Особистісні опитувальники

Особистість - це за життя сформована система індивідуально-своєрідних рис, якими визначається своєрідне для людини мислен­ня і поведінка (С.Рубінштейн).

Висловлювання суб'єкта - прояв його самоспостереження, вони повинні бути узяті не як сукупність положень, що складають готову істину про суб'єкта, а як більш-менш симптоматичні прояви, справж­ня природа яких повинна бути виявлена дослідниками в результаті їхнього зіставлення з відповідними об'єктивними даними. Об'єктивний аналіз висловлювань обстежуваного приводить нерідко до резуль­татів, відмінних або навіть прямо протилежних їх безпосередньому змістові (С.Л.Рубінштейн).

Особистісні опитувальники — класичний зразок суб'єктивного діагностичного підходу. Опитування — один з найменш надійних спо­собів одержання знання про особистість, і тому цілком зрозуміло давнє прагнення дослідників до його об'єктивації. Це знаходить своє вираження насамперед в усе більш зростаючих вимогах до надійнос­ті і валідності особистісних опитувальників.

Особистісні опитувальники являють собою реалізацію суб'єк­тивного підходу до дослідження особистості з вербальним (мовним) поданням тестового матеріалу.

Опитувальники в широкому смислі — широка група психодіаг-ностичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань чи тверджень.

Опитувальники призначені для отримання об'єктивних і (чи) суб'єктивних даних зі слів обстежуваних.

Нині нашими психологами приділяється все більше уваги питан­ням конструювання особистісних опитувальників, психометричне коректної адаптації закордонних, розробці оригінальних шкал, проб­лемам валідності і надійності. Проте, ще дуже мало робіт, у яких опитувальники не просто використовуються для одержання яких-небудь даних про особистість (таких робіт дуже багато), а самі ви­ступають об'єктом вивчення. Простота застосування опитувальників, легкість обробки отриманих результатів, їхня наочність, обґрунто­ваність закордонних інтерпретаційних схем численними і, здається, цілком переконливими дослідженнями, — усе це часто породжує ілюзію, що в підсумку ми маємо у своєму розпорядженні об'єктив­не і достовірне знання про особистість. Небезпека цієї ілюзії в тім, що вона веде від справді наукового, поглибленого вивчення особис­тості до підміни його зовні достовірними показниками і кореляціями. Формування відносин до особистісних опитувальників у радянській психології проходить через різні етапи. У 1950-і pp. вони були фак­тично невідомі науковій громадськості і цілком відкидалися як інст­румент вивчення особистості. При цьому вказувалося, що «розпов­сюджені в Америці характерологічні анкети й «інвентарі», по суті, являють наругу над людиною». Наприкінці 1960-х pp. їх, як й інші психодіагностичні методики, починають боязко, а потім усе більш активно застосовувати аж до того, що виникає, на думку Б.В.Зейгар-ник (1971), «епідемія опитувальників». Характеризуючи цю «епідемію», варто помітити, що дійсно, до початку 1970-х pp. опитувальники стають досить популярними в СРСР. Однак це, як правило, лише зовні схожі із закордонними, кустарні методики, про валідність і надійність яких мова навіть не велася, оскільки психометричні характеристики діагностичних інструментів знаходилися ще поза полем зору дослідників.

Особистісні опитувальники зовні представляють собою різної ве­личини перелік запитань чи тверджень, на які обстежуваний пови­нен відповісти у відповідності із запропонованою йому методикою. Кількість запитань значно варіює. В окремих опитувальниках 20 зав­дань, в інших - декілька сотень (наприклад, ММРІ складається з 550 тверджень). Безліч особистісних опитувальників, розроблених до теперішнього часу, по діагностичній спрямованості можна поділити на:

* опитувальники рис особистості (наприклад, опитувальники Р.Кеттелла);

* опитувальники типологічні (наприклад, опитувальники Г.Айзенка);

* опитувальники мотивів (наприклад, опитувальник А.Едвардса);

* опитувальники інтересів (наприклад, опитувальники Г.Кюдера);» опитувальники цінностей (наприклад, опитувальник Д.Супера);

* опитувальники установок (наприклад, шкала Л.Терстоуна). Відповідно до принципу, закладеного в основу конструювання,

варто розрізняти:

* опитувальники факторні, для конструювання яких викори­стовується факторний аналіз (наприклад, опитувальники Р.Кеттелла);

* опитувальники емпіричні, котрі створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, ММРІ).

Нарешті, всі особистісні опитувальники можуть бути розподі­лені на ті, котрі призначені для виміру якої-небудь однієї якості (властивості) або декількох. Позначимо їх як одномірні і багатомірні. Фактично всі опитувальники можуть бути використані не тільки для індивідуального, але і для групового обстеження. Останнім часом досить розповсюдженим є пред'явлення завдань опитувальників за допомогою комп'ютерів, однак при цьому потрібно, як вже говори­лося, пам'ятати про необхідність їх рестандартизації.

Застосування особистісних опитувальників дозволяє вста­новити:

* індивідуальну, або кількісну, міру вираженості психічних властивостей особистості;

* їх інтраіндивідуальні взаємозв'язки, тобто зв'язки на рівні окремої особистості;

* інтеріндивідні зв'язки, які дозволяють порівнювати особис­тості між собою.

Ці зв'язки та взаємозв'язки, а також індивідуальна міра вираже­ності психічних властивостей і визначають своєрідність особистості, яка і є об'єктом психологічної діагностики. Мета психологічної діаг­ностики - прогнозування поведінки особистості в різних сферах життєдіяльності (спілкуванні, праці, психопрофілактиці і т.ін.). Ви­ходячи з цього, для психологічної діагностики важливими є два запитання:

» Що таке психічні властивості?

» Яким чином можна виявляти та оцінювати психічні власти­вості?

На початку XX ст., з подачі М.Россолімо, людина, як об'єкт дослі­дження постає у вигляді набору параметрів, які він назвав профілем особистості. Це було зроблено в його роботі «Психічні профілі» (1910) з метою прогнозування поведінки людини в звичайних ситуаціях; при цьому кожен показник з профілю називався рисою.

За походженням та сферою застосування виділяють три класи рис:

1. Конституціональні риси (обумовлені властивостями організму, його конституцією, що задають обмеження для максимально широ­кого класу ситуацій).

2. Індивідні (обумовлені досвідом життєдіяльності в певних, від­носно широких, соціально-нормативних ситуаціях) - темперамент.

3. Особистісні (обумовлені внутрішньою роботою особистості над аналізом та прогнозуванням власної поведінки).

В особистісних опитувальниках найбільш розповсюджені такі форми запитань (тверджень):

1. Запитання, що передбачають відповіді типу «ні». Такі запи­тання легко формулюються, звичайно зрозумілі, відповіді на них не утрудняють обстежуваних. Наприклад: «Ви ходите повільно і не­квапливо?» Варіанти відповідей: «так», «ні».

2. Запитання, що передбачають відповіді типу: «так», «щось се­реднє», «ні». Додається непевна відповідь. Як правило, непевні від­повіді неінформативні, а в опитувальниках із середньою категорією відповідей може актуалізуватися відповідна установка, що спотво­рює одержувану інформацію (див. про це далі). Використання такої форми запитань пов'язане з тим, що в деяких обстежуваних вини­кає дратівливість, відмовлення від роботи в тому випадку, коли їх змушують відповідати тільки ствердно або негативно. Наприклад: «Я завжди здатний строго контролювати прояв своїх почуттів». Ва­ріанти відповідей: «так», «щось середнє», «ні».

Принцип конструювання тестів на основі емпіричного виявлення деяких психологічних ознак дозволяє диференціювати релевантні критеріальні групи та контрольні.

3. Запитання, що передбачають відповіді типу «правда — не­правда», або так звані альтернативні завдання. Власне кажучи, вони мало відрізняються від дихотомічних («ні»). Наприклад: «Я ненави­джу втискуватися в переповнений автобус». Варіанти відповідей: «правда», «неправда».

4. Запитання, що передбачають відповіді типу «подобається — не подобається» (одне слово або фраза). Така форма запитань ви­користовується рідко.

5. Запитання, що передбачають відповіді за рейтинговими шка­лами. До запитань додаються шкали: скажімо, 7-бальна з крайніми значеннями «завжди» і «ніколи». Основні проблеми, що виникають при такій формі запитань, пов'язані з різним розумінням обстежу­ваними термінів, що вказують на частоту, і можливістю появи ус­тановки на «крайні» відповіді. Наприклад: «У присутності підлеглих я намагаюся показати свою перевагу». Варіанти відповідей: «завжди», «дуже часто», «часто», «від випадку до випадку», «рідко», «дуже рідко», «ніколи».

6. Запитання, які передбачають відповіді, що є варіантами «так», «інколи», «важко відповісти», «ні». Підбір того або іншого варіанта обумовлюється значеннєвими особливостями запитання (твердження). Наприклад: «Бувають періоди, коли мені важко удержатися від жа­лості до самого себе». Варіанти відповідей: «часто», «іноді», «ніколи».

7. Запитання, що передбачають відповіді на основі вибору з декількох запропонованих обстежуваному розгорнутих висловлень. Як правило, це завершальна пропозиція фрази, одну з яких і необ­хідно обрати. Використовуються два, три і більше варіантів вибору.

Одержувані за допомогою особистісних опитувальників, дані при­водяться у вигляді кількісних оцінок, що у багатомірних шкалах, як правило, перетворюються в різного типу стандартизовані показники. Результати для наочності можуть бути представлені, наприклад, у виді «профілю особистості» або «дискограми».

Дата добавления: 2015-05-26