Метод капіталізації доходів

N СFt

В = ∑─── + P, (7.3)

^t=1 (1+r)^t

де: СFt – чисті грошові потоки в t -му періоді;

r – ставка дисконтування (r = WACCs/100);

Р – дисконтована вартість реверсії.

Грошовий потік брутто може бути визначений наступним чином:

СFt = ЧПt + Аt ± ∆ОКt + КВt, (4.4)

де: ЧПt – річний чистий прибуток; Аt – річні амортизаційні відрахування;

∆ОКt – приріст (зменшення) оборотного капіталу за рік; КВt – капітальні вкладення за рік.

Грошовий потік нетто визначається наступним чином:

СFt = ЧПt + Аt ± ∆ОКt + КВt ± Зt, (4.5)

Де: Зt – збільшення (зменшення) довгострокової та середньострокової заборгованості.

В свою чергу чистий прибуток розраховується за формулою:

СFt = ВДt – ВВt + ІДt – Пt – Бt, (4.6)

Де: ВДt – валовий дохід без непрямих податків; ВВt – валові витрати; ІДt – інші доходи;

Пt– обсяги податків і обов’язкових платежів; Бt- борги що підлягають сплаті.

Вартість підприємства за цим методом визначають за нетто-підходом як частка від ділення очікуваних доходів підприємства, що підлягають капіталізації, й ставки вартості власного капіталу.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства (%) рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC). На практиці при розрахунку вартості залучення позичкового капіталу враховують податковий фактор.:

(4.3)

де Квк — очікувана ставка вартості власного капіталу(%);

Кпк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу(%);

К — сума капіталу підприємства;

ВК — сума власного капіталу;

ПК — сума позичкового капіталу;

S – коефіцієнт (в долях одиниці) ставки податку на прибуток (в учбових задачах S=0).

_Д

ВПк = ──, (4.4)

^Кк

де: ВПк — вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

Д — очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

Кк — ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

Кк = r-t, (4.5)

r(брутто) = WACC/100

r(нетто)= Квк/100

Кк = WACC/100- t/100 (брутто)

Кк = Квк/100- t/100 (нетто)

Де: r- ставка дисконту дорівнює WACC/100 для брутто підходу і Квк для нетто підходу; t -очікуваний середньорічний темп росту прибутку (в долях одиниці).

Аналогічно до DCF методом капіталізації доходів передбачено використання брутто- та нетто-підходів. За нетто-підходу вартість підприємства визначається як відношення чистого прибутку до ставки капіталізації власного капіталу (формула 4.5).

За брутто-підходу вартість підприємства встановлюється як різниця частки від ділення прибутку до сплати процентів на середньозважену вартість капіталу та суми позичкового капіталу.

ІІІ. Оцінку вартості підприємства (бізнесу) із застосуванням методів порівняльного підходу проводять шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни угод з ними, або з цінами раніше укладених угод з об'єктом оцінки.

Відбір підприємств для порівняння виконують за наступними критеріями:

належність до тієї чи іншої галузі, регіону;

вид виробленої продукції чи послуг;

диверсифікація продукції чи послуг; стадія життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство;

розміри підприємств,

стратегія їх діяльності, фінансові характеристики.

1. Метод компанії-аналога (метод угод)

Вартість підприємства методом компанії-аналога (угод) розраховують за такими процедурами:

збір і обробка інформації, необхідної для визначення можливих аналогів об'єкта оцінки,

вибору з їх числа аналогів об'єкта оцінки і розрахунку цінових мультиплікаторів;

визначення можливих аналогів об'єкта оцінки;

обґрунтований відбір з числа можливих аналогів об'єкта оцінки аналогів об'єкта оцінки;

визначення ціни аналогів об'єктів оцінки, прийнятих для розрахунку цінових мультиплікаторів: визначення складу цінових мультиплікаторів і обґрунтування їх вибору;

визначення бази порівняння за об'єктом оцінки та аналогам об'єкта оцінки за кожним з обраних цінових мультиплікаторів;

необхідні корегування на відмінності між об'єктом оцінки та аналогами об'єкта оцінки;

розрахунок цінових мультиплікаторів за кожним аналогом об'єкта оцінки;

розрахунок вартості об'єкта оцінки як добуток (произведение) цінового мультиплікатора за кожним аналогом об'єкта оцінки на відповідну базу порівняння об'єкта оцінки;

узагальнення результатів розрахунків вартості об'єкта оцінки при ви­користанні різних цінових мультиплікаторів і аналогів об'єкта оцінки;

ви­значення відповідності отриманих результатів принципам оцінки, харак­теристикам об'єкта оцінки, предмету та умовам угоди, аналіз достатності та вірогідності інформації, та висновок про ступінь прийнятності отриманого результату при виведенні підсумкової величини вартості об'єкта оцінки

Залежно від способу визначення фінансової бази ціновими мультиплікаторами є:

інтервальні (ціна/прибуток, ціна/грошовий потік, ці­на/дивідендні виплати);

миттєві (ціна/балансова вартість, ціна/чиста вар­тість активів).

Застосування методу підприємства-аналога допускається у випадку використання як мінімум трьох аналогів об'єкта оцінки за кожним ціновим мультиплікатором, методу угод — як мінімум двох аналогів об'єкта оцінки за кожним ціновим мультиплікатором.

Метод угод (продажів) орієнтований на ціни придбання підприємства в цілому або контрольного пакета акцій. Це визначає сферу застосування даного методу: оцінка вартості підприємства або контрольного пакета акцій.

Метод угод (порівняння продажів) включає два основні етапи:

вибір об'єктів нерухомості — аналогів (не менш 3-5 порівнянних продажів);

оцінку виправлень по елементах і розрахунки скоректованої вартості.

Оцінка виправлень по елементах і розрахунки скоректованої вартості здійснюються по двом компонентам:

одиницям порівняння;

елементам порівняння.

Якщо метод компанії-аналога має на увазі використання мультиплікаторів, які розраховані за цінами акцій у складі контрольних пакетів, що фактично продавалися, подібних фірм, то подібний різновид зазначеного методу називається методом угод.

Приклад. Потрібно оцінити підприємство, що одержало в останньому фінансовому році чистий прибуток у розмірі 60 млн руб. Недавно було продано аналогічне підприємство за 427 млн руб., чистий прибуток якого за даний період становила 70 млн руб.

Обчислюється мультиплікатор аналогічного підприємства:

427: 70 = 6,1 (млн руб.).

Визначається вартість оцінюваного підприємства:

60х6,1 = 366 (млн руб.)

Незважаючи на зовнішню простоту, даний метод припускає здійснення багатьох коректувань для досягнення максимальної порівнянності оцінюваного підприємства (об'єкта) з аналогами.

2. Метод галузевих коефіцієнтів.

На основі аналізу практики продажів бізнесу в тій чи іншій галузі ви­значається залежність між ціною продажу та яким-небудь показником. У результаті узагальнення розроблені досить прості формули визначення вартості підприємства, яке оцінюється.

Досвід західних оціночних підпри­ємств свідчить про наступне:

рекламні агенції та бухгалтерські фірми продаються, відповідно, за 0,7 та 0,5 від річної виручки;

ресторани й туристичні агенції від валової виручки-відповідно 0,25-0,5 та 0,04-0,1;

заправні станції — 1,2 - 2,0 від місячної виручки; підприємства роздрібної торгівлі — 0,75 - 1,5 від суми: чистий дохід + обладнання +запаси;

машинобудівні підприємства — 1,5 - 2,5 від суми: чистий дохід + запаси.

Дата добавления: 2015-05-26