Морально-психологічні особливості прокурора

Моральніш обов'язок прокурора — проя­вити стриманість у слові, обдуманість і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного злочину ставлення до підсудного без черствої однобічності і без образи в ньому почуття людської гідності.

А.Ф. Коні

Прокурор - державна посадова особа, покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і правильним за­стосуванням законів органами держави, посадовими особа­ми, громадськими організаціями та громадянами. В Україні функції прокурора викладені в Конституції, виходячи з досвіду вітчизняної системи, і вони повинні бути Грунтовно регламентовані новим кримінально-правовим кодексом. Ста­тус прокурора визначений Законом України про прокуратуру від 5.10.1991 року. Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено обов 'язки:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадян або держави в суді у ви­падках, визначених законом;

3) нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Як державний обвинувач, виступаючий у суді прокурор обвинувачує від імені держави і народу, являючи собою вели­чезну соціальну більшість. Це вимагає від прокурора ретельного аналізу доказів у справі, об'єктивних висновків у результаті цьо­го аналізу й уміння висловлювати вимоги справедливого вироку словами, зрозумілими народу, від імені якого прокурор виголошує промову.

Формування думки прокурора про покарання при розгляді в суді кримінальної справи — складний процес, де врахову­ються дані правового характеру, передбачені законом, а також позначається безліч інших факторів. Прокурор бере участь у справі практично з моменту її порушення і до винесення вироку. Тому думці державного обвинувача належить особли­ва роль. У процесі він першим висловлює свій погляд. Отже дуже важливо, щоб він був чітко сформульований і перекон­ливо аргументований.

Певна майстерність прокурора необхідна при веденні допитів у залі судового засідання, особливо допитів членів злочинної гру­пи, що займали в цій групі різне ієрархічне становище. Політична зрілість, моральна чистота, розуміння значущості своєї праці множать сили і здібності прокурора, допомагають йому пра­вильно зорієнтуватися в складній обстановці, запобігають вузькопрофесійному ставленню до своїх обов'язків.

Діяльність прокурора. З метою припинення, усунення право­порушень, відновлення порушених прав і свобод громадян про­курор при наявності відповідних підстав правомочний винести протест або подання на незаконний акт, порушити кримінальну справу, дисциплінарне переслідування, притягти винних до адміністративної відповідальності, пред'явити у суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підміняти органи відомчого управління і контролю. Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, ро­бота прокурора передбачає наявність у нього специфічних власти­востей характеру. Це насамперед глибока і тверда переконаність у

справедливості та великій соціальній значущості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. Водночас, враховуючи значний обсяг владних по­вноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок - ефек­тивно й винятково обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі „за" і „проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухи­лу, спокусі захисту „честі мундира", проникати у сутність право­вих, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і ви­правити їх.

На сьогоднішній день судовий захист не є найбільш ефектив­ним способом відновлення порушеного права, тому роль проку­рорського нагляду в захисті як суспільних інтересів, так і прав особистості набуває особливо важливого значення. Водночас про­курорський нагляд ні в якій мірі не повинен підмінювати судовий захист. У цих відносинах прокурор покликаний бути ініціатором усунення порушення, а суд повинен дати правову оцінку пору­шення.

Беручи участь у судовому розгляді, прокурор виконує послідовно такі функції:

- вивчає матеріали і висновок попереднього слідства;

- бере участь у розпорядницькому засіданні суду, який вирішує питання про передачу підозрюваного суду;

- бере участь у процесі судового розгляду, в допиті обвинувачу­ваних, потерпілих і свідків, експертів, бере участь у дискусії з представниками захисту;

- готує і виголошує в суді обвинувальну промову.

Підтримуючи перед судом державне обвинувачення, проку­рор бере активну участь у дослідженні доказів, формує для себе модель події і представляє суду своє розуміння з приводу застосу­вання карного закону і міри покарання стосовно підсудного. Якщо в результаті судового розгляду прокурор приходить до переконан­ня, що результати судового слідства не підтверджують висунуто-

го підсудному обвинувачення, то він зобов'язаний відмовитися під обвинувачення і викласти суду мотиви відмови (ст. 264 КІЖ України). Прокурор не може стояти над судом, а повинен сприяти успішному пошуку істини і законному здійсненню всіх судових процедур.

Обвинувальна промова прокурора виголошується відразу після закінчення судових дебатів. Вонавідображає кульмінаційний момент психологічного конфлікту в судовому розгляді і має вели­чезний соціально-психологічний ефект, протікаючи зазвичай на тлі напруженого чекання й активного інтересу всіх присутніх у залі судового засідання. Ця промова здебільшого має категорично стверджувальний, наступальний характер як протест суспільства проти зла і злочинності, як символ невідворотності покарання за злочини проти особистості та держави.

Промова прокурора зазвичай складається з кількох частин (етапів):

1) вступної частини, в якій прокурор гостро ставить про­блему, підкреслює її правову і суспільну значущість і привертає увагу слухачів до її оцінки;

2) короткого і чіткого викладу суті і фабули розслідуваної події;

3) аналізу й оцінки зібраних у справі доказів;

4) кваліфікації злочину (визначення його типу, ступеня ваги, суспільної небезпеки тощо);

5) характеристики особистості обвинувачуваного, аналізу його мотивації, ступеня активності, навмисності злочи­ну, моральних властивостей та ін.;

6) характеристики особистості потерпілого, заподіяних йому фізичного страждання і моральної шкоди;

7) співвіднесення вчиненого зі статтями закону і пропозиції про міру покарання і відшкодування заподіяного потерпілому збитку;

8) у випадку особливого соціального значення правопо­рушення може мати місце аналіз соціальних умов, що сприяли йому і пропозиція з їх усунення;

9) висновку, що включає короткий підсумок сказаного і звернення до складу суду про присудження справедливо­го покарання.

Промова прокурора вимагає високого професіоналізму, умін­ня глибоко й оперативно аналізувати розмаїтість фактів, що наво­дяться в суді, дати оцінку всім доказам, а не докладно їх переказу­вати. Прокурор повинен здійснити вищий синтез всіх об'єктивних і суб'єктивних аспектів складу злочину, співвіднести його зі стат­тями кримінального кодексу й обґрунтувати правильність їх за­стосування в даному конкретному випадку.

Прокурор має виявити себе майстром психологічного аналізу особистості підсудного й особистості потерпілого, чиї індиві­дуальні особливості (характер, моральність, мотивація) повинні бути враховані при визначенні міри покарання. Тим самим про­курор показує свою юридичну і психологічну культуру, розуміння психологічних механізмів учинків людей, наявність емпатії -співпереживання до страждань і труднощів людей. Однак промова прокурора не повинна містити лише пафос обвинувачення і викрит­тя антисоціальних рис особистості підсудного, а має висвітлювати можливі перспективи його наступної ресоціалізації, особливо в тих випадках, коли розглядається справа за участю неповнолітніх обвинувачуваних. А.Ф. Коні зазначав, що найуважнішим слухачем промови прокурора є підсудний. Нерідко він при цьому сам себе за­судив найстрашнішим судом - судом своєї совісті. Вислуховуючи осуд свого злочину, він повинен почути і кілька підбадьорюючих слів. Звичайно, прокурори не акцентують увагу суду на пом'якшуючих провину обставинах і вимагають максимальну міру покарання. Пропонуючи міру покарання, прокурор повинен назва­ти його вид, термін, умови відбування. А для цього він повинен добре собі уявляти ці умови, а також глибоко зрозуміти особистість конкретного обвинувачуваного, котрому ці умови призначають­ся. Підкреслюючи вагу злочину і характеризуючи особистість підсудного, прокурор має уникати „згущення фарб", а тим більше, не допускати приниження людської гідності. У такому випадку суд­дя повинен зробити йому зауваження. Виходячи з гуманістичних

традицій юриспруденції, А.Ф. Коні говорив про неприпустимість спрямованості промови прокурора лише на однобічну викриваль­ну позицію, невиправдано широкі узагальнення щодо негативних властивостей особистості підсудних; він вважав, що для прокурора необхідна стриманість у слові, неприпустимі образи особистості. Неправомірні свавільне розширення прокурором обтяжуючих про­вину обставин, включення в них невизнання підсудним своєї про­вини, його суперечливих показань, відмови від свідчень.

Зазначені обставини важливо враховувати тим більше, що підсудний ще не визнаний судом винним.

Важливі стиль і логічна структура промови прокурора, його ораторське мистецтво, а також уміння підтримувати свій високий імідж державного обвинувачувача. Мовлення повинне бути стро­гим, помірковано-емоційним, голосним, із гарною дикцією, пере­конливим і доступним розумінню всіма присутніми. У ньому не повинно бути позерства, зайвого пафосу, базікання, гордовитості, мають бути присутні чіткі докази. При цьому ні очевидність розглянутих фактів, ні визнання провини обвинувачуваним не знімають із прокурора обов'язку доведення обвинувачення. Про­курор зобов'язаний ретельно проаналізувати усі виправдувальні версії, що висуваються в судовому слідстві захисниками й обви­нувачуваними.

Полеміка з адвокатами вимагає від прокурора особливої професійної майстерності у відстоюванні своєї стратегічної позиції. Він повинен точно помічати і виділяти всі обставини, що не підтвердилися, і виключати їх з обвинувачення, а також відмовитися від обвинувачення, якщо матеріали судового слідства не підтверджують висунутого обвинувачення.

Діяльність прокуратури багатогранна. Жодне порушення за­кону не повинне залишатися без реагування з боку прокуратури, що покликана забезпечувати дотримання законів на доручених їй ділянках роботи. Підтримуючи державне обвинувачення в суді, прокурор в однаковій мірі може й обвинувачувати, і відмовитися від обвинувачення у випадку його непідтвердження (відсутності переконливих доказів). У нього один критерій: виступати з позиції

закону. Закон не повинен бути порушений ні стосовно потерпілого, ні по відношенню до підсудного, і потрібно точно дотримуватися встановленої законом процедури розгляду справи.

Загальний суд, арбітражний суд - сфера застосування діяльності прокурора, де він представляє інтереси громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Участь в арбітражному процесі - складова частина загальної діяльності прокуратури. Звертання прокурора з позовом в арбітражний суд найчастіше є завершальним етапом нагляду за виконанням законів, за загальнонаціональними міністерствами і відомствами, пред­ставницькими і виконавчими органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, органами контролю, їхніми посадовими особами, а також за відповідністю закону правових актів, що ними видаються; за вживанням заходів для усунення порушень законності.

Участь прокурора в арбітражному процесі, в першу чергу, у вигляді пред'явлення позову в суд, є специфічною формою державного впливу на дотримання законності в господарській діяльності. Ця форма відповідає принципам правової держави і ринкової економіки. Правильне, засноване на законі використан­ня права на звертання з позовом в арбітражний суд і кваліфікована підтримка позовних вимог у суді є винятково ефективним засо­бом припинення й усунення порушень законності в економічній сфері, у діяльності як органів державної влади, керування і кон­тролю, так і суб'єктів підприємництва.

Галузі прокурорського нагляду за точним і однаковим вико­нанням законів усіма громадянами і посадовими особами такі:

— за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, організаціями, посадовими особами і гро­мадянами (загальний нагляд);

— за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства;

— за виконанням законів при розгляді справ у суді (опротестовує незаконні і необгрунтовані вироки, визначення і постанови судів);

- за дотриманням законності в місцях утримання ув'язнених, у
місцях попереднього утримання, при виконанні покарань та
інших заходів примусового характеру, призначених судом.

Соціальний аспект діяльності прокурорських працівників виражається в тому, що, здійснюючи нагляд за виконанням законів на всіх рівнях їхньої реалізації, вони відповідальні перед суспільством за те, щоб:

- жодне порушення закону не залишилося без уваги;

- підвищувалася відповідальність посадових осіб за порушен­ня законності.

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності прокурорських працівників полягає в умінні розкрити причини досліджуваних явищ, передбачити наслідки цих причин, встано­вити істину.

Для цього необхідно володіти здатністю:

- проникнути в сутність фактів, зрозуміти зміст того, що відбувається, передбачати можливі найближчі і віддалені - прямі й опосередковані—результати і наслідки (критичність);

- охопити широке коло питань і фактів, спираючись на знання з різних галузей права і практики (обґрунтованість);

- мобілізувати професійне мислення в складних умовах (наполегливість, цілеспрямованість);

- оперативно вирішувати завдання, оцінювати обстановку і вживати необхідних заходів (гнучкість);

- самостійно ставити цілі та завдання, знаходити відповідне рішен­ня без сторонньої допомоги (самостійність, відповідальність).

Для прокурора вміння донести свої думки так само важли­ве, як уміння мислити, а уміння слухати не менш важливе, ніж уміння говорити.

Комунікативний і засвідчувальний аспекти діяльності проку­рорських працівників виявляються в умінні:

- встановлювати контакти з аудиторією в суді за допомогою
використання усного професійного мовлення. Мовлення про-

курора повинне відрізнятися переконливістю аргументації, об'єктивністю, повнотою і всебічністю огляду проблеми, сприяти встановленню істини в справі;

- слухати і чути, аналізувати і зважувати факти та повідомлення;

- робити висновки в результаті скрупульозного аналізу доказів;

- зрозумілими словами висловити вимоги справедливого виро­ку в суді;

- письмово, на професійному рівні, оформити документи.

Уся поведінка прокурора як представника держави повинна бути підкорена моральній самодисципліні: неприпустимі його зневажливе чи глузливе ставлення до кого б не було, суперечки із членами суду чи адвокатами. Усім має бути очевидним, що його інтереси - це інтереси суспільства.

З метою забезпечення реальних можливостей здійснювати свої функції законом прокурору надані певні права:

- безперешкодно входити у державні або громадські устано­ви, підприємства, відомства і мати доступ до документів, матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

- вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності та заходи її забезпечення;

- вимагати від керівників, інших посадових осіб, державних органів проведення перевірок, ревізій підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для проведення перевірок, ревізій;

- викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону;

- давати вказівки працівникам слідчих органів із питань роз­слідування конкретних кримінальних справ, виконання яких обов'язкове;

- давати санкції на арешт, проведення обшуків, застосування певних заходів у здійсненні оперативно-розшукової роботи, затверджува-

ти обвинувальні акта з кримінальних справ, що направляються до суду.

Для досягнення успіху в своїй практичній діяльності, прокурор і його помічники повинні володіти певними особистісними якостями і, зокрема, особливими характери­стиками мислення.

Мислення, що розкриває причини яких-небудь явищ, нази­вають причинно-наслідковим. Саме такий характер має мислен­ня прокурора, тому що основним змістом його розумової роботи є визначення наслідків. Слідче мислення вимагає гармонійного поєднання аналізу і синтезу. Загострена чуйність, тонке розрізнення правди і неправди, істини й омани служать основою завбачливості прокурора, умовою передбачення подальшого ходу подій і поведінки учасників у конкретній справі.

Зазначені особливості мислення припускають наявність у прокурора таких якостей мислення:

- глибини - здатності проникнути у сутність фактів, зрозуміти зміст того, що відбувається, передбачати найближчі та віддалені, прямі й опосередковані результати явищ і вчинків;

- широти - уміння охопити широке коло питань і фактів, залу­чаючи знання з різних галузей науки і практики;

- мобільності - здатності до продуктивності мислення, мобілізації і використання знань у складних умовах, у критичній обстановці;

- швидкості - уміння вирішувати завдання в мінімальний час, прискорено оцінюючи ситуацію і вживаючи негайні заходи;

- самостійності - здатності до самостійної постановки цілей і задач, уміння їх розв'язувати і накреслювати шляхи їх досяг­нення без сторонньої допомоги;

- цілеспрямованості - вольової спрямованості мислення на вирішення певного питання, здатності тривалий час утриму­вати його у свідомості й організовано, послідовно, планомірно думати над його розв'язанням;

- критичності - уміння зважувати повідомлення, факти, припу­щення, відшукуючи помилки і перекручування, розкриваючи причини їх виникнення;

- гнучкості - уміння підійти до явища з різних точок зору, установлювати залежності та зв'язки в порядку, зворотному до того, що вже був засвоєний, варіювати способи дії, пере­будовувати свою діяльність і змінювати прийняті рішення відповідно до нової обстановки.

Прокурор повинен володіти неабиякими вольовими якостями. Його професійна діяльність вимагає великої цілеспрямованості, особистої ініціативи, завзятості, наполегливості, гарних організаторських здібностей.

У мотиваційній сфері прокурора особливо значущі такі стимули, як переконання в правоті закону про необхідність бо­ротьби зі злочинністю, професійний обов'язок, патріотизм, безкомпромісність.

У сфері професійних цілей і прийняття рішень у прокуро­ра домінують такі завдання, як покарання злочинців і захист потерпілих, боротьба за справедливість, контроль за дотриман­ням закону, захист інтересів громадян і держави.

До практичних дій прокурора можна віднести підготовку промови, роботу з документацією, ведення допиту особи на судовому засіданні, дискусію з адвокатом, вивчення висновків експертів.

Оцінка результатів власних дій, а також дій захисту і винесе­ного судом вироку зобов'язує надавати прокурору результативну інформацію. З урахуванням цієї інформації прокурор виявляє, чи досягнута його стратегічна мета в конкретному судовому процесі, й у цьому зв'язку або вважає справу успішно завершеною, або організовує систему наступних дій з метою змінити небажаний для нього результат (пише оскарження, направляє справу на дослідування тощо).

Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і

гнучкість мислення, здатність конструктивно мислити і прийма­ти рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і розв'язувати задачі в мінімальний термін. Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати можливі результати. Прокурор, за вис­ловом А.Ф. Коні, - „промовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає як викривач суспільних вад, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значення його ораторських здібностей, культуру володіння письмовим мов­ленням для передачі широкому загалу в яскравій, переконливій і зрозумілій формі його думок і почуттів.

Професіограма прокурора в стислому вигляді така:

1. Загальна характеристика професії:

Мало видати гарний закон, не менш важливо втілити його в життя, зробити так, щоб закон діяв, виконувався всіма і повсюд­но. Відповідно до Конституції України, вищий нагляд за виконан­ням законів усіма юридичними особами, посадовими особами і громадянами покладений на Генерального прокурора.

Підлеглі йому прокурори стежать за виконанням закону на підвідомчій їм території. Закони, прийняті місцевою владою, не повинні виходити за межі державних. За цим теж стежить про­курор. Він має право вимагати необхідні документи і пояснення з приводу допущених порушень, опротестувати незаконні акти і дії посадових осіб, вживати заходи по відшкодуванню матеріального збитку, заподіяного порушенням закону.

Прокурор веде прийом громадян, вживає заходів, щоб справедливість була відновлена, а винні понесли покарання.

Прокурор, що бере участь у суді при розгляді кримінальної справи, є державним обвинувачем. На попередньому слідстві він виступає гарантом законності розслідування. Прокурор'регуляр­но перевіряє кримінальні справи, скасовує і змінює не засновані на законі рішення слідчого. Він може відсторонити слідчого від подальшого ведення справи і передати її іншому слідчому чи сам провести розслідування.

Винятковою компетенцією прокурора є санкціонування арештів, обшуків та інших найбільш відповідальних слідчих дій. Прокурор затверджує обвинувальний висновок і направляє спра­ву в суд. У суді, в обвинувальній промові, він робить детальний аналіз доказів, кваліфікує злочин (за яким законом підсудний підлягає відповідальності), пропонує міру покарання, робить вис­новки про причини й умови, що сприяють здійсненню злочину.

2. До професійно-важливих властивостей особистості про­
курора, що відіграють істотну роль в успішності його діяльності,
варто віднести такі особливості:

1) особливості когнітивних процесів: аналітико-синтетичні
властивості мислення, його теоретичність, логічність; розвинуте
словесно-логічне мислення; високу культуру мовлення, грамот­
не, чітке, логічне мовлення; лаконічність, гарну дикцію; стійкість
і концентрацію уваги; міцність і великий обсяг довгострокової
пам'яті, прогнозування; відтворюючу і творчу уяву;

2) особливості регуляторних процесів: емоційно-вольові
якості (високе почуття відповідальності, соціальна спрямованість
емоцій, емоційний підйом, лідерство, відповідальність,
принциповість, наполегливість, самоконтроль, мужність, чесність,
авторитетність).

3. Особливості комунікативних процесів:

1) соціальна активність;

2) екстравертованість;

3) вербальна активність;

4) сугестивність;

5) уміння переконувати; обґрунтовувати та доводити свою точ­ку зору;

6) виразність і моторна стриманість міміки та пантоміміки.

Можливі місця роботи прокурора: суди різного рівня, про­куратури.

Подумайте і дайте відповідь:

1. Що таке „ судова етика "?

2. Назвіть моральні основи судової діяльності.

3. Розкрийте єдність законності та моралі в судовій діяльності.

4. Розкрийте зміст етичної сторони судового процесу.

5. Якою є етика допиту в судовому засіданні?

6. Як визначається етика взаємин учасників судового процесу?

7. Охарактеризуйте етику судової риторики.

8. Етичні проблеми прийняття судового рішення.

9. Етичний зміст презумпції невинуватості.

10. Якими етичними принципами повинна керуватися судова влада?

Ситуація 11

Судять групу неповнолітніх злочинців, що здійснили серійні вбивства (21 особа, частина з яких - діти). Провина їх доведена і підтверджена документально (вбивства зняті на відео). На суді, де присутні батьки і родичі жертв, адво­кат організатора вбивств подає клопотання про те, щоб цих злочинців на суді як адвокати захищали власні батьки. Суддя відмовився задовольнити клопотання.

Якими (моральними, юридичними) положеннями керувався, на вашу думку, суддя у своєму рішенні. Чи згідні ви з ним?

Дата добавления: 2015-05-26