Сучасні теорії особистості

Теоретичні концепції особистості

Ефективне використання тесту залежить від врахування багатьох факторів, серед яких найважливішим є теоретична концепція, на якій базується той чи інший тест.

Психологічний конструкт є теоретичною побудовою, запропонованою для пояснення й організації деяких аспектів існуючого знання, наприклад, про особистісні риси або особливості і їхні прояви в поведінці. Цей конструкт, будучи части­ною авторської концепції, повинен бути цілком відмежований від інтерпретацій, що випливають з інших теорій. Користувач тесту по­винен бути достатньою мірою ознайомлений з теоретичними підставами використаної методики, що дозволить йому зіставити і пого­дити власну концепцію конструкта з концепцією автора тесту і здійснювати адекватну інтерпретацію. Узагальнюючи існуючі тео­ретичні концепції в психології, Р.Нємов (1995) пропонує наступну схему для визначення теорій особистості і засад для їх класифіка­ції (табл.1).

Таблиця 1

№ з/п	Засади для кваліфікації	Теорії особистості
1.	Спосіб пояснення поведінки	1.Психодинамічні 2.Соціодинамічні 3. Інтеракціоністські
2.	Спосіб отримання даних про особистість	1. Експериментальний 2. Не експериментальний
3.	Кут зору на особистість	1. Структурні 2. Динамічні
4.	Вік, стать	1. Шкільний та дошкільний період 2. Все життя від народження до смерті
5.	Поняття, в яких описується особистість	1.Риси, якості, властивості особистості 2. Форми поведінки

Раніше було сказано про те, що опитувальники відповідно до принципу, покладеного в основу конструювання, можуть бути ем­піричними і факторними. Створення емпіричних опитувальників відбувається шляхом пошуку питань (завдань), що дозволяють роз­діляти групи обстежуваних, підібрані на основі якого-небудь кри­терію, що має відношення до поведінки або властивості особистості, яка тестується. Найчастіше таким критерієм є клінічний діагноз або синдром. Наприклад, твердження шкал ММРІ формувалися з тих, на які найчастіше певним чином відповідали хворі різної нозологіч­ної приналежності. Відповідно, застосовуючи цей опитувальник, ми встановлюємо «близькість» обстежуваного до одного з типів дисгар­монійного розвитку особистості. Такий підхід дозволяє обмежитися розумінням відповідей, як емпіричних показників, і не вимагає ана­лізу причинно-наслідкових зв'язків. Емпіричним опитувальникам віддають перевагу багато психологів-практиків за кордоном.

Застосування «емпіричних» опитувальників для симптоматич­ної діагностики і пов'язані з цим проблеми мають більшою мірою технічний характер. Точність діагнозу, що здійснюється з їхньою допомогою, багато в чому буде залежати від повноти розкриття ста­тистичних закономірностей. Іноді опонентами висловлюється думка про непродуктивність подібних опитувальників тестування, зокрема, при розв'язанні задач клініко-психологічної діагностики нібито тому, що отримані з їхньою допомогою «коди і криві повертають клініці її ж синдроми, нозологічні форми, типи психопатій тощо, але тільки у формалізованому виді», неправомірна. Індивідуалізація таких опиту­вальників, що досягається при використанні картини захворювання, дозволяє намітити оптимальні шляхи терапії і корекції, об'єктивно оцінити їхній ефект.

Терміном «факторні опитувальники», по суті справи поєдну­ються два їхні типи - опитувальники типологічні й опитувальники рис особистості. Наприклад, опитувальник Айзенка, розроблений на основі виділення типів особистості як цілісних утворень, що не зво­дяться до набору рис (факторів). Такий підхід до конструювання опитувальника вимагає групування обстежуваних, а не особистісних ознак (В.М.Мельников, Л.Т.Ямпольський, 1985). У цьому випадку діагностика здійснюється на основі зіставлення з відповідним типом особистості і факторний аналіз використовується для групування обстежуваних за ступенем близькості в просторі вимірюваних осо­бистісних ознак. Причому у випадку досліджень Айзенка мова йде про «групування обстежуваних на задані групи» (про кожного ви­пробуваного заздалегідь відомо, до якої групи він належить). Задача зводиться до того, щоб знайти правило поділу цих обстежуваних на задані групи по психологічних ознаках.

Можливий і інший шлях - групування особистісних ознак (рис), а не обстежуваних, відповідно діагностика здійснюється за ступенем виразності цих рис. Досить типовим представником опитувальників особистісних рис можна назвати 16 ФОО Кеттелла. Тут факторний аналіз є методом перетворення вихідного, досить великого набору груп тісно зв'язаних між собою ознак, у більш просту і змістовну форму, що дозволяє, на думку Кеттелла, «відкривати основні пер­винні властивості особистості».

Не слід думати, що емпіричні опитувальники, на відміну від фак­торних, не ґрунтуються на яких-небудь теоретичних поглядах, по­зиціях. Строго кажучи, у будь-якому емпіричному опитувальнику реалізована певна теорія. Наприклад, у ММРІ в якості такої висту­пає клінічна класифікація Крепеліна, а також уявлення про норму як «розведену» патології. У факторних опитувальниках теорії їхніх авторів виступають більш явно. У будь-якому випадку ігнорувати теорії, на основі яких розробляються ці психодіагностичні інстру­менти, оперуючи, як це іноді робиться, лише кількісними даними за вимірюваними тією або іншою методикою показниками, - шлях, що веде до помилок у діагнозі і прогнозі.

Не менш вразливий підхід, що ґрунтується на виділенні рис особистості. Дослідженням Кеттелла, найбільш видатного представ­ника даного підходу, властивий виражений емпіризм, зневага якими-небудь вихідними теоретичними уявленнями про зміст і кількість визначаючих рис особистості. При вибраній автором 16 ФОО техніці збору даних нічого не відомо про функціональні зв'язки між пере­мінними, ці зв'язки виражаються лише у вигляді кореляцій — міри лінійної залежності між ними. А.Анастазі (1982) зауважує, що фак­тори, які виявляються за допомогою кореляції суб'єктивних оцінок, скоріше можуть відображати вплив соціальних стереотипів і інших постійних помилок у судженнях, ніж структуру властивостей особис­тості. Підтвердженням цього є неможливість відтворення первинних факторів Кеттелла. Кеттеллу не вдалося верифікувати і вихідну гі­потезу про ідентичність структурних елементів у факторах, виділених на основі L-даних, отриманих шляхом реєстрації реальної пове­дінки людини в повсякденному житті, і тих, котрі виділені на основі Q-даних, отриманих за допомогою опитувальників. Таким чином, в оцінці результатів, отриманих за допомогою факторних опитуваль­ників, необхідна велика обережність.

Безпосереднє відношення до вірогідності одержуваного за допо­могою опитувальників знання про особистість мають теоретичні по­гляди їхніх розробників. Дуже важко уявити опитувальник, в основі якого не було б тих чи інших уявлень про особистість, її структуру. Ці уявлення можуть бути неявні і досить прості, як у так званих емпіричних опитувальниках. За іншими опитувальниками (їх чимало) стоять теорії особистості, розроблювані протягом тривалого часу, більш того - теорії, що нерідко претендують на універсальність. Са­ме тому нами було приділено досить багато місця аналізові такого особистісного виміру, як психотизм.

Отже, підводячи підсумки розглядові проблем, пов'язаних з осо-бистісними опитувальниками, ще раз підкреслимо, що дані, отримані з їхньою допомогою, мають імовірнісно-орієнтуюче значення, вони не є готовою істиною про суб'єкта, а основою для подальшого вив­чення особистості. Тому діагностична робота не повинна бути для практичного психолога самоціллю, а покликана бути основою для розробки практичних рекомендацій щодо оптимізації психічного роз­витку особистості з урахуванням конкретної теоретичної концепції і положень особистості, в межах якої розроблено відповідні опиту-вальники. Виходячи із цих положень, будується передбачувана мо­дель досліджуваного феномена, відбирається низка діагностичних ознак, формується набір питань про поведінку чи переваги обстежу­ваного, які дозволяють оцінити ступінь вираженості вказаних ознак.

Використана і рекомендована література

1.Анастази А. Психологическое тестирование. - СПб., 2000. - 587 с.

2. Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психологической диагностике. -СПб.: Питер, 2000. - 598 с.

3.Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика (психодиагностический инструментарий й его применение в условиях социальньїх служб). -К: А.Л.Д., 1995. - 100 с.

4. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 352 с.

5.Гильбух Ю.З. Актуальньїе проблеми профессиональной психодиагнос­тики. - К.: Знание, 1977. - 211 с.

6.Гуревич К.М. Профессиональная пригодность й основньїе свойства нервной системьі. - М.: Знание, 1970. - 232 с.

7. ВопросьІ практической психодиагностики й психологическое консуль-тирование в Вузе / Под ред. Н.Н.Обозова. - Л.: ЛГУ, 1984. - 153 с.

8. Задачи й методьі профессиональной психодиагностики / Под ред. Ю.В.Войтко, Ю.З.Гильбуха. - К: Вища школа, 1981. - 94 с.

Мельников В.М., Ямпольский Л.Т. Введение в зкспериментальную психологию личности. - М.: Просвещение, 1985. - 319 с.

9. Основи психодиагностики: Учеб. пособие / Под общей ред. А.Г.Шмеле­ва. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - 544 с.

10.Собчик Л.Н. МетодьІ психологической диагностики. Стандартизованньш многофакторньїй метод исследования личности. - М.: МГУ, 1990. - 74 с.

11. Психологія: Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. - К: Либідь, 1999. -511 с.

12.Психодиагностика: Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. - М.: МСПИ, 2001. - 368 с.

13.Психология индивидуальньїх различий. ТестьІ / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер й др. - М.: МГУ, 1982. - 320 с.

14. Психология личности. ТекстьІ / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер й др. - М.: МГУ, 1982. - 288 с.

15. Фрейджер P., Фейдимен Дж. Личность: Теории, експерименти, уі: -ражнения. - СПб.: Еврознак, 2001. - 864 с.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні періоди дослідження особистості і їх особли­вості.

2. Які ви знаєте типи особистісних опитувальників?

3. В чому проявляються особливості емпіричних опитувальни-ків в порівнянні з факторними?

4. Які форми запитань існують у особистісних опитувальниках?

5. В чому проявляється взаємозв'язок теорії особистості і осо­бистісних опитувальників?

6. В чому проявляється проблема достовірності особистісних опи­тувальників?

Дата добавления: 2015-05-26