Аналіз інвестиційної діяльності підприємства

Розділ 12

12.1. Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Одним із найважливіших напрямів трансформування економі­ки України до ринкових відносин є орієнтація на створення і ви­пуск конкурентоспроможної продукції, що потребує від підпри­ємств активізації процесу модернізації та реконструкції виробницт­ва, вдосконалення технології, підвищення рівня їх матеріальної бази.

Однак оновлення елементів основного капіталу (основних ви­робничих засобів) на новій технічній основі вимагає постійного зростання інвестицій, забезпеченість якими в достатньому обсязі залежить від наявності сприятливого інвестиційного клімату.

На жаль, в Україні інвестиційна активність сьогодні характе­ризується незначними темпами підготовки підприємств до діяль­ності в умовах ринку і конкурентної боротьби. Основними при­чинами такої ситуації, з одного боку, є політична та економічна нестабільність, а також інфляційні процеси, а з другого — відсут­ність у вітчизняних підприємствах досвіду самостійного здійс­нення вибору найбільш ефективних інвестиційних шляхів свого розвитку. Якщо перший блок проблем передбачає реалізацію за­ходів щодо вдосконалення державного регулювання, то нейтралі­зація другого полягає в підвищенні якості методичного забезпе­чення інвестиційного процесу, що дасть змогу оптимізувати прийняття управлінських рішень у життєво важливій для підпри­ємства галузі. Йдеться про необхідність вивчення ефективних методик аналізу інвестиційної діяльності підприємства.

На думку провідних дослідників, визначення поняття «інвес­тиції» є предметом дискусії серед фахівців з фінансових пи­тань.

Узагальнюючи підходи, що мають місце в економічній літера­турі щодо визначення економічної сутності категорії «інвести­ції», можна виділити такі основні концепції:

1) коли інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, хоч останні передбачають лише вкладення у відтворення основних засобів — як виробничого, так і невиробничого характеру. Інвес­тиції більш широке поняття, під яким слід розуміти не тільки вкладення в основні, а й у оборотні активи, в різні фінансові ін­струменти, окремі види нематеріальних активів;

2) коли інвестиції пов'язують виключно з цілями приросту капіталу або отриманням прибутку. Хоча в умовах ринкової еко­номіки ця мета є визначальною, інвестиції можуть переслідувати й інші цілі вкладення капіталу (екологічні, соціальні);

3) коли інвестиції розглядають як будь-яке вкладення капіта­лу, навіть таке, що не пов'язане з метою отримання прибутку. Йдеться про вкладення коштів у придбання товарів довгостроко­вого споживання (телевізорів, автомобілів);

4) коли інвестиції тлумачать як вкладення грошових коштів. З таким визначенням не можна погодитися, оскільки інвес­тування може здійснюватися у формі рухомого та нерухомо­го майна, нематеріальних активів, різних фінансових інстру­ментів;

5) коли інвестиції характеризують як довгострокові вкладен­ня. Безумовно, окремі форми інвестицій мають довгостроковий характер (вкладення в основні засоби, будівництво, інноваційну діяльність), однак інвестиції можуть бути короткостроковими (короткострокові фінансові вкладення, депозитні сертифікати з
періодом обігу до одного року);

6) коли інвестиції визначають як процес реалізації інвестицій­ної діяльності. Є думка, що категорії «інвестиції» та «інвестицій­ний процес» потрібно розмежовувати, оскільки під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницького та іншого видів діяль­ності, у результаті чого утворюється прибуток чи досягається со­ціальний ефект; а «інвестиційний процес» включає в себе ком­плекс економічних заходів (таких, як розробка інвестиційної стратегії, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування та управління інвестиційним портфелем, оцінка ефективності інвес­тування тощо), які використовують при здійсненні підприємст­вом інвестиційної діяльності.

Наявність широкого спектру підходів до визначення категорії «інвестиції» вказує на багатогранну її суть, для уточнення якої вітчизняний учений І. Бланк пропонує зупинитися на розгляді основних характеристик інвестицій.

6) Інвестиції як предмет економічного управління. Незва­жаючи на розглянуті раніше досить значні термінологічні від­мінності, інвестиції тлумачать як категорію економічну, пов'яза­ну із сферою економічних відносин, економічної діяльності. От­же, виступаючи носієм економічних характеристик і економічних
інтересів, інвестиції є об'єктом економічного управління як на
макро-, так і на мікрорівні будь-яких економічних систем.

7) Інвестиції як найбільш активна форма залучення нако­пиченого капіталу в економічний процес. Оскільки накопиче­ний підприємством запас капіталу не весь використовується в ін­вестиційних цілях, а частина грошового або іншого капіталу у зв'язку з вимогами ліквідності являє собою форму страхового за­пасу, зберігаючи пасивну форму, інвестиції на противагу цьому слід розглядати як найбільш активну форму використання нако­пиченого капіталу.

1) Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу в усіх альтернативних формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позиції сфери використання в інвес­тиційному процесі є грошова форма капіталу, яка дня безпосеред­нього застосування в цьому процесі потребує в більшості випад­ків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, го­товий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, однак
сфера його використання в таких формах має вузько функціональ­не значення.

2) Інвестиції як альтернативна можливість вкладення ка­піталу в будь-які об'єкти господарської діяльності. У комбі­нації з іншими факторами виробництва (трудові, природні ресур­си) інвестиційний капітал може бути використаний як для випуску продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці.

3) Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємниць­кої діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може мати як економічний, так і позаекономічний характер. Досягнення ефекту інвестицій визначається їх потен­ційною спроможністю генерувати дохід.

6. Інвестиції як об'єкт ринкових відносин. Різноманітні ін­вестиційні ресурси, товари та інструменти, що використовуються підприємством у процесі діяльності, виступають як об'єкти купівлі-продажу на особливому ринку — «інвестиційному ринку». Останній формується усією системою ринкових економічних умов, тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, спожив­чих товарів, послуг тощо) і функціонує під певним впливом різ­номанітних форм державного регулювання.

1) Інвестиції як об'єкт власності та розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав влас­ності та розпорядження. У сучасних умовах підприємство, що використовує різні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому разі права власності та розпорядження капіталом
як інвестиційним ресурсом є розподіленими у розрізі окремих суб'єктів економіки.

2) Інвестиції як об'єкт переваги. Між інвестуванням капіта­лу та отриманням інвестиційного доходу часовий лаг може харак­теризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу:

а) вибирати для інвестиційної діяльності коротко- або довго­строкові об'єкти (інструменти) інвестування з відповідним рів­нем інвестиційного доходу;

б) надати перевагу можливостям майбутнього споживання за­мість поточного незважаючи на те, що економічна цінність пер­шого оцінюється нижче, ніж другого.

Для того щоб перебороти наведений стереотип часової пере­ваги та спонукати власника капіталу до інвестування, відмовив­шись від його використання на цілі споживання, потрібно забез­печити таку відмову вагомою винагородою у формі інвестицій­ного доходу.

9. Інвестиції як носій ризику. Ризик є важливою характерис­тикою інвестицій, пов'язаною з усіма їх формами й видами. Носі­єм фактора ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинен усвідомлено йти на економічний ризик,
пов'язаний з можливим зниженням або недоотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестиційного капіталу. Відповідно ри­зик і дохідність інвестицій у підприємницькій діяльності інвесто­ра взаємопов'язані.

10. Інвестиції як носій ліквідності. Процес звільнення вкладе­ного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризу­ється терміном дезінвестиціі Капітал, звільнений у процесі дезін-вестиції, може бути реінвестований в інші об'єкти та інструменти. Отже, ліквідність інвестицій дає змогу формувати не тільки прямий, а й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Вважається, що більш докладно економічну природу інвести­цій пояснює класифікація, в основу якої покладено різні ознаки, які деякі науковці¹ в подальшому пропонують використовувати:

114)види інвестицій;

115)об'єкти вкладення коштів;

116)характер участі в інвестуванні;

117)регіональні ознаки;

118)період інвестування;

119)форми власності;

120)ступінь ризику;

121)форми відтворення.

За видами інвестиції поділяють на:

1. грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

2. рухоме та нерухоме майно;

3. майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

4. сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та вироб­ничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого («ноу-хау»);

5. права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

—інші цінності.

За об'єктами вкладення капіталу розрізняють:

—реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в ма­теріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-технічні та проектно-конст­рукторські роботи у вигляді документації, програмні засоби то­що) активи;

—фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

6. прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому ін­вестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного цик­лу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об'єкта інвестування, а також виробництво кінце­вої продукції;

7. непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвесту­вання, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

8. внутрішні, тобто вкладення суб'єктів господарської діяль­ності певної держави;

9. іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

10.зарубіжні — вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

— короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансо­ві вкладення);

— довгострокові, тривалістю більш як один рік.
За формами власності інвестиції поділяють на:

84)приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

85)державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів державними підприємствами і установами;

86)змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:

87) безризикові, які характеризують вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат ка­піталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

88) ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (ство­рення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розши­рення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку — допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту — критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора — катастрофічний ризик.

За формами відтворення розрізняють такі інвестиції:

—нове будівництво або будівництво підприємств, будинків, споруд, яке здійснюється на нових майданчиках відповідно до первісно затвердженого проекту;

—розширення діючого підприємства — будівництво подаль­ших черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплек­сів і виробництв, розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничих потужностей;

—реконструкція діючого підприємства — здійснення по єди­ному проекту повного або часткового переобладнання та перебу­дови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зно­шеного обладнання з метою випуску нової продукції;

—технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

Незважаючи на широкий спектр розглянутих ознак, наведена класифікація не є вичерпною і в разі потреби може бути допов­нена.

Так, за видами обраної підприємством інвестиційної стра­тегії виділяють:

—пасивні інвестиції, тобто такі, які підтримують на незмін­ному рівні показники прибутковості вкладень за рахунок замін застарілого обладнання:

— активні інвестиції, які забезпечують підвищення конкурен­тоспроможності фірми та її прибутковості порівняно з раніше до­сягнутими рівнями за рахунок упровадження нової технології, організації випуску продукції, що користується попитом, освоєн­ням нових ринків збуту.

За відтворювальною спрямованістю розрізняють:

— валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капі­талу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематері­альних активів у певному періоді;

8. реноваційіні інвестиції, що характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних засобів і нема­теріальних активів, що амортизуються;

9. чисті інвестиції, що визначають обсяг капіталу, який інвес­тується в розширене відтворення основних засобів і нематеріаль­них активів. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизацій­них відрахувань.

За характером використання капіталу в інвестиційному процесі виділяють:

10.первинні інвестиції, які характеризують використання знов сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових фінансових ресурсів;

11.реінвестиції, які являють собою повторне використання ка­піталу в інвестиційних цілях за умови попереднього його вивіль­нення в процесі реалізації раніше обраних інвестиційних процесів;

12.дезінвестиції, які являють собою процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшогойого використання в інвестиційних цілях.

Управлінські рішення щодо доцільності інвестицій (особливо реальних), як правило, відносять до рішень стратегічного харак­теру. Вони потребують ретельного аналітичного обгрунтування через цілу низку причин.

По-перше, будь-яка інвестиція потребує концентрації велико­го обсягу грошових коштів.

По-друге, інвестиції, як правило, не дають миттєвої віддачі і внаслідок цього виникає ефект іммобілізації власного капіталу, коли кошти «омертвілі» в активах, які, можливо, почнуть прино­сити прибуток лише через певний час. Тому будь-яка інвестиція передбачає наявність у компанії фінансового наробітку, що дає змогу безболісно пережити етап становлення нового бізнесу (під­розділу, технологічної лінії тощо).

По-третє, у переважній більшості випадків інвестиції здійс­нюються із залученням позикового капіталу, а тому передбача­ється обгрунтування структури джерел, оцінка вартості їх обслу­говування та формування аргументів, завдяки яким можна залучити потенційних інвесторів.

В основу аналітичного обгрунтування процесу прийняття управ­лінських рішень інвестиційного характеру покладено оцінку та по­рівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Загальний аналіз інвестиційної діяльності підприємст­ва здійснюється з використанням формалізованих критеріїв:

• оцінки реальних інвестицій;

• оцінки фінансових інвестицій.

Дата добавления: 2015-05-26