Запитання. Завдання

1. Визначте, чим зумовлена необхідність державного управління.

2. У чому полягає сутність державного управління? Сформулюйте наукове визначення державного управління. Охарактеризуйте рівні державного управління.

3. Сформулюйте основні принципи державного управління і про­аналізуйте їх роль.

4. Охарактеризуйте основні функції державного управління. Роз­крийте їх зміст. З'ясуйте допоміжні і командні функції державного управління.

5. Розробіть такі схеми: 1) функції державного управління та їх взаємозв'язок; 2) типологія політичних рішень; 3) основні етапи прий­няття і реалізації управлінських рішень.

6. Розкрийте сутність політичного режиму. Сформулюйте своє визначення політичного режиму.

7. Який тип політичного режиму існує в сучасній Україні, в чому його особливості?

8. Проаналізуйте характерні ознаки функціонування адміністра­тивно-командної системи. Розкрийте її рецидиви в моделях держав­ного управління на пострадянському просторі й, зокрема, в Україні.

9. Охарактеризуйте особливості та наслідки діяльності уряду в умовах незалежної України. Віднайдіть спільні ознаки й відмінності в їхній діяльності.

10. Сформулюйте та обгрунтуйте критерії ефективності державно­
го управління.

Література

Бринцев В. В. Державне управління (аспекти національної без­пеки і оборони). — К., 2004.

Бурлацкий Ф. М., Галкин А. А. Современный Левиафан. — М„ 1990.

Гурне Б. Державне управління. — К., 1993.

Дегтярев А. А. Основы политической теории. — М., 1998.

Демчук П. О. Соціально-політичні проблеми державного і воєнно­го управління. — К., 2002.

Князев В. М. Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні. — К., 1995.

Липинський В. Листи до Братів-Хліборобів. — Відень, 1926.

Нечай В. І. Політичне життя суспільства // Політологія: Посібник для студентів / За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — К., 1998.

Ніконенко В. М. Політичне управління та його соціотехніка // По­літологія. Посібник для студентів / За ред. О. Бабкіної, В. Горбатенка. — К., 1998.

Райт Г. Державне управління. — К., 1994.

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 51

Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. — К., 1996.

Цветков В. В. Державне управління: основні фактори ефективно­сті (політико-правовий аспект). — X., 1996.

Цветков В. В., Горбатенко В. П. Демократія — Управління — Бю­рократія: в контексті модернізації українського суспільства. — К., 2001.

Щекин Г. В. Теория социального управления. — К., 1996.

1.3. Підготовка і прийняття державно-політичних рішень

Управління завжди здійснюється з метою досягнення певних цілей, реалізація яких забезпечується розроблен­ням, прийняттям і виконанням рішень. Така діяльність є одним із найважливіших елементів державної політики. Вироблення рішення є творчим процесом вибору однієї або кількох альтернатив із множини можливих їх варіантів.

Сутність, класифікація і особливості практичної реалізації державно-політичних рішень

Потреба в прийнятті рішення виникає у зв'язку із зов­нішніми обставинами (припис керівного органу, коорди­нація і регулювання відносин з іншими органами упра­вління) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів діяльності, виникнення резервів, порушення дисципліни, заохочення працівників тощо). Рішення покликані забез­печити розв'язання проблем, максимальне наближення до заданої мети, вони є центральною ланкою процесу упра­вління, важливим чинником його цілеспрямованості. Ре­зультатами рішення можуть бути: відповідно зафіксова­ний проект змін в організації (соціальній системі); со­ціальна норма, яку суб'єкт управління виробляє для цілеспрямованого впливу на управлінський об'єкт; доку­мент, що містить визначені цілі (завдання), вказує способи і терміни їх досягнення, відповідальних виконавців і фор­ми контролю тощо.

Рішення є важливою складовою кожної функції упра­вління, процес їх прийняття і здійснення є «наскрізним», що забезпечує взаємозв'язок елементів управління із со­ціальною системою. В органах державної влади і держав­ного управління, у державній службі управлінські рішен-

52 Предмет і специфіка прикладної політології

ня приймають в установленому базовими документами та посадовими інструкціями порядку, вони ґрунтуються на аналізі й оцінюванні можливих альтернатив. Усі рішення мають директивний (обов'язковий) характер, незважаючи на різну владну силу. Одні приймають на рівні вищих і центральних органів державної влади та спрямовані на ви­рішення найважливіших проблем держави, інші — про­міжні, допоміжні, їх приймають на рівні або в межах від­повідного апарату.

Державно-політичні рішення — рішення, які приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалі­зації державних цілей, стратегії їх досягнення, державної політи­ки, організації державної влади, а також розв'язання інших про­блем державного рівня.

Основними ознаками державно-політичних рішень є: спрямованість на вирішення проблем державного рівня; прийняття вищими або центральними органами держав­ної влади; подання їх у формі нормативно-правових актів, програмно-цільових документів (програм, проектів, кон­цепцій, сценаріїв, планів) та організаційно-розпорядчих рішень (доручень, штатних розкладів і структур, інструк­цій тощо); належність до державно-політичних відносин (є їх елементами); формування на їх основі державно-полі­тичних впливів; обов'язковість для виконання всіма за­значеними в них особами, підприємствами, організація­ми, установами, органами влади; першочерговість забез­печення необхідними державними ресурсами.

Державно-політичні рішення передбачають: визначен­ня пріоритетів цілей і функцій держави у певний період її розвитку; розроблення, коригування і реалізацію держав­ної політики та її складових; реформування структури ор­ганів державної влади; формування щорічних державних бюджетів і планів соціально-економічного розвитку; ре­формування системи державної служби тощо.

До державно-політичних рішень не можна застосовува­ти однакові критерії, оскільки кожна проблема має специ­фічні особливості і вимагає окремого розв'язання. Не за­стосовують також критерії часу (індикатор ефективності) до кожної проблеми або кожного етапу діяльності. Адже один вид проблем постає під час кризової ситуації і вима­гає від державно-політичного апарату концентрації уваги (енергії, ресурсів тощо) на вирішенні їх за нетривалий пе­ріод. Інші суспільні проблеми можуть довго чекати на своє вирішення.

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 53

Не кожне державно-політичне рішення можна квалі­фікувати як сукупність юридичних норм, проте кожне з них є актом, що приводить у дію механізм правового регу­лювання. Окреме рішення ще не є політикою, але їх сукуп­ність (у межах стратегії) визначає напрям державної по­літики. Тому аналіз і оцінювання цілеспрямованості, ефективності рішень сприяє вдосконаленню державної по­літики країни. Кожне державно-політичне рішення репре­зентує напрям політики, а їх сукупність — визначає дер­жавну стратегію.

Залежно від часової перспективи розрізняють поточні державно-політичні рішення, що передбачають повсяк­денне оперативне регулювання соціальних, політичних, культурних і певною мірою економічних відносин, і дов­гострокові державно-політичні рішення, спрямовані на віддалену перспективу, які визначають стратегічну мету, шляхи розвитку держави і засоби їх досягнення. Поточні і довгострокові державно-політичні рішення з огляду на сферу їх дії поділяють на внутрішні державно-політичні рішення, пов'язані з внутріполітичним курсом держави, досягненням її цілей, визначенням основних напрямів ро­звитку країни, організацією державної влади та її засто­суванням для відповідного державного розвитку, вирішен­ням актуальних завдань, і зовнішньополітичні рішення, які визначають діяльність держави у зовнішніх (міжна­родних) справах (оформлення відносин з іншими держава­ми, міжнародними організаціями, регіональними об'єд­наннями, союзами держав і народами) відповідно до її ці­лей і принципів.

Внутрішні і зовнішні державно-політичні рішення обов'язково повинні враховувати особливості конкретно-історичної ситуації, в якій вони формуються і реалізують­ся, культурно-національну специфіку і традиції. Вони ма­ють ґрунтуватися на національному інтересі, забезпечува­ти його реалізацію, національну безпеку країни, а також враховувати тенденції, які визначають розвиток людської цивілізації, однією з яких на сучасному етапі є глобаль­ність багатьох суспільно-політичних, економічних та ін­ших процесів.

За формою розрізняють такі державно-політичні рі­шення:

а) нормативно-правові (Конституція; конституційні за­кони та угоди; закони; міжнародні угоди; укази глави дер­жави; постанови парламенту й уряду; накази міністрів, ке­рівників інших центральних органів державної влади; по-

54 Предмет і специфіка прикладної політології

ложення про центральні органи державної влади; держав­ні та галузеві стандарти тощо);

б) програмно-цільові (національні, державні, регіо­
нальні, галузеві та міжвідомчі концепції, програми, про­
екти);

в) організаційно-розпорядчі (доручення та організацій­
но-координаційні рішення вищих і центральних органів
державної влади).

Класифікують державно-політичні рішення також з огляду на основні складові системи державного управлін­ня (державотворення, формування державної політики, реалізація державної політики).

Рішення з державотворення охоплюють:

1) призначення виборів глави держави, парламенту,
органів місцевого самоврядування;

2) розподіл повноважень між главою держави, парла­
ментом та урядом; дострокове припинення повноважень
глави держави, парламенту, уряду;

3) призначення референдумів з питань, передбачених Конституцією (зокрема, про зміну території країни);

4) визначення цілей, функцій і стратегії розвитку дер­жави;

5) забезпечення організації і діяльності парламенту, визначення статусу його депутатів; визначення системи центральних органів виконавчої влади; створення, реорга­нізацію та ліквідацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; створення консультативних, до­радчих та інших допоміжних органів і служб для виконан­ня повноважень глави держави; створення судів; створен­ня і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, най­менування і перейменування населених пунктів і районів; розроблення засад місцевого самоврядування, спеціаль­них статусів столиці та інших міст; визначення і забезпе­чення правового режиму державного кордону;

6) забезпечення організації і діяльності органів вико­навчої влади, державної служби; прокуратури, органів ді­знання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основ організації та діяльності адвокатури;

7) забезпечення національної безпеки та оборони (за­твердження загальної структури, чисельності, визначення функцій силових міністерств; оголошення стану війни і укладення миру; запровадження воєнного, надзвичайного станів; оголошення загальної або часткової мобілізації; ви­користання військових формувань для відсічі збройної аг-

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 55

ресії проти країни; надання військової допомоги та напра­влення військових підрозділів до інших держав; допуск військових підрозділів інших держав на свою територію; оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації);

8) внесення змін до Конституції; визначення порядку використання і захисту державних символів, встановлен­ня державних свят;

9) визначення і гарантування прав і свобод людини і громадянина; основних обов'язків громадянина; грома­дянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства; прав корінних народів і національ­них меншин; порядку застосування мов;

10) визначення засад утворення і діяльності політич­них партій, інших об'єднань громадян, засобів масової ін­формації;

11) розроблення засад цивільно-правової відповідаль­ності; визначення діянь, які є злочинами, адміністратив­ними або дисциплінарними правопорушеннями, та відпо­відальності за них.

Рішення з формування державної політики передбача­ють:

1) розроблення і прийняття програми діяльності уряду, державного бюджету;

2) розроблення засад зовнішньої та внутрішньої політи­ки (грошово-кредитної, фінансової, валютної, цінової, інве­стиційної, податкової); політики в сферах праці й зайнято­сті населення, соціального захисту, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; ос­віти; науки; культури; охорони природи, екологічної безпе­ки і природокористування; використання морської еконо­мічної зони, континентального шельфу, освоєння космічно­го простору, організацію та експлуатацію енергосистем, транспорту і зв'язку;

3) встановлення порядку утворення і погашення дер­жавних внутрішнього і зовнішнього боргів; випуск та обіг Державних цінних паперів;

4) розроблення засад регулювання демографічних і мі­граційних процесів;

5) визначення правових засад підприємництва; вилу­чення об'єктів права приватної власності; затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підля­гають приватизації, правил конкуренції та норм антимо­нопольного регулювання;

6) встановлення порядку введення державних стандартів.

56 Предмет і специфіка прикладної політології

Рішення з реалізації політики стосуються:

1) розроблення і прийняття плану першочергових захо­дів щодо реалізації програми діяльності уряду; плануван­ня нормотворчої діяльності; внесення змін до державного бюджету;

2) здійснення зовнішньої та внутрішньої політики (гро­шово-кредитної, фінансової, валютної, цінової, інвестицій­ної, податкової); політики у сферах праці й зайнятості насе­лення, соціального захисту, шлюбу, сім'ї, охорони дитин­ства, материнства, батьківства; охорони здоров'я; освіти; науки; культури; охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; використання морської економіч­ної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транс­порту і зв'язку;

3) розроблення, прийняття і реалізації національних, державних і регіональних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвит­ку, охорони довкілля;

4) спрямування і координації роботи міністерств, ін­ших органів виконавчої влади;

5) надання позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, а також одержання їх від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій;

6) забезпечення умов розвитку всіх форм власності; управління об'єктами державної власності;

7) створення вільних економічних зон;

8) здійснення зовнішньоекономічної діяльності Украї­ни; митної справи;

9) забезпечення громадського порядку, боротьби зі зло­чинністю.

Державно-політичні рішення можна класифікувати, беручи за основу функції політиків і державних службов­ців після розподілу ролей між органами влади, наприклад унаслідок реформування системи державного управління.

На процес прийняття рішень впливають такі чинники:

а) ціннісні, що охоплюють основні принципи й переко­
нання, на які орієнтуються суб'єкти ухвалення рішення в
ситуації альтернативного вибору;

б) особистісні — виявлення і врахування інтелектуаль­
них особливостей індивіда на кожному етапі прийняття рі­
шення, а також зважання на те, що напрям участі в цьому
процесі особистості (аналітика, замовника, представників

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 57

груп тиску тощо) може змінюватися залежно від їх статі, соціального походження тощо;

в) пов'язані з ризиком — врахування ймовірності ризи­
ку в процесі прийняття рішення, спричиненого різними
цілями, інструментами діяльності, наданням переваги
альтернативним рішенням;

г) потенціал для розбіжностей, що породжує стурбова­
ність, нетотожність переконань людини і суспільних реалій.

Процес вироблення державно-політичного рішення складний і багатогранний. На його підготовку і прийняття впливають:

— групи, фракції. їх учасників об'єднує певний полі­тичний, економічний, соціальний інтерес, намагання за­лучити на свій бік інститути суспільства, домогтися прий­няття вигідних їм рішень. У цій справі значну роль віді­грають групи тиску, які не мають ексклюзивного впливу на парламент, виконавчу гілку влади, але здатні відчутно втручатися в політику. Тому при підготовці і прийнятті рі­шень необхідно враховувати інтерес різноманітних груп;

— парламентський комітет (підкомітет). Від депутатів, об'єднаних у ці підрозділи парламенту, залежать експерт­ні висновки, включення пропозицій до порядку денного законодавчого органу; вони готують обґрунтування щодо тих чи інших рішень. Комітети і підкомітети суттєво впли­вають на законодавство, що зумовлено їх місцем у структу­рі робочих органів парламенту.

Підкомітети складаються з людей, які лобіюють певні інтереси, виробляючи для цього необхідні рекомендації, домагаючись ухвалення необхідних рішень. Здебільшого такі дії зумовлені необхідністю представляти, відстоювати інтереси виборців. Тому члени підкомітетів завжди під­тримують чиїсь інтереси. Багато в чому їх діяльність за­лежить від здібностей та вміння співпрацювати, взаємо­діяти з виконавчими органами на користь виборців.

Політик і посадові особи виконавчого органу можуть обговорювати державно-політичне рішення у неформаль­ній обстановці. їх взаємодія може бути досить тривалою, Що має як позитивні, так і негативні наслідки. Правди­вість, простота є основою їх плідного співробітництва;

— виконавчі структури. їх діяльність вибудовується на
основі певних політичних ідей, які вони намагаються реа­
лізувати через оперативні програми, задля чого взаємоді­
ють з парламентськими комітетами і підкомітетами, дома­
гаються їх підтримки. Це свідчить, що виконавча влада є
Дієвим суб'єктом формування державної влади, яка бере

58 Предмет і специфіка прикладної політології

активну участь у виробленні і прийнятті рішень, норма­тивних актів законодавчої влади.

Кожен із цих суб'єктів зацікавлений у сприятливій для нього взаємодії з іншими. Групам інтересів (тиску) потріб­ні виконавчі органи для реалізації в їх діяльності своїх ці­лей і потреб. Виконавчі структури зацікавлені у групах ти­ску для політичної підтримки власної діяльності. Зацікав­лені групи інтересів (тиску) також у тісній (часто закулісній) співпраці з парламентськими комітетами, а ті, в свою чергу, намагаються доводити до виборців через ці групи зміст своїх планів, програм, досягнутих результа­тів. Лобістські групи є цінним джерелом політичних ідей, полем дослідження результатів впровадження державно-політичних рішень. Зацікавленість парламентських комі­тетів у співпраці з виконавчими органами зумовлена необхідністю обслуговування інтересів виборців, розвитку нових політичних ініціатив, дослідження й аналізу нере­алізованих можливостей політики.

Такий взаємозв'язок підвищує ефективність розро­блення, прийняття і впровадження державно-політичних рішень. Взаємна зацікавленість і механізм противаг, на яких тримається ця єдність, сприяють оптимальному функціональному забезпеченню державної політики.

При прийнятті рішення слід зважати на ціннісні орієн­тації суб'єктів, які займаються їх підготовкою, і суб'єктів, яким необхідно буде впроваджувати ці рішення в життя. Адже дотримання етичних норм у політиці сприяє вибору кращого її варіанта.

Процедура підготовки і прийняття державно-політичних рішень

Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються за умови дотримання певної послідов­ності їх підготовки, прийняття та реалізації. Для цього встановлюють порядок здійснення окремих операцій, пов'язаних зі збором, рухом, зберіганням, обробкою, ана­лізом інформації, забезпеченням нею структурних підроз­ділів і окремих виконавців, а також визначають інші дії, зумовлені потребою розв'язання певних завдань.

Загалом процес підготовки і прийняття державно-полі­тичних рішень охоплює кілька етапів.

І. Усвідомлення проблеми. Цей етап необхідний для визнання самого факту існування проблеми. На перших

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 59

порах суть і наслідки проблеми зрозумілі для обмеженого кола осіб (аналітичних центрів, аналітиків-експертів, тео­ретиків і творчо-аналітичних груп), які виявляють озна­ки, тенденції, факти, що свідчать про зародження, розви­ток чи існування проблеми. Після усвідомлення існування проблеми переходять до її визначення. На цій стадії різне бачення експертами одного й того самого явища, неможли­вість досягнення консенсусу ускладнюють координацію дій аналітиків, аналітичних структур, тому доцільніше аналізувати блоки проблем, рішень, концепцій тощо для виокремлення дослідження і проблеми. При цьому нем­ожливе застосування шаблонів, апробованих сценаріїв, що спричинено необхідністю постійного перегляду і повторно­го визначення проблеми.

Спершу проблему визначають у вузькому масштабі, по­ступово розширюючи його в процесі аналізу. На ранніх стадіях масштаб проблеми визначають аналітики. Часто підставою для цього є результати аналізу споріднених про­блем. Важливо з'ясувати позиції причетних до проблеми індивідів, зацікавлених груп, груп інтересів, груп тиску, які мають владу, ресурси, силу та інші чинники впливу на процес прийняття рішень. Успішність виявлення впливу зацікавлених груп прямо пропорційно залежить від від­критості, прозорості політичного процесу, а також від ви­роблення державної політики.

Усвідомлення проблеми зумовлене і рівнем її структу-ризації. Як свідчить практика, проблеми політики можуть бути добре структурованими; помірно структурованими; незадовільно структурованими і неструктурованими. На структурі кожної позначається рівень її відносної складно­сті, який залежить від співвідношення таких складників, як суб'єкти вироблення рішень, альтернативи, цінності, результати.

Добре структуровані проблеми мають один або кілька Центрів прийняття рішень, невеликий набір альтернатив політики, консенсус щодо цінностей і повну обізнаність стосовно результатів впровадження кожної з альтернатив. Аналогом такої проблеми є комп'ютеризована система прийняття рішень.

Помірно структуровані проблеми охоплюють одного чи кількох суб'єктів підготовки, вироблення, які сповіду­йсь однакові цінності, мають небагато альтернатив, кож­ній із яких притаманні невизначені наслідки.

Підготовку рішень, спрямованих на подолання неза­довільно структурованих і неструктурованих проблем, як

60 Предмет і специфіка прикладної політології

правило, здійснюють багато суб'єктів, які нерідко сповіду­ють різні цінності, надають перевагу різним політичним аль­тернативам. Наслідки таких рішень здебільшого невідомі. Для правильного структурування проблем необхідно:

1) упевнитися, що проблема була правильно сприйнята і визначена, а всі учасники цього процесу правильно зрозу­міли й усвідомили її, що унеможливлювало б появу нових рішень через невдале визначення проблеми;

2) переконатися, наскільки проблема пов'язана з ме­тою діяльності;

3) дослідити особливості різноманітних формулювань проблеми;

4) визначити межі політичного поля (суспільства), яко­го безпосередньо чи опосередковано стосується проблема; державні інституції, ЗМІ, аналітичні центри, осіб, які ма­ють інтереси на цьому полі і намагаються на нього вплива­ти, перешкоди, які вони створили щодо формулювання проблеми; їх завдання і політичну мету.

П. Формулювання державно-політичного рішення. На цьому етапі формулюють пропозиції, оцінюють різні варі­анти розв'язання проблеми. Передусім зосереджуються на обговоренні природи проблеми, її обсягу, потенційної не­безпеки, яку вона створює, філософському обґрунтуванні державно-політичної діяльності щодо неї. Основним мо­ментом є визначення центру розв'язання проблеми, яким можуть бути державний або приватний сектор. Якщо про­блему розв'язують завдяки суто державно-політичним рі­шенням, то обговорюють необхідні управлінські інстру­менти (створення фондів, встановлення податків, інші ре­гулятивні заходи).

На формулювання рішення впливають:

а) пропозиції політики. Як правило, вони всебічно
опрацьовані, обґрунтовані, значною мірою виражають
спроби зацікавлених груп (груп інтересів) привернути ува­
гу до проблеми і містять рекомендації щодо вирішення їх
на свою користь. Вивчення пропозиції політики дає під­
стави для висновків про уявлення і цілі її авторів;

б) універсальні рішення. Вони містять певну кількість
стандартних підходів до розв'язання проблеми. Однак
конкретні технічні, інституційні, політичні та історичні
особливості проблеми можуть обмежити застосування уні­
версальних рішень;

в) модифіковані загальні рішення. Сформувавши набір
загальних рішень, можна відразу їх модифікувати, дбаю­
чи про відповідність конкретним умовам проблеми. Цього

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 61

досягають шляхом комбінації елементів загальних рішень або завдяки пропонуванню нових варіантів альтернатив-стратегій;

г) рішення на замовлення. Вони передбачають уніка­льну альтернативу-стратегію. При цьому не варто шукати домінуючий чи найдосконаліший варіант політики (універ­сальну альтернативу-стратегію). Малоймовірно, що якийсь один варіант буде ідеально придатним для всіх цілей, охоп­люватиме всі сторони й аспекти проблеми, яку слід розв'я­зати. Найкращий варіант рідко буває домінуючим і очевид­ним на перший погляд. Сучасне плюралістичне суспільство демонструє розмаїття ідей, груп, інтересів, поглядів, що унеможливлює вироблення альтернативи-стратегії, яка б влаштовувала всіх учасників процесу політики.

Іноді для підсилення привабливості запропонованого рішення штучно протиставляють його сфабрикованим (бу­тафорським, фіктивним), непривабливим варіантам. Такі дії підривають авторитет і довіру до розробників пропоно­ваного варіанта державно-політичного рішення. Однак у політичній практиці знання неоднозначної реальності ви­гідніше, ніж орієнтація на штучну визначеність, яка або є наслідком імітації діяльності, або спонукає її.

Не варто надавати переваги жодній альтернативі-стратегії, поки не буде оцінено всі можливі варіанти до­сягнення визначених цілей. При оцінюванні кожної аль­тернативи слід бути максимально об'єктивним, уникати упередженого, зарозумілого відкидання інших альтерна-тив-стратегій. Усі альтернативи-стратегії мають бути взаємовиключними, розгорнуто викладеними, належно обґрунтованими.

У переліку альтернатив-стратегій обов'язково має бути и «альтернатива статус-кво», яка не передбачає ніяких змін. Адже проблема може бути не настільки серйозною, Щоб для її подолання витрачати час, фінансові, матеріаль­ні» інтелектуальні ресурси тощо. Обстоювання «альтерна­тив-стратегій статус-кво» може спричинити звинувачення в бездіяльності, консерватизмі. Тому важливо, щоб аналіз Цього варіанта політики був здійснений відповідно до най­вищих вимог.

У формулюванні альтернатив-стратегій необхідно враховувати наявні ресурси, юридичні повноваження тощо. За відсутності ресурсів необхідно запропонувати дії, завдяки яким можна було б здобути їх.

Особливої уваги потребує якість альтернативних варі­антів державно-політичних рішень. При виробленні аль-

62 -ж-

Предметі специфіка прикладної політологи

Рнатив-стратегій, як свідчить практика, поширеними є такі підходи:

намагання пролонгувати чинну політику на основі ^еРєдбачених бюджетами наявних ресурсів. Однак за та-их умов досить складно розраховувати ефективність за­пропонованих альтернатив-стратегій, оскільки вони спи­раються на минулу діяльність, відштовхуються від досяг­нутого;

намагання пролонгувати політику на основі інших (вищих, нижчих) ресурсних витрат. Такі дії впливають на вартість і ефективність політики, оскільки, наприклад, скорочення фінансування спричиняє опір зацікавлених груп і державних службовців;

мінімальна модифікація політики без суттєвих змін У діяльності;

намагання обрати новий напрям політики відповід­но до традиційних концепцій. Це дає змогу відносно точно його спрогнозувати і передбачити необхідні ресурси;

вибір нової політики на основі нових концепцій. Вибір таких альтернатив-стратегій пов'язаний із труднощами щодо прогнозування їх ефективності, однак нерідко він за­безпечує відчутний крок у політиці, радикальне зменшення витрат, суттєве зростання ефективності затрачених ресурсів. Наступним після вироблення альтернатив-стратегій є етап прийняття рішень.

III. Узаконення державно-політичного рішення. Важли­вим етапом процесу підготовки і прийняття державно-полі­тичних рішень є узаконення проблеми, що передбачає насам­перед внесення її відповідних проектів до порядку денного.

Проблеми потрапляють до порядку денного завдяки підтримці на макроструктурному рівні сил, які чинять тиск на державну інституцію; простій інерції; досягненню згоди між учасниками політичного процесу.

Зникнення (випадання) проблеми з порядку денного можливе внаслідок втрати інтересу чи стимулів до неї ос­новних політичних сил, нівеляції цих сил як політичних гравців. Вона може втратити актуальність через достатню кількість рішень, завдяки яким здається вирішеною. До зникнення з порядку денного проблеми призводить і голо­слівне, декларативне її порушення без внесення реальної альтернативи-стратегії до порядку денного («випускання пари»). Йдеться про заплановану бездіяльність як фактор політики. Про втрату статусу в порядку денному свідчать рішення не приймати нормативно-правовий акт або нічого не робити для розв'язання проблеми.

Підготовка і прийняття державно-політичних рішень 63

Напрям політики фіксується в нормативно-правовому акті, постанові, розпорядженні. Втілення законного (чин­ного) рішення відбувається завдяки використанню упра­влінського інструментарію, ресурсів для ефективного розв'язання проблеми.

IV. Впровадження державно-політичного рішення. На цьому етапі свою ефективність доводить адміністративний апарат, якому для розв'язання проблеми часто необхідні детальні інструкції. Нерідко доводиться створювати спе­ціальні організації чи органи для забезпечення ефективно­сті процесу. Конкретна діяльність щодо розв'язання про­блеми іноді призводить до непорозумінь, конфліктів, поро­джених неоднаковим баченням політиків, державних службовців, недержавних структур, найкращих шляхів впровадження рішення.

Для результативних державно-політичних рішень ва­жливе значення має не лише досконале знання соціальних проблем у країні, але й їх віддзеркалення у свідомості со­ціальних груп. З огляду на це слід також враховувати діяльність засобів масової інформації, які суттєво вплива­ють на формування свідомості громадян, їх ставлення до тих чи інших проблем, дій органів влади тощо.

Впровадження державно-політичних рішень пов'язане з необхідністю врахування акумуляційного, інноваційно­го та мобілізаційного принципів.

Акумуляційний принцип передбачає формулювання в рішенні положень, які б адекватно відображали інтереси різних соціальних і національних груп. Наприклад, еко­номічне рішення повинно містити положення, що гаранту­ють рівні умови і сприятливий режим для розвитку еконо­мічної діяльності суб'єктів різних форм власності.

Інноваційний принцип передбачає висування нових для широких мас населення ідей, оскільки людині власти­ве прагнення до нового, оригінального. Тому стратегія державної політики повинна включати не усвідомлені і не засвоєні масами інновації. Та якщо проголошені нові ідеї довго не реалізуються на практиці або від їх реалізації по­гіршується життя основних верств населення, успіхом ко­ристуються суб'єкти політики, які в своїх рішеннях прого­лошують традиційні, добре знайомі населенню ідеї.

Мобілізаційний принцип означає, що навіть глибоко продумані, обґрунтовані положення та ідеї не можуть бути реалізовані завдяки зусиллям лише одного суб'єкта полі­тики, їх здійснення можливе за умови активної участі різ­них верств населення. Неефективна реалізація певних рі­шень нерідко спричинена тим, що різні групи населення

64 Предмет і специфіка прикладної політології

не бачать у них відображення своїх інтересів, тому й не дбають про їх реалізацію. Залежить це також від уміння політиків мобілізувати соціальні групи та конкретних лю­дей на розв'язання поставлених завдань.

Загалом реалізація державно-політичних рішень є по­стійним, динамічним, планомірним процесом використан­ня ресурсів для досягнення поставлених цілей, у якому бе­руть участь різні органи державної влади (передусім, вико­навча), а також інститути громадянського суспільства.

V. Оцінювання результатів державно-політичного рі­шення. На цьому етапі визначають результати і наслідки політики, зважаючи на такі питання: які проблеми були розв'язані та яких затрат це потребувало; яка ефектив­ність витрачання фондів, ресурсів; які компетентність апарату та досвід розв'язання подібних проблем. Цей про­цес передбачає ідентифікування чинників, що сприяють або заважають ефективності політики.

Отже, реалізація державно-політичних рішень і дося­гнення певних результатів завершують весь цикл їх підго­товки і прийняття. Далі оцінюють проміжні та кінцеві ре­зультати. Після цього продовжують обраний політичний курс або ініціюють необхідні зміни, переформульовуючи проблему і вносячи певні корективи у зміст раніше прий­нятого рішення.

Дата добавления: 2015-06-04