Запитання. Завдання 1 страница. 1. Проаналізуйте способи і методи політичного маркетингу, осо­бливості його впливу на розвиток політичного буття

1. Проаналізуйте способи і методи політичного маркетингу, осо­бливості його впливу на розвиток політичного буття.

2. Визначте базові поняття, що становлять категоріальний апарат політичного маркетингу.

3. Охарактеризуйте основні методи виборчої інженерії, що засто­совувались в Україні під час виборчих кампаній.

4. Вкажіть основні способи формування іміджу політичного лі­дера, які, на вашу думку, є конструктивними. Які різновиди політич­ного іміджу застосовували на парламентських виборах 2006 р. в Україні?

5. Розкрийте специфіку політичного маркетингу. У чому полягає зв'язок між маркетингом політичним і маркетингом комерційним?

6. Охарактеризуйте основні, на ваш погляд, складові іміджу Ук­раїни.

7. У чому полягає значення міжнародного маркетингу для кон­кретних підприємств і держави?

8. Охарактеризуйте основні проблеми виборчого маркетингу в Україні на сучасному етапі.

9. Проаналізуйте основні етапи виборчого маркетингу.

10. Вкажіть системотворчі елементи політичного ринку.

11. Дайте визначення сегментації політичного ринку. Назвіть її характерні особливості.

12. Здійсніть сегментацію політичного ринку в сучасній Україні.

94 Предмет і специфіка прикладної політології

Література

Бурдье П. Социология политики. — М., 1993.

Гоулд Ф. Стратегическое планирование избирательной кампа­нии // Политические исследования. — 1993. — № 4.

Дилигенский Г. О политическом рынке и рациональном выборе в российских условиях // Политические исследования. — 2000. — №2.

Малащук С. Організаційно-правові засади стратегічного мене­джменту в державному управлінні //Актуальні проблеми державного управління. — 2000. — № 2.

Морозова Е. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. — М., 1998.

Окландер М. Проблеми формування маркетингової системи кра­їни. — К., 2002.

Политическое обеспечение бизнеса: Учеб. пособ. / Под ред. Ю. С. Коноплина. — М., 1995.

Політичний маркетинг та електоральні технології. — К., 2002.

Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. — К., 2004.

Полторак В. Маркетинговые исследования: Учеб. пособ. — 2-е изд. — Днепропетровск, 2002.

Полторак В. Маркетингові дослідження: сутність, методи, техно­логії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 1.

Полторак В. Политический маркетинг. — Днепропетровск, 2001.

Полторак В. Політичний маркетинг та організація виборчих кам­паній // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 1.

Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. / Под ред. В. И. Щетинина. — М., 1993.

Пшизова С. Демократия и политический рынок в сравнительной перспективе // Политические исследования. — 2000. — № 2.

Ростиашвили К. Государственное регулирование в либерально-демократической системе// Политические исследования. —1996. — №6.

Шампань П. Делать мнение: новая политическая игра. — М., 1997.

1.5. Політичний менеджмент

Управління є важливим і невід'ємним чинником полі­тичного життя суспільства. За його допомогою здійснюють координацію політичних, економічних і соціальних про­цесів у суспільстві, досягають конкретних цілей (завою-

Політичний менеджмент 95

вання довіри мас, перемога на виборах, розв'язання кон­фліктних ситуацій тощо). Управління соціальними систе­мами (суспільством, соціальними інститутами, організа­ціями, групами) реалізується через системну, відокремле­ну, цілеспрямовану діяльність людей, які мають свої цілі та здатні створювати структури, ухвалювати рішення і впливати одні на одних. Такий тип управління робить со­ціальні системи відмінними від усіх інших, наділяє суб'єктивністю управлінські відносини, робить їх складні­шими, залежними не тільки від системних вимог, а й від індивідуальних особливостей людей, залучених в упра­влінський процес.

Менеджмент як основний різновид соціального упра­вління модифікується відповідно до сфер суспільного жит­тя і діяльності, реалізуючись як соціально-економічний менеджмент (матеріальне виробництво), соціально-куль­турний менеджмент (духовне виробництво) і соціально-по­літичний менеджмент (політичне життя).

Політичний менеджмент є одночасно як наукою, так і мистецтвом управління. Беручи за основу аналіз тенден­цій політичного розвитку, він сприяє виробленню реко­мендацій для політичного керівництва, реалізації упра­влінських рішень, проектуванню нових типів мислення, життєдіяльності соціальної організації.

Сутність, особливості і функції політичного менеджменту

Практика управління людськими ресурсами має давню історію. У рабовласницькі часи керівники на плантаціях стежили за правильністю виконання робіт, та це був на­гляд, а не управління. За феодалізму, натурального госпо­дарства також існували керівники, помічники господаря, зусилля яких можна вважати одним із перших виявів управління, оскільки вони мали змогу маневрувати, мо­гли змінити вид робіт, використати заохочення або пока­рання, знизити податок (правда, лише за рахунок підви­щення податку для інших).

Це було примітивне, але все ж таки управління. Та на­віть у ранніх суспільствах правителі змушені були дбати про підвищення свого авторитету, посилення впливу на маси, а групи і клани, які конкурували між собою, завжди пгукали шляхи ефективного впливу на своїх вождів, коро-

96 Предмет і специфіка прикладної політології

лів, імператорів. По-справжньому менеджмент почав роз­виватися тільки з розвитком капіталізму.

Менеджмент (англ. management — керування, управління) — управління людськими ресурсами з метою досягнення значущих для суспільства, політичної, економічної або соціальної структури, окремих спільнот цілей; його здійснення пов'язане із впливом на окремих осіб, певні органи з використанням особливих інстру­ментів і методів.

Сучасний менеджмент є процесом безперервних вза­ємопов'язаних дій (управлінських функцій): планування, організування, мотивування, контроль.

Планування передбачає формулювання цілей об'єкта управління та визначення способів їх досягнення. Воно дає змогу отримати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного і ймовірного розвитку, найефективніші способи досягнення цілей. Організування стосується організаційної побудови об'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідально­сті підрозділів, окремих осіб. Мотивування використовують для створення і використання внутрішніх спонук до певної діяльності. Контроль полягає у перевірці виконання планів, відповідності їх цілям. Його результати використовуються для вироблення нових управлінських рішень та коригуван­ня раніше схвалених організаційних заходів. Усі ці функції реалізуються в системі політичного менеджменту.

Політичний менеджмент — особливий вид управління в політиці, наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, перед­бачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політично­го керівництва, забезпечення їх реалізації в політичній практиці.

Як система управління політичними процесами полі­тичний менеджмент охоплює:

— маркетинговий аналіз кон'юнктури політичного ринку, створення відповідного іміджу «політичного това­ру» (організації, лідера, кандидата на виборах, політичної платформи);

— політичне забезпечення бізнесу;

— вивчення політичних і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність;

— зв'язок із громадськістю, професійне політичне ло-біювання;

•— оволодіння мистецтвом роботи з людьми, організа­ціями на основі морально-етичних цінностей суспільства.

Особливої актуальності політичний менеджмент набув у сучасному суспільстві, що пов'язано з такими чинниками:

Політичний менеджмент 97

1) зростання ролі мас у політичному житті суспільства. На зміну суспільствам, де все розв'язувалося аристокра­тичною меншістю, керованість соціумом забезпечувалася передусім завдяки інертності широких мас, їх невтручан­ню у сферу політичної влади, прийшли суспільства, в яких маси перестали підкорюватися цій меншості, що змушува­ло переходити від прямого тиску на них до більш витонче­них, прихованих способів дії;

2) утвердження у свідомості багатьох людей цінностей лібералізму: свободи особистості, ідеологічного і політич­ного плюралізму, толерантності, рівності всіх перед зако­ном, недопустимості втручання держави у приватне життя тощо. За таких умов для досягнення мети політичній еліті дедалі частіше доводиться вдаватися до непрямої дії на лю­дей, дбати про такий вплив на їх мотиваційну структуру, який не суперечив би їх ціннісним орієнтаціям, підтриму­вав відчуття свободи свого вибору, природності виконува­них ними дій;

3) демократизація суспільств. Становлення і розвиток правових держав різко звужували інституційні можливо­сті для свавілля, застосування нелегітимних форм насиль­ства з боку влади. Будучи обмеженими законом у своїх діях, державні посадовці, інші політичні діячі змушені були звертатися до теорії і практики політичного мене­джменту для зміцнення свого авторитету, посилення впли­ву, реалізації своїх задумів і рішень;

4) запровадження загального виборчого права. Масами людей, від волевиявлення яких залежали результати на виборах кандидата, потрібно було управляти настільки не­помітно, щоб у кожної людини, що прийшла на виборчу дільницю, завжди зберігалося відчуття вільного, самостій­ного її вибору;

5) перетворення політичних партій і громадських орга­нізацій, груп інтересів на самостійних суб'єктів, що праг­нуть відігравати активну роль на політичній арені. Як пра­вило, вони, на відміну від держави, позбавлені права на створення загальнообов'язкових норм, застосування легі­тимного насильства, тому політичний менеджмент є для них єдиною можливою формою впливу на маси;

6) «емпірична революція» в соціальних науках. Піоне­ром у прикладній соціології була Чиказька соціологічна нікола, представники якої на основі поєднання теоретич­них узагальнень з емпіричними дослідженнями розробля­ли конкретні програми вивчення соціальної реальності. Створений ними методологічний інструментарій дав змогу

98 Предмет і специфіка прикладної політології

достатньо точно визначати ціннісні орієнтації індивідів, груп, спільнот щодо політичних подій, лідерів тощо.

Напрацювання Чиказької школи переконали політи­ків у практичній значущості опитувань громадської дум­ки. Першим її використав для вимірювання своєї популяр­ності серед американців президент Ф. Рузвельт. Тоді поча­ли залучати вчених до участі в політичних кампаніях.

У XX ст. відбулися серйозні зміни в психологічній нау­ці, яка прагнула пояснити поведінку людей, намагалася знайти механізми соціального впливу, мотивації політич­ної дії, проникнути в таємниці пізнання людиною навко­лишнього світу, а головне — застосувати ці знання на практиці. Розвиток психологічного консультування, що полягає в наданні допомоги людям при розв'язанні їх осо-бистісних проблем, засвідчив широкі можливості ефектив­ного застосування теоретичних знань у практичних цілях. Тому психологи-консультанти були першими професійни­ми радниками політичних лідерів з проблем формування іміджу. Активно розвивалися науки про управління, зорі­єнтовані на дослідження управлінських процесів, пропо­нування конкретних моделей, технологій, практичних принципів досягнення управлінської мети.

Учені, які досліджували соціальну реальність, намага­лися поєднувати теоретичне знання із знанням конкрет­ним, орієнтованим на розв'язання практичних завдань, у соціальних науках цей процес визначено як «емпірична революція». її результатами вперше скористалися не полі­тики, а підприємці, бізнесмени для ефективного просуван­ня товарів на ринку. Фінансування ними досліджень со­ціальної реальності сприяло професіоналізації цього на­пряму діяльності, формуванню справжніх фахівців.

Підвищення інтересу до політичного менеджменту в XX ст. також було зумовлене звуженням простору силово­го розв'язання проблем у сфері політичних (владних) від­носин, утвердженням цінностей і принципів правової дер­жави, ідеологічного і політичного плюралізму, поваги прав меншин, свободи опозиції, толерантності. Обмежен­ня дій вищих державних посадовців законом, проголошен­ня непорушності прав і свобод особи, вихід на політичну арену партій і інших організацій, не наділених статусними ресурсами влади, вимагали перегляду способів досягнення політичної мети. Методи державного примусу, відвертого насильства, що активно використовували раніше, вже не відповідали новим реаліям. Ефективності політичного, у тому числі державного, управління необхідно було досяга-

Політичний менеджмент 99

ти, використовуючи інші засоби, які б забезпечували вико­нання політичних рішень без застосування репресивного механізму, санкцій.

Політичний менеджмент охоплює всю сукупність управлінських процесів, що виникають у політичних від­носинах. Основними видами управління в політиці є:

а) управлінські відносини, що виникають між держав­
ними посадовцями, державними органами як суб'єктами
управління і населенням або окремими його групами. Цей
вид управління називають державним управлінням, оскіль­
ки його суб'єктом є держава, державні установи і посадовці.
Важливим його сегментом є державно-адміністративне
управління — управлінська діяльність, здійснювана орга­
нами виконавчої влади (урядом, міністерствами, відомства­
ми та іншими держустановами).

Головна особливість державного управління полягає в тому, що воно спирається на право «легітимного насиль­ства» — володіння суб'єктом управління владними пов­новаженнями, необхідними статусними ресурсами для ре­алізації управлінських рішень. У сучасному суспільстві державне управління здійснюється переважно шляхом створення відповідними органами й установами норм, які мають деперсоналізований характер, й існують у формі за­конів та інших загальних нормативних актів. Державне управління є багаторівневим, складним, що зумовлено ве­ликою кількістю державних організацій та установ;

б) управлінські відносини всередині державних і полі­
тичних організацій з метою впорядкування, підвищення
ефективності їх діяльності. Ці відносини обмежені рамками
окремих організацій (державних установ, політичних пар­
тій та ін.), що за багатьма ознаками споріднює їх із мене­
джментом економічних організацій. Управління в держав­
них установах і політичних організаціях також засноване
на правах суб'єкта управління (керівництво державної уста­
нови, керівні органи партії) використовувати статусні ре­
сурси, створювати загальнообов'язкові для представників
певної організації норми;

в) управлінські відносини, за яких суб'єкт (політична
організація, група тиску, державний діяч) не може спира­
тися на право «легітимного насильства» й особисті статус­
ні ресурси для досягнення мети, впровадити в дію закон,
розпорядження, що має обов'язковий характер, а тому
змушений вдаватися до інших форм і методів дії щодо
об'єкта управління. Цей вид управлінських відносин має

100 Предмет і специфіка прикладної політології

назву політико-технологічне управління, або політичний менеджмент.

Політичний менеджмент дає змогу політичним акто­рам розв'язувати специфічні завдання: зміцнення автори­тету державного або політичного діяча; створення прива­бливого образу державної установи, політичної партії, гро­мадської організації або групи тиску; розширення кола прихильників тієї або іншої політичної програми, упра­влінського проекту; формування електоральних переваг населення; організація політичних союзів, блоків; вплив на політичних опонентів у політичних конфліктах; вплив на осіб, які ухвалюють державні рішення; мобілізація мас для політичної підтримки.

У сучасному суспільстві неможливо досягти значущих політичних результатів, якщо в щоденній практиці не розв'язувати хоча б частину цих завдань. Для їх реалізації суб'єкт управління не може скористатися владними пов­новаженнями, видати указ або прийняти закон, вдатися до примусу — він повинен спонукати до дії. Об'єкт упра­влінської дії в такому разі перебуває поза зоною статусно­го підпорядкування: він не зобов'язаний (згідно із зако­ном, за своїм статусом) любити або ненавидіти політично­го лідера; у кабіні для таємного голосування має право вільно обирати; може прилучитися до будь-якої дозволеної в країні політичної організації тощо.

Різновиди політичного менеджменту

Політичний менеджмент дає змогу розв'язувати різно­манітні політичні проблеми. Спочатку ними займалися одні і ті самі особи, однак зростання ролі політичного ме­неджменту в сучасному політичному процесі зумовило ди­ференціацію і професіоналізацію діяльності в цій сфері, вихід на арену фахівців із різних аспектів політико-техно-логічного управління. Виокремлення видів політичного менеджменту є досить умовним. На практиці одному й тому ж суб'єкту управління нерідко доводиться розв'язува­ти різні завдання, наприклад створювати зрозумілий для населення образ політичної організації, формувати імідж сильного, компетентного її лідера. Система політичного ме­неджменту має такі основні види:

1) іміджмейкінг (створення привабливого для широ­ких мас іміджу, тобто образу державного, політичного діяча);

Політичний менеджмент 101

2) корпоративний політичний іміджмейкінг (форму­
вання в масовій свідомості позитивного образу державної
установи, політичної організації, партії);

3) електоральні технології (системна організація перед­виборної кампанії);

4) політичний брендинг (внесення у масову свідомість символів, значень, образів, здатних відповідно до цілей суб'єкта політико-технологічного управління об'єднувати людей або поділяти їх на конкурентні групи). Політичний бренд (символ, що викликає політичні емоції) дає змогу за допомогою одного слова, словосполучення, графічних сим­волів формувати відповідне почуття належності людей до певної політичної групи, ставлення до її ролі в політично­му просторі. Головним сенсом політичного брендингу як виду політико-технологічного управління є формування політичної, соціальної ідентичності на користь суб'єкта управління;

5) технології політичних союзів (залучення до розв'я­зання завдань політичних союзників і опонентів);

6) технології регулювання і розв'язання політичних конфліктів (пошук шляхів і засобів зменшення політично­го протистояння і політичної напруженості в суспільстві);

7) технології лобізму (тиск на органи влади, держав­них посадовців з метою ухвалення певних управлінських рішень);

8) етнополітичний менеджмент як складова єдиної си­стеми правового й адміністративного регулювання міжет­нічних відносин. У його структурі виокремлюють конкрет­ні рівні впливу на етнополітичну сферу: стратегічний (ух­валення загальнодержавних етнополітичних рішень), тактичний (розроблення конкретних методів, заходів, під­ходів та засобів реалізації ухвалених рішень), оператив­ний (реалізація державної етнополітики в регіонах, відсте-ження результатів виконання прийнятих рішень).

Кожен вид політичного менеджменту характеризуєть­ся цілями, які може ставити перед собою суб'єкт політич­ного управління. Досягнення їх відбувається з викори­станням різних стратегій.

Взаємодія між видами політичного менеджменту мо­жлива за наявності в їх основі загальних принципів орга­нізації управлінської взаємодії та технологічних прийомів досягнення мети, що потребує зусиль фахівців з різних га­лузей науки. Наприклад, у формуванні іміджу політика беруть участь учені-аналітики, психологи, візажисти, спічрайтери, PR-фахівці, організатори публічних акцій,

102 Предмет і специфіка прикладної політології

рекламісти. Такий функціональний розподіл праці прита­манний усім видам політичного менеджменту, оскільки складність управлінських завдань потребує виконання функціональних обов'язків на основі глибоких знань, умінь і навичок. Це стало передумовою класифікації полі­тичного менеджменту за професійною ознакою, тобто ви­окремлення таких напрямів діяльності в політичному ме­неджменті: аналітичне забезпечення політичних кампа­ній; політична реклама; політичні PR; іміджмейкінг; спічрайтинг; організація і проведення масових політич­них акцій.

Політична практика спричинює виникнення нових ви­дів діяльності та відповідної професійної належності. Останнім часом активно функціонують у цій сфері ньюс-мейкери (створювачі подій, новин або інформаційних при­водів), спін-доктори (організатор пропагандистської кам­панії, спрямованої на зменшення ролі негативної для полі­тичного діяча інформації) та ін.

Об'єкт і предмет політичного менеджменту

Політичний менеджмент як особливий вид управлінсь­кої взаємодії, що характеризується прагненням однієї сто­рони впливати на дії іншої без використання насильства, примусу, є стійким компонентом політичного життя будь-якого суспільства. Охоплені цим типом політичних відно­син індивіди завжди додають його реальним формам і про­явам особливих ознак, роблять його унікальним. Попри те, конкретні прояви політичного менеджменту, лобіюван-ня інтересів певних груп, формування іміджу політичних діячів тощо не спричинюють зникнення універсальних, типових, характерних для нього ознак.

Специфіка політичного менеджменту визначається особливими ознаками, які відрізняють його від інших від­носин у суспільстві. Політологи вважають його приклад­ною політичною наукою, напрямом, у якому безпосе­редньо поєднується теорія і практика політичного життя. Соціологи вбачають у політичному управлінні особливу форму соціальної взаємодії. Психологи розглядають його як особливий випадок психологічної дії на особистість. На­віть новітні управлінські науки стосуються його проблема­тики. Це доводить, що політичний менеджмент може бути комплексно вивчений тільки на основі методологічних підходів з використанням інструментарію багатьох дисци-

Політичний менеджмент 103

плін: політології, соціології, психології і теорії управління (менеджменту) та ін.

Політичний менеджмент як об'єкт дослідження охо­плює все різноманіття управлінських відносин, що ви­являється в конкретних діях, кроках його реальних учасни­ків у певній країні або в певний період. Він потребує теоре­тичних і прикладних знань про цей управлінський процес, що дає змогу виробити практичні рекомендації з метою розв'язання конкретного управлінського завдання. Теоре­тичною основою політичного менеджменту є сукупність теоретичних концепцій, що пояснюють природу, специфі­ку цього типу відносин у політиці; практичною — нави­чки, що реалізовуються в управлінській практиці, вміння пізнавати, досліджувати, пояснювати конкретні ситуації. В управлінні неможливо абсолютизувати дію об'єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це прини­жує роль свідомої діяльності людей, у т. ч. й управління. Водночас не слід розглядати суспільство як об'єкт всеохоп-ного, тотального управління. З огляду на це предметом по­літичного менеджменту є: вивчення політичного управлін­ня як процесу, в якому реалізуються суб'єктно-об'єктні відносини, умов його виникнення, структур, чинників впливу, тенденцій розвитку, а також дослідження внутрі-особових процесів, що впливають на мотивацію і поведін­ку людей, залучених до політико-технологічного процесу, чинників, які спонукають людей до участі в цьому виді по­літичного управління, особливостей цієї взаємодії.

Методологічний інструментарій політичного менеджменту

Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки — сукупності форм, методів і засобів, які використовують суб'єкти управління для дося­гнення поставлених цілей. Соціотехніка охоплює і стиль управління, що є суб'єктивно-особистісною формою реалі­зації тих чи інших методів. Внаслідок цього один і той са­мий метод дає різні результати, якщо він використовуєть­ся різними суб'єктами управління.

Уперше типологію управлінських методів і стилів до­слідив у 30-ті роки XX ст. Курт Левін (1890—1947), ви­окремивши такі з них:

а) авторитарний тип — управління за допомогою вольо­вих, жорстоких засобів, коля один суб'єкт, використовуючи повноту своєї влади, керує всім, нехтуючи думкою інших;

104 Предмет і специфіка прикладної політології

б) анархічний тип — намагання суб'єктів діяльності
управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Не­
рідко цей тип називають ліберальним, пасивним, м'яким;

в) демократичний тип — взаємодія всіх суб'єктів упра­
вління на основі раціонального розмежування функцій і
сфер регулювання. Цей тип ще називають гнучким, уні­
версальним, що поєднує елементи авторитарного і лібе­
рального методів.

Як свідчить соціально-політична практика, авторитар­но-командний і анархічний типи управління дискредиту­вали себе за багатьма критеріями, суспільне життя потре­бує гнучких методів керівництва і постійної демократиза­ції управління.

Політичний менеджмент може бути теоретичним і кон­кретно-прикладним, кожен вид такого знання потребує своєї методології. Теоретичне знання передбачає пошук позачасових, універсальних, інваріантних властивостей, що досягається за допомогою спеціальних теоретичних ме­тодів, призначених для виявлення таких знань про цей об'єкт, що недоступні безпосередньому спостереженню. Формуються вони на перетині декількох наукових дисци­плін за різних наукових підходів. Теоретичні методи, призначені для пояснення політико-технологічного упра­вління, можна поділити на дві групи.

1. Методи для аналітичного конструювання політико-технологічного управління як особливого сегмента полі­тичної реальності з такими якісними характеристиками, що дають змогу виокремити його серед розмаїття соціаль­них і політичних феноменів. Ця система методів охоплює:

а) структуралістський метод. Він ґрунтується на при­пущенні, що в суспільстві і в політиці є усталені соціальні утворення — структури (інститути, норми, групи, спільно­ти, статуси, ролі — все, що пов'язує людей, визначає їх по­ведінку, існуючи об'єктивно, поза їх волею і свідомістю). Поведінка конкретних людей у межах структуралістсько­го підходу не береться до уваги, оскільки вважається, що індивід передусім підпорядковується у своїх діях вимогам тієї або іншої структури, тобто статус людини, належність до соціальної групи, політичної організації зумовлюють її електоральний вибір. Досліджуючи статусні, соціаль-ногрупові структури, можна визначити ступінь соціальної підтримки кандидата на виборах. Отже, структуралістсь­кий метод дає змогу побачити об'єктивні соціальні утво­рення, які впливають на політичні орієнтації, політичну

Політичний менеджмент 105

поведінку залучених до них людей, всебічно їх вивчити і проаналізувати;

б) топологічний метод. Цей метод забезпечує розгляд
політики за категоріями політичного простору. Як прави­
ло, індивід перебуває під впливом кількох структур, маю­
чи певні статуси, ресурси, займає відповідну нішу в багато­
вимірному політичному просторі. Оскільки людина одно­
часно належить до кількох статусних груп, виникає так
званий рольовий набір — вона повинна грати у суспільстві
роль, яку від неї очікують представники різних соціаль­
них груп, орієнтуватися на різні норми.

Люди з однаковими ресурсами (рівень освіти, мате­ріальне становище, статус у політичній ієрархії) займа­ють у соціальному і політичному просторах близькі пози­ції, тяжіють один до одного. Внаслідок цього в суспіль­стві утворюються групи, що об'єктивно за багатьма критеріями відрізняються одна від одної. Ніша в полі­тичному просторі, яку займає людина, впливає на її інди­відуальну поведінку, спосіб життя, прагнення, політичні переваги. Цей метод використовується при визначенні становища, соціальних і політичних груп політичної елі­ти в суспільстві;

в) функціональний метод. Використання його акцентує
увагу на виявленні залежностей між об'єктивними соціаль­
ними утвореннями (структурами). Відповідно до цієї тради­
ції появу політичного менеджменту можна пояснити визрі­
ванням у суспільстві, політичній системі відповідної потре­
би. Логіка аналізу за такого підходу зумовлена необхідністю
правильно сформулювати значення функції. Функціоналіст-
ська методологія відображає взаємозалежність усіх елемен­
тів соціального світу, пропонує відповідну логіку пояснення
об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків, не пов'язаних
з намірами, інтересами окремої людини;

г) метод системного аналізу. Він орієнтує дослідників на
розгляд соціального об'єкта як відкритої системи, що взає­
модіє з навколишнім середовищем і перебуває в постійному
розвитку. У соціальних науках системний аналіз синтезу­
вав загальнометодологічні принципи теорії систем, кібер­
нетики, синергетики, структуралізму і функціоналізму. За
допомогою системного аналізу можна описувати політичну
управлінську взаємодію як складну цілісність, що містить
внутрішні механізми самовідтворювання, що забезпечують
відновлення системи.

Структуралізм, топологічний аналіз відкривають мо­жливості для вивчення політико-технологічного управлін-

Ю6 Предмет і специфіка прикладної політології

ня як об'єктивного соціального явища, результату діяль­ності людей, що створили за відносно короткий час особ­ливий тип взаємодій, зв'язків і відносин, а також як особли­вий сегмент соціальної реальності. Замість людини як осо­бистості в контексті цих методів об'єктом аналізу стають суб'єкти і об'єкти управління, функції, групи, організації, статуси і ролі, інформаційні канали і системні відносини.

Дата добавления: 2015-06-04