Етика угоди про надання юридичної допомоги

Основна маса цивільних і кримінальних справ у судах розглядається за участю адвоката. Адвокат, таким чином, є однією із центральних фігур українського судочинства. Особливо важли­ва роль адвоката-захисника в кримінальному процесі.

Адвокатура виконує лише їй властиві функції і має унікальну специфіку, що вимагає від юриста високого рівня інтелекту, толерантності, справжньої принциповості, а нерідко - і відвертої мужності.

Ведення справи адвокатом за дорученням клієнта припускає добровільність установлюваних між сторонами відносин, платність (тобто оплату клієнтом праці адвоката за захист його інтересів), певну довіру, що визначається наявністю інституту адвокатської таємниці і, нарешті, повну координацію дій із метою досягнення певного результату для клієнта.

Відносини між ними є службовими, виключають особисті фактори і будуються виключно на нормативно-правовій основі.

Питання про прийняття адвокатом доручення на веден­ня справи і про укладення відповідної угоди досить не просте, особливо з погляду етичного, що заслуговує особливого місця в розділі адвокатської етики.

Варто зазначити досить тверді критерії моральності в цьому питанні, що панували в адвокатурі України періоду Російської імперії ХІХ-ХХ століть. У „Правилах адвокатської професії в Росії"" питанням прийняття доручення на захист було присвячено спеціальний розділ - „Неприпустимі способи отримання справ", де особлива увага приділялася корпоративній делікатності питан­ня отримання справ і їх оформлення. Зокрема, говорилося, що „тільки відсутністю моральної бридливості можна пояснити те принизливе становище, в яке ставить себе присяжний повірений,

купуючи за гроші протекцію і заступництво з метою одержати
більший прибуток із професійної своєї діяльності" [43, с. 154Ё/В
основі такого підходу лежала істина: адвокат, укладаючи угоду
на надання юридичної допомоги, не має права залучати клієнта і
не вільний обіцяти останньому позитивного результату, тому г
справу вирішує суд. К

Вступаючи в карний процес на прохання обвинувачувано­го (підозрюваного), підсудного або з його згоди на прохання рідних і близьких, адвокат стає повноправним учасником кар­ного процесу, беручи на себе всі обов'язки і з цього моменту він має право без обмеження часу і кількості зустрічатися зі своїм підзахисним, якщо останній перебуває під вартою, знайомити­ся з матеріалами справи, брати участь у слідчих діях, заявляти клопотання й ін.

Для обвинувачуваного (підозрюваного), підсудного та його родичів адвокат стає головним порадником, єдиною ниткою, що пов'язує їх, і надійним засобом обміну інформацією. Від адвока­та очікують реальної допомоги, а, нерідко, - не тільки правової. Послуги адвоката можуть знадобитися людям будь-якого скла­ду, статку і рівня поінформованості. Залежно від комбінації цих факторів і відбувається пошук майбутнього захисника.

Не дуже заможні і малодосвідчені люди діють, як правило, найпростішим способом: йдуть прямо до найближчої юридичної консультації, потрапляють до першого-ліпшого.

Люди зі статком і зв'язками звертаються до знайомих, хтось із них напевне знає гарного юриста. Іноді, якщо дозволяє час, ходять по судах, довідуються про достоїнства тих чи інших „світил", а вже потім звертаються прямо до адвоката. На цьому етапі адвокат під різними приводами - велика зайнятість, стан здоров'я тощо, зокрема, й передбачених законом причин, - має право відмовитися від укладення угоди на ведення справи.

За відсутності зазначених приводів для відмови, адвокат зобов'язаний укласти угоду про надання юридичної допомоги так само, як і лікар зобов'язаний надати допомогу стражденному. Не може бути мотивом до відмови в прийнятті доручення особи-

сте ставлення адвоката до інкримінованого обвинувачуваному чи її. ^удному діяння, особистий осуд злочину і злочинця.

Вкрай негативним явищем в адвокатурі за всіх часів є категорія

„кишенькових" адвокатів, що підтримують „гарні" стосунки зі

ітідчими. Ці „добрі" відносини, як правило, базуються на інтересах,

р еких від вимог юридичної етики і, в основному, на меркантильній

основі.

Якщо слідчий розуміє, що справа розслідувана з великими натяжками й участь розумного адвоката обернеться серйозними ускладненнями (клопотаннями, скаргами прокурору) він вдається до випробуваного способу - до послуг „кишенькового" адвока­та. Адвокат докладає максимум зусиль, щоб виправдати надії слідчого: він ніяких недоліків „не помітить" і нічого не знайде.

Однак, якщо такий захисник перебуває в корпорації адвокатів, то у випадку виявлення такого факту існує можливість морально­го чи дисциплінарного впливу на останнього. Це, безперечно, є стримуючим і виховним фактором. „Вільні" ж юристи, залучені до адвокатської роботи на підставі зазначеного раніше рішення Конституційного Суду України, знаходяться поза досяжністю дисциплінарних впливів і виховних заходів.

Прийняття доручення - укладення угоди з клієнтом на веден­ня справи - це важлива і відповідальна процедура. Закон України „Про адвокатуру" (ст. 7) позбавляє адвоката права „...відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинувачувано­го, підсудного". Тому, укладаючи угоду на ведення справи, адво­кат зобов'язаний ретельно зважити свої можливості: усвідомити характер, обсяг і можливу тривалість роботи, з'ясувати специфіку справи і тверезо зважити свої пізнання в цій сфері, уточнити позицію й особистість обвинувачуваного, характер побажань клієнтів.

Якщо мова йде про зважений підхід до своїх можливостей при укладенні угоди, то йдеться не тільки про рівень власних знань у тій чи іншій галузі, але і характер самої справи, її передісторія.

Взаємини адвокатаз клієнтом повинні будуватися на офіційній основі і ні в якому разі не переростати в дружбу та інші „близькі

відносини", принаймні, на період ведення справи. У середовищі адвокатів прижилося прислів'я: клієнт - твій потенційний ворог. Зазвичай трапляються ситуації, коли клієнт, який раніше благав про допомогу, раптом без видимих причин перетворюється в злісного і непримиренного ворога.

Фінансові розрахунки з клієнтом вимагають особливої педантичності. Зазначені раніше „Правила адвокатської професії"" дуже вимогливо ставилися до цього боку адвокатської професії: „Присяжний повірений не може без порушення вимог моральної чистоти перетворювати свій кабінет у дріб'язкову торговель­ну крамничку і практикувати в ньому прийоми, властиві героям останньої" [43, с 155]. Заповнення адвокатури людьми, далекими від кращих її традицій і корпоративної етики, сприяє процвітанню непривабливих тенденцій, коли головним стає не грамотність і професійні якості адвоката, а його знайомства і зв'язки серед слідчих і суддів.

Найгостріші конфлікти між адвокатом і його клієнтами ви­никають на ґрунті невдоволення результатом справи. Особливо гострими вони стають, коли адвокат за укладення угоди чи в процесі подальшого спілкування з клієнтами мав необережність запевнити клієнтів, безпідставно дати їм надію або не чітко вис­ловити свої припущення.

Навіть за умови успішного результату клієнти нерідко схильні до „перегляду" заслуг адвоката та його ролі у досягненнях. Найчастіше клієнти не задоволені результатом справи. їм завжди здається, що вирок міг бути і більш поблажливим. Якщо адвокат не допустив грубих помилок при веденні справи і не „потрапив" у грошову залежність від клієнтів, він почуває себе спокійно.

Однією з причин, що підштовхують адвоката до „виходу зі справи", є сумніви у власних силах щодо розуміння специфіки злочину. Це результат не досить зваженого підходу до укладен­ня угоди про надання юридичної допомоги. Такі приводи можуть виникати в процесі роботи над справою. Однак адвокат позбавле­ний права в будь-який час відмовитися від подальшого ведення справи, за винятком випадків, передбачених законом. Вказівки

закону щодо цього варто визнати правильними, тому що відмова є не що інше, як однобічне розірвання договору, а це ставить під загрозу інтереси підзахисного і терміни розслідування справи.

Угода про надання юридичної допомоги - це особливий вид договору. „Належне повіреному право відмови від ведення спра­ви має бути здійснено ним обережно та з дотриманням всіх умов, за яких довіритель не був би поставлений у невигідне для нього становище в процесі; головне, завчасно попередити довірителя про відмову від справи" [43, с 154].

У перші роки існування радянської держави намагали­ся теоретично обґрунтувати право адвоката на відмову від за­хисту інтересів обвинувачуваного, підсудного за мотивами „соцбридливості", однак, як показав подальший розвиток, зако­нодавча практика не пішла цим шляхом. Закон України про вне­сення змін у Кримінально-процесуальний Кодекс (21. 06. 2001) зміцнив статус захисника на досудовому слідстві й установив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Ці міркування покликані зміцнити в адвокаті почуття відповідальності при укладенні угоди про надання юридичної допомоги й на інших етапах, що допоможе уникнути ситуацій, які призводять до розриву угоди чи до конфлікту між адвокатом і клієнтом.

Розмова про етичність прийняття адвокатом доручення на ведення справи буде неповною, якщо замовчувати тему реклами адвокатських послуг.

У минулому адвокати вважали тяжким порушенням професійних обов'язків публікацію адвокатом реклами з пропозицією своїх послуг, вважаючи, що „...діяльність адвоката повинна бути зовсім далека від реклами" [43, с 155].

Зараз реклама послуг адвоката визнається цілком припу­стимою саме в ЗМІ. З етичного погляду реклама юридичних по­слуг - не однозначне поняття. Одна справа надання їх юридич­ним особам або приватним підприємцям із питань господарської діяльності, реєстрації та закриття підприємств, договірної роботи

та ін. У такому разі без реклами просто не обійтися. Зовсім інша справа, якщо вдеться про рекламу суто адвокатських послуг.

У першому випадку рекламодавець завіряє, що він гарантує успішне розв'язання зазначених у рекламі питань. І він має на це право, оскільки володіє необхідними знаннями та досвідом. Ад­вокат не може обіцяти успішного розв'язання тієї чи іншої спра­ви, оскільки від нього це не залежить. Адвокат може гарантувати лише свою сумлінність, знання і досвід у наданні юридичної до­помоги.

Дореволюційні колеги були абсолютно праві, коли не схвалюва­ли „усякі прийоми штучного залучення клієнтів шляхом різного роду реклами, публікацій, розсилання циркулярних листів із пропозицією послуг тощо" [43, с 159], вважаючи, що сумлінність адвоката не рекламується.

Зауважимо, що, відповідно до ст. 59 Конституції України, юристи адвокатури поставлені в набагато гірше становище, ніж їхні колеги, що не є членами союзу адвокатів. Для них реклама з етичного та фінансового боку виявиться не прийнятною, тоді як юристи, які не входять до складу адвокатських об'єднань, не будуть соромитися пропозиції своїх послуг, як це вже і відбувається.

Варто зазначити, що більшість фірм, які іменують себе ад­вокатськими, аж ніяк такими в українському розумінні не є. їхнє основне заняття - обслуговування юридичних осіб, консульту­вання з юридичних питань.

Дата добавления: 2015-05-26