, вибірковою. Статистичні характеристики вибіркової сукупності розглядаються як оцінки відповідних характеристик генеральної сукупності.

Технологічна схема вибірки виглядає наступним чином:

Об’єкт дослідження - генеральна сукупність - основа вибірки - одиниці відбору - одиниці спостереження.

Вибіркова сукупність – це визначена частина елементів генеральної сукупності, визначених за певними правилами. Вибірка являє собою мікромодель генеральної сукупності, адже відбиває всі її характеристики.

Простий випадковийдобір провадиться жеребкуванням, за допомогою таблиць випадкових чисел чи генератора випадкових чисел. Це класичний спосіб формування вибіркової сукупності, який передбачаєпопередню досить складну підготовку до формування вибірки. Для жеребкування на кожну одиницю генеральної сукупності необхідно заготувати відповідну фішку; при використанні таблиць випадкових чисел усі елементи цієї сукупності мають бути пронумеровані. У великих за обсягом сукупностях така робота здебільшого недоцільна, а часом і неможлива. Тому на практиці застосовуються інші різновиди випадкових вибірок.

Механічний (систематичний) добір. Основа вибірки - упорядкована множина елементів сукупності. Добір елементів здійснюється через рівні інтервали. Крок інтервалу обчислюється діленням обсягу сукупності N на передбачений обсяг вибірки n. Початковий елемент вибірки визначається як випадкове число всередині першого інтервалу, другий елемент залежить від початкового числа й кроку інтервалу. Кроком інтервалу є число .

Метод Кіша (метод снігового кому) – кожен наступний досліджуваний об’єкт визначає наступного, іншими словами один респондент пропонує кого опитати наступного.

Розшарований (стратифікований,районований, типовий) добір - це спосіб формування вибірки з урахуванням структури генеральної сукупності. Районування полягає у процесі розділення досліджуваного об’єкта на складові у відповідності до мети і задач дослідження. При виборі критеріїв стратифікування дослідник повинен керуватися двома особливостями: по-перше, обрана характеристика повинна впливати на явище, що вивчається; по-друге, за даною характеристикою об’єкти дослідження повинні різнитися.

Різновидом розшарованої вибірки є метод квот (квотування, цілеспрямована вибірка), коли обсяг частинних вибірок n_j визначається завчасно. Цей спосіб поширений при вивченні громадської думки, ринку тощо.

Гніздова (кластерна) вибірка протилежна районуванню – за такого методу відбору генеральна сукупність розбивається на однотипні групи (гнізда, кластери), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. В якості таких гнізд можуть виступати школи, підприємства, родини, колективи, виборчі дільниці тощо. Використовуючи принцип кластеризації, дослідник повинен керуватися двома основними принципами: всі одиниці генеральної сукупності повинні бути розподілені між гніздами, основні характеристики гнізд повинні бути максимально ідентичні за заданими параметрами.

Стихійна вибірка - це вибір «першого зустрічного». Цим методом користуються, коли генеральна і вибіркова сукупності за своїми обсягами достатньо великі. Прикладом методу стихійної вибірки може бути опитування громадської думки на вулицях за допомогою засобів масової інформації (преси, радіо, телебачення), поштове опитування читачів. Найбільш придатним та ефективним є метод формування вибірки на базі трудових колективів (підприємств, установ, організацій) міста. Однак поки що немає надійних способів перевірки репрезентативності стихійної вибірки, а отже, достовірності її результатів.

Доступна вибірка – це вибір одиниць дослідження з числа доступних, тобто респонденти завчасно визначені з кола знайомих, друзів, родичів, колег, читачів газети тощо. Перевагою цієї вибірки відсутність витрат на пошук досліджуваних, основним недоліком є необ’єктивне ставлення до участі у дослідженні, зацікавленість об’єктів дослідження у кінцевому результаті.

Цілеспрямована (цільова) вибірка - це вибірка, що формується за спеціальними заздалегідь заданими ознаками генеральної сукупності. Прикладом такої вибірки є метод квотною (пропорційною) вибірки, коли респонденти вибираються цілеспрямовано, з дотриманням параметрів квот, спочатку заданих за моделлю генеральної сукупності, тобто пропорції, які існують у генеральній сукупності, дотримуються і у вибірковій. Проте слід мати на увазі, що таких пропорційних співвідношень може бути не більше п’яти, тому що в противному випадку формування вибірки значно ускладниться.

Серійна вибірка. Одиниця основи вибірки - серія елементів. Серії складаються з одиниць, які пов’язані або територіально (райони, селища), або організаційно (фірми, акціонерні товариства). Вибіркова сукупність серій формується за схемами механічної або простої випадкової вибірки. Дібрана серія розглядається як одне ціле, обстеженню підлягають усі без винятку елементи серії.

Поєднання різних методів формування вибірки можливе в рамках багатоступеневої вибірки. Ступенів може бути два, три й більше. Кожний із них має свою, відмінну від інших основу вибірки. Відповідно поділяються й одиниці вибірки: першого ступеня, другого і т. ін. Повнота охоплення основи й схема добору одиниць на різних ступенях різняться. Необхідність використання багатоступеневої вибірки зумовлена, як правило, відсутністю достатньої інформації про одиниці спостереження у всій генеральній сукупності. При багатоступеневому відборі для організації першого ступеня доволі мати інформацію стосовно розподілення потрібних показників про об'єкт репрезентації на першому ступені.

Обсяг вибірки визначається за формулою:

,

коефіцієнт нормованого відхилення (в соціологічній практиці, зазвичай, використовуються три значення даного коефіцієнту 1, 2, 3 відповідно до ймовірностей Р=0,68; 0,95; 0,99). Практичне використання цієї формули ускладнюється через відсутність оцінки варіації. Дисперсія визначається часткою , яку становить вибіркова сукупність від генеральної сукупності:

Як правило, використовують оцінки s² за аналогією, тобто оцінки, отримані в попередніх або аналогічних обстеженнях.

Для альтернативної ознаки, коли немає жодної інформації про структуру сукупності, застосовують максимальне значення дисперсії s=0,5.

Коли розрахований обсяг вибіркової сукупності n перевищує 5% обсягу генеральної сукупності N, його коригують на «безповторність вибірки». Скоригований обсяг вибірки (для значень )

.

Помилки вибіркового спостереження поділяються на два види:

1. Помилки реєстрації (навмисні, ненавмисні).

2. Помилки репрезентативності (систематичні, випадкові).

Білет 15

1.Організація діяльності, особливості базового навчання інтерв’юерів.

Інтерв’юер - особа, яка проводить інтерв’ю; іноді анкетера - особу, що проводить анкетування, також називають інтерв’юером. Функції інтерв’юера залежать від особливостей дослідження та різновиду інтерв’ю, у повному обсязі інтерв’юер здійснює такі функції: добирає респондентів; забезпечує ситуацію інтерв’ю; ставить запитання, за потребою застосовуючи зондування або за вказівками - візуальний допоміжний матеріал, обертання чи переходи до певних запитань; записує відповіді респондента й власні нотатки; спостерігає за поведінкою опитуваного та занотовує враження від неї; відповідає на технічні запитання до інтерв’юера; редагує запис інтерв’ю; заповнює бланки звітної документації; забезпечує конфіденційність; вчасно здає виконану роботу. Під час опитування від інтерв’юера цілком залежить якість інформації, що збирається, тому добір і підготовка інтерв’юерів мають особливе значення. За зовнішньою розкутістю досвідченого інтерв’юера приховується сувора внутрішня дисципліна. Така робота вимагає постійно концентрації уваги та швидкої реакції. Інтерв’юер повинен постійно слідкувати за ходом інтерв’ю, фокусувати увагу респондента на проблемі дослідження. Цей процес іноді називають «імпровізацією за правилами», саме тому послідове розкриття респондентом теми передбачає наявність у інтерв’юера не лише визначених навичок підтримки розмови, а й вміння спрямовувати її у потрібному напрямку, створювати для співрозмовника комфортну атмосферу, формувати у нього відчуття власної значущості.

Серед фахівців існують різні думки щодо критеріїв, процедур відбору та системи підготовки інтерв’юера.

Система базової підготовки інтерв’юерів має кілька етапів.Кандидат в інтерв’юери отримує і самостійно вивчає «Довідник інтервюєра».

Далі з’ясовується міра опанування довідника та опрацьовуються всі елементи роботи інтерв’юера протягом кількох групових занять, що мають такі складові: вступна співбесіда; читання вголос опитувальника; попарне інтерв’ю; інтерв’ювання «сторонньої особи»; інтерв’ю з викладачем; письмові вправи із зондування; аналіз ситуації з навчального відеофільму; письмові вправи з вибірки. Частина кандидатів після цих занять відсіюється.

Кандидат в інтерв’юери отримує повний комплект документів (посвідчення інтерв’юера, список-завдання з прізвищами і адресами респондентів, інструкцію та бланк інтерв’ю) і самостійно вивчає його.

В ході інструктажу інтерв’юер ознайомлюється з усіма правилами пошуку респондентів й заміни недоступних запасними кандидатурами; змістом вступної бесіди з респондентом; умовами отримання його згоди на проведення інтерв’ю.Під час польового етапу підготовки викладач працює з одним інтерв’юером. Спочатку кілька інтерв’ю проводить викладач, а потім - інтерв’юер, кожне з яких аналізується. Викладач складає звіт про навчання, який містить характеристику кандидата й висновок стосовно спроможності інтерв’юера працювати. Завершує базову підготовку виконання письмового завдання, що забезпечує повторне читання довідника. Підвищення кваліфікації досягається шляхом системи поточної роботи з інтерв’юером під час досліджень, повторним навчанням у скороченому вигляді.

Важливе значення має оптимальне навантаження на інтерв’юера, яке визначається низкою чинників - тривалістю одного інтерв’ю, їх кількістю, схемою відбору та доступністю респондентів, термінами польового етапу тощо. Наприклад, масове опитування протягом 7-10 днів, інтерв’ю триває приблизно годину - інтерв’юер має провести не більше 10 інтерв’ю; таким самим, як правило, має бути середнє щомісячне навантаження на інтерв’юера. Надмірні обсяги роботи (багато інтерв’ю у визначені терміни, велика частота залучення до опитувань) призводять до порушень технології чи накопичення втоми, яка спричиняє негативний вплив інтерв’юера на якість інформації. Помірне навантаження зменшує негативні наслідки «ефекту інтерв’юера» - вплив соціально-демографічних, кваліфікаційних характеристик і особистих якостей інтерв’юера на відповіді опитуваних або похибки їх сприйняття і запису.

Зазвичай «ефектом інтерв’юера» називають всі похибки, пов’язані з впливом інтерв’юера на якість отриманої інформації. Зазвичай, сам інтерв’юер здійснює цей вплив несвідомо, оскільки він виявляється у ході вербального спілкування у вигляді проявів міміки, емоційному тоні бесіди, поведінці її учасників тощо.

Серед негативних проявів «ефекту інтерв’юера» слід виділити: вибіркове сприйняття або неправильне розуміння респондентом поставлених запитань, і як наслідок недостовірна реєстрація відповідей респондента; «стереотип впізнавання» - після декількох бесід інтерв’юер впевнений в тому, що він з перших відповідей може прогнозувати думки респондента, причому інтерв’юер чує скоріше не те, що відповідає опитуваний, а те, що він передбачав почути.

Подолати ці негативні впливи інтерв’юеру допоможуть, в першу чергу, стриманість у виявленні власних реакцій на поведінку та відповіді респондента, вміння доброзичливо та уважно слухати, не вступаючи у дискусію з респондентом з приводу його точки зору.

З іншого боку, чим більш стандартизоване інтерв’ю, тим менше ймовірність впливу інтерв’юера. Натомість досвід досліджень показує, що інтерв’юер активно реагує на недоліки інструментарію, намагаючись виправити помилки автора опитувальника. Коли у інструментарії інтерв’ю зустрічаються помилки у формулюванні конкретних запитань, найчастіше самі інтерв’юери або змінюють його формулювання на свій розсуд, або ж взагалі не задають цього запитання. Таким чином, якість роботи інтерв’юера багато в чому залежить від якості інструментарію та інструкцій до нього, розроблених автором-дослідником.

Інструкція для інтерв’юера - спеціальний документ, що містить пояснення цілей та завдань дослідження; опис ролі, обов’язків, прав та відповідальності інтерв’юера; правила щодо пошуку респондентів й заміни тих з них, що недоступні, запасними кандидатурами; зміст вступної бесіди для встановлення контакту з респондентами і отримання згоди на проведення інтерв’ю; організація ситуації інтерв’ю; правила заповнення окремих видів запитань (переходи від запитань-фільтрів до спеціалізованих запитань, заповнення запитань у табличній формі, нагадування про використання карток з відповідями до конкретних запитань тощо); правила стимулювання уваги респондентів; правила завершення бесіди.

2.Сучасні різновиди опитування: переваги та недоліки.

Опитування є одним із найважливіших первинних методів збору інформації. Воно передбачає прямий чи непрямий контакт з респондентами (опитуваними) для отримання відповідей на питання про їх переконання, рівень знань, відношення до певного типу товару, поведінку тощо в формі відповідей на поставлені запитання. Приблизно в 90% випадків соціологи звертаються саме до цього методу збору емпіричних даних.

Виділяють два види соціологічного опитування: анкетування та інтерв'ю. При анкетуванні сам опитуваний заповнює бланк анкети без допомоги інтерв'юера. За формою проведення воно може бути індивідуальним та груповим.

За формою проведення опитування поділяють на пряме та опосередковане. При непрямому опитуванні інтерв'юеру зв'язується з респондентом через допоміжні засоби (телефон, пошта, Інтернет).

В залежності від джерела інформації розрізнять масові та експертні опитування.

Інтерв'ювання - форма очного проведення опитування, при якому дослідник знаходиться в безпосередньому контакі з респондентом.

За ступенем охоплення проблематики інтерв'ю поділють на: вільні (глибокі, клінічні, фокусні) та стандартизовані. Вільне інтерв'ю більше нагадує вільну невимушену бесіду, в якій питання інтеррв'юера обумовлені кінцевою метою дослідження. Дуже часто вільне інтерв'ю виступає початком глибокого, його використовують як пробне дослідження з метою виявлення всіх неточностей та недоліків для подальшого їх уникнення.

Цей метод збору емпіричних даних має такі переваги:

- Отримана інформація глибша і продуманіша порівняно з анкетуванням

- Можливість спостерігати не тільки вербальні, але й вести спостереження за невербалікою опитуваного

- Респондент отримує можливість уточнити незрозумілі йому питання

- Можливість отримати максимальну кількість відповідей, порівняно з анкетуванням.

Головним недоліком цього методу є мала оперативність процедури опитування. Також воно вимагає затрати великої кількості коштів та часу. Ще одним вагомим недоліком інтерв'ювання є ризик впливу інтерв'юера на думку респондента, що може спотворити результати дослідження.

Існує кілька видів інтерв'ю:

- стандартизоване інтерв'ю. його особиливысть полягаэ в тому, що воно проводиться в строгій послідовності, питання та варіанти відповідей на них заздалегідь передбачаються і готуються соціологами. Такі опитування проводять за допомогою опитувального листа.

- напівстандартизоване інтерв'ю. Таке інтерв'ю проводиться не на основі опитуваного листа, а пам'ятки з переліком обов'язкових питань, як правило, напіввідкритих для можливості обговорення з респондентом поставленої перед ним проблематики.

- фокусовані інтерв'ю. Це ціле направлена бесіда, мета якої полягає в отриманні відповідей на запитання, що передбачаються програмою. Розрізняють вільні та стандартизовані інтерв'ю.

- Вільне інтерв'ю. Воно використовується переважно тільки досвідченими соціологами. Складність вільного інтерв'ю полягає в тому, що серед дослідником стоїть завдання зібрати інформацію без заздалегідь заготовленого бланку з питаннями. Тут соціолог повинен сам підбирати питання та підходи до опитуваних задля отримання необхідної інформації.

- Розвідувальне інтерв'ю. Його використовують на підготовчому етапі соціологічного дослідження. Метою розвідувального інтерв'ю є виявлення тих чи інших неточностей у запланованому дослідженні та розробка рекомендацій щодо їх усунення.

Інтерв’ю – безпосередній (очний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації під час безпосереднього цілеспрямованого спілкування інтерв’юера (дослідника) з респондентом, в процесі якого дослідник сам ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.

За типом респондентів виділяють:

Інтерв’ю з рядовим респондентом (звичайне face-to-face інтерв’ю) – передбачає отримання інформації від випадкових респондентів, які не обов’язково повинні бути спеціалістами із заданої теми;

Інтерв’ю з відповідальною особою (спеціалізоване опитування) – передбачає отримання інформації від особи, яка має відношення до проблеми, що досліджується. Переважно використовуються в промислових дослідженнях, коли респондентами виступають менеджери організацій, керівники, тощо.

Інтерв’ю з експертами (експертне опитування, метод експертних оцінок) – передбачає отримання інформації від компетентних осіб-експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об’єкт дослідження.

Анкетування – опосередкований (заочний) вид опитування, який передбачає збір первинної вербальної інформації за допомогою анкети (питальника), яку респондент заповнює самостійно.

Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування залежно від способу розповсюдження анкет:

· роздаткове (респондент отримує анкету безпосередньо з рук дослідника),

· поштове (розсилання анкет та отримання на них відповідей поштою),

· надруковане у пресі (анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію),

· інтернет-анкетування або телетайпне (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв’язок – Інтернет, ТБ) тощо.

Телевізійне опитування - метод, який застосовується переважно політичними телевізійними програмами для з'ясування всенародних тенденцій та вподобань. Зазвичай на початку програми телеведучий формулює одне питання, що охоплює інтереси більшої частини населення та мотивує їх висловлювати свою думку. Таким чином складається загальна картина пріоритетів глядачів. Таке опитування має більше недоліків ніж переваг, адже вибірка випадкова і не відповідає пропорціям всієї генеральної сукупності, адже все населення країни не може дивитися телевізор одночасно, тому вибіркова сукупність розподіляється нерівномірно. Головною перевагою цього виду опитування є те, що привертається загальна увага населення до поставленої проблеми і робляться спроби її вирішення.

Ітнернет-опитування. Цей метод збору первинної соціологічної інформації все більше набуває розквіту за останні кілька років. Такого роду опитування зазнали найбільшого поширення в маркетингу, адже воно здебільшого націлене на отримання інформації про стан ринку чи реакції людей на ту чи іншу подію. За рахунок сучасних технологій отримання даних стає оперативним та оптимізується процес обробки даних за рахунок інформації в електронному вигляді.

Особливим видом опитування є соціометричний метод, який використовують для вивчення міжособистісних відносин в малій групі, її складу шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи. Це специфічний вид опитування, оскільки передбачає особливу анкету-питальник, особливу процедуру проведення, обробки та аналізу отриманої інформації. Цінним цей метод є тому, що дозволяє вивчити неофіційні, неформальні стосунки в малій групі, неформальне лідерство, що досить важко дослідити за допомогою інших методів.

3.Міри центральної тенденції та варіації.

Інформація про розміри, пропорції, зміни в часі, інші закономірності соціально-економічних явищ створюється, передається і зберігається у вигляді статистичних показників.

Середня величина є узагальнюючою мірою ознаки, що варіює, у статистичній сукупності. Показник у формі середньої характеризує рівень ознаки у розрахунку на одиницю сукупності. Середня характеризуватиме типовий рівень лише за умови, що сукупність якісно однорідна.

Для первинних, незгрупованих даних обчислюється середня арифметична:

У великих за обсягом сукупностях окремі значення ознаки (варіанти) можуть повторюватись. У такому разі їх можна об’єднати в групи (j = 1, 2,..., m), а обсяг значень ознаки визначити як суму добутків варіант х_j на відповідні їм частоти , отже середнє арифметичне для згрупованих даних визначається як:

.

Такий процес множення у статистиці називають зважуванням, а число елементів сукупності з однаковими варіантами - вагами. Сама назва «ваги» відбиває факт різновагомості окремих варіант. Значення ознаки осереднюються за формулою середньої арифметичної зваженої:

.

Вагами можуть бути частоти або частки (відносні величини структури), іноді інші величини (абсолютні показники).

На основі характеристик варіації оцінюється інтенсивність структурних зрушень, щільність взаємозв’язків соціально-економічних явищ, точність результатів вибіркового обстеження.

Для вимірювання та оцінювання варіації використовуються абсолютні та відносні характеристики. До абсолютних належать: варіаційний розмах, середнє лінійне та середнє квадратичне відхилення, дисперсії; відносні характеристики подаються низкою коефіцієнтів варіації, локалізації, концентрації.

Варіаційний розмах R - це різниця між максимальним і мінімальним значеннями ознаки: R = x _max – x _min. Він характеризує діапазон варіації, наприклад родючості ґрунтів у регіоні, продуктив­ності праці в галузях промисловості тощо. Безперечною перевагою варіаційного розмаху як міри варіації є простота його обчислення й тлумачення.

Інші абсолютні характеристики варіації враховують усі відхилення значень ознаки від центра розподілу, поданого середньою величиною.

Індивідуальне лінійне відхилення розраховується за формулою:

.

Середнє лінійне відхилення – узагальнена характеристика ступеня коливань ознаки у сукупності відносно середнього рівня ознаки:

,

чим меншим є значення середнього лінійного відхилення, тим одноріднішою є сукупність.

Дисперсія визначається за формулою:

Дисперсія ознаки визначає внесок, що припадає на частку одного спостереження. Ця величина є мірою варіації змінної, чим більшою є дисперсія, тим більше розкидані значення змінною у порівнянні з середнім.

Окрім типового рівня важливе значення має домінанта, тобто найбільш поширене значення ознаки. Таке значення називають модою (М_о). У дискретному ряду моду визначають безпосередньо за найбільшою частотою (часткою).

В інтервальному ряду за тим самим принципом визначається модальний інтервал, а в разі потреби конкретне модальне значення в середині інтервалу обчислюється за інтерполяційною формулою

,

де та i — відповідно нижня межа та ширина модального інтервалу, , , — частоти (частки) відповідно модального, передмодального та післямодального інтервалів.

Оскільки мода не залежить від крайніх значень ознаки, то її доцільно використовувати тоді, коли ряд розподілу має невизначені межі.

Деякі розподіли мають два максимуми, саме тому їх називають бімодальними. Бімодальність даного розподілу є результатом накладання двох і більше популяцій з різними частотними максимумами. Спостерігаючи таку особливість варіаційного ряду дослідник повинен або розділити розподіл на два частини, які її утворюють, або прийняти бімодальність як характеристику розподілу, який вивчається.

Характеристикою центра розподілу вважається також медіана (М_е) - значення ознаки, яке припадає на середину впорядкованого ряду, поділяє його навпіл - на дві рівні за обсягом частини.

В інтервальному ряду за цим принципом визначають медіанний інтервал, а значення медіани в середині інтервалу, як і значення моди, обчислюють за інтерполяційною формулою:

,

де x ₀ та i - відповідно нижня межа та ширина медіанного інтервалу; f _me - частота медіанного інтервалу; - кумулятивна частота передмедіанного інтервалу.

Медіана розбиває вибірку на дві рівні частини, половина значень лежить нижче медіани, половина вище. Медіана зручніше, ніж середнє арифметичне,оскільки вона вказує фактичну величину варіаційного ряду.

У симетричному розподілі всі три зазначені характеристики центра розподілу однакові: , у помірно асиметричному відстань медіани до середньої втричі менша за відстань середньої до моди, тобто .

Медіана, як і мода, не залежить від крайніх значень ознаки; сума модулів відхилень варіант від медіани мінімальна, тобто вона має властивість лінійного мінімуму:

.

Цю властивість медіани можна використати при проектуванні розміщення зупинок міського транспорту, заготівельних пунктів тощо.

Головною вадою показників середнього є те, що вони не відображають варіації значень ознак, а вказують лише на деяке середнє, навколо якого групуються інші значення ознаки.

Окрім моди і медіани, в аналізі закономірностей розподілу використовуються також квартилі та децилі. Квартилі - це варіанти, які поділяють обсяги сукупності на чотири рівні частини, децилі - на десять рівних частин. Ці характеристики визначаються на основі кумулятивних частот (часток) за аналогією з медіаною, яка є другим квартилем або п’ятим децилем.

При порівнянні варіації різних ознак або однієї ознаки в різних сукупностях використовуються коефіцієнти варіації V. Вони визначаються відношенням абсолютних іменованих характеристик варіації (, , R) до центра розподілу, найчастіше виражаються у процентах. Значення цих коефіцієнтів залежить від того, яка саме абсолютна характеристика варіації використовується. Отже, маємо коефіцієнти варіації:

Дата добавления: 2015-05-26