Етика захисту на досудовому слідстві

Прийняття адвокатом доручення на ведення кримінальної справи на стадії досудового розслідування ставить перед ним низ­ку професійних і етичних завдань. Нерідко вони поєднуються.

Так, п. 16 ст. 48 КПК України забороняє захиснику розго­лошувати інформацію, що стала йому відомою у зв'язку з вико­нанням професійних обов'язків, Закон України „Про адвокату­ру" зобов'язує його зберігати адвокатську таємницю. Обіцянку

зберігати адвокатську таємницю містить і присяга адвоката (...клянуся: у своїй професійній діяльності чітко дотримувати законодавства України, міжнародних актів про права і свобо­ди людини, правил адвокатської етики, з високою цивільною відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним й уважним до лю­дей, суворо зберігати адвокатську таємницю, усюди і завжди бе­регти чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі...), що уже стосується галузі етичних основ адвокатської діяльності.

Однак є сумніви і щодо пропонованої законом присяги, за якою адвокат обіцяє бути завжди справедливим. Така обіцянка су­перечить окремим основним принципам адвокатської діяльності. Об'єктивно справедливість тріумфує, якщо злочин розкритий, а злочинець покараний. Адвокат же тріумфує, якщо йому вдається, використовуючи помилки слідчого, домогтися розвалу позиції обвинувачення в суді чи виправдання підсудного, навіть свідомо винного у вчиненні злочину, що, за загальними поняттями, не може вважатися справедливим.

Якщо адвокат, якого запрошено за відповідну винагороду за­хищати обвинувачуваного, підсудного, буде за його рахунок зай­матися пошуками справедливості як такої, він неминуче прийде до конфлікту з інтересами підзахисного, а отже, і з обов'язком: захищати за будь-яких обставин.

Ще менш обґрунтовано вимагати від адвоката обіцянки у вигляді присяги про те, що він буде справедливим. Інше питан­ня - вибір засобів досягнення мети особисто адвокатом. Тут адво­кат має право і зобов'язаний виявити і педантичність, і особисту порядність.

Обґрунтованою є вимога щодо високого професіоналізму і сумлінності адвоката при веденні справи, розбірливості у виборі засобів захисту та моральності їхнього застосування.

Взаємини адвоката з клієнтами неминуче поділяються на офіційні та неофіційні. Офіційні стосунки адвоката зі слідчим і підзахисним регулюються карно-процесуальним законодавством і Законом України „Про адвокатуру". Що стосується морально-

етичних тонкощів цієї складної співпраці, то вони, випливаю­чи з деяких законоположень, переходять у сферу моральних відносин.

Взаємини адвоката зі слідчим мають робочий офіційний ха­рактер і не мають переростати в „світські" відносини, з яких неми­нуче починаються відхід від етичних вимог і можливі конфліктні ситуації.

Визначальною функцією адвоката є однобічність його позиції, і до його завдань не входять пошуки істини в справі як такої і прагнення до абстрактної справедливості. В адвоката є конкретне завдання - надати юридичну допомогу своєму підзахисному. Він зобов'язаний відшукати і використовувати в інтересах захисту всі слідчі помилки й уразливі місця у справі, що підривають і розхи­тують висновки слідства про винуватість підзахисного. При цьо­му адвокат жодним чином не підштовхує слідство до посилення доказів щодо винуватості підзахисного. Узаконене кредо адвока­та чітко і недвозначно викладене в ст. 48 КПК України в новій редакції: „Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому кодексі й інших законодавчих актах засоби захисту з ме­тою з'ясування обставин, що усувають підозру чи обвинувачен­ня, чи пом'якшують, виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного, засудженого, і надає їм необхідну юридичну допомогу" [3].

Узаконена однобокість позиції адвоката, його обов'язок до­тримуватися лише інтересів особи, що довірилась йому, безпе­речно, має займати перше місце. Етичний бік цього положення полягає в однобічному сприйнятті адвокатом зібраних матеріалів кримінальної справи, у критичному підході до їх оцінки з позицій захисту, що диктує і цілком визначені взаємини зі слідчим, що, саме по собі, не може не викликати конфронтації між процесуаль­ними супротивниками.

Якщо ці особи не прагнутимуть до того, щоб установи­ти ділові стосунки, може виникнути тертя і колізії, що зашко­дять як інтересам слідства, так і конкретним інтересам само­го підзахисного, а отже, й інтересам самого адвоката. Адвокат

має бути високо культурним, тактовним і етично підходити до майбутньої співпраці.

Навіть гостра і непримиренна позиція захисника нормаль­но сприймається слідчим, якщо адвокат обґрунтовує її етично, по-діловому, дотримуючись закону і зберігаючи повагу до праці слідчого.

„Змагальність карного судочинства, що припускає розумний, відповідно до інтересів справжнього правосуддя розподіл функцій, прав і обов'язків між різними суб'єктами карного процесу, і, зокре­ма, надання обвинувачуваному права як особисто захищатися, так і мати захисника, є гарантією повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, осуду тільки винува­тих і тільки в міру їхньої дійсної провини, виправдання і повної реабілітації осіб невинуватих, важливою гарантією законності, обґрунтованості та справедливості судового рішення" [108]. Саме в цьому зміст змагальності в кримінальному судочинстві.

Ці слова належать професорові П.С. Елькінду, який багато років присвятив дослідженню участі захисника в кримінальному процесі, й викладені ним у період піка сталінських репресій.

Дуже важливим фактором у роботі адвоката під час досудо-вого слідства є встановлення нормальних, етично витриманих відносин із підзахисним у частині узгодження позиції стосовно висунутого обвинувачення.

На попередньому слідстві адвокат може виявити бажан­ня слідчого полегшити становище інших обвинувачуваних у справі за рахунок свого підзахисного. Адвокат має право заявити слідчому клопотання, спрямоване на поліпшення позиції свого підзахисного, і за умови, що це погіршить становище інших об­винувачуваних у справі осіб, це є його обов'язком.

Складною є ситуація, якщо адвокат має сумніви щодо представлених підзахисним доказів, однак не має у своєму розпорядженні даних про їхню неправдивість. Він має право на­дати слідчому, суду такі докази і відстоювати їх.

Діючі кримінально-процесуальні норми - п. 1 ст. 48 КЖ України і Закон України „Про адвокатуру" - недвозначно вима-

гають від захисника використовувати всі зазначені в законі за­соби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного, пом'якшуючих чи виключаючих його відповідальність. Через цю вимогу ад­вокат просто позбавлений права, посилаючись на свої сумніви, відмовитися від будь-якої потенційної можливості відстояти інтереси підзахисного. Не можна визнати відмову від викори­стання представлених обвинувачуваним доказів і морально ви­правданим вчинком тому, що сумнів зобов'язує адвоката до дії, а не до капітуляції.

Украй проблемна для адвоката ситуація, коли для укріплення позицій захисту необхідні показання свідка, проти виклику якого заперечує сам обвинувачуваний з особистих чи інших конфіденційних міркувань. Тут немає єдиного рецепту. Якщо обвинувачуваний недостатньо уявляє собі вагу майбутньої відповідальності чи розраховує уникнути її без виклику цьо­го свідка, адвокат має донести до свідомості підзахисного, які наслідки матимуть ці дії підзахисного.

Якщо зусилля адвоката наштовхуються на безглузду впертість або нерозуміння обвинувачуваним ситуації, адвокат, виходячи з етичних міркувань, має пояснити підзахисному, чому він приймає таке рішення - самостійно клопотатися про виклик цього свідка. За цих умов обвинувачуваний може відмовитися від послуг адвоката - це його право. Якщо цього не відбудеться, ад­вокат вільний діяти самостійно. Не зайве нагадати, що ухвалення такого рішення є наслідком дуже серйозних міркувань і завжди -ризиком.

Розбіжності між позицією адвоката та його підзахисного у виборі засобів і прийомів захисту — явище нерідке.

Вихід із цього становища - у роз'яснювальній роботі з підзахисним, не вдаючись до тиску на нього з боку захисника.

Клієнти -родичі і близькі заарештованого, обвинувачуваного і сам підзахисний - нерідко звертаються до своєї довіреної осо­би, тобто адвоката, з проханням передати будь-яку конфіденційну інформацію у вигляді записки. Нерідко адвокат погоджується

на таку, заборонену законом послугу, не задумуючись про серйозність небезпеки, яку може містити передана інформація для нього самого. Адвокат тут не лише йде на грубе порушення закону, але й може мимоволі виявитися співучасником злочинної змови. Тому йому варто рішуче відкидати спроби клієнта викори­стовувати себе.

Дата добавления: 2015-05-26