Тема 7. 5 страница

протиправно заподіяні збитки (Д. 9.2.1). Цей закон було прийнято за пропозицією плебейського

трибуна Аквілія. Він складався із трьох глав, дві з яких (перша і третя) встановлювали деліктну

відповідальність за заподіяння шкоди чужому майну. Гай відтворює зміст першої глави: «Якщо

хтось протиправно вбив чужого раба або чужу рабиню, або тварину, то хай буде він присуджений

дати власнику стільки міді, скільки було найвищою вартістю цього раба в даному році» (Д. 9.2.2).

Третя глава встановлювала відповідальність за поранення чужого раба чи тварини і за знищення

чи пошкодження чужої речі.

Для настання відповідальності за вбивство або поранення раба чи тварини, а також за

знищення або пошкодження чужого майна необхідні були такі умови:

1. Смерть, поранення раба чи тварини, а також пошкодження або знищення чужого мають

бути вчинені corpore, тобто безпосередньо діями правопорушника. Тобто раб або тварина мали

бути вбитими правопорушником, а не загинути, стрибнувши в прірву, тому що злякалися

правопорушника.

2. Шкода мала бути заподіяна corpori, тобто матеріальним впливом на об'єкт посягання.

Наприклад, раб бути вбитий або поранений ломакою. Проте, якщо тварину загнали в ріку й вона

там утопилася, відповідальність не наставала – тут немає безпосередньої матеріальної дії.

3. Наявність вини правопорушника, нехай найлегшої. За випадкове заподіяння шкоди

відповідальність не наставала.

4. Суб'єктом відшкодування збитків був тільки власник. На інших осіб, зацікавлених у

збереженні пошкоджених речей (володільці, узуфруктуарії та ін.) положення закону Аквілія не

поширювалися.

Той, хто заподіяв збитки, зобов'язаний був сплатити власнику вбитого або пораненого раба чи

тварини, пошкодженої або знищеної речі вищу ціну, що мала місце останнім часом. Якщо той, хто

заподіяв збитки, ухилявся від відповідальності, сума стягнення подвоювалася.

Отже, закон Аквілія мав обмежене застосування і не встановлював відповідальності за будь-яке

неправомірне завдання шкоди чужому майну. Крім того, відповідальність правопорушника мала,

головним чином, штрафний характер, а не завжди визначалася дійсним розміром збитку. У разі

оспорювання смерті сума могла подвоюватись. Якщо збиток вчиняли кілька осіб, то відповідав

кожен з них (кумулятивна відповідальність). У разі настання смерті правопорушника зобов'язання

відшкодувати збитки на його спадкоємців у період республіки не переходили. Проте в період

імперії вони відповідали в межах збагачення.

Заподіяння збитків чужому майну не обмежувалися зазначеними вище випадками, проте

деліктами їх не визнавали. Преторське право і практика почали застосовувати закон Аквілія в усіх

випадках неправомірного заподіяння шкоди чужому майну, а не тільки corpore сorpori. З часом цей

позов надавали не лише власнику вбитого чи пораненого чужого раба чи тварини, пошкодженого

чи знищеного майна, а й іншим зацікавленим особам (володільцям, детенторам тощо) і навіть

кредиторам власника вбитого або пораненого раба, пошкодженого чи знищеного майна. Така

практика забезпечувала відшкодування будь-якого збитку, заподіяного неправомірними діями.

Основні положення її було покладено в основу деліктної відповідальності у сучасних правових

системах.

9. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)

Позадоговірні цивільні правопорушення, що тягли виникнення шкоди і не підпадали під

ознаки делікту, дістали назву ніби делікти (квазіделікти). Це четверта група підстав виникнення

зобов'язань.

Загального визначення квазіделіктів римські юристи не залишили, а перелік неправомірних

дій, що охоплювалися цим поняттям, досить широкий. Найпоширенішими серед них були кілька

недозволених дій.

1. Відповідальність судді за постановленим несправедливого присуду. Навмисне неправильне або

недбайливе вирішення судової справи, а також порушення інших суддівських обов'язків

визнавалося неправомірною дією – ніби деліктом і тягло майнову відповідальність. Суддя, який

виніс явно несправедливий присуд або не з'явився в призначений день для розгляду справи, був

зобов'язаний відшкодувати заподіяну його неправомірними діями шкоду потерпілій стороні. В

разі навмисних дій (dolus) суддя відшкодовував усю суму позову, а за наявності іншої вини –

штраф, що призначався судом.

2. Відповідальність мешканців будинків за викинуте або вилите. Мешканець житла, з якого було

щось викинуто або вилито на вулицю, де звичайно ходять або їздять люди, відповідав за заподіяну

шкоду. Не мало значення, ким була особа, що викинула або вилила, – власником будинку чи

наймачем, володільцем чи утримувачем. Проте той, хто тимчасово перебував у будинку,

відповідальності не ніс. Мешканці, що проживали разом, несли солідарну відповідальність.

Позов, що випливав з такого вчинку, не був деліктним, оскільки відповідальність за ним

наставала без вини, а деліктна відповідальність мала місце лише за наявності вини. Проте він

наближався до деліктного. Цей позов був введений преторським едиктом для безпеки руху в

громадських місцях міста. Його застосовували й у випадках, коли що-небудь викидалося або ви-

ливалося з інших приміщень або споруд, наприклад з воза, корабля, хліва, якщо у місці, куди

вилите або викинуте потрапило, були люди (Д. 9.3.5.3). Відповідальність наставала у розмірі

подвійної суми заподіяної шкоди. Той, хто завдав шкоди, звільнявся від відповідальності тільки в

разі дії нездоланної сили.

3. Небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивішене, що може впасти на людей. Недбало

прикріплена вивіска, небезпечно виставлені на вікні вазони, підвішені на стіні будинку предмети,

виставлені або підвішені на балконах речі тощо – все це, знесене вітром або за будь-яких інших

причин зірване зі свого місця, може впасти на перехожих і завдати їм шкоди. Той, хто помітив

подібне, міг подати до господаря будинку позов (actio popularis) про сплату штрафу в розмірі 10

тисяч сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини і наявності

шкоди.

4. Відповідальність власників готелів, заїжджих дворів і кораблів, які завдавали шкоди майну

постояльців і пасажирів. Вони зобов'язані були відшкодувати заподіяні їхніми працівниками збитки

у подвійному розмірі. При втраті зданих на схов речей постояльці могли заявити кондикційний

позов до господарів заїжджих дворів, готелів і кораблів. За шкоду, заподіяну працівниками

господарів заїжджих дворів, готелів і кораблів, жильцям і пасажирам потерпілі могли подати

квазіделіктний позов безпосередньо до тих, хто вчинив шкоду, а в разі їхньої неспроможності – до

їхніх хазяїв.

5. Шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі. І в цьому разі відповідальність ніс

їхній хазяїн. Виною власника раба чи тварини, що заподіяли шкоду, вважалась відсутність

належного нагляду за тваринами і рабами. Власник раба чи тварини, що заподіяли шкоду, був

зобов'язаний відшкодувати її чи за ноксальним позовом видати тварину чи раба.

Дата добавления: 2015-05-31