Ергономічні зведення

1.1. Характеристика робочого місця, засобів та знарядь праці. Рівень технічної оснащеності та автоматизації професійної діяль­ності, основні знаряддя праці (озброєння, бойова та інша техніка), обладнання робочого місця (пульта управління, конструкція органів управління, основні канали інформації).

1.2. Основний зміст функціональних обов'язків фахівця (що по­винен знати та вміти фахівець, за що він відповідає).

1.3. Показники ефективності роботи фахівця (по продуктивності, якості, задоволеності та ін.). Аналіз трудових процесів, технологічних операцій, обладнання, приладів, технічних систем у цілому з метою врахування можливостей та обмежень людини, розробки принципів та методів проектування діяльності, розподілу функцій у системах «людина — машина», що відносяться до ергономічних зведень.

1.4. Організація та режим праці. Величина загального та регіо­нального (наприклад, тільки за участю м'язів плечового пояса) фізичного навантаження, робоча поза та переміщення у просторі, тривалість безперервної роботи протягом доби; характеристика нервово-психічного навантаження, тривалість зосередженого спо­стереження, число сигналів, що поступають за годину; наявність монотонії (кількість операцій; тривалість операцій, що повторюються); характеристика темпу роботи (вільний або змушений, швидкий або повільний); періодичність, час та організація відпочинку фахівців.

1.5. Безпека праці (наявність тривалої напруги, різких відхилень, коливань у характеристиках мікросередовища, несприятливих хі­мічних, фізичних та інших впливів, характер травматизму, основні професійні захворювання; вплив перерахованих несприятливих фак­торів на психіку людини, її працездатність). Залежно від основних ознак професії - особливостей предмету, мети, знарядь та умов праці складається набір вимог до певної професії. Він включає удо­сконалення технічних систем, технології, гігієнічних умов, рішення ергономічних завдань. Отже, перший шлях — це підвищення ефек­тивності трудової діяльності, що пов'язаний зі створенням відповід­них зовнішніх умов праці.

l.6. Структура професійної діяльності. Робоча поза, аналіз ро­бочих рухів: участь у роботі пальців та кистей рук, верхніх та нижніх кінцівок; сполучення рухів та вимоги до координованості; характеристика швидкості, координованості, точності, автоматизму, можливість вироблення необхідних моторних навиків у процесі діяль­ності. Характер діяльності (складність або стереотипність та ін.).

1.7. Санітарно-гігієнічні умови. Співвідношення часу роботи на повітрі та в закритому приміщенні, показники температури, вологос­ті та середнього вмісту кисню, вуглекислого газу та інших шкідли­вих домішок у повітрі, атмосферного тиску та його перепадів, шуму та вібрації, можливих радіаційних впливів, прискорення та переван­таження, освітленість та ін.; динаміка зміни мікрокліматичних по­казників протягом доби та ін.; найбільш специфічні зовнішні впливи; физіолого-гігієнічна характеристика одягу та захисних пристосу­вань; можливість та особливість пристосування людини до факторів середовища.

1.8. Медичні протипоказання. Медичні протипоказання оформля­ються за допомогою комісії, у яку включені високоосвічені фахівці.

Якщо ергономічні і санітарно-гігієнічні вимоги наближені до оп­тимальних, то наступний етап роботи торкається вимог, що пред'яв­ляються до людини. Він найбільш складний в зв'язку з різноманіт­тям цих вимог. Згідно з основними ознаками професії розглядається питання про успішність трудової діяльності. Цілком очевидно, що вік та стать як демографічні фактори у багатьох професіях є не тільки бажаними, але й професійно необхідними (наприклад, вікова межа прийняття на роботу).

Залежно від специфіки професії відбувається формулювання вимог стосовно відповідних характеристик людини.

2. Демографічні та освітні зведення.

2.1. Вікова межа приймання на роботу, віковий склад колекти­ву, динаміка плинності кадрів по віковому цензу. Стать фахівця, професійні вимоги до кваліфікації. Вимоги до освіти визначаються необхідним рівнем загальних та спеціальних знань, які залежать від складності технологічного процесу.

2.2. Необхідна загальна та спеціальна підготовка фахівців. Підго­товка фахівців та загальні шляхи комплектування професії кадрами, вимоги до загальноосвітньої та спеціальної підготовки, рівень необ­хідної кваліфікації, організація перепідготовки, можливості обміну спеціалістами з іншими професіями.

Підвищення питомої ваги соціальних та організаційних факто­рів висуває необхідність освітлення систем типу «людина - група -техніка - середовище», інакше - соціотехнічних систем.

3. Соціально-психологічні зведення.

3.1. Соціально-психологічні фактори діяльності. Характеристика розрахунку (екіпажу, підрозділу, у складі якого фахівець виконує свої обов'язки). Кількісний склад розрахунку, ступінь самостійності (або взаємної залежності) його членів у ході співпраці, вплив згур­тованості колективу на якість виконання завдань, ступінь взаємо­зумовленості успіхів індивідуальної та колективної роботи, типовий стиль керівництва, інтенсивність професійного спілкування.

3.2. Роль та місце фахівця у системі внутрішньоколективних зв'язків. Основні зв'язки фахівця у ході бойової роботи; по вертика­лі (з командирами та підлеглими) та по горизонталі (з іншими члена­ми розрахунку); ступінь важливості успішного виконання фахівцями своїх задач для розрахунку у цілому та міра його відповідальності за бойову роботу розрахунку, за стан людей, за боєздатність та збе­реження техніки; можливість проявлення індивідуальних особливос­тей, здібностей (яких саме) та творчості у роботі, вимоги до спілку­вання та стилю поведінки в колективі.

3.3. Мотиваційні аспекти діяльності. Ступінь зумовленості якості роботи фахівця його світоглядною позицією, обґрунтованістю мотивів діяльності, наявністю відповідних здібностей, інтересів, захоплень; найбільш привабливі та негативні сторони роботи, основні шляхи її стимулювання, можливості просування по службі та професійного удосконалення.

3.4. Особливості соціально-психологічної та професійної адап­тації. Тривалість та зумовленість адаптації різними об'єктивними факторами, її зв'язок з індивідуальними характеристиками особис­тості, шлях прискорення.

Об'єктивні вимоги, що пред'являються тією або іншою профе­сією до психофізіологічних якостей у вигляді професійно важливих та безпосередньо з ними пов'язаних характеристик. В основі такого підходу лежить ідея Б.Ананьєва про структуру людини як суб'єкта діяльності. Його класифікація наводиться нижче:

1. Психічні функції:

а) психічні функції, що формують базу психічних процесів;

б) загальні елементарні мотиви (потреби, установки).

2. Психічні процеси, психічні стани (інтелектуальні, емоційні, вольові, комплексні).

3. Психічні властивості (риси характеру, здібності).

4. Конституційно-соматичні властивості. Перераховані властивості є вродженими, їх розвиток лімітованогенетичне зумовленими структурами та механізмами, та тільки част­ково коригується методами навчання та виховання. Завдяки тому, що природні професійно важливі особливості психіки та поведінки змінюються надто повільно, вони роблять економічно невигідними використання зусилля для їх розвитку.

Цей етап спрямований на подання аналізу структури психічної діяльності у тих специфічних вимогах, які пред'являє до людини професія. Його виконання можливе тільки на основі наукового вив­чення професійно важливих психічних якостей, що можливо тільки при проведенні експериментальних досліджень. Ці дослідження спря­мовані на вивчення таких якостей, які є відносно стійкими та дифе­ренціюють людей по ефективності праці. Таким чином, досліджуєть­ся не одна ізольована якість, а декілька, їх сукупність, що створює характерні психологічні структури професійної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-26