Ядов В. А.Стратегия социологического исследования. — М., 1998

Бебик В. М.Основи теоретичної та практичної політології. — К., 1994.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте особливості менеджменту в різних сферах людської діяльності.

2. Яку роль відіграють у політичному менеджменті дослідження громадської думки?

3. Вкажіть основні чинники, з якими пов'язане зростання значен­ня політичного менеджменту в сучасному суспільстві.

4. Охарактеризуйте різновиди політичного менеджменту.

5. Яким методологічним інструментарієм повинен володіти полі­тичний менеджер?

6. Розкрийте сутність політичного технологічного процесу.

7. Як організувати процес пізнання конкретної політичної ситуації?

8. Які практично-політичні чинники зумовили підвищену увагу до політичного менеджменту на пострадянському просторі?

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 135

9. Покажіть на конкретному прикладі з вітчизняної політичної
реальності, який політичний менеджмент сприяє підвищенню автори­
тету державного або політичного діяча.

10. Охарактеризуйте механізми формування електоральних
переваг населення.

11. Окресліть коло фахівців із різних галузей знання, які беруть участь у формуванні іміджу політика.

12. Змоделюйте конкретну політичну ситуацію та обгрунтуйте вибір необхідних для всебічного розуміння її особливостей джерел інформації.

Література

Атаманчук Г., Гірник А. Політичний менеджмент. Теорія та практи­ка політичних технологій. — Рівне, 2004.

Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент. — К., 1996.

Горкина М. Б., Мамонтов А. А., Манн И. Б. PR на 100%: Как стать хорошим менеджером по PR: Учеб. пособ. — М., 2003.

Горин С. Гипнотический НЛП-подход в политической рекламе и пропаганде // Виборчі технології: Збірник матеріалів / Упоряд. В. Ціон. — К., 1998.

Зимичев А. Психология политической борьбы. — К., 1992.

Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. — К., 1993.

Комаровский В. Типология избирателей // Социологические ис­следования. — 1990. — № 1.

Мертон Р. Явные латентные функции. Американская социоло­гическая мысль: Тексты / Под ред. В. И. Добренькова. — М., 1994.

Пушкарева Г. В. Политический менеджмент: Учеб. пособ. — М., 2002.

Фишер Р., Юри У. Переговоры без пораження. — М., 1991.

1.6. Формування і забезпечення діяльності політичної партії

Партія є основним артикулятором і носієм суспільних інтересів, єдиним інститутом громадянського суспільства, який формується винятково для здобуття політичної вла­ди. Однак щоб досягти цієї мети, вона повинна виконати

136 Предмет і специфіка прикладної політології

багато важливих умов, без чого неможливий успіх на вибо­рах: залучити у свої ряди членів-ентузіастів, мати відда­них лідерів; спродукувати практичні інноваційні ідеї, які б зацікавили значну кількість громадян країни і змусили проголосувати за неї; створити чітку внутрішню організа­ційну структуру з належним рівнем дисципліни тощо.

Принципи формування політичної партії

Про створення повноцінної партії свідчить її успішна виборча кампанія, тобто кількість відданих за неї голосів. Організаційно процес створення політичної партії пов'яза­ний з розв'язанням формальних (прийняття статуту, про­грами, формування внутріпартійних підрозділів) і функ­ціональних (формування партійної ідеології, яка б спону­кала громадян добровільно і свідомо вступати в її ряди і брати участь у її діяльності; налагодження постійних пер­винних осередків; забезпечення стабільності партійних структур; фінансування партії) проблем. Це означає, що ініціатори створення політичної партії мають виробити її статут, програму, сформувати первинні організації, гори­зонтальну і вертикальну партійні інфраструктури. Тобто партії насамперед необхідно виконати всі необхідні для її реєстрації формальні умови.

Основоположним документом політичної партії є її статут.

Статут (лат. statutum — встановлюю, вирішую) партії — документ, що визначає організаційну структуру, принципи і норми внутріпар­тійного життя; порядок вступу і припинення членства в ній, права і обов'язки члена партії; порядок скликання і проведення партійних зборів, конференцій, з'їздів; формування керівних і виконавчих органів та ін.

Процес розроблення статуту політичної партії перед­бачає численні внутріпартійні (на рівні керівництва пар­тії) дискусії щодо її філософії та мети, внутрішньої органі­зації і структури, форм і способів прийняття внутрішніх рішень.

Статут політичної партії зазвичай визначає право на членство; окреслює методи керівництва партією, методи добору керівників, принципи їх ротації; описує відносини між різними структурами партії; містить перелік постій­них комісій, робочих груп із важливих питань, порядок їх формування тощо.

формування і забезпечення діяльності політичної партії 137

Інститут членства у політичній партії стандартний в усіх країнах світу. Членство у політичній партії можуть мати громадяни держави, які володіють правом голосу на виборах. Одночасно один громадянин може перебувати лише в одній політичній партії. Як правило, законодав­ством встановлюються обмеження на членство у політич­ній партії для деяких категорій населення. Найчастіше членами політичних партій не можуть бути судді, праців­ники органів внутрішніх справ, військовослужбовці, спі­вробітники спецслужб. На час перебування на зазначе­них посадах вони призупиняють членство у політичній партії.

Членство у політичній партії має фіксований харак­тер. Умовою вступу громадянина до політичної партії є його особиста заява про бажання стати членом партії, додана до статутного органу партії. Форма фіксації член­ства у партії визначається статутом. Створення і діяль­ність структурних осередків політичних партій в орга­нах виконавчої і судової влади, виконавчих органах міс­цевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних за­кладах та інших державних установах і організаціях не дозволяється.

Кожна партія повинна мати свою політичну програму, в якій указується позиція партії з актуальних питань, чіт­ко окреслене майбутнє країни, за яке вона боротиметься. Крім того, вона має містити виклад ідеологічних засад функціонування партії — те, заради чого вона створюєть­ся. У програмі зазначається мета партії, форми роботи тощо. Процес вироблення програми партії пов'язаний із формуванням партійної ідеології, основні положення якої є головною складовою партійної програми.

Функціональна діяльність політичної партії пов'язана з організацією її ефективної роботи, спрямованої на здо­буття визнання, авторитету в суспільстві, перемоги на ви­борах. Це потребує набагато більше зусиль, ніж виконання Формальних критеріїв реєстрації партії.

Політична ідеологія — система концептуальних ідей, уявлень, по­глядів на політичне життя, яка виражає інтереси, умонастрої, сві­тогляд людей, класів, націй, суспільства.

Одним із основних функціональних завдань, які поста-^^ь у процесі створення політичної партії, є формування Партійної ідеології, яка за багатьма ознаками відрізняєть-** ^від політичної ідеології.

138 Предмет і специфіка прикладної політології

Завдання партії полягає в тому, щоб вписати одну з на­явних політичних ідеологій, прихильником якої вона є, у власний контекст.

Партійна ідеологія — своєрідне відображення уявлень значної частини виборців про призначення і характер партії, яка повинна спонукати їх вступити в її ряди, брати участь у її діяльності.

Партійна ідеологія охоплює не лише чітко виписане в програмі бачення майбутнього країни, а й конкретні кроки партії, спрямовані на досягнення мети, позицію партії з акту­альних для суспільства питань тощо. Структура партійної ідеології складається із системоутворюючої ідеї, «моменту сили» та «образу ворога». їх сукупність утворює ідеологічний комплекс, який спонукає громадян приєднатися до партії.

Системоутворююча ідея розкриває позицію партії щодо найважливіших для суспільства питань, які мають страте­гічне значення для держави. Працездатна, системоутворю­юча ідея повинна відповідати певному стереотипу масової свідомості. Для України такими стереотипами можуть бути єдина незалежна держава, високий рівень життя, конку­рентоспроможне сільське господарство, подолання корупції тощо. Системоутворююча ідея буде ефективною за умови, що вона дасть змогу кожному потенційному члену партії відчути себе причетним до боротьби «за світле майбутнє».

«Момент сили» є найважливішим спонукальним мо­тивом приєднання громадян до партії, яка артикулює пев­ну ідею. Це складова партійної ідеології, яка окреслює конкретні кроки партії щодо реалізації власної програми, розв'язання найактуальніших для громадян проблем, формулює положення, що відрізняють її від інших партій.

«Образ ворога» — окреслення перешкод, які ускладню­ють досягнення мети партії і суспільних цілей. Добре про-артикульований «образ ворога» органічно доповнює «мо­мент сили».

Не менш важливою складовою створення політичної партії є формування позитивного іміджу її лідера. Нерідко фігура лідера може успішно замінити системоутворюючу ідею. Така особливість формування політичних партій ха­рактерна для пострадянських країн, де більшість політич­них партій створювалася «під конкретного лідера», що отримало назву «партійний вождизм». Більшість українсь­ких центристських партій створено саме за таким принци­пом. За невиразної партійної ідеології на посади керівників партій часто призначають впливових політиків.

Важливим системоутворюючим компонентом партій­ної ідеології є політична позиція партії — положення, які

формування і забезпечення діяльності політичної партії 139

розкривають ставлення партії до поточних проблем і про­цесів. Політична позиція партії повинна мати певний за­пас гнучкості: залежно від ситуації партія може її зміню­вати, інколи на протилежну. Неприпустимими вважають позиції, які руйнуть системоутворюючу ідею і позитивний образ лідера; неоднозначну або невизначену позицію щодо конкретної проблеми (партія може сприйматися прихиль­никами як невпевнена). З психологічного погляду, неви-значена позиція політичної партії є значно гіршим засобом її збереження, ніж категорична позитивна, а згодом кате­горична негативна відповідь на одне й те саме питання.

Після визначення базових засад партійної ідеології іні­ціатори створення політичної партії повинні забезпечити канали донесення до потенційних виборців її положень, подбати про формування вертикальної та горизонтальної структур, тобто організувати прихильників певної ідеї у відповідну партійну структуру.

Організація роботи

з членами і прихильниками партії

Усі громадяни формально належать до однієї з таких категорій: члени партії; співчуваючі — громадяни, які не є членами партії, але підтримують її на виборах, інколи навіть фінансово; громадяни, які нейтрально або негатив­но ставляться до партії. Членів партії поділяють на партій­них функціонерів і партійних активістів. Саме вони віді­грають вирішальну роль у повсякденній роботі партійної організації. Тому створити дієздатну партію чи первинну її організацію в регіоні означає правильно задіяти функціо­нерів, активістів і прихильників партії.

Партійними функціонерами називають членів партії, які працюють у ній на професійній основі. Політична діяль­ність для них — основне заняття, а інколи й головне джере­ло доходів. Як правило, функціонерами є представники пар­тії У владі, керівники її регіональних і місцевих осередків та провідні співробітники апарату. Передусім це стосується країн, де парламентські партії безпосередньо формують УРяд і виконавчу вертикаль, тобто там, де посади міністрів і керівників підрозділів виконавчої влади є політичними. У такому разі представником виконавчої влади на регіональ­ному чи локальному рівні стає лідер місцевого осередку пра­влячої партії. Мережа функціонерів утворює її скелет. Пар­тія вважається присутньою на певній території лише тоді, Коли має на ній хоча б одного свого функціонера.

140 Предмет і специфіка прикладної політології

Інколи партія спрямовує свої зусилля на створення ме­режі функціонерів опосередковано, застосовуючи примус або своєрідний підкуп. Найчастіше до цього вдаються пра­влячі партії (у пострадянському розумінні — «партії вла­ди») або партії, які близькі до влади і мають достатні мате­ріальні ресурси. У першому випадку партійний функціо­нер, який є також чиновником високого рангу, призначає підпорядкованих йому співробітників партійними функ­ціонерами нижчого рівня, завдяки чому створюється ви­димість наявності місцевих осередків у всіх регіонах краї­ни. У другому — партійними функціонерами стають гро­мадяни, яких привабили надані або обіцяні матеріальні вигоди. В обох випадках партійними функціонерами часто стають люди, які не є переконаними прихильниками партії або не користуються належним авторитетом серед населен­ня місцевості. В такий спосіб за нетривалий час можна ство­рити мережу партійних функціонерів по всій країні, однак ефективність їх роботи буде невисокою. Це свідчить, що лише матеріальних стимулів чи адміністративних важелів недостатньо для створення ефективної політичної партії.

Найефективніше працюють партійні функціонери, орі­єнтовані на політичну кар'єру. Функціонери, які поєдну­ють адміністративну, виробничу чи іншу діяльність з полі­тичною або працюють лише за зарплату, не завжди надій­ні й активні. Тому одним із першочергових завдань при створенні регіональної структури партії є формування та використання системи політичних стимулів і політичної перспективи для функціонерів. Ініціатори створення пар­тії і партійних організацій, які не розуміють цього, рано чи пізно стикаються з тим, що найкращі партійні праців­ники залишають їх організацію і переходять в інші. Так, наприклад, сталося з Народно-демократичною партією України, коли цілими підрозділами партійці почали пере­ходити до Партії регіонів.

Найчастіше створення мережі партійних функціонерів відбувається з використанням кількох підходів.

1. Призначення функціонерів зі співробітників базо­вих організацій, які контролює керівництво партії. Ними можуть бути адміністративні (стосуються «партії влади» чи правлячої партії) або виробничі структури, на які пар­тія має вплив через особисті неполітичні контакти. Такий підхід найпростіший щодо швидкості формування партій­них осередків на місцях, повністю контрольованих цен­тром. Однак його недоліком є непрофесійність функціоне­рів у сфері публічної політики, які часто не мають до неї

Дата добавления: 2015-06-04